Рішення № 73199100, 28.03.2018, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/5832/17

2/357/599/18

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2018 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Цуранова А. Ю. ,

при секретарі – Солом'яна Л. М.,

за участю: представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Біла Церква позовну заяву ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Креді ОСОБА_4», третя особа: ОСОБА_5 про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору та зустрічною позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Креді ОСОБА_4» до: 1) ОСОБА_3; 2) ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

В травні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Креді ОСОБА_4», в якому просив розірвати кредитний договір №1/2591625 від 30.03.2016 року укладений між ним та відповідачем.

В жовтні 2017 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог та просив визнати недійсним кредитний договір №1/2591625 від 30.03.2016 року укладений між ПАТ «Креді ОСОБА_4» та ОСОБА_3 з моменту укладення.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 30.06.2016 року між ним та ПАТ «Креді ОСОБА_4» було укладено кредитний договір №1/2591625 за яким банк зобов’язувався надати позивачу кредитні кошти в розмірі 684 036,73 грн. з терміном повернення по 29.03.2021 року. Кредит надавався на споживчі цілі, а саме на купівлю автомобіля та сплату страхових внесків. В забезпечення зобов’язань за кредитним договором було укладено договір поруки та договір застави транспортного засобу. Всупереч умовам кредитного договору банк видав кредит в сумі 670 690 грн. шляхом перерахування на поточний рахунок. Решту суми в розмірі 13 346,73 грн. позивач не отримав, оскільки вона визначалася як страховий платіж, однак ця сума потрапила до загальної суми кредиту та на неї нараховувалися відсотки. Тому, позивач вважає, що графік погашення заборгованості за кредитом складений невірно. Також, умовою укладення кредитного договору було обов’язкове страхування предмету застави в страховій компанії АТ «СК»АХА Страхування». Так, 30.03.2016 року укладено договір страхування транспортного засобу №тп88199абк, яким заcтраховано автомобіль марки Toyota, модель RAV4, державний номер НОМЕР_1, 2016 року випуску, при цьому вигодонабувачем став ПАТ «Креді ОСОБА_4».

Позивач вказував, що 15.09.2016 року стався страховий випадок, а саме було викрадено автомобіль невідомими особами, однак 01.12.2016 року від страхової компанії надійшов лист №11190/12 цв, яким відмовлено у виплаті страхового відшкодування в зв’язку з ненаданням свідоцтва про реєстрацію застрахованого транспортного засобу. Після цього позивач звернувся до банку і повідомив про настання страхового випадку, а також просив не нараховувати штрафні санкції на період, поки страхова компанія не здійснить виплату, однак відповіді так і не отримав, банк жодних дій зі свого боку щодо отримання страхового відшкодування із страхової компанії не здійснив, тому вважає, що банк, під час укладення кредитного договору та договору страхування, діяв всупереч норм чинного законодавства, що призвело до порушення прав позичальника, в зв’язку з чим просить визнати вказаний кредитний договір недійсним.

Відповідач в свою чергу, звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої зустрічні позовні вимоги тим, що 30.06.2016 року між ПАТ «Креді ОСОБА_4» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №1/2591625 за яким банк зобов’язувався надати ОСОБА_3 кредитні кошти на купівлю транспортного засобу Toyota RAV4 в розмірі 684 036,73 грн. з терміном повернення по 29.03.2021 року. Банк виконав свої зобов’язання за кредитним договором та надав кредит в сумі 684 036,73 грн., однак ОСОБА_3 зі своєї сторони порушив умови договору та має заборгованість в загальному розмірі 639 851,41 грн. В забезпечення зобов’язань за кредитним договором укладено договір поруки з ОСОБА_5, згідно якого відповідачі несуть солідарну відповідальність за виконання кредитного договору, тому просив стягнути з відповідачів солідарно загальну суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 639 851,41 гривень.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала, просила його задовольнити в повному обсязі, проти зустрічного позову заперечувала та просила відмовити у його задоволенні.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_5 не визнала, подала заперечення на позов, в яких просить відмовити у задоволенні позовної заяви посилаючись на те, що кредит надавався на купівлю транспортного засобу та на сплату страхового внеску, а посилання позивача на порушення банком Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про банки та банківську діяльність» є безпідставними. Кредитний договір підписаний ОСОБА_3 на кожній сторінці, своїм підписом позичальник підтвердив факт своєї згоди з усіма умовами договору. Просила суд у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічні позовні вимоги ПАТ «Креді ОСОБА_4» підтримала.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи та дослідивши наявні в ній докази, судом встановлено наступне.

30.03.2016 року між Публічним акціонерним товариством „Креді ОСОБА_4” та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 1/2591625.

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору банк зобов'язався надати ОСОБА_3 на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит в сумі 684 036,73 грн. Строк користування кредитом з 30.03.2016 року по 29.03.2021 року.

Згідно п. 1.2.1 кредитного договору кредит надається позичальнику в розмірі 670 690 грн. на купівлю транспортного засобу для особистих потреб.

Згідно п. 1.2.2 кредитного договору кредит надається позичальнику в розмірі 13 346,73 грн. на сплату страхової премії за договором добровільного страхування укладеним між товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «АХА Страхування Життя», позичальником та банком.

Пунктом 1.4.1 кредитного договору обумовлено, що проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 17% річних.

На забезпечення належного виконання позичальником прийнятих на себе зобов'язань за кредитним договором 30.03.2016 р. між банком та ОСОБА_5 укладено договір поруки № Р2/2602485, відповідно до умов якого ОСОБА_5 на добровільних засадах прийняла на себе зобов'язання перед банком солідарно відповідати за зобов'язаннями позичальника, які виникають з умов кредитного договору.

Окрім цього, 30.03.2016 року між ОСОБА_5 та банком укладено договір застави транспортного засобу - Toyota, модель RAV4, державний номер НОМЕР_1, номер шасі JTMDDREV40J021832, 2016 року випуску, № Z1/2602485. Вартість предмета застави, згідно договору купівлі-продажу, складає 958 129 грн.

Відповідно до п. 3.3.5 кредитного договору позичальник зобов'язаний забезпечити страхування предмета застави від заподіяння збитків за ризиками КАСКО. Предмет застави повинен бути застрахований у повному обсязі протягом строку дії договору в страховій компанії погодженій (рекомендованій) банком. При цьому вигодонабувачем за договором страхування повинен бути вказаний банк.

30.03.2016 року між АТ «СК» АХА Страхування» та ОСОБА_5 укладено договір страхування транспортного засобу №тп88199абк, яким заcтраховано автомобіль марки Toyota, модель RAV4, державний номер АІ 8118ЕО, номер шасі JTMDDREV40J021832, 2016 року випуску. Вигодонабувачем за вказаним договором є ПАТ «Креді ОСОБА_4».

Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що надання кредиту в межах суми та в порядку, визначених договором, здійснюється шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим їх перерахуванням на поточний рахунок продавця №26006008991000 в ПАТ КІБ «Креді ОСОБА_4», м. Київ, код банку 30379 та на поточний рахунок №26504007786069 в ПАТ «Креді ОСОБА_4», код банку 30614, ТОВ «Страхова компанія «АХА Страхування Життя».

Банк перерахував ОСОБА_3 кредитні кошти згідно кредитного договору №1/2591625 в сумі 670 690 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 1/2591625 від 30.03.2016 року, згідно якого кошти перераховані з рахунку №22031000326034 на кредитний рахунок №26204501724407.

Згідно меморіального ордеру №14414166-2, 30.03.2016 року кошти в сумі 670 690 грн. були перераховані з рахунку №26204501724407 на рахунок №26006008991000 за авто RAV 4 згідно договору купівлі-продажу №ДР-0000139 від 07.03.2016, платник ОСОБА_5.

Згідно меморіального ордеру №1/2591625 від 30.03.2016 року кошти в сумі 13 346,73 грн. перераховані з рахунку №22031000326034 на кредитний рахунок №26504007786069, отримувач ТДВ «СК» АХА Страхування Життя».

З вказаного вбачається, що на кредитний рахунок позичальника ОСОБА_3 №26204501724407 перераховано кошти в сумі 670 690 грн.

Судом встановлено та не заперечувалось представниками сторін, що 15.09.2016 року автомобіль Toyota модель RAV4 було викрадено, по факту викрадення відкрито кримінальне провадження №1201611030004709.

Листом від 15.11.2016 року №11190/12цв страхова компанія відмовила у виплаті страхового відшкодування на підставі порушення п. 22.2, 23.1.11 договору страхування – в частині ненадання свідоцтва про реєстрацію застрахованого ТЗ. Разом з тим, в листі зазначено, що свідоцтво про реєстрацію ТЗ перебувало в застрахованому ТЗ на момент незаконного заволодіння ним.

Однак, п. 26.5.16 договору страхування передбачено, що страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо, зокрема страхувальник не надав у разі викрадення ТЗ свідоцтво про реєстрацію ТЗ (за виключенням викрадення ТЗ шляхом грабежу та/або розбою).

Також, виходячи зі змісту ст. 979, 989, 991 ЦК України можна зробити висновок, що коли виникає страховий випадок, страховик зобов’язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись окремо у кожному випадку. В даному випадку викрадення автомобіля є страховим випадком, що передбачено договором страхування.

Слід також враховувати, що закон пов’язує обов’язок страховика здійснити відшкодування саме зі страховим випадком, а не з наданням певних доказів страхувальником. Зокрема, відсутність свідоцтва про реєстрацію ТЗ не є підставою відмови від страхового відшкодування.

Відповідно до ч. 3 ст. 991 ЦК України рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Така відмова має бути направлена страхувальнику у строк, визначений законом або договором.

Стаття 985 ЦК України надає право страхувальнику ввести у страхові відносини додаткового суб'єкта, який отримує статус третьої особи в розумінні статті 636 ЦК України, тобто особи, яка хоча і не є стороною в договорі, набуває права вимагати виконання зобов'язання на свою користь (вигодонабувач). Для того, щоб вигодонабувач міг отримати захист свого права, що випливає із договору страхування, він має виразити на це свою волю, тобто подати страховику відповідну заяву, надати повідомлення страхувальнику тощо. Встановлено, що банк є вигодонабувачем за договором страхування, тобто він одержує страхове відшкодування при настанні страхового випадку, однак жодних дій для отримання страхового відшкодування зі сторони вигодонабувача вчинено не було, при цьому автомобіль було придбано за особисті кошти позивача та кредитні кошти банку.

ОСОБА_3 та ОСОБА_5 звернулись із заявою до банку, в якій повідомили про настання страхового випадку та просили банк не нараховувати штрафні санкції на період здійснення страхового відшкодування, на що отримали відповідь №12407\522 від 10.02.2017 року про те, що вирішення піднятого питання триває, остаточне рішення банку буде повідомлено додатково.

Як вбачається з графіку погашення заборгованості, відсотки нараховувались на суму кредиту 684 036,732 грн. та станом на 18.07.2017 року банком нарахована заборгованість в сумі 639 851,41 грн., яка включає заборгованість за кредитом – 562 823,61 грн., прострочену заборгованість за кредитом – 34 863,55 грн., нараховані відсотки – 5 362,58 грн., прострочені відсотки – 33 865,44 грн., пеня – 2 936,23 грн.

Позивач за первісним позовом вказує, що банк, як сторона договору страхування – вигодонабувач, навмисно не здійснив жодної дії, передбаченої договором щодо стягнення відшкодування із застрахової компанії та посилається те, що від страхової компанії договір страхування було укладено ОСОБА_6 і від імені банку договір укладено і підписано ОСОБА_6, з чого вбачає, що банк під час укладення кредитного договору та договору страхування діяв всупереч нормам чинного законодавства та порушив Закон України «Про захист прав споживачів» і статтю 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», що призвело до порушення прав позичальника. Крім того, графік погашення заборгованості не відповідає умовам кредитного договору.

В свою чергу, відповідач за первісним позовом позовні вимоги не визнає, а також звернувся із зустрічним позовом, в якому зазначає, що позичальник не виконує свої зобов’язання по кредитному договору, тому вправі вимагати дострокового повернення кредиту, комісій та пені.

Судом встановлено, що правовідносини, які виникли, є правовідносинами із надання споживчого кредиту, на які поширюється законодавство України із питань захисту прав споживачів.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (надалі - «ЦК»), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Відповідно до п. 19 наведеної статті продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Відповідно до п. 17 наведеної статті, послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час та на вільне використання електронних платіжних засобів з урахуванням режиму роботи та обов'язкових для продавця (виконавця) форм (видів) розрахунків, установлених законодавством України. Положенням даної частини статті також заборонено примушувати споживача придбавати продукцію неналежної якості або непотрібного йому асортименту.

Відповідно до ч. 1,5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Якщо положення договору визнано не справедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові № 6-40цс13 від 11.09.2013 року, визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин.

Суд погоджується з тим, що обов'язок укладати договори страхування із конкретним визначеним відповідачем страховиком порушують право позивача як споживача на вільний вибір продукції, оскільки останній був необґрунтовано обмежений у можливості обрати страховика на власний розсуд та на власних умовах. При цьому обґрунтованих мотивів такого обмеження прав споживача, якими могли б бути об'єктивні вимоги щодо ділової репутації, платоспроможності страховика, тощо, у положеннях кредитного договору не встановлено. Таким чином, слід дійти висновку, що вимога щодо обов'язку укладати договори страхування з конкретним визначеним страховиком, необґрунтовано обмежує право споживача самостійно обирати страховика, який надаватиме відповідні послуги, а тому суперечить ч. 1, ч. 2 ст. 17 та ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідач натомість як на підставу своїх заперечень посилався на ст. 6 ЦК України, згідно якої сторони є вільними в укладенні договору, однак інших об'єктивних доводів, які б спростовували доводи позивача, чи інших підстав для відмови у позові не наведено. З цього приводу необхідно зазначити, що принцип свободи договору, встановлений зокрема в ст. 627 ЦК, не є необмеженим, оскільки положення договорів не можуть суперечити законодавству України, зокрема вимогам встановленим у ст. 203 та ст. 6 ЦК.

З огляду на наведене, суд також вбачає в положеннях умов кредитного договору щодо обов’язкового страхування предмету застави в страховій компанії рекомендованої банком форму примусу, яка полягає в тому, що відповідач керуючись цими положеннями може нав'язувати позивачу таких страховиків, які пропонують положення договорів страхування, що є невигідними для споживача, тобто така продукція може бути неналежної якості. При цьому недотримання умов кредитного договору має наслідком цивільно-правову відповідальність позивача. Натомість споживач, маючи необмежений вибір страховиків, міг би обрати бажаного страховика з більш вигідними умовами договорів. Така форма примусу суперечить законодавству України, зокрема положенням ч. 1, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім цього, позивач стверджував, що дії банку та умови кредитного договору містять ознаки нечесної підприємницької практики, зокрема такої, що є агресивною. З цього приводу суд погоджується, що умови щодо обов'язку вибору конкретного страховика істотно впливають на свободу вибору та поведінку споживача стосовно придбання продукції у вигляді страхових послуг. Доводів, які б заперечували дане твердження позивача, відповідачем не наведено.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Відповідно до ч. 2 наведеної статті, якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману, зокрема, стосовно: основних характеристик продукції; ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг. Крім цього, відповідно до положень наведеної статті, підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Також відповідно до ч. 4 даної статті агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.

Відповідно до ч. 6 даної статті правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Відповідно до ч. 2 наведеної статті умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Відповідно до п. 10, п. 14 ч. 3 даної статті несправедливими, зокрема, вважаються умови договору про: установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору.

Відповідно до ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За даних обставин справи банк повністю набув права вимоги страхового відшкодування за автомобіль, що придбаний в тому числі за рахунок особистих коштів позивача, при цьому останній набув лише обов'язку погашати кредитну заборгованість на користь цього ж банку.

Суд критично оцінює посилання відповідача на те, що позичальник свідомо погодився з усіма умовами договору, підписавши його, оскільки факт підписання не позбавляє право сторін оскаржити у судовому порядку кредитний договір з підстав, що визначені Законом та мають наслідок визнання правочину недійсним.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем наведено ряд доводів, які свідчить про те, що умови кредитного договору суперечать чинному законодавству України, порушують права позивача як споживача, а отже, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК, наявні усі підстави для визнання судом кредитного договору недійсними. Враховуючи вищезазначене відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Креді ОСОБА_4», третя особа: ОСОБА_5 про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору – задовольнити.

Визнати недійсним кредитний договір № 1/2591625 від 30.03.2016 року укладений між Публічним акціонерним товариством ПАТ «Креді ОСОБА_4» та ОСОБА_3.

В задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства «Креді ОСОБА_4» до: 1) ОСОБА_3; 2) ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити рішення суду до Апеляційного суду Київської області, в порядку встановленому законом, повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_7