Постанова № 73198822, 04.04.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 340/416/17

Провадження № 22-ц/779/401/2018

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Бучинський А. Б.

Суддя-доповідач Матківський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області у складі колегії суддів:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Василишин Л.В., Девляшевського В.А.

секретаря Мельник О.В.

з участю представника апелянта ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" до ОСОБА_2 про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателя, з апеляційною скаргою представника публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2017 року представник ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 та просив ухвалити рішення про передачу в управління нерухомість, щодо якої 08.05.2013 року ухвалено рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок №373 у присілку Заріччя, с Верхній Ясенів, Верховинського району, Івано-Франківської області на період його реалізації або повного виконання умов кредитного договору №IFVWGK00000008 від 16.05.2006 року, зобов’язати ОСОБА_2 на період реалізації предмету іпотеки або повного виконання умов кредитного договору №IFVWGK00000008 від 16.05.2006 року, повністю вивільнити від будь-яких осіб та їх майна предмет іпотеки та стягнути судовий збір.

Заявлені вимоги представник обґрунтував тим, що 16.05.2006 між банком та ОСОБА_2 було укладено договір №IFVWGK00000008, відповідно до якого відповідач отримав кредит у сумі 25000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 13.05.2021 року. У забезпечення виконання зобов'язань за даним договором між банком та відповідачем 17.05.2006 року укладено договір іпотеки, згідно якого відповідач передав в іпотеку банку нерухоме майно: житловий будинок, розташований в селі Верхній Ясенів, присілок Заріччя, 373 Верховинського району Івано-Франківської області, який належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

Однак, у зв’язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за умовами кредитного договору, на підставі рішення суду було звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк».

У відповідності до положень ст. 34 Закону України «Про іпотеку» має право на передачу в управління предмету іпотеки до моменту його реалізації або повного погашення кредитної заборгованості, а іпотекодавець зобов’язаний звільнити вказане майно.

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення представник ПАТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Апелянт у скарзі зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. Висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог за безпідставністю є помилковим.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що для передачі предмета іпотеки відповідно до ст. 34 ЗУ «Про іпотеку» необхідна наявність двох обставин - рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та цільове використання предмету іпотеки для задоволення господарських потреб у вигляді отримання продукції, які відсутні.

Суд необґрунтовано вважав, що предметом іпотеки є житловий будинок, цьольове призначення якого не передбачає використання його для господарської діяльності пов’язаної з отриманням продукції, плодів та доходів.

Представник апелянта вважає, що за нормами ст. ст. 810, 812 ЦК України житловий будинок може бути предметом оренди за плату, тобто для отримання прибутку без зміни його цільового призначення.

Не вірно застосовано судом норми ЗУ «Про іпотеку», оскільки за наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може отримати в управління предмет іпотеки на період до його реалізації та отримувати від нього доходи на передбачених законом підставах. Судом не встановлено з якою метою банк бажає отримати предмет іпотеки в управління та яким шляхом використовувати його і отримувати прибутки.

Вислухавши доповідача, представника апелянта, яка вимоги скарги підтримала, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що предметом даного спору є передача житлового будинку як предмета іпотеки в управління іпотеко держателя. Статтею 34 Закону України «Про іпотеку» передбачено передачу іпотечного майна в управління до його реалізації з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання з його цільовим використанням. Переданий в іпотеку житловий будинок у якому проживає ОСОБА_2 за цільовим призначенням не призначений для використання пов’язаного із господарською діяльністю, отриманням продукції, плодів та доходів, тому за відсутності такого обов»язкового елемента немає підстав для передачі жилого будинку в управління до його реалізації за рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судом встановлено, що 16.05.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 (на даний час ОСОБА_2) укладено кредитний договір №IFVWGK00000008, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в сумі у сумі 25000,00 доларів США зі сплатою за користування кредитом у розмірі 14,04% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 13.05.2021 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 17.05.2006 року укладено договір іпотеки, згідно якого відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок, який належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, який розташований в селі Верхній Ясенів, присілок Заріччя, 373 Верховинського району Івано-Франківської області.

Заочним рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 08.05.2013 року задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № IFVWGK 00000008 від 16.05.2006 року у розмірі 26203,32 доларів США, що в гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ, на момент подачі позову до суду складало 209364,52 гривень, звернуто стягнення на вищевказаний предмет іпотеки (а.с.5).

Необхідність передачі житлового будинку в управління представник позивача обгрунтував правом на звернення з таким позовом відповідно до вимог статті 34 Закону України «Про іпотеку».

Згідно ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За статтею 367 ЦПК, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У свою чергу ст. 34 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду.

Продукція, плоди і доходи, отримані в результаті управління предметом іпотеки, спрямовуються на задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, якщо інше не встановлено договором або рішенням суду.

З наведених положень законодавства вбачаться, що передача предмета іпотеки в управління, припис норми ст. 34 Закону України "Про іпотеку" містить пряму вказівку щодо мети такої передачі - для забезпечення належного господарського використання предмету іпотеки. Норма ст. 39 того ж Закону також вказує на те, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації у рішенні суду зазначаються у разі необхідності їх застосування.

Таким чином, із системного аналізу норм ст. 34 та 39 Закону України "Про іпотеку" випливає, що передача предмета іпотеки в управління за рішенням суду допускається виключно у разі необхідності задля забезпечення належного використання предмета іпотеки. Однак, суду не надані докази про те, що на теперішній час відповідач не належним чином зберігає та утримує предмет іпотеки, а також не обґрунтована у належній мірі необхідність у передачі предмета іпотеки в управління.

Позовні вимоги обґрунтовано не з підстав неналежного збереження і використання іпотечного майна, а для отримання доходів.

За змістом ст. ст. 379, 380 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Відповідно до ст. 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів вважає правельним висновок суду першої інстанції про безпідставність вимоги позивача про покладення на відповідача обов’язку звільнити предмет іпотеки.

Задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки врегульовано розділом п'ятим вказаного ЗУ «Про іпотеку». Однак, норми вказаного розділу передбачають єдиний випадок виникнення у іпотекодавця обов'язку звільнити предмет іпотеки до його реалізації, це виселення мешканців житлового будинку чи іншого житлового будинку чи іншого житлового приміщення. Жодна інша норма ані Закону "Про іпотеку", ані іншого закону не надає права суду зобов'язувати власника звільняти належне йому приміщення до моменту переходу права власності на нього до іпотекодержателя або третьої особи.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують, законності рішення суду першої інстанції, яке повністю відповідає вимогам процесуального та матеріального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" залишити без задоволення, а рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05. 04.2018 року.

Головуючий: Р.Й. Матківський

Судді: Л.В. Василишин

ОСОБА_4