Постанова № 73197758, 05.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 171/2102/16-ц 22-ц/774/817/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2018 року м.Кривий Ріг

Справа № 212/2728/17-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

сторони:

позивач - Публічне акціонерне товаристве «ДТЕК Дніпроенерго»,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року, яке ухвалено суддею Хоруженко Н.В. об 11 годині 04 хвилини у місті Апостолове Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 12 грудня 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Дніпроенерго» (надалі – ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивовано тим, що Відокремлений підрозділ «Криворізька теплова електрична станція» ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» (надалі - ДТЕК Криворізька ТЕС), який є структурним підрозділом ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго», здійснює постачання теплової енергії в нежитлове приміщення за адресою: Дніпропетрвоська обл., м. Зеленодольськ, вул. Рибалко, 5/89, власником якого є відповідач.

Відповідач ОСОБА_1 відмовився від укладення договору на постачання теплової енергії, мотивуючи відмову тим, що в приміщенні відсутні прилади опалення і він тепло не споживає.

Позивач вважає, що підстави для зняття вказаного приміщення з абонентського обліку відсутні, у зв’язку з чим просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за теплову енергію за період з 01.10.13 року по 28.02.2015 року у сумі 10951,64 грн. та судові витрати по справі.

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» в особі ДТЕК Криворізької ТЕС заборгованість за теплову енергію в розмірі 10951,64 грн., судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1378,00 грн. та судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу у сумі 689,00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального, неналежне з’ясування предмету судового розгляду, допущення неповноти судового слідства та прийняття рішення на припущеннях.

Зокрема, відповідач вважає, що позовна заява прийнята судом до провадження без сплати судового збору, оскільки позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 378,00 грн., а з нього на користь позивача судом стягнуто судовий збір у розмірі 2 067,00 грн. Рішення суду прийнято з порушенням таємниці нарадчої кімнати та провадження у справі відкрито з порушенням правил підсудності, оскільки він проживає у місті Харкові і ставив перед судом питання про повернення позову з цих підстав.

Також, вказує на те, що розрахунок заборгованості проведений позивачем є неналежним та суд не мав підстав приймати його до уваги. Крім того, вважає, що, оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2013 року при розгляді аналогічного спору було відмовлено у позові ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» у зв’язку з невідповідністю розрахунку заборгованості та встановлено відсутність у приміщенні батарей, суд повинен був відмовити у задоволенні даного позову.

При цьому, відповідач посилається на вердикт Стокгольмського арбітражного суду за позовом України до Росії про те, що неможливо здійснювати оплату за не отримані послуги та вважає, що позивач невірно послався на ст.ст. 509, 526 ЦК України при поданні позову, а положення ст.ст. 1212, 1213 ЦК України в даному випадку не можуть застосовуватися, адже договір між сторонами не укладався.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2018 року відкрито апеляційне провадження по даній цивільній справи та визначено, що, відповідно до Указу Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року, пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України, справа підлягає розгляду Апеляційним судом Дніпропетровської області.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду ухвалене судом на час дії Цивільного процесуального кодексу України в редакції від 18.03.2004 року, законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення перевіряється відповідно до положень такого кодексу.

Судом встановлено, що ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» є юридичною особою, метою діяльності якої є одержання прибутку на основі здійснення виробничої, комерційної, посередницької та іншої діяльності, в порядку та за умов, визначених чинним законодавством і статутом, та наступний його розподіл між акціонерами товариства, що підтверджується Статутом ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» п. 2.1 (т.1 а.с.89-122).

Згідно п. 2.2 (1) Статуту ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» предметом діяльності позивача є, зокрема, виробництво, постачання, передача, купівля та продаж електричної і теплової енергії в Україні та за її межами, енергії що виробляється з метою електро- та теплопостачання і похідних продуктів енергетичного походження та засобів, устаткування і приладів, що використовуються в даній галузі.

Для реалізації мети діяльності товариства, передбаченої його статутом, товариство має право в порядку, встановленому чинним законодавством, статутом товариства та внутрішніми документами створювати на території України та за її межами свої філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами, а також дочірні підприємства, що підтверджується п. 4.1 (8) статуту позивача (т. 1 а.с.89-122).

З метою сприяння виконанню ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» встановлених завдань щодо здійснення виробничо-господарської діяльності створено відокремлений підрозділ «Криворізька ТЕС» ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго», предметом діяльності якого є в тому числі виробництво, постачання, передача електричної і теплової енергії, що виробляється з метою електро- та теплопостачання і похідних продуктів енергетичного походження та засобів, устаткування і приладів, що використовуються в даній галузі, що підтверджується Положенням про відокремлений підрозділ «Криворізька ТЕС» ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» (т. 1 а.с.30-38).

На виконання цієї мети, відокремленим підрозділом «Криворізька ТЕС» ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» в централізованому порядку здійснюється постачання теплової енергії в багатоквартирний житловий будинок за адресою м. Зеленодольськ, вул. Рибалко, 5.

На першому поверсі цього багатоквартирного житлового будинку розміщено нежитлове приміщення №89, загальною площею 88,9 м2, постачання теплової енергії до якого здійснюється позивачем на підставі договору на постачання теплової енергії від 14.08.08 року, укладеного між позивачем та Зеленодольською міською радою.

Нежитлове приміщення №89 у будинку №5 по вулиці Рибалко в місті Зеленодольську приладами опалення не обладнано.

18 вересня 2009 року, на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Апостолівського районного нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрованого в реєстрі за № 758, відповідач ОСОБА_1 придбав у територіальної громади Зеленодольської міської ради нежитлове приміщення, розташоване в м. Зеленодольськ, вул. Рибалко, 5/89.

13.02.2015 року відповідач ОСОБА_1 подарував це приміщення ОСОБА_3

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.12.2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.06.2016 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» заборгованість за отриману та використану теплову енергію за період з 01.10.2009 року по 30.04.2013 року у сумі 21832,47 грн. (а.с.10-14, 15-19) та встановлено, що відповідач ОСОБА_1 самовільно провів відключення належного йому нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води і відмовився від укладення договору на постачання теплової енергії, а тому у позивача були всі підстави для нарахування відповідачу сум за спожиту теплову енергію на підставі ст. ст. 30-32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та п. п. 9-30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (затверджені Постановою Кабміну України від 21 липня 2005 року).

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, обставини, встановлені судовим рішення у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

04.10.2013 року на підставі розпорядження міського голови № 210/02-4 від 30.09.13 року про початок опалювального сезону 2013-2014 роки здійснено підключення будинку по вул. Рибалко, 5, в якому знаходиться нежитлове приміщення №89, по опалювальному навантаженню, а 10.04.14 року на підставі розпорядження міського голови № 60/02-4 від 09.04.14 року про закінчення опалювального сезону 2013-2014 роки здійснено відключення будинку по вул. Рибалко, 5, що підтверджується відповідними актами (а.с.175-177).

На підставі розпорядження міського голови № 171/02-4 від 21.10.14 року про початок опалювального сезону 2014-2015 роки здійснено підключення будинку по вул. Рибалко, 5 по опалювальному навантаженню (т.1 а.с.178).

За період з 04.10.2013 року по 12.02.2015 року до нежитлового приміщення №89 у будинку №5 по вулиці Рибалко в місті Зеленодольську було поставлено 29,391 Гкал теплової енергії на загальну суму 10951,64 грн. (а.с.6-7).

22.09.2016 року Апостолівським районним судом Дніпропетровської області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 10951,64 грн. за отриману та використану теплову енергію та судового збору 689,00 грн., однак ухвалою Апостолівського районного суду від 20.10.16 року даний судовий наказ скасовано за заявою відповідача в порядку ст. 105-1 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року (а.с.26).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав встановленими обставини щодо самовільного відключення відповідачем належного йому нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води і відмови від укладення договору на постачання теплової енергії та виходив з наявності правових підстав для стягнення заборгованості за теплову енергію за період з 01.10.13 року по 28.02.2015 року у сумі 10951,64 грн., розмір якої відповідачем не спростовано.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п.п.5, п.п. 4 п.3 ст.20 ЗУ “Про житлово-комунальні послуги” споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, за власний рахунок ремонтувати та міняти санітарно-технічні прилади і пристрої, обладнання, що вийшли з ладу з його вини.

Відповідно до п.3 ст.20 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Відсутність договору не звільняє від оплати за фактично надані послуги, оскільки послуги надаються безперебійно.

Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1Д, відповідно до договору купівлі-продажу, придбав у територіальної громади Зеленодольської міської ради нежитлове приміщення, розташоване в м. Зеленодольськ, вул. Рибалко, 5/89.

Відповідно до акту приймання – передачі нежитлового приміщення, загальною площею 88,9 кв.м. зауважень щодо відсутності системи опалення немає.

Відповідно до п.1.7 договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 18.09.2009 року недоліків, які перешкоджають використанню нежитлового приміщення за цільовим призначенням на момент огляду покупцем не виявлено і претензій у нього до продавця щодо якісних характеристик відчужуваного нежитлового приміщення не має.

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 12.07.2012 року, залишеного ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.10.2012 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.01.2013 року без змін, встановлено, що на момент продажу територіальною громадою відповідачу спірного нежитлового приміщення по вул. Рибалко, 5/89 в м. Зеленодольську система постачання теплової енергії цьому приміщенні знаходилась і працювала, і, згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, ці обставини повторному доказуванню не підлягають.

Згідно п. 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (затверджені постановою Кабміну України від 21.07.2005 року № 630), відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 57-60 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, що ним було отримано дозвіл компетентного органу на відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.12.2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.06.16 року, встановлено, що відповідач ОСОБА_1 самовільно провів відключення належного йому нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води і відмовився від укладення договору на постачання теплової енергії і, згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, ці обставини повторному доказуванню не підлягають.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, оскільки відповідач самовільно провів відключення належного йому нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води і відмовився від укладення договору на постачання теплової енергії, то у позивача були всі підстави для нарахування відповідачу сум за спожиту теплову енергію на підставі ст. ст. 30-32 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» та п. 9-30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (затверджені Постановою Кабміну України від 21.07.2005 року № 630).

Розрахунок суми заборгованості щомісячних нарахувань відповідає тарифам, встановленими рішеннями виконавчого комітету Зеленодольської міської ради від 19.08.2009 року та від 17.12.2013 року, постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 03.02.2012 року та 13.06.14 року, а саме: з 01.09.2009 року встановлено тариф для споживачів категорії інші на послуги з централізованого опалення у розмірі 275,36 за 1 Гкал з ПДВ (Рішення виконкому Зеленодольської міської ради від 19.08.2009 року №146.2.3); з 01.03.2012 року встановлено тариф для Відокремленого підрозділу «Криворізька теплова електрична станція» Публічного акціонерного товариства «Дніпроенерго» тариф на теплову енергію для потреб інших споживачів (крім населення) - 280,98 грн. за ІГкал без ПДВ (Постанова НКРЕКП від 03.02.2012 року №55); з 0107.2014 року встановлено тариф для Відокремленого підрозділу «Криворізька теплова електрична станція» Публічного акціонерного товариства «Дніпроенерго» тариф на теплову енергію для потреб інших споживачів (крім населення) – 353,28 грн. за ІГкал без ПДВ (Постанова НКРЕКП від 13.06.14 року № 710).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування показників температури отриманих на підставі Договорів про надання послуг з метеорологічного обслуговування від 10.12.2012 року, від 12.02.2014 року та від 10.02.2015 року (т. 1 а.с.169-174), а доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують та фактично зводяться до незгоди відповідача з їх застсоуванням.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно не було враховано те, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2013 року встановлено невідповідність розрахунку заборгованості вимогам нормативно-правових актів, колегією суддів не приймаються до уваги, як такі, що зводяться до довільного тлумачення її змісту.

Так, дійсно, ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2013 року, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову було залишено без змін, у зв’язку з тим, що розрахунок заборгованості на підставі «ДБН «В.2.6-31:2006» був проведений з порушенням норм чинного законодавства.

Предметом же даного позову є стягнення заборгованості, нарахованої на підставі статей 30-32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» тапунктів 9-30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України 21 липня 2005 року, і питання про проведення цих розрахунків із застосуванням «ДБН «В.2.6-31:2006» позивачем не ставиться.

Вищевикладене підтверджує ту обставину, що розрахунок споживання теплової енергії у вигляді постачання гарячої води до нежитлового приміщення №89 в м. Зеленодольську по вул. Рибалко буд. 5, який здійснений ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» виконаний відповідно до діючого законодавства і не суперечить останньому. Зазначений розрахунок не порушує прав споживача, оскільки він не передбачає необгрунтовану сплату коштів за отримані послуги, а лише приведений у відповідність до Правил і здійснений відповідно до встановлених цін/тарифів та норм.

Посилання відповідача ОСОБА_1 на відсутність батарей в нежитловому приміщенні, колегією судді до уваги не беруться, оскільки, як встановлено судом, він самовільно здійснив відключення приміщення від системи опалення.

З цих же підстав не може бути прийняте до уваги посилання відповідача на вердикт Стокгольмського арбітражного суду за позовом України до Росії щодо неможливості здійснювати оплату за не отримані послуги, адже, у даному випадку, позивачем надаються послуги з постачання теплової енергії в багатоквартирний житловий будинок за адресою м. Зеленодольськ, вул. Рибалко, 5, в якому розташоване спірне нежитлове приміщення.

Посилання відповідача на відсутність договору на постачання теплової енергії до нежитлового приміщення, який ОСОБА_1 відмовився укладати, колегія суддів до уваги не бере, так як це суперечать ч. 2 ст. 205 ЦК України, згідно якої правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю для настання відповідних правових наслідків та ст. 204 ЦК України, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним. Виходячи зі змісту вказаних правових норм ЦК України, в даному конкретному випадку поведінка сторін свідчить про фактичне укладення ними договору на опалення приміщення відповідача та гаряче водопостачання.

Також, суд першої інстанції правомірно врахував посилання ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» у позовній заяві на ст.ст. 509, 526 ЦК України, якими визначено поняття зобов’язання та порядок його виконання, і доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги про те, що позовна заява прийнята судом до провадження без сплати судового збору спростовуються матеріалами справи (т. 1 а.с. 1,2, 29).

Доводи апеляційної скарги про те, що провадження у справі відкрито з порушенням правил підсудності, оскільки він проживає у місті Харкові і ставив перед судом питання про повернення позову з цих підстав, теж не можуть бути прийняті до уваги, як такі, що не ґрунтуються на нормах ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року.

Так, відповідно до ст. 109 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Згідно ч. 3 ст. 122 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, у разі, якщо відповідачем у позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановленому цим кодексом, вказана фізична особа, що не є суб’єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі.

Статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV визначено поняття терміну реєстрація – це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Згідно довідки адресно-довідкого бюро ГУДМС України, станом на 06 грудня 2016 року (дата відкриття провадження у справі – т. 1 а.с. 41) ОСОБА_1 був зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_1 та знятий з реєстрації 05 січня 2017 року у зв’язку з вибуттям до міста Харкова (т. 1 а.с. 63).

Отже, на момент відкриття провадження у справі, місце проживання ОСОБА_1 було зареєстровано в ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв’язку з чим даний спір був підсудний Апостолівському районному суду Дніпропетровської області.

Зміна ж місця проживання відповідача після відкриття провадження у справі не тягне за собою жодних правових наслідків, а тому колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги щодо відкриття провадження з порушенням правил підсудності не знайшли свого підтвердження.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом таємниці нарадчої кімнати не підтверджено жодними належними, допустимими та достовірними доказами у розумінні ст.ст. 77-79 ЦПК України, а тому не приймаються до уваги.

Посилання ж в апеляційній скарзі на те, що порушення суддею таємниці нарадчої кімнати можуть підтвердити відомості з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо листування голови суду та відомості з Апостолівського районного суду Дніпропетровської області щодо часу розгляду справи №171/2038/17, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки ухвалою суду від 09 березня 2018 року клопотання відповідача про витребування доказів залишено без задоволення, а самостійно він таких доказів не надав.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що ч. 3 ст. 376 ЦПК України визначено вичерпний перелік порушень судом норм процесуального права, які в обов’язковому порядку тягнуть за собою скасування рішення суду першої інстанції, серед яких не вказано порушення суддею таємниці нарадчої кімнати. Тобто, таке порушення норм процесуального права, у разі доведення цих обставин, може тягнути за собою скасування рішення суду першої інстанції виключно у випадку, якщо воно призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 376 ЦПК України), чого в даному випадку встановлено не було.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 05 квітня 2018 року.

Головуючий:

Судді: