Постанова № 73197631, 05.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2562/18 Справа № 206/4361/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2018 року м. Дніпро

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Макарова М.О.

учасники справи:

позивач – публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач – ОСОБА_2

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу публічного

акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Самарського

районного суду м.Дніпропетровська від 09 січня 2018 року у складі судді Кушнірчука Р.О., -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

У серпні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що 17 червня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений договір № б/н, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 22 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв’язку із неналежним виконанням зобов’язань ОСОБА_2 умов кредитного договору, станом на 03 липня 2017 року виникла заборгованість в сумі 43 993,31 грн., яка складається з: 11 272,17 грн. – тіло кредиту; 17 342,38 грн. – відсотків за користування кредитом; 12 807,65 грн. – пені, а також штрафи в сумі 500 грн. (фіксована частина) та в сумі 2 071,11 грн. (процентна складова), що стало причиною звернення позивача до суду з вказаним позовом.

З урахуванням викладеного, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором, яка станом на 03 липня 2017 року складає 43 993,31 грн.

РішеннямСамарського районного суду м.Дніпропетровська від 09 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банком пропущено строк позовної давності, і відповідачем було заявлено у суді першої інстанції про застосування наслідків спливу цього строку.

В апеляційній скарзі, поданій у січні 2018 року до апеляційного суду Дніпропетровської області, ПАТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Вважає, що судом не враховано, що строк дії картки не припиняє строку дії договору, а строк договору та строк дії картки не є тотожними поняттями. Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення у межах строку позовної давності процентів за користування кредитом та штрафних санкцій, оскільки боржником порушено право банку на отримання щомісячних платежів у вигляді процентів Крім того, судом не прийнято до уваги, що договір автоматично було пролонговано, оскільки жодна із сторін не заявила про свій намір його розірвати та договір діє до даного часу.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Судом встановлено, що 17 червня 2010 року відповідно до анкети – заяви, відповідач ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 8 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с. 10).

Згідно довідки наданої ПАТ КБ «ПриватБанк», 17 червня 2010 року, тобто в дату підписання анкети – заяви, відповідачу була видана картка № 4149437407452331 з терміном дії до 11 місяця 2013 року (а.с.85).

У зв’язку із неналежним виконанням зобов’язань ОСОБА_2 умов кредитного договору, станом на 03 липня 2017 року виникла заборгованість в сумі 43 993,31 грн.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611, 1046, 1048, 1050 ЦК України, змісту кредитного договору можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора про стягнення тіла кредиту та нарахованих процентів, яке не виконане боржником, не позбавляє кредитора права на отримання нарахувань та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та цього кодексу.

Отже, усі нарахування за користування коштами та інші виплати, передбачені договором, підлягають стягненню до дати повернення позики, але в межах строку позовної давності.

Зазначені правові висновки викладені Верховним Судом України, зокрема, у постановах: від 21 вересня 2016 року у справі № 6-2631цс15, від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 25 травня 2016 року у справі 6-157цс16.

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Згідно пункту 1.1.7.11 Умов і правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він пролонгується на такий самий термін.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Отже, аналіз цих норм ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Разом з тим спеціальна позовна давність застосовується за умови подання стороною у спорі відповідної заяви, зробленої до винесення судом рішення.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України: від 25 травня 2016 року у справі № 6-1138цс15, від 3 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14, відповідно до якого за правилами пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов’язання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Судом встановлено, що 27 листопада 2017 року представник відповідача звернулась до суду з заявою, в якій просила застосувати строк позовної давності до вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» та відмовити йому у задоволенні позову (а.с. 129).

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що 17 червня 2010 року відповідачем було підписано анкету – заяву на отримання кредитного ліміту у розмірі 8 000 грн. та згідно якої було отримано кредитну картку № 4149437407452331 строком дії виключно до листопада 2013 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у серпні 2017 року, то суд першої інстанції дійшов вірних висновків про можливість застосування до спірних правовідносин загального трирічного строку позовної давності за наявності відповідної заяви відповідача, що в силу вимог ст. 267 ЦК України є правовою підставою для відмови у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк».

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 212 – 214 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, застосувавши позовну давність.

Отже, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах у справі № 6-116цс13 від 06 листопада 2013 року, у справі № 6-249 цс15 від 02 грудня 2015 року, у справі № 6-2322цс16 від 09 серпня 2015 року, є помилковими, оскільки початок перебігу строку позовної давності судом першої інстанції визначено вірно.

Доводи ПАТ КБ «ПриватБанк» про необхідність стягнення пені та неустойки не заслуговують на увагу, оскільки правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги необґрунтовані та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального права, а тому відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України рішення суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, ч.ч.3-6 ст.147 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргупублічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» – залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 09 січня 2018 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Судді: М.Ю. Петешенкова

ОСОБА_3

ОСОБА_4