Вирок № 73197064, 02.04.2018, Покровський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 184/612/17

Номер провадження 1-кп/184/9/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2018 рокум. Покров

Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області у складі:

судді Гаєвого О.В.,

за участю секретаря Поліщук О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Покров матеріали кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12016040000000623 від 09 серпня 2016 року відносно обвинуваченого:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Токівське, Апостолівського району, Дніпропетровської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, не працює, не одружений, має на утриманні неповнолітню дитину - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимий;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,-

учасники кримінального провадження: прокурори - Супрун М.О., Дорош Д.В.,

обвинувачений - ОСОБА_1,

захисник обвинуваченого - Шишкін О.П.,

законний представник малолітнього потерпілого ОСОБА_4- ОСОБА_5

В С Т А Н О В И В:

До Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області надійшов обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, відповідно до якого органом досудового розслідування було встановлено, що 09.08.2016 року приблизно о 16 год. 50 хв. водій ОСОБА_1, керуючи технічно справним легковим автомобілем марки «ВАЗ 21011» державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_6, рухався із швидкістю не менше ніж 53,6 км./год. по проїзній частині вул. І.Малки у напрямку вул. Шляхова в м. Покров Дніпропетровської області.

Під час вказаного руху, водій ОСОБА_1 не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, не вибрав безпечну швидкість руху, при якій він мав би можливість виконати всі необхідні дії з безпечного керування автомобілем, будучі неуважним до дорожньої обстановки, під час руху по проїзній частині вул. І.Малки в м. Покров Дніпропетровської області, завчасно не помітив, хоча об'єктивно спроможній був виявити, малолітніх пішоходів ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_8, які перебігали проїзну частину вулиці, у не встановленому місці, з ліва на право по ходу руху автомобіля, по черзі друг за другом.

В результаті особистої неуважності, водій автомобіля ОСОБА_1, з моменту виявлення перешкоди для руху, а саме пішохода малолітнього ОСОБА_8, який перший перпендикулярно перебігав проїзну частину вулиці, завчасно мір до зниження швидкості та застосування своєчасного гальмування не здійснив та, напроти електроопори № 190/137, розташованої по вул. І.Малки в м. Покров Дніпропетровської області, допустив наїзд передньою лівою частиною керованого ним автомобіля, на пішохода малолітнього ОСОБА_4, який другим перетинав проїзну частину вулиці.

Своїми діями водій ОСОБА_1 грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 (б) та 12.3 Правил дорожнього руху України, згідно з якими:

п.1.3 «Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими»;

п.1.5 «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоджати для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

п.2.3 Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:

б) «бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

п.12.3 «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможній виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди».

Порушення п.12.3 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_1 знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.

Невиконання вищевказаних пунктів Правил дорожнього руху України призвело до даної дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пішоходу малолітньому ОСОБА_4, спричинено тілесні ушкодження у вигляді: 1) закритої тупої травми грудної клітини, забію обох легень та явищ правостороннього гідротораксу; 2) закритої травми черева з гематомою в поза черевній клітковині та гематомою малої сальникової сумки; 3) закритого перелому правої стегнової кістки в середній третині з зміщенням уламків; 4) масивних саден шиї, поперекової області, обох сідниць; 5) саден та підшкірних крововиливів лівого гомілковостопного суглобу та стопи.

Виявлені у малолітнього ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді: тяжкої сумісної тупої травми тіла, спричинені від механічної дії тупих твердих предметів, що діяли в праву половину тіла, якими могли бути виступаючі частини рухомого транспортного засобу, з послідуючим падінням обстежуваного на дорожнє покриття, за умов дорожньо-транспортної пригоди.

За своїм характером виявлені у малолітнього ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді: тяжкої сумісної тупої травми тіла - відносяться до ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи № 4679-Е від 26.12.2016 року.

Дії ОСОБА_1 стороною обвинувачення кваліфіковані за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли тяжке тілесне ушкодження потерпілому.

Під час судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_1 свою вину по суті пред'явленого обвинувачення за ч.2 ст.286 КК України не визнав та під час допиту у судовому засіданні надав показання про те, що 09 серпня 2016 року приблизно о 16 год. 50 хв. він їхав за кермом автомобіля по вул. І.Малки в напрямку вул. Шляхової м. Покров. Погода була ясна, без опадів. Швидкість автомобіля була приблизно 50 км/год. Дорога по ходу його руху була зі спуском. З лівої сторони, по напрямку руху його автомобіля, росли великі дерева на відстані один від одного до півтора метра, ще стояв стовп. Все це обмежувало видимість з лівої сторони. Роздільної полоси на дорозі не було, пішохідної розмітки або попереджувальних знаків, які вб вказували на пішохідний перехід, на дорозі теж не було. Дитячих, дошкільних і шкільних закладів він не бачив. Рухаючись по дорозі зі швидкістю приблизно 50 км/год. він помітив дитину, яка вибігла із-за дерев і почала перебігати дорогу з лівої сторони по ходу його руху на дорозі. Він різко загальмував, але його автомобіль відразу не зупинився, а продовжував сунутися по дорозі. Він продовжив гальмувати і вивернув руль в правий бік для того, щоб уникнути зіткнення з цією дитиною. І коли дитина вже була на правій стороні дороги, то він звернув свій погляд на проїжджу частину дороги, і в цю мить на капот його автомобіля налетів другий хлопчик і він вже нічого не міг зробити щоб уникнути цього зіткнення. Зупинившись він вибіг до цього хлопчика, який лежав на проїжджій частині дороги з лівої сторони. Взявши цього хлопчика на руки, він переніс його на праву сторону дороги під дерево в затінок. Хлопчик був без тями. До нього і до хлопчика, ОСОБА_4, підбіг випадковий перехожий, який намагався допомогти дитині. Він пізніше узнав про те, що то був ОСОБА_9. Коли приїхала швидка, то ОСОБА_9 поїхав з хлопчиком до лікарні, а коли повернувся то повідомив, що хлопчик знаходиться в реанімації. Потім приїхала поліція і почала фотографувати місце ДТП, записували його покази. Зафіксувавши всі данні поліція сказала йому про те, що він сідав до свого автомобіля і їхав за ними до відділу поліції. Приїхавши вони зі слідчим пішли у лікарню проводити тест на алкоголь. Він був тверезий. В цей час, приблизно о 18 год., його дружина і сестра піднялись до реанімації щоб дізнатись що з дитиною і чи потрібна допомога. Лікар сказав їм про те, що потрібна плівка для рентгену, дружина пішла та купила плівку. Потім їх усіх зібрали на допит. Після допиту їх відпустили, і вони відразу пішли до лікарні, де ще докупили ліки, це було о 21 год. Мати потерпілого хлопчика ОСОБА_5 сказала їм про те, що її хлопчика направляють до м. Дніпро. Він сказав, що його завтра викликають до поліції, і як тільки його відпустять, то він одразу приїде до м. Дніпро і допоможе з лікуванням. На цю пропозицію ОСОБА_5 погодилась. З наступного дня, він та його дружина на протязі тижня їздили до лікарні в м. Дніпро, де фінансово допомагали сім'ї постраждалого хлопчика, купуючи необхідні ліки, а потім ОСОБА_5 перестала з ними спілкуватися і заборонила в лікарні, щоб їм повідомляли про стан здоров'я дитини. 08 вересня 2016 року його викликали на слідчий експеримент, під час якого він показував приблизне місце зіткнення автомобіля з хлопчиком, оскільки точного місця він не пам'ятав. Від ОСОБА_10 вони дізнались про те, що ОСОБА_4 вже вдома, бо на той час ОСОБА_5 з ними вже не спілкувалась. Одного дня ОСОБА_5 сама подзвонила та запропонувала, щоб він кожного місяця виплачував їй грошову допомогу у розмірі 2 000 грн., так як вона несе великі матеріальні збитки, тому що дитина знаходиться у лікарні і потребує дорогого медичного лікування та реабілітації. В разі його відмови вона звернеться до прокуратури. В кінці зими 2017 року йому зателефонували з прокуратури м. Дніпро і повідомили його про те, що він повинен з'явитися для повторного слідчого експерименту. У зв'язку з тим , що пройшло багато часу з моменту ДТП, він не пам'ятав точне місце зіткнення з дитиною і тому показав його приблизно. Він був не впевнений, що і швидкість руху першої дитини, яку він вказав при проведенні слідчого експерименту, відповідає дійсності, так як це залежить від багатьох факторів, в тому числі і від фізичного розвитку дитини, одягу, взуття та інших обставин. На цьому слідчому експерименті був присутній свідок ОСОБА_12, який також давав свідчення, зокрема, заявляв слідчому і експерту про те, що він під час ДТП знаходився на достатньо великій відстані, і тому сказати як трапилась аварія і вказати точне місце він не може. Також він не може показати яким чином та із-за яких дерев вибігли діти. Але під тиском слідчого та експерта ОСОБА_12 показав місце перетину дітьми проїжджої частини дороги і вказав швидкість їх руху через дорогу. Під час проведення слідчого експерименту з свідком ОСОБА_12 його захисник Шишкін О.П. зафіксував вказані обставини на відеокамеру свого мобільного телефону, після чого це відео було перенесено на СD-диск. На диску є підтвердження того, що на свідка ОСОБА_12 був здійснений тиск, і те, що протокол який був складений 21.03.2017 року не є правдивий і не відображає подій які відбувались насправді. Він розуміє те, що даний протокол ліг в основу експертизи, яка була проведена в березні 2017 року, і тому він вважає те, що дана експертиза є неналежним доказом. Свою вину він не визнає, оскільки зі свого боку він зробив усе можливе щоб уникнути зіткнення з пішоходом. Це підтверджується матеріалами кримінальної справи, експертизами, а також тим, що на першу дитину, яка перебігала дорогу, не було скоєно наїзду.

Після надання своїх показань обвинувачений ОСОБА_1, просив приєднати їх у письмовому виді до матеріалів справи разом з диском, на якому міститься відеозапис слідчого експерименту від 21.03.2017 року за участю свідка ОСОБА_13, що, враховуючи думку інших учасників справи, суд визнав за можливе.

Разом з тим, відеозапис слідчого експерименту від 21.03.2017 року, який здійснював захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - Шишкін О.П. на свій мобільний телефон, з подальшим перенесенням інформації на СD-диск, і на якому, зі слів останнього містяться докази психологічного тиску на свідка ОСОБА_13 з боку слідчого по справі, суд не досліджував в судовому засіданні і не приймає як доказ у даній справі, оскільки цей відеозапис в порушення вимог ст.290 КПК України не був відкритий стороною захисту стороні обвинувачення після закінчення досудового слідства, а про факти психологічного тиску з боку слідчого на свідка ОСОБА_12, останній під час його допитів в суді не повідомляв.

Під час судового слідства сторона обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, надала наступні докази: показання законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_4 - ОСОБА_5, показання свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_10, ОСОБА_13 та малолітнього ОСОБА_8, а також документальні докази (протоколи проведення слідчих дій, судові експертизи та інше).

Так, допитана в судовому засіданні законний представник малолітнього потерпілого ОСОБА_4 - ОСОБА_5 надала показання згідно яких встановлено, що вона є матір'ю малолітнього потерпілого ОСОБА_4 та раніше була знайома з обвинуваченим ОСОБА_1, останній раз до часу ДТП вони бачились приблизно у 2001 році. Всього у неї троє дітей, з яких ОСОБА_4 за віком є середнім. Старшому сину тоді було вісім років, середньому шість , а молодшому 2 роки і 6 місяців. 09 серпня 2016 року, з ранку вона разом з дітьми випасала кіз, біля половини п'ятого діти попросились додому за водою, вона їх відпустила, оскільки поле, де вони випасали кіз знаходилось поряд із хатою і не треба переходити проїжджу частину. А потім приблизно в 16 год. 55 хв. їй подзвонила ОСОБА_10 і сказала про те, що ОСОБА_4 збила машина. Вона схопила молодшого сина і побігла на місце ДТП. Потім поїхала до лікарні, зайшла до реанімації. Лікар їм повідомив, що дитину будуть відвозити близько 21 год. в реанімацію м. Дніпро, стан дитини важкий, потрібні ліки. Її чоловік, у вечорі, купив ліки на 1000 грн., чи більше, вона точно не пам'ятає. З обвинуваченим вони побачились того ж дня у лікарні, там з ним були його дружина та сестра. Вони з обвинуваченим майже не спілкувались. Перший тиждень обвинувачений оплачував ліки, але перший чек був їхній. Раніше діти самі не ходили додому та завжди гуляли на виду, але того дня, коли діти йшли додому за водою, то побачили ОСОБА_8 і він запропонував їм обом - і ОСОБА_4, і ОСОБА_27 погратися з цуциками. ОСОБА_27 відмовився і пішов додому, а ОСОБА_4 пішов разом з ОСОБА_8. Вони шукали цуциків, потім син казав, що коли він перебігав дорогу, то йому стало дуже боляче у правому плечі, у нього перелом правої ключиці, і правої ноги. Свідки бачили як обвинувачений переносив дитину з місця ДТП, це бачила ОСОБА_16. Від перехрестя до її дому 200 - 300 метрів. В її дітей не має велосипеда. Знаків про пішохідний перехід або перехрестя там не має. Там ростуть 3-4 акації, стоїть стовп та поряд розташований магазин «Наша Ряба». Вона вважає, що там нормальна видимість на дорозі, там тільки пару об'ємних дерев і між ними стежка приблизно 2-3 метри шириною. Крім цього, в судовому засіданні ОСОБА_5 в повному обсязі оголосила подану нею позовну заяву, яку в подальшому, а саме в судовому засідання 08.08.2017 року вона просила суд залишити без розгляду. При призначенні обвинуваченому міри покарання просили його визначити у максимальних межах передбачених у санкції ч.2 ст. 286 КК України.

Свідок ОСОБА_14, яка є цивільною дружиною обвинуваченого ОСОБА_1 надала суду показання, згідно в день дорожньо-транспортної пригоди, вона сиділа в автомобілі, яким керував ОСОБА_1 поряд з ним, по заду сиділа ОСОБА_15 і стояло пару ящиків винограду. Швидкість автомобіля була приблизно 50 км/год., день був сонячний, по напрямку руху автомобіля з лівої сторони, був тротуар, дерева, стовп, все це обмежувало поле зору. Під час руху в салоні автомобіля музика не грала, вони їхали мовчки. Пішохідного переходу, або будь-яких попереджувальних дорожніх знаків вона не бачила, їх не було. Потім вона відчула, як її чоловік нажав на гальма, і побачила, як попереду дорогу перебігає хлопчик в синій футболці з рудим волоссям. Її чоловік продовжив гальмувати, хлопчик встиг пробігти, і тільки вона повернула голову, як ще один хлопчик набіг на машину і вдарився об її лівий кут. Вони зупинились, викликали швидку і поліцію. Через 10 хв. приїхала швидка, потім швидка поїхала і через 10 хв. приїхала поліція. ОСОБА_9 поїхав з дитиною в швидкій, а коли повернувся з лікарні, сказав їм про те, що дитина знаходиться в реанімації. Потім її чоловіка повезли на медичну експертизу. Вона з ОСОБА_15 піднялися до реанімації, розпитали матір дитини - ОСОБА_5 про те, як дитина, як другий хлопчик, чи не постраждав. ОСОБА_5 сказала, що то був сусідський хлопчик. Вона казала ОСОБА_5: «Скажіть будь ласка, як ваші діти ходять без нагляду дорослих по проїжджій частині?!». Вони купили ліки для дитини і після 22 год. дитину відправили до м. Дніпро. Вона з ОСОБА_1 теж з ранку наступного дня поїхали до м. Дніпро, приблизно о 17 год. були біля реанімації, підійшли до ОСОБА_5, спитали чи необхідно ще якісь ліки для дитини. Вона відповіла про те, що в неї все є, а десь приблизно в 19 год. 30 хв. до них вийшов лікар і каже ОСОБА_5: «Ви нам купили ліки? Ми вам список давали!». Тоді вони запитали: «Який список?!». Лікар їм відповів, що вранці матері хлопчика, була надано список необхідних ліків. ОСОБА_5 витягує з сумки список і каже: «Оцей?». Лікар підтвердив, що це той список. Вони з чоловіком взяли список і о 20 год. купили всі ліки зазначені по списку. Наступного дня вони також приїжджали до лікарні. ОСОБА_5 дозволила лікарю розповідати їм про дитину, про те, що з дитиною, і вони брали список і на протязі восьми днів поспіль ходили купували для дитини ліки, два дні з цих днів ОСОБА_5 до лікарні взагалі не приїжджала. На восьмий день вони з чоловіком приїхали з ранку, та пішли до старшої медсестри і запитали про те, чи не прийшов ще новий список ліків, але їй було відмовлено, з посиланням на те, що батьки дитини заборонили повідомляти про дитину і про її лікування. Через деякий час, як дитину виписали, то було 14 числа, вона дзвонила ОСОБА_10, бо ОСОБА_5 не брала слухавку, і ОСОБА_10 їй розповіла про те, що дитину вже привезли додому. Приблизно 25-28 листопада ОСОБА_5 сама зателефонувала їй, вони довго з нею балакали, і потім ОСОБА_5 питає в неї про те, чи вже був суд чи ні. Вона відповіла, що не знає. А потім ОСОБА_5 і каже їй: «Давайте будемо щось рішати!» і запропонувала їм один раз на місяць виплачувати їм гроші, залежно від стану дитину до її повноліття у розмірі по 2000 грн. на місяць. Вона відповіла ОСОБА_5 що все розуміє, але і їм важко, в них теж діти є. Після цієї розмови вони перестали спілкуватися.

Свідок ОСОБА_15, яка є сестрою обвинуваченого ОСОБА_1, надала суду показання, згідно яких 09 серпня 2016 року близько 17 год. вона їхала в автомобілі, яким керував її брат ОСОБА_1 рухаючись зі сторони Рудніка в напрямку м. Покров (до низу), погода була сонячна, швидкість автомобіля була не велика, приблизно 45-50 км/год. Поряд із братом сиділа його цивільна дружина ОСОБА_14, а позаду неї сиділа вона і поряд стояли ящики з виноградом. Потім вона побачила як на дорогу вибігли діти, спочатку біг один хлопчик і через декілька метрів позаду нього біг інший хлопчик. Коли вибіг перший хлопчик, то автомобіль почали гальмувати, і хлопчик встиг перебігти дорогу, а другий хлопчик біг декілька метрів від першого, і дивився не в бік їх автомобіля, а в іншу сторону. Вони їхали з правої сторони, а хлопчик біг з лівої сторони і удар був з лівої сторони по капоту. Хлопчика відкинуло і він опинився позаду автомобіля. Вони зупинилися і повернулися до хлопчика, якого вона разом з братом перенесли на узбіччя, тому що було жарко, він лежав на дорозі, по якій їздили машини і тому вони перенесли. Другий хлопчик перебіг дорогу і втік, і більше вона його тоді не бачила. Відразу викликали швидку, яка приїхала на місце події приблизно через 10 хв. і поліцію, яка приїхала після того, як хлопчика забрала швидка допомога. Пішохідного переходу в місці ДТП не було, там були дерева, або кущі, і вони відразу не могли побачити дітей. Відволікаючих факторів у машині не було, музика не грала, вони були заморені, хотіли продати виноград, і тому сиділи мовчки. Чи збирав цей виноград її брат вона не пам'ятає. Брат в подальшому оказував фінансову допомогу, як в місцевій лікарні, так і потім в лікарні Дніпра. Вона не пам'ятає про те, чи сигналив брат чи ні. Брат гальмував до удару. Вона вже бачила як діти бігли по дорозі, початок руху дітей вона не бачила. Брат почав гальмувати і тоді вона побачила рядом дітей, десь за 5-10 метрів до автомобіля.

Свідок ОСОБА_16, надала показання, згідно яких в день дорожньо-транспортної пригоди біля 17 год. вона їхала з м. Покров, до своїх батьків. Вийшла з маршрутки на зупинці «Кримська», перейшла на інший бік дороги, пішохідного переходу там не має. Коли проходила повз магазин «Наша Ряба», то побачила хлопців, серед яких був ОСОБА_4, який їй помахав. Вона пройшла далі, в неї заплакала її дитина, і коли вона брала її на руки, то побачила боковим зором, що дитина летить по дорозі і падає. Сам момент удару вона не бачила, тільки почула, оскільки машина їхала позаду неї, і позаду відбулось саме зіткнення, бачила лише як летить дитина і падає на дорогу. Від зіткнення хлопчик пролетів приблизно 3 метри. До самого місця події вона не підходила, оскільки в неї була маленька дитина. Водій автомобіля зупинився, вийшов в шоковому стані і переніс хлопчика на обочину. Потім приїхала швидка і поліція. Водій не тікав, перебував на місті події. Потерпіла ОСОБА_5 прибігла коли від'їхала швидка із хлопчиком, тоді ОСОБА_5 сіла в машину і поїхала за швидкою. ОСОБА_5 вона знає, оскільки купувала в неї молоко, а тому ОСОБА_5 дитина її також знає. Біля місця дорожньо-транспортної пригоди дитячих площадок не має. Будинок ОСОБА_5 знаходиться неподалік від місця події, приблизно в 5-7 хв. ходьби.

Свідок ОСОБА_10 надала показання, згідно яких в день дорожньо-транспортної пригоди, до їхнього двору прибіг хлопчик ОСОБА_8, оскільки в них у дворі в той час знаходився старший хлопчик ОСОБА_5 - ОСОБА_27, який грав з її сином, та повідомив про те, що середнього хлопчика ОСОБА_4 збила на дорозі машина. Вона все покинула та побігла на місце події. По дорозі вона зателефонувала ОСОБА_5 щоб остання прибігла з пасовиська, де вона на той час знаходилась. Потім вона зателефонувала своєму чоловіку, він теж прийшов на місце ДТП. Дитина була біля будинку по вул. Водопровідна, 45, лежала на обочині, всі стояли і викликали швидку. Потім ОСОБА_5 прибігла з поля, відала їй молодшу дитину, а сама поїхала до лікарні. Біля місця ДТП розташовані два магазина і приватні дома, дитячих площадок поряд не має. Зебри або дорожніх знаків на дорозі також не має. Після дорожньо-транспортної пригоди, люди самі почали обговорювати те, що сім'я ОСОБА_5 малозабезпечена, багатодітна і тому їм треба допомогти, і вони самі, не питаючись згоди ОСОБА_5, звернулися до магазину з проханням про те, щоб поставити банку для грошей на лікування дитини ОСОБА_4. Директор школи теж збирав гроші, було зібрано приблизно 1400-1800 грн., які вони передали ОСОБА_5 В банках перерахували гроші, перший раз було 1000 грн. з лишнім, а другий раз банку закрили, та не перераховуючи, віддали ОСОБА_5. До аварії у неї з ОСОБА_5 були розмови про те, що ОСОБА_5 діти залишаються без нагляду дорослих. Брати частенько були в неї. Вони приходили вранці, йшли додому поїсти, і приходили до неї знову. ОСОБА_28 скаржилась на те, що вона неодноразово бачили дітей ОСОБА_5, які в холодну пору року були вдягнуті не по погоді. ОСОБА_5 йде в шапці, носках, тепло вдягнута, а ОСОБА_29 на руках роздягнутий. І це постійно. Дружина обвинуваченого привозила чеки їй, і казала про те, що зараз гроші на лікування дитини витрачають вони. Дитина в той час знаходилась у реанімації. Люди казали про те, що ОСОБА_5 купила собі плазму, телефон, але за які кошти ОСОБА_5 це купила - вона не знає.

Свідок ОСОБА_12 надав показання, згідно яких він приїхав до магазину по вул. Водопровідна, в той час з магазину вийшли троє хлопчиків, які пройшли біля нього, вони були без велосипеду і пішли в сторону вул. І.Малки. Боковим зором він побачив, що їде автомобіль, але уваги на нього він не звернув. Швидкість автомобіля була середня. Потім він почув удар, обернувся і побачив, що летить дитина, яку відкинуло приблизно на 10 метрів від автомобіля. Зразу він не зрозумів що це дитина, але якась жінка закричала про те, що збили дитину. Він викликав швидку та поліцію. Від місця скоєння ДТП він стояв приблизно в тридцяти метрах, точно він не міряв. Сам момент зіткнення хлопчика і автомобіля він не бачив. Точно не пам'ятає, але мабуть спочатку він почув звук гальмування, а потім повернувся і побачив як дитина летить на ліву сторону. Водій перший вискочив спасати дитину, переніс дитину на узбіччя, приніс води. Біля дороги, де перебігали діти ростуть тільки дерева, кущів там не має, але всі дерева, які знаходяться на узбіччі, заважають полю зору водіїв. Дорожніх знаків та зебри на місці ДТП немає. Був початок тормозного шляху і до міста зупинки автомобіля було 15-18 метрів. Він не бачив з якого саме міста діти перебігали дорогу. Під час слідчого експерименту, де він був присутнім, пускали дітей перебігати дорогу і заміряли час по секундоміру. В той день він з обвинуваченим ОСОБА_1 не спілкувався, а тому не може сказати в якому стані той перебував.

Під час повторно свого допиту, свідок ОСОБА_12 надав показання в яких вказав, що він момент наїзду автомобіля на дитину не бачив. Він під'їхав та зупинився біля магазину, коли троє хлопчиків пройшли мимо нього, він вийшов з свого автомобіля, повернувся щоб його закрити, і тоді почув гальма і удар, розвернувся на звук і побачив як дитина летить в повітрі. З ним проводився слідчий експеримент, але те, що в ньому відображено не відповідає дійсності. Він визнає те, що в протоколі слідчого експерименту написано не те, що він зараз заявляє і заявляв під час його попереднього допиту в суді. Він не бачив ні як перший, ні як другий хлопчик перебігали дорогу. На експерименті було два слідчих, захисник обвинуваченого та поняті. На експерименті спитали де він стояв, в якому місці він бачив тих хлопчиків. Він показав. Потім спитали: «Із за якого дерева вибігли ці хлопці?». Він відповів: «Я не знаю». Там, напевно, було три дерева. Потім через дорогу бігали діти, засікали час декілька разів, мабуть три рази. Потім його знову спитали: «Де теоретично міг стояти перший хлопчик який перебіг через дорогу?». Він сказав: «Теоретично - там то …». До аварії мимо нього проходило три хлопчика, один з яких був рижий, тому він їх і запам'ятав. Бігло через дорогу двоє, де третій дівся він не знає. Він визнає що підписав протокол, але він тільки потім почав його читати. В нього зір + 4 діоптрії. Він і тоді заявляв, і зараз заявляє, що момент удару, чи перебігання дороги хлопцями він не бачив. Він не пам'ятає чи проводили фото або відео зйомку, адвокат точно писав. Підпис в протоколі слідчого експерименту стоїть його, чи були у когось зауваження до вказаного протоколу він не пам'ятає. Окремо він не спілкувався з обвинуваченим і його захисником, бачив їх тільки на слідчому експерименті і в суді.

Малолітній свідок ОСОБА_8, який надавав показання в присутності свого законного представника - ОСОБА_18 та педагога - ОСОБА_19, розповів, що він разом з ОСОБА_4 гуляли на тротуарі, їх обдурила одна бабуся, яка розповіла про цуциків, і вони побігли за собакою, тому що хотіли побачити цуценят. Перейшовши через дорогу, цуценят вона не знайшли, а коли вже повертались, то він переший переїхав дорогу на велосипеді, машин не було, він озирнувся, а за ним побіг ОСОБА_4. Він покликав ОСОБА_4 рукою і той побіг, але на дорогу він зовсім не дивився. Там де він стояв, дерев не було, кущів теж не було. Він не чув машину і не бачив, він її побачив вже перебуваючи на іншій стороні дороги. Машина їхала трохи швидко, потім почала гальмувати, але звук від гальм він не чув. Він відразу повідомив про випадок - ОСОБА_27 (старшого брата ОСОБА_4), а той покликав свою маму та тата. Потім він відразу поїхав до себе додому, розповів усе своїй мамі і вони пішли туди, де лежав ОСОБА_4, але ОСОБА_4 вже забрала швидка. Зазвичай, вони гралися біля будинку ОСОБА_4, або на вулиці Кримська, це поряд та зазвичай не переходили дорогу і не ходили до магазину, але в той день вони перейшли дорогу, йшли за собакою, хотіли побачити де цуцики. Він того дня їздив на велосипеді, а ОСОБА_4 весь час бігав за ним. Вони були вдвох, дорослих тоді з ними не було. Від міста події до будинку, де перебував ОСОБА_27 була відстань в три будинки. Дитячих площадок там де вони гуляли не має.

Крім цього, сторонами кримінального провадження під час судового слідства, були заявлені клопотання, які судом були задоволені, про виклик і допит в судовому засіданні свідка ОСОБА_11, експертів ОСОБА_20, ОСОБА_21, слідчого, який проводив досудове розслідування у справі ОСОБА_22, а також понятих, які були присутні під час проведення додаткового слідчого експерименту від 21 березня 2017 року за участю свідка ОСОБА_12 - ОСОБА_23 та ОСОБА_24

Так, експерт ОСОБА_20 надав показання, згідно яких він працює експертом з 2012 року. У березні 2016 року разом з постановою слідчого йому були наданні матеріали кримінального провадження в одному томі. В ході проведення слідчого експерименту були отриманні вихідні данні, які і були задані слідчим у його постанові про призначення експертизи від 22.03.2016 року. Потім ці данні знайшли своє відображення в проведеній ним експертизі, висновки якої він підтверджує у повному обсязі. Якщо будуть інші вихідні данні, то можливо буде і іншим висновок, а можливо він залишиться таким самим. Під час слідчого експерименту, він був присутній в якості спеціаліста, на запрошення слідчого. Всі заміри, які виконував слідчий були зроблені у правильній формі. Він не пам'ятає щоб на когось чинився будь-який тиск. Експертні данні по автомашині ВАЗ є в параметрах ще з 90 років і вони не будуть відрізнятися і на теперішній час від даних того автомобіля, який був учасником ДТП. Існує два варіанта розвитку подій - залежно від переміщення двох хлопчиків. Перші свідчення надавав свідок ОСОБА_12, а другі покази надав водій ОСОБА_1 Він не пам'ятає чи роз'яснювали ОСОБА_12 його права і які саме свідчення надавав ОСОБА_12, але ці данні зафіксовані в протоколі слідчого експерименту. Потім вони були вказані в постанові слідчого, і згідно з постановою робився висновок по показам свідка ОСОБА_12 Відносно зйомки - захисник щось таке виконував. Свідок ОСОБА_12 під час слідчого експерименту вказав темп руху, траєкторію руху хлопчиків. Якщо б свідок цього не бачив, то він би цього не вказав. Оцінку доказів він не робить, це виходить за межі його компетенції. Водій ОСОБА_1 зовсім не вказав характер переміщення другого хлопчика. Хлопчик перебігав через дорогу три рази. Свідок ОСОБА_12 казав про те, що десь такий час був у хлопчиків. Ті данні, які вказав ОСОБА_12, не надають можливим вказати у категоричній формі, що у даному випадку водій ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути зіткнення. Цей висновок ґрунтувався, безпосередньо, на методі граничних величин. Тобто, в даному випадку, цей час є мінімальним часом переміщення хлопчика в полі зору водія, тобто на проїжджій частині дороги, що необхідні водію для уникнення зіткнення з ним. Ці данні, цей темп, вказав свідок ОСОБА_12 При будь яких інших параметрах, наприклад до швидкості переміщення першого хлопчика додати ще швидкість переміщення другого хлопчика, то час переміщення по проїзній частині буде ще більшим, а небезпека для водія виникає вже під час вибігу першого хлопчика на проїжджу частину дороги. За методичними вказівками, які є в експертів, в даному випадку як для малолітніх пішоходів, так і для людей похилого віку, встановлений єдиний момент виникнення небезпеки - це коли вони наближаються, або знаходяться на проїжджій частині, тому слідчий надав вихідні дані на момент виникнення небезпеки. Таким чином, момент виникнення небезпеки для руху у водія виник на момент появи першої дитини в полі зору, а цей темп, який вказав як ОСОБА_12, так і ОСОБА_1, це темп руху по проїжджій частині, тобто, іншими словами, ті покази які надав ОСОБА_12, в частині швидкості переміщення першого хлопчика - є мінімальний час переміщення першого хлопчика по проїжджій частині, фактичний час буде ще більший. Висновок робився по лінії руху пішоходів, але місце виходу, та місце коли пішохід покинув проїжджу частину - це було фіксовано, і час переміщення далі теж фіксувався. Точне місце зіткнення не було встановлено. Згідно висновку було встановлено, що водій ОСОБА_1 мав технічну можливість здійснити зупинку до лінії переміщення малолітніх пішоходів, до лінії руху першого хлопчика, тобто, якщо він мав і до лінії руху, то мав і до лінії наїзду. Дана експертиза проводилась за свідченнями, які давали під час слідчого експерименту як ОСОБА_1 так і ОСОБА_12 Інших показів не було задано, тому він не може дати будь-яку оцінку іншим показам. Якби йому дали б інші вихідні дані, то й висновок по їх результатам міг бути іншим.

Експерт ОСОБА_21 надав показання, згідно яких на виконання експертизи, йому надавались матеріали кримінального провадження. Момент виникнення небезпеки був вказаний в постанові, та введений в вихідні дані в висновку. Небезпека для руху водія автомобілю виникла в момент початку переходу пішоходом дороги. Згідно наданих слідчим вихідних даних у водія була відсутня технічна можливість уникнення наїзду на пішохода. Він звертав увагу слідчого на те, що вони можливо допустили помилку у наданні вихідних даних. Він як експерт не має права оцінювати дії слідчого, але має право вказувати свою думку, що він і зробив. Згідно вихідних даних, які дав слідчий в постанові, водій не мав технічної можливості, та в його діях не вбачається не відповідність ПДР України, але це згідно того, що вказано в постанові слідчого. Згідно тих вихідних даних, які задані, експертиза надана в стверджувальному плані. Для виконання експертизи йому був конкретно вказаний момент виникнення небезпеки для руху - з моменту початку руху пішохода по проїжджій частині.

Допитаний як свідок, слідчий ОСОБА_30, надав показання про те, що він був слідчим у даному кримінальному провадженні. Враховуючи висновок по першій проведеній експертизі і те, що в ній експертом було звернуто увагу на можливість помилки у вихідних даних, які надавались на експертизу, він прийняв рішення про проведення додаткових слідчих експериментів за участі водія ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_12 Погодні умови були близькі до тих, які були на момент ДТП - на деревах було листя. Вони встановлювали момент об'єктивної можливості з місця водія побачити малолітніх пішоходів при їх появі на дорозі. При проведенні слідчого експерименту був залучений в якості спеціаліста експерт ОСОБА_20 та присутній зі сторони ОСОБА_1 його захисник. На всі питання які цікавили як його, так і експерта, під час слідчого експерименту, свідком ОСОБА_12 була надана відповідь. Після чого був складений протокол, фото таблиця і схема до протоколу, протокол був зачитаний в голос, зауважень та доповнень до нього не поступало. Свідок ОСОБА_12 показав що він знаходився на автобусній зупинці і до місця ДТП там невелика відстань. Під час експерименту було підтверджено, що з місця, де знаходився ОСОБА_12 добре видно обставини та механізм вчинення ДТП. Експертом, який проводив першу експертизу, було конкретно наголошено, що слідчий в постанові про призначення судово-технічної експертизи вказав про те, що небезпека для руху водія виникла в момент появи малолітнього пішохода на проїжджій частині, але згідно методичної документації судових експертиз чітко прописано і сказано про те, що така небезпека від малолітніх пішоходів оцінюються в момент їх появи в полі зору водія, а тому було вирішено питання про призначення повторної експертизи. Тобто, в експертизі було прописано що дії водія і пішохода повинні розцінюватись з моменту появи пішохода в полі зору водія, а не з моменту його виходу на проїжджу частину. У зв'язку з цим і була призначена повторна експертиза і проведені додаткові слідчі експерименти. Під час допиту ОСОБА_12, він сказав: «Я пам'ятаю, я можу показати і розповів, що він почув звук гальм, повертається і бачу, як біжать діти». Темп руху дітей показав ОСОБА_12 і звідси вирахували середню швидкість. Пішохідного переходу там не було.

Допитаний як свідок, понятий ОСОБА_25, надав показання, згідно яких його хата знаходиться біля місця ДТП, він був присутнім на слідчому експерименті за участю свідка ОСОБА_12 Після ДТП хлопчик лежав біля його воріт. Протокол він не читав, слідчий йому теж не читав протокол, його спитали чи згоден він, він сказав, що згоден і розписався. Ні на кого тиску не вчиняли. ОСОБА_12 просто показував, як все було. Він не чув, щоб ОСОБА_12 казав про те, що він бачив, як хлопчик перебігав дорогу, він зовсім не чув показів ОСОБА_13 Всі заміри проводились зі слів ОСОБА_12 в його присутності і в присутності експерта. На слідчому експерименті були присутні захисник та обвинувачений. Він не пам'ятає чи вів захисник відео зйомку. Права понятого і свідка йому не роз'ясняли. Протокол йому не оголошували і він його не читав, він тільки в ньому розписався.

В подальшому від допиту свідка ОСОБА_11 призначеного за клопотанням законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_4 - ОСОБА_5, остання відмовилась в судовому засіданні 08.08.2017 року і така відмова при погодженні з іншими сторонами кримінального провадження була прийнята судом, що відповідає загальній засаді кримінального провадження за ч.1 ст.26 КПК України.

Також, сторони погодились відмовитися від допиту понятого - ОСОБА_23, оскільки в судові засідання призначені на 11.09.2017 року та 19.09.2017 року він не з'явився, ухвала від 03.10.2017 року про його примусовий привід в судове засідання призначене на 23.10.2017 року виконана не була, оскільки згідно наданого до суду рапорту працівника поліції, ОСОБА_23 відсутній за місцем свого проживання і працює на даний час в Росії.

Про допит інших додаткових свідків сторони кримінального провадження в суді не заявляли.

Відповідно до ч.1 ст.92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Частиною 1 ст. 358 КПК України передбачено, що протоколи слідчих (розшукових) дій та інші документи долучені до матеріалів кримінального провадження документи, якщо в них викладені чи посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження, повинні бути оголошені в судовому засіданні за ініціативою суду або за клопотанням учасників судового провадження та пред'явлені для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності - іншим учасникам судового провадження.

Також, ст.99 КПК України встановлено, що документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

На підтвердження події кримінального правопорушення за ч.2 ст. 286 КК України та доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_1 у його вчиненні, стороною обвинувачення були надані докази, які безпосередньо досліджені в судовому засіданні, а саме:

-витяг з кримінального провадження № 12016040360000623 від 09.08.2016 року про внесення даних до ЄРДР по факту того, що 09.08.2016 року близько 16 год.50 хв. ОСОБА_1 керуючи автомобілем ВАЗ-21011 р/н НОМЕР_1, рухаючись по проїзній частині вул. І.Малки у напрямку вул. Шляхова, в м. Покров Дніпропетровської області, здійснив наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_8 В результаті чого ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, перелому грудної клітини, з/перелому бедра (т.2, а.с.1);

-протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 09.08.2016 року з доданою фото таблицею, згідно якого зафіксовано обстановка на місці ДТП, зокрема, відображено стан дорожнього покриття, погодні умови, стан транспортного засобу ВАЗ-21011 р/н НОМЕР_1, сліди його гальмування на дорожньому покритті та інше (т.2, а.с.5-17);

-постанову від 10.08.2016 року, якою визнано в якості речового доказу автомобіль ВАЗ-21011 р/н НОМЕР_1, який в подальшому переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_1 (т.2, а.18, 117);

-висновок №69 від 09.08.2016 року щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, яким встановлено, що водій ОСОБА_1 станом на 18 год. 15 хв. 09.08.2016 року не перебував у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння (т.2, а.с.19);

-документ, який підтверджує право власності на автомобіль марки ВАЗ-21011 р/н НОМЕР_1, посвідчення водія на ім'я ОСОБА_1 від 24.01.2014 року та поліс страхування № АЕ/5276378 від 29.09.2015 року на зазначений транспортний засіб (т.2, а.с.27,28);

-протокол проведення слідчого експерименту від 09.09.2016 року з додатками за участю свідка ОСОБА_1, згідно якого він відтворив обставини, які були в момент дорожньо-транспортної пригоди, а також вказав швидкість руху хлопчиків через проїзну частину дороги (т.2, а.с.73-78);

-протокол проведення слідчого експерименту від 07.09.2016 року з додатками за участю свідка ОСОБА_14, згідно якого вона вказала траєкторію руху хлопчиків через проїзну частину, місце звідки вони перебігали дорогу, але повідомила про те, що швидкість руху хлопчиків через проїзну частину дороги вона повідомити не може (т.2, а.с.79-83);

-протокол проведення слідчого експерименту від 08.09.2016 року з додатками за участю свідка ОСОБА_15, згідно якого вона вказала траєкторію руху хлопчиків через проїзну частину, місце звідки вони перебігали дорогу, але повідомила про те, що швидкість руху хлопчиків через проїзну частину дороги вона повідомити не може (т.2, а.с.84-87);

-протокол проведення слідчого експерименту від 08.09.2016 року з додатками за участю свідка ОСОБА_16 згідно якого встановлено, що після зіткнення автомобіля та хлопчика останній лежав на відстань 2,4 метра від лівого краю дороги та на відстані 11,2 метра від е/о №190/137. Швидкість руху хлопчиків через проїзну частину дороги вона повідомити не може (т.2, а.с.88-91);

-протокол проведення слідчого експерименту від 08.09.2016 року з додатками за участю свідка ОСОБА_12 згідно якого він відтворив обставини, які він бачив під час ДТП, а також вказав де саме автомобіль наїхав на хлопчика і куди його після цього відкинуло, але не зміг вказати як саме хлопчики перебігали дорогу (їх траєкторію руху) та швидкість їх руху (т.2, а.с.92-97);

-висновок судової-автотехнічної експертизи № 5/10.2-799 від 04.10.2016 року, згідно якого встановлено, що рульове керування та робоча гальмівна система автомобіля ВАЗ-21011 р/н НОМЕР_1 знаходяться в працездатному стані (т.2, а.с.107-111);

-висновок судової транспортно-трасологічної експертизи № 5/10.4-802 від 27.10.2016 року, згідно якого встановлено, що швидкість руху автомобіля ВАЗ-21011 перед початком гальмування була не менше ніж 53,6 км/г. (т.2, а.с.114-116);

-висновок судової-автотехнічної експертизи № 5/10.1-904 від 18.11.2016 року, згідно якого встановлено, що у заданій дорожній обстановці водій автомобіля ВАЗ-21011 ОСОБА_1 повинен був діяти згідно вимог п.12.3 Правил дорожнього руху. В діях ОСОБА_1 не вбачається невідповідностей вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху та при заданих вихідних даних водій автомобіля ВАЗ-21011 ОСОБА_1 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування із зупинкою автомобіля до місця наїзду на пішохода (т.2, а.с.125-129);

-висновок судово-медичної експертизи № 4679е від 26.12.2016 року, якою доведено, що за даними наданої медичної документації та при огляді малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_8 у нього виявлені тілесні ушкодження у вигляді: тяжкої сумісної тупої травми тіла, які спричинені від механічної дії тупих твердих предметів, що діяли в праву половину тіла, якими могли бути виступаючі частини рухомого транспортного засобу, з послідуючим падінням обстеженого на дорожнє покриття, за умов дорожньо-транспортної пригоди. За своїм характером виявлені у ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді тяжкої сумісної тупої травми тіла - відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння, згідно п.2.1.3 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень» (т.2 а.с.133-137);

-протокол додаткового слідчого експерименту від 21.03.2017 року з додатками за участю свідка ОСОБА_12, згідно якого він вказав, що побачив як з лівого узбіччя дороги перший хлопчик із-за другого дерева почав перебігати дорогу. Потім були зроблені заміри відстані, та за допомогою хлопчика статиста вирахувана темп його руху. Щодо другого хлопчика, свідок ОСОБА_13 не зміг розповісти звідки той вибіг, як перебігав дорогу і темп його руху (т.2, а.с.147-151);

-протокол додаткового слідчого експерименту від 21.03.2017 року з додатками за участю свідка ОСОБА_1 згідно якого він вказав, що побачив як з лівого узбіччя дороги перший хлопчик із-за третього дерева почав перебігати дорогу. Потім були зроблені заміри відстані, та за допомогою хлопчика статиста вирахуваний темп його руху. Щодо другого хлопчика, свідок ОСОБА_1 не зміг розповісти звідки той вибіг, як перебігав дорогу, темп його руху, а також не зміг вказати місце наїзду та місце падіння цього хлопчика (т.2, а.с.152-156);

-висновок комісійної судової-автотехнічної експертизи № 1455-17 від 27.03.2017 року, згідно якого встановлено, що у заданій дорожній обстановці водій автомобіля ВАЗ-21011 ОСОБА_1 повинен був під час руху слідкувати за дорожньою обстановкою та її змінами, а з моменту об'єктивної можливості виявлення малолітніх пішоходів, які знаходились без супроводу дорослих та розпочинали переміщення в напрямку проїзної частини, повинен був оцінити обстановку як небезпеку для руху і застосувати гальмування, що регламентовано вимогами п.12.3 Правил дорожнього руху України. Співставлення віддалі, на якій розташовувався від місця наїзду автомобіль ВАЗ-21011 на момент виникнення небезпеки для руху водію ОСОБА_1, з величиною зупинного шляху автомобіля, слід дійти висновку про наявність у водія ОСОБА_1 технічної можливості здійснити зупинку до лінії переміщення першого хлопчика вказаного свідком ОСОБА_12 під час слідчого експерименту від 21.03.2017 року, в діях водія ОСОБА_1 вбачається невідповідність вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, знаходяться у причинному зв'язку з ДТП (т.2, а.с.165-172);

-повідомлення про підозру від 29.03.2017 року, згідно якої ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст.286 ч.2 КК України, а саме у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли тяжке тілесне ушкодження потерпілому (т.2, а.с.176-183).

Крім цього, стороною обвинувачення в порядку ст.333 КПК України, було заявлено клопотання про проведення додаткового слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_13 і таке клопотання судом було задоволено з постановленням відповідної ухвали від 11 грудня 2017 року.

Разом з тим, додатковий слідчий експеримент для перевірки і уточнення показів свідка ОСОБА_12 проведено не було, оскільки 28.12.2017 року свідок ОСОБА_12 відповідаючи на питання повідомив слідчого, що на деревах на місці події відсутній зелений покров та листя, а тому слідчим було прийнято рішення про завершення слідчого експерименту у зв'язку із невідповідністю обстановки на місці події на даний момент (грудень 2017 року), обстановці яка була на момент дорожньо-транспортної пригоди (серпень 2016 року).

Ухвалюючи вирок у даній справі, суд бере до уваги обов'язок дотримуватися розумних строків розгляду справи, що закріплено в ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, згідно якої, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його права та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

З огляду на вказане, судом було відмовлено у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про надання додаткового строку на виконання ухвали від 11.12.2017 року, якою в порядку ст.333 КПК України надавалась можливість на зібрання додаткових доказів, а також виходячи з необґрунтованої відмови слідчого у проведенні додаткового слідчого експерименту, оскільки слідчим при проведенні іншого додаткового слідчого експерименту від 21.03.2017 року взагалі не ставились питання до свідка ОСОБА_12 щодо відповідності обстановки на місці події станом на день проведення слідчого експерименту обстановці на день вчинення дорожньо-транспортної пригоди, хоча як вбачається з доданих до протоколу слідчого експерименту фото таблиць на аркушах справи 151, 156 на деревах розташованих на узбіччі дороги фактично відсутнє нове листя, що підтверджується співставленням цих зображень на фото з аналогічними зображеннями на фото, що додані до протоколу огляду місця події від 09.08.2016 року на аркушах справи 12-17, але на той час вказані обставини не завадили слідчому провести слідчий експеримент і отримати необхідні данні, на підставі яких в подальшому був зроблений висновок комісійної судової-автотехнічної експертизи № 1455-17 від 27.03.2017 року.

Крім цього, слід зазначити про те, що фото наявні в матеріалах справи, які були безпосередньо досліджені в судових засідання, дають підстави стверджувати, що шар озеленення дерев, які розташовані зі сторони узбіччя звідки діти перебігали дорогу починається з висоти понад 2 метра над землею, що робить несуттєвим цей фактор при проведенні слідчого експерименту, враховуючи зріст малолітніх пішоходів.

Також, судом досліджені матеріали, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, які свідчать проте, що останній раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, проживає в с. Полузір'я в цивільному шлюбі із гр. ОСОБА_14, має на утриманні малолітню дитину - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має посвідчення водія з 24.01.2014 року.

Дослідивши всі зібрані по справі і досліджені у судовому засіданні докази, оцінивши їх з точки зору допустимості, достовірності та належності, суд приходить до висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а тому обвинувачений ОСОБА_1 підлягає виправданню, за наступними підставами.

Відповідно до ст.62 Конституції України, ч.2 ст.17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданий, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Вирок суду не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно з ч. 5 ст.9 КПК України, кримінально процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до практики Європейського суду з прав людини, яка вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом», п.53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 року, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів. Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (п.86 рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 року у справі «Вєренцов проти України»).

Відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; та інші.

Обвинуваченому ОСОБА_1 інкримінується порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли тяжке тілесне ушкодження потерпілому, тобто кримінальне правопорушення за ч.2 ст.286 КК України.

Склад кримінального правопорушення за ч.2 ст.286 КК України передбачає:

1) основний безпосередній об'єкт - це безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, а додатковий обов'язковий об'єкт - життя і здоров'я особи;

2) суб'єкт злочину - це осудна особа, яка досягла 16-річного віку і керує транспортним засобом;

3) об'єктивна сторона злочину включає такі обов'язкові ознаки:

а) діяння, б) обстановку, в) наслідки та г) причинний зв'язок між діянням і наслідками.

Діяння полягає у порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності. Діяння при вчиненні цього злочину завжди пов'язане з недотриманням вимог відповідних нормативних актів - правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. Такі правила встановлені у законах та інших нормативно-правових актах, насамперед Правилах дорожнього руху.

Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху, тобто в процесі пересування транспортних засобів.

Кримінальна відповідальність за ст. 286 КК настає за умови заподіяння наслідків у вигляді фізичної шкоди, яка є не менш небезпечною, ніж середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Причинний зв'язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винним, закономірно, з необхідністю тягне за собою наслідки, передбачені ст. 286 КК України;

4) суб'єктивна сторона злочину визначається ставленням винного до наслідків і в цілому характеризується необережною виною.

Суд вважає встановленим і таким, що відповідає дійсності факт того, що 09.08.2016 року близько 16 год. 50 хв. водій ОСОБА_1 керуючи технічно справним автомобілем ВАЗ-21011 р/н НОМЕР_1, рухаючись із швидкістю не менше ніж 53,6 км/год. по проїзній частині вул. І.Малки у напрямку вул. Шляхова, в м. Покров Дніпропетровської області, здійснив наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_8, який перетинав дорогу у невстановленому місці без нагляду дорослих осіб. В результаті чого ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді тяжкої сумісної тупої травми тіла, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння. Ці обставини справи встановлені під час допиту обвинуваченого ОСОБА_1, свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_12 та підтверджується наявними і дослідженими доказами, а саме: протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 09.08.2016 року, водійським посвідченням ОСОБА_1, висновком №69 від 09.08.2016 року, висновком експерта № 5/10.2-799 від 04.10.2016 року, висновком експерта № 5/10.4-802 від 27.10.2016 року та висновком судово-медичного експерта № 4679е від 26.12.2016 року.

Оцінивши показання законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_4 - ОСОБА_5, суд зазначає, що цими показаннями не доведено вини обвинуваченого ОСОБА_1 у порушенні правил дорожнього руху, які могли призвести до заподіяння тяжких тілесних ушкоджень малолітньому ОСОБА_4, оскільки ОСОБА_5 безпосередньо не була свідком дорожньо-транспортної пригоди і її показання ґрунтуються на свідченнях, надаваних їй іншими особами, зокрема, її сином ОСОБА_4, але з цих показань можливо лише припускати вину обвинуваченого ОСОБА_1, що є не допустимим.

Оцінивши показання свідків, які були допитані під час судового слідства, суд зазначає, що жоден з них не підтвердив, що обвинувачений ОСОБА_1 побачивши на проїзній частині дороги малолітніх дітей, не вчинив дій, які передбачені правилами дорожнього руху, зокрема, п.12.3 ПДР та не почав негайно вживати заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.

Натомість свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15, які перебували в салоні автомобілі поряд з обвинуваченим ОСОБА_1 показали, що автомобіль рухався із невеликою швидкістю, в салоні музика не грала, вони не розмовляли, ніщо не відволікало водія від дорожньої обстановки, відразу коли перший із хлопчиків вибіг на проїзну частину дороги, водій ОСОБА_1 почав застосовувати гальмування та викручувати рульове колесо в інший бік, щоб уникнути зіткнення, але в цей момент на лівий кут автомобіля наткнувся другий хлопчик, який перебігав дорогу за першим.

Свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_12, які перебували неподалік місця дорожньо-транспортної пригоди, самого моменту зіткнення автомобіля і дитини не бачили, але вказали, що водій спочатку застосовував гальмування, а вже потім вони почули звук удару і відреагувавши на цей звук, бачили як дитину відкидає від автомобіля на декілька метрів в бік. Також, вказані свідки показали, що поряд із місцем дорожньо-транспортної пригоди дитячих площадок або шкіл не має, пішохідний перехід відсутній, будь-які попереджувальні дорожні знаки також відсутні. На місці звідки вибігали діти ростуть три дерева та стоїть стовп, що обмежує видимість.

Оцінивши покази малолітнього свідка ОСОБА_8 в частині подій того дня і обставин дорожньо-транспортної пригоди, суд їх сприймає і вважає достовірними, зокрема, те, що автомобіль перед зіткненням із його другом ОСОБА_4 гальмував. Але до показів в частині того, що він перетинаючи дорогу рухався на велосипеді, а за ним вже перебігав дорогу ОСОБА_4, суд відноситься критично, розцінюючи їх як помилкові, враховуючи малолітній вік свідка і його хвилюванні під час допиту у суді, а також з огляду на те, що жоден з інших свідків не вказував, що бачив хлопчиків на велосипеді.

Показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_26, не мають самостійного доказового значення, оскільки не містять відомостей щодо події та обставин дорожньо-транспортної пригоди.

Показання свідка ОСОБА_22 щодо того, як свідок ОСОБА_12 під час проведення другого слідчого експерименту 21 березня 2017 року, говорив про те, що він пам'ятає і може показати, темп руху дітей через проїзну частину дороги, є показами з чужих слів і відповідно до вимог ч.7 ст.97 КПК України не визнаються судом як допустимий доказ.

Натомість показаннями свідка ОСОБА_12 наданими двічі у судових засіданнях доводиться про те, що він не бачив початок руху дітей по дорозі та їх темп руху, а повернувся в бік проїжджої частини дороги лише на звук гальмування автомобіля, під час його зіткнення із другим хлопчиком ОСОБА_4

Як основний доказ винуватості обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.286 КК України покладається висновок комісійної судової-автотехнічної експертизи № 1455-17 від 27.03.2017 року, який ґрунтується на вихідних даних, що були отримані під час проведення додаткових слідчих експериментів від 21.03.2017 року за участю свідка ОСОБА_12, та свідка ОСОБА_1

Відповідно до вимог ч.3 ст.87 КПК України, суд визнає недопустимими докази, які були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні, а саме: протокол слідчого експерименту від 09.09.2016 року за участю свідка ОСОБА_1 та протокол додаткового слідчого експерименту від 21.03.2017 року за участю свідка ОСОБА_1, оскільки в подальшому вказаній особи було пред'явлено обвинувачення у цьому кримінальному провадженні.

Протоколи слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_12, які були досліджені під час судового слідства, не є доказами винуватості обвинуваченого ОСОБА_1, оскільки за своїм змістом не підтверджують факт порушення обвинуваченим ОСОБА_1 п. 12.3 Правил дорожнього руху України, що відповідно до обвинувального акту знаходиться в прямому причинно-слідчому зв'язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди.

Протокол додаткового слідчого експерименту від 21.03.2017 року із свідком ОСОБА_12 та вихідні данні, які в ньому зафіксовані, суд сприймає критично і не вважає за належний доказ, оскільки ці данні суперечать показам свідка ОСОБА_12, які надавались ним в судому засіданні, а сам протокол складений з порушенням вимог ст.104 КПК України, що було доведено в судовому засіданні під час допиту понятого ОСОБА_26

Згідно п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті» на підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів суд повинен зазначити у вироку, які вихідні данні він визнав такими, що відповідають дійсності, і з їх урахуванням оцінити висновок експерта.

Відповідно до ч.10 ст.101 КПК України висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Під час допиту судового експерта ОСОБА_20, було встановлено, що висновок комісійної судової-автотехнічної експертизи № 1455-17 від 27.03.2017 року проводився за свідченнями, які давали під час слідчих експериментів 21.03.2017 року як ОСОБА_1 так і ОСОБА_12 Інших вихідних даних слідчим задано не було, тому експерт не може дати будь-яку оцінку іншим показам. Якби експерту дали б інші вихідні дані, то й висновок по їх результатам міг бути іншим.

Враховуючи вище вказане, суд визнає таким, що не відповідає фактичним обставинам по справі і не є доказом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, висновок комісійної судової-автотехнічної експертизи № 1455-17 від 27.03.2017 року, оскільки він ґрунтується на недостовірних вихідних даних, які були здобуті під час проведення додаткових слідчих експериментів від 21.03.2017 року за участі свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_1

Натомість, висновок судової-автотехнічної експертизи № 5/10.1-904 від 18.11.2016 року, який суд вважає належним і допустимим доказом по справі, оскільки він не спростований жодним доказом сторони обвинувачення, підтверджує факт того, що в діях водія ОСОБА_1 в умовах які передували дорожньо-транспортній пригоді не вбачається невідповідності вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху та при заданих вихідних даних водій автомобіля ВАЗ-21011 ОСОБА_1 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування із зупинкою автомобіля до місця наїзду на пішохода.

Крім цього, суд після дослідження всіх наявних у справі доказів доходить висновку, що дії малолітніх пішоходів ОСОБА_8 та ОСОБА_4 під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди не відповідали п.п. 4.7, 4.8, 4.10 та 4.14 Правил дорожнього руху України, що в сукупності з іншими обставинами по справі позбавило водія ОСОБА_1 можливості уникнути зіткнення з малолітнім потерпілим ОСОБА_4

Відповідно до ст. 62 Конституції України, п.п. 18,19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, відповідно до якого неприпустимо покладати на підсудного доведення своєї невинуватості, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постановлення вироку», при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного, обвинувальний ухил є неприпустимим, усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані в справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливі збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

Таким чином, відповідно до вимог ст. 94 КПК України оцінивши за своїм внутрішнім переконанням кожний доказ окремо з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, витлумачивши відповідно до ч.3 ст. 62 Конституції України усі сумніви на користь обвинуваченого, суд доходить висновку про те, що відсутність обов'язкових складових частин кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а саме, об'єктивної сторони - діяння, яке пов'язане із недотриманням обвинуваченим вимог п.12.3 ПДР, причинного зв'язку між цим діянням і наслідками спричиненими потерпілому, та суб'єктивної сторони у формі необережної форми вини, свідчить про відсутність в діянні ОСОБА_1 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого за ч.2 ст.286 КК України.

Відповідно до положень п.3 ч.1 ст.373 КПК України, у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, ухвалюється виправдувальний вирок.

За вище вказаних обставин, встановивши, що в діянні обвинуваченого ОСОБА_1 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченому ст.286 ч.2 КК України суд має визнати ОСОБА_1 невинуватим та постановити щодо нього виправдувальний вирок.

В кримінальному провадженні законним представником малолітнього потерпілого ОСОБА_4 - ОСОБА_5, був заявлений цивільний позов, який в судовому засіданні 08.08.2017 року по заяві позивача залишений без розгляду.

Крім цього, ч.3 ст.129 КПК України також передбачає, що у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених ч.1 ст.326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.

Питання про речові докази, суд вирішує виходячи з положень ст.100 КПК України.

Процесуальні витрати, які пов'язані із залученням експертів у даному кримінальному провадженні, стягненню з ОСОБА_1 не підлягають і відносяться на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 369-371, 373, 374 КПК України, суд -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати невинуватим у висунутому йому обвинуваченні за ч.2 ст.286 КК України та виправдати його на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України у зв'язку з не доведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 не обирався.

Цивільній позов ОСОБА_5, в інтересах малолітнього потерпілого ОСОБА_4, до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення - залишити без розгляду.

Речові докази, а саме: автомобіль марки ВАЗ-21011 р/н НОМЕР_1, який переданий на відповідальне зберігання його законному розпоряднику ОСОБА_1, після набрання вироком законної сили - залишити у розпорядженні ОСОБА_1

Процесуальні витрати на залучення експертів по справі віднести на рахунок держави.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не скасовано набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з моменту проголошення, а особою, яка перебуває під вартою протягом 30 днів з моменту вручення їй копії вироку.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя Орджонікідзевського міського суду О. В. Гаєвий