Рішення № 73196920, 04.04.2018, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/5199/15-ц

Провадження № 2/0203/30/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2018 року Кіровський районний суд міста ОСОБА_1 у складі:

головуючого судді Єдаменка С.В.,

при секретарі Пилипенко А.С.,

за участю позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору дійсним, визнання права власності, визнання договорів недійсними, скасування реєстраційних дій, зобов’язання зареєструвати право власності –

встановив:

04 вересня 2015 року до Кіровського районного суду міста ОСОБА_1 звернувся ОСОБА_2 з позовом до Житлово-будівельного кооператива «Офіцерів запасу № 1» про визнання договору дійсним та визнання права власності. В обґрунтування позову зазначено, що 06 травня 2015 року між позивачем та померлим ОСОБА_8 був укладений договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_8 передав у власність позивача квартиру, в свою чергу позивач зобов’язався довічно утримувати ОСОБА_8 Проте для нотаріально оформлення договору ОСОБА_8 до нотаріуса не з’явився. Позивач просив суд визнати дійсним договір довічного утримання від 06 травня 2015 року укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_2, визнати за ним право власності на квартиру № 5 в м. Дніпропетровську, по вул. Шмідта, буд. 35а (т. 1 а.с.а.с. 1 – 2) В подальшому позивач неодноразово уточнював склад відповідачів: за заявою від 09 жовтня 2015 року (т. 1 а.с. а.с. 29) ухвалою суду в судовому засіданні 13 жовтня 2015 року (т. 1 а.с. 31) первісного відповідача замінено належним відповідачем – ОСОБА_1 міською радою, згідно заяви від 18 квітня 2016 року (т. 1 а.с. 109) ухвалою від 25 квітня 2016 року було поновлено провадження у справі і замінено відповідача ОСОБА_1 міську раду належним відповідачем – ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 121). На підставі уточненої позовної заяви (т. 2 а.с. а.с. 2 – 4) позивачем остаточно визначено складі відповідачів у справі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7. Ухвалою суду в судовому засіданні 18 січня 2017 року було залучено співвідповдачів згідно уточненої позовної заяви ОСОБА_2 (т. 2 а.с. а.с. 18 – 19).

Згідно остаточної редакції позовної заяви позивач додатково вказав, що після смерті ОСОБА_8 згідно заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2015 року (справа № 175/3345/15) було визнано право власності ОСОБА_6 на спірну квартиру. Вказане рішення суло скасовано, а справу направлено за підсудністю до Кіровського районного суду міста ОСОБА_1, рішенням якого від 21 червня 2016 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Тим часом, ОСОБА_6 на підставі судового рішення (скасованого в подальшому) здійснив реєстрацію за собою право власності на спірну квартиру та згідно договору від 16 жовтня 2015 року здійснив її дарування ОСОБА_7 В свою чергу ОСОБА_7 згідно договору від 18 листопада 2015 року здійснив продаж квартири відповідачці ОСОБА_5

У зв’язку з викладеним позивач просив визнати дійсним договір довічного утримання від 06 травня 2015 року між ним та померлим ОСОБА_8, визнати за позивачем право власності на спірну квартиру та зобов’язати зареєструвати за ним це право, визнати недійсними договори дарування квартири від 16 жовтня 2015 року та купівлі-продажу від 18 листопада 2015 року та скасувати реєстраційні записи про право власності на квартиру на підставі цих договорів.

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав та просив їх задовольнити, підтверджував обставини, викладені в позовній заяві.

Представник позивача в судовому засідання позовні вимоги підтримала в повному обсязі, позов просила задовольнити. Вказувала, що відчуження квартири відбулось на підставі судового рішення. яке в подальшому було скасоване, Відповідачка ОСОБА_5 не може вважатись добросовісним набувачем спірної квартири, оскільки в договорі було зазначено про виникнення права власності на підставі рішення суду, що вже є свідченням спору щодо нерухомого майна, квартира придбана за вартістю значно нижче ринкової.

Відповідачка ОСОБА_5 в судовому засіданні 20 лютого 2018 року проти задоволення позову заперечувала, вказувала, що придбала квартиру у ОСОБА_7, про наявність спору не була обізнана, купила квартиру за невеликою ціною через її поганий стан. Зараз здійснила ремонт.

Представник відповідачки ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, вказував на недоведеність позовних вимог, просив визнати ОСОБА_5 добросовісним набувачем спірної квартири.

Відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_6 в засідання для розгляду справі по суті не з’явились, про місце, час та дату розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

У задоволенні клопотань про залучення до участі в справі третіх осіб без самостійних вимог було відмовлено.

Дослідивши матеріали даної цивільної справи, вислухавши пояснення сторін, показання свідків, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом було встановлено, що ОСОБА_8 належала квартира АДРЕСА_1, яка була придбана ним у ОСОБА_9 Джона від імені якого діяла ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30 червня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрованого в реєстрі за № 3930. (т. 1 а.с.10)

10 липня 2015 року ОСОБА_8 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданого 10 липня 2015 року відділом державної реєстрації сперті реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, відповідний актовий запис № 5432 ( т. 1 а.с. 3)

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2015 року (справа № 175/3345/15) позов ОСОБА_6 до ОСОБА_12 про визнання договору дійсним та визнання права власності було частково задоволено. Визнано дійсним договір довічного утримання (догляду) від 06.05.2013 року укладеним між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру № 5 в м. Дніпропетровську, по вул. Шмідта, буд. 35а, загальною площею 43,0 кв.м., житловою площею 27,9 кв.м. В решті позову відмовлено. (т. 2 а.с.8)

За заявою ОСОБА_12 заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2015 року по справі № 175/3345/15-ц, ухвалою суду від 15 грудня 2015 року скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку. ( т. 2 а.с. 9)

22 лютого 2016 року ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_12, третя особа – ОСОБА_2 про визнання договору дійсним та визнання права власності було передано за підсудністю на розгляд до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська. Повторним заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_12 було відмовлено (т. 1 а.с. а.с. 128 – 129).

Разом з тим, 28 вересня 2015 року право власності на спірну квартиру було зареєстровано на підставі заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2015 року за ОСОБА_6, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 жовтня 2015 року № 44957941 (т. 2 а.с. 12).

16 жовтня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_13, за реєстром № 1165 (т. 2 а.с. 40). Згідно вказаного договору ОСОБА_6 подарував спірну квартиру ОСОБА_7

18 листопада 2015 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_14, за реєстром № 2127 (т. 1 а.с. 151). Згідно вказаного договору ОСОБА_7 здійснив продаж спірної квартири ОСОБА_5 за 99 960 грн.

18 листопада 2015 року право власності ОСОБА_5 на спірну квартиру було зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 листопада 2015 року № 47873831 (т. 1 а.с. 152).

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2016 року було здійснено поворот виконання за заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2015 року у зв’язку з його скасуванням та ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Суд ухвалив визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_6 на підставі судового рішення, що було в подальшому скасоване (т. 2 а.с. а.с 13 – 14).

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог суд виходить з наступного.

В матеріалах справи наявний примірник договору довічного утримання між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 в простій письмовій формі (т. 2 а.с. а.с. 95 – 98).

Згідно ч.1 ст.745 ЦК України договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 220 ЦК України передбачені правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, де в частині першій визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Оскільки за формою договір довічного утримання був оформлений з недодержанням вимог, а саме без нотаріально посвідчення, то він є нікчемним.

Разом з тим відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Наявний в матеріалах цивільної справи примірник договору від 06 травня 2015 року (т. 2 а.с. а.с. 95 – 98) дійсно містить підпис біля прізвища ОСОБА_8, проте жодних інших доказів, які б дозволили встановити, що цей підпис виконаний саме ним, в справі немає. Проведення почеркознавчої експертизи виявилось неможливим через відсутність зразків підписів ОСОБА_8 Відповідачка та її представник обставину підписання договору саме ОСОБА_8 заперечують.

Допитані в судовому засіданні свідки не змогли достовірно та докладно пояснити, що утримання померлого ОСОБА_8 здійснювалось саме позивачем та за його рахунок. Сам по собі факт здійснення позивачем поховання померлого ОСОБА_8 за свій рахунок не є достатньою підставою, щоб вважати, що він здійснював утримання померлого. Також не було додано доказів того, що померлий ОСОБА_8 ухилився від нотаріального посвідчення договору довічного утримання. Таким чином, позивачем не був доведений ні сам факт укладання договору, хоча б і у простій письмовій формі, ні ті обставини, які є підставою для визнання такого договору дійсним.

Враховуючи, що у суду відсутні підстави для визнання наданого позивачем примірнику договору дійсним, суд приходить до висновку, що у задоволенні вимоги про визнання за позивачем права власності на квартиру № 5 в м. Дніпропетровську, по вул. Шмідта 35а, слід відмовити, через недоведеність позивачем підстав на які він посилається, як на обґрунтування своїх позовних вимог. У зв’язку з цим не підлягають задоволенню і позовні вимоги про зобов’язання здійснити за позивачем реєстрацію права власності на неї.

При вирішення позовних вимог про визнання договорів дарування та купівлі-продажу спірної квартири недійсними, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до змісту ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований не реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як зазначено в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Частиною 1 статті 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Оскільки позивачем не було доведено наявність у нього речових прав на нерухоме майно щодо якого він просить визнати правочини недійсним, позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування квартири за адресою: АДРЕСА_2 задоволенню не підлягають. Відповідно не підлягають задоволенню і похідні від цього вимоги про зобов’язання скасувати реєстраційні записи про право власності щодо зазначеного нерухомого майна.

Згідно ст. 141 ЦПК України у зв’язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, звільненням позивача від сплати судового збору за ухвалами суду, судові витрати покладаються на рахунок держави.

Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У зв’язку з викладеним, заходи забезпечення позову за ухвалами Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2015 року та від 25 квітня 2016 року (т.1 а.с. а.с. 67, 77, 123) підлягають скасуванню з моменту набрання рішенням суду законної сили.

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 15, 204, 215, 216, 220, 744, 745 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 76-77, 141, 158, 263-265 ЦПК України, суд –

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору дійсним, визнання права власності, визнання договорів недійсними, скасування реєстраційних дій, зобов’язання зареєструвати право власності – відмовити.

Заходи забезпечення позову – заборону на відчуження квартири АДРЕСА_3 за ухвалами Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2015 року та від 25 квітня 2016 року – скасувати з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська, а з дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи – безпосередньо до апеляційного суду. Строк подання апеляційної скарги – 30 днів з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 05.04.2018 р.

Суддя С.В. Єдаменко