Ухвала суду № 73195338, 28.03.2018, Апеляційний суд міста Києва

Апеляційний суд міста Києва

1[1]

У Х В А Л А

Іменем України

28 березня 2018 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого: судді Новова С.О.,

суддів: Мосьондза І.А., Павленко О.П.,

Трясуна Ю.Р., Ященка М.А.,

за участю секретаря судового засідання - Мариняк Т.О.,

сторін кримінального провадження:

прокурора - Подгорця С.В.,

захисника - ЛопащукаД.І.

та обвинуваченого - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України Подгорця Сергія Васильовича на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2018 року,

в с т а н о в и л а:

Зазначеною ухвалою Шевченківський районний суд м. Києва відмовив у затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеної 23.03.2017 року між ОСОБА_4 та прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України Козачиною Сергієм Сергійовичем у кримінальному провадженні № 52017000000000200 від 23.03.2017 по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України.

Обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України повернуто прокурору САП України - Козачині С.С.

Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції пославшись на зміст обвинувального акту та угоди про визнання винуватості, зазначив про те, що у вироку на підставі угоди має бути викладене саме те обвинувачення, зміст якого міститься в угоді про визнання вини. При цьому, закон не наділяє суд правом, при затвердженні угоди про визнання винуватості встановлювати інші обставини або зазначати інші дані, виключати чи змінювати їх, в тому числі змінювати прізвища конкретних осіб на інші дані.

Як зазначається в ухвалі суду, згідно угоди про визнання винуватості ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні умисних протиправних дій, які виразилися в пособництві заволодінню чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України.

В самій угоді містяться повні дані - прізвища, ім'я по батькові та посади осіб, прізвища інших співучасників вказаного кримінального правопорушення, щодо яких відсутні дані про виділення матеріалів в окреме провадження.

За текстом обвинувального акту та угоди про визнання винуватості згадуються прізвища наступних осіб та їх посади, які їх ідентифікують: керівника ПрАТ «Уніс-Центр» ОСОБА_7, інженера з комплектації обладнання УВТК відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» ОСОБА_8, директора ПрАТ «Електрощит» ОСОБА_9 та інших. Вказані особи зазначаються як такі, «що були задіяні в злочинній схемі».

Окрім того, вказується, що ОСОБА_4, діючи умисно, за попередньою змовою з ОСОБА_7, з метою незаконного збагачення останнього та інших учасників злочинної схеми, зловживаючи своїм службовим становищем директора ТОВ «Арстрейд», шляхом вчинення активних дій та підписання вказаних документів - фактичного надання засобів для вчинення злочину, сприяв протиправному заволодінню грошовими коштами ВП «Южно-Українська АЕС» ДП НАЕК «Енергоатом» у сумі 10 520 800, 00 грн., чим завдано збитки державі на вказану суму, що відповідно до п. 4 примітки до ст. 185 КК України є особливо великим розміром, оскільки в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Така преюдиція щодо винуватості ОСОБА_7 та інших у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, як зазначається в ухвалі суду, суперечить загальним засадам кримінального провадження, передбаченим КПК України, вимогам міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, зокрема ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що умови угоди про визнання винуватості фактично містять преюдицію щодо винуватості інших осіб, прізвища яких зазначені, як співучасників, організаторів, виконавців злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, що суперечить визначеним загальним засадам кримінального провадження, зокрема верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, прокурор у кримінальному провадженні - прокурор шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України Подгорець С. В. (надалі - прокурор у кримінальному провадженні) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 31.01.2018 у кримінальному провадженні № 1-кп/761/721/2018 (№ 52017000000000200 згідно з ЄРДР) про відмову в затвердженні угоди про визнання винуватості та повернення прокурору обвинувального акта за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, а кримінальне провадження направити до Шевченківського районного суду м. Києва для нового розгляду обвинувального акта, починаючи зі стадії підготовчого судового засідання, в іншому складі суду.

В обґрунтування поданої скарги прокурору у кримінальному провадженні посилається на те, що оскаржуване судове рішення є незаконним, оскільки не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального законодавства України та не відповідає встановленим ним завданням і основним засадам кримінального провадження, при здійсненні якого, як встановлено ч. 3 ст. 9 КПК України, не може застосовуватись закон, який суперечить цьому Кодексу.

Як вважає прокурор у кримінальному провадженні, ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 31.01.2018 підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 409 КПК України, у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Зокрема, не погоджуючись із висновками Шевченківського районного суду м. Києва та не ставлячи під сумнів принцип презумпції невинуватості, в апеляційній скарзі зазначається про те, що реєстр матеріалів досудового розслідування, який направлявся до суду разом з обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 52017000000000200 за обвинуваченням ОСОБА_4, містив відомості про виділення в окреме провадження матеріалів досудового розслідування стосовно ОСОБА_4, а також про завершення досудового розслідування, відкриття матеріалів стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України.

Окрім того, відповідну постанову про виділення матеріалів досудового розслідування, а також протокол ознайомлення сторони захисту з матеріалами кримінального провадження долучено прокурором при проведенні підготовчого судового засідання, з огляду на що є незрозумілим посилання суду на відсутність даних про виділення матеріалів в окреме провадження.

Крім того, посилаючись на норми КПК України, зокрема ст. 337, апелянт звертає увагу на те, що розгляд справи без формулювання конкретного обвинувачення, зокрема вказування співучасників злочину, є неможливим, а винесене рішення буде вважатись незаконним, адже відповідно до ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи виправданою або винуватою в мотивувальній частині вироку вказується формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, статті закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений - правова норма кваліфікації має відповідати формулюванню обвинувачення.

Також, прокурор, не погоджуючись з висновками Шевченківського районного суду м. Києва з приводу того, що затвердження угоди про визнання винуватості створить преюдицію щодо інших осіб, зазначає про те, що згідно з п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 № 13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод», якщо кримінальне провадження здійснюється стосовно кількох осіб, які підозрюються/обвинувачуються у вчиненні одного або кількох кримінальних правопорушень, і згоди щодо укладення угоди досягнуто не з усіма підозрюваними/обвинуваченими, відповідно до вимог абз. 1 ч. 8 ст. 469 КПК України угоду може бути укладено з одним (кількома) із підозрюваних/обвинувачених, а кримінальне провадження стосовно особи (осіб), з якими досягнуто згоду щодо укладення угоди про визнання винуватості, на підставі постанови прокурора або ухвали суду підлягає виділенню в окреме провадження залежно від того, на якій із стадій кримінального провадження сторонами було ініційовано укладення угоди, при цьому слід зазначити, що вирок, ухвалений на підставі угоди, в такому випадку (стосовно однієї із декількох осіб) не має преюдиціального значення для кримінального провадження щодо інших осіб, а визнання винуватості першою не є доказом вини інших.

На думку апелянта, некоректним є посилання суду першої інстанції на порушення ст. 90 КПК України, оскільки в даному випадку Шевченківським районним судом м. Києва не вирішувалось питання допустимості будь-яких доказів.

Не погоджується прокурор і з посиланням суду першої інстанції на порушення правового висновку, викладеного в рішенні Верховного Суду України від 03.03.2016 у справі № 5-347кс15, оскільки, як зазначає апелянт, у здаваному рішенні суду сформульовано висновок про можливість оскарження вироку, постановленого за результатами угоди про визнання особою винуватості, якщо вирок стосується прав, свобод, інтересів іншої особи, які на цій підставі, реалізуючи своє конституційне право та керуючись загальними засадами кримінального судочинства, у тому числі п. п. 1,2, 10, 17, ст. 7, ч. 6 ст. 9, ч. ч. 1, 2 ст. 24 КПК України, вправі звернутись до суду вищої інстанції з оскарженням цього судового рішення і таким чином, вказана правова позиція жодним чином не перешкоджає постановленню вироку, а лише розширює коло осіб, яким надано право його оскаржувати, що в будь-якому випадку не є порушенням вимог закону, що може бути підставою для відмови в затвердженні угоди.

Крім того, на думку апелянта, з рішення Шевченківського районного суду м. Києва не вбачається, яким чином взяті на себе ОСОБА_4 зобов'язання - умови угоди беззастережно визнати свою невинуватість в обсязі повідомленої підозри під час судового провадження; співпрацювати у викритті вчинених кримінальних правопорушень щодо заволодіння грошовими коштами ВП «Южно-Українська АЕС» ДП НАЕК «Енергоатом», досудове розслідування якого проводиться у кримінальному провадженні № 32013110110000482 від 25.10.2013; з'являтись за першим викликом до слідчого (детектива), прокурора та суду для надання показань, проведення інших слідчих (розшукових) та процесуальних дій у кримінальному провадженні № 32013110110000482 від 25.10.2013 - суперечить вимогам КПК України та закону або порушують права, свободи і інтереси інших осіб і аналогічний висновок фактично міститься в п. 16 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 № 13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод».

Таким чином, на думку апелянта, судом повинно бути перевірено формулювання обвинувачення, що міститься в описовій частині угоди на відповідність ст. 91 КПК України, ст. 12 та відповідній статті Особливої частини КК України (наявність обов'язкових ознак злочину), а також встановлено відсутність умов угоди в її резолютивній частині, що суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону; не відповідають інтересам суспільства; порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, а окремо перевіряються неправильність правової кваліфікації кримінального правопорушення, добровільність укладення угоди, можливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань; відсутність фактичних підстав для визнання винуватості і такі порушення Шевченківським районним судом м. Києва не встановлені.

Заслухавши доповідь судді-доповідача; пояснення прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити; пояснення обвинуваченого та його захисника, які не заперечували проти задоволення апеляційної скарги; вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, незважаючи на доводи апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про те, що рішення суду першої інстанції про відмову у затвердженні угоди про визнання винуватості та повернення обвинувального акту з додатками у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 прокурору, прийнято з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а висновки суду, наведені в оскаржуваній ухвалі не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Враховуючи зміст обвинувального акта у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_4 та угоди про визнання винуватості, яку було укладено між ним та прокурором, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, на підставі вимог ч. 7 ст. 474 КПК України, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмови у затвердженні такої угоди через те, що її умови суперечать загальним засадам кримінального провадження та фактично порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.

Крім того, рішення суду першої інстанції про відмову в затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеної 23.03.2017 року між ОСОБА_4 та прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України Козачиною С.С. у кримінальному провадженні № 52017000000000200 від 23.03.2017 по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, яка була направлена до суду разом з обвинувальним актом у зазначеному кримінальному провадженні, після завершення досудового розслідування, відповідно до вимог передбачених ст.ст. 392, 474 КПК України, взагалі не підлягає оскарженню в апеляційному провадженні, а тому немає ніякої необхідності в аналізі безпідставності доводів апеляційної скарги в цій частині.

Що ж стосується рішення суду в частині повернення обвинувального акта прокурору, то воно також не може бути визнане таким, що прийнято з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки наведені в оскаржуваній ухвалі обставини, пов'язані зокрема зі змістом обвинувального акту щодо ОСОБА_4, а саме зазначення в ньому повних даних (прізвище, ім'я по батькові) та посад осіб, які, поряд з виконавцями, є співучасниками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, з кримінального провадження щодо яких, як зазначається в апеляційній скарзі, були виділені матеріали провадження щодо ОСОБА_4, дозволяють зробити висновок про невідповідність вимогам КПК України, не тільки угоди про визнання винуватості, а й безпосередньо обвинувального акту, через те, що обвинувальний акт у такому вигляді позбавляє суд можливості визначити межі судового розгляду, відповідно до вимог, передбачених ч. 1 ст. 337 КПК України.

Погоджуючись з думкою прокурора у кримінальному провадженні про те, що в обвинувальному акті повинні бути відображенні дії всіх співучасників причетних до вчинення кримінального правопорушення, в тому числі тих матеріали провадження щодо яких, з тих чи інших причин, виділені в окреме провадження, однак це означає, що у висунутому ОСОБА_4 обвинуваченні повинні фігурувати дані про осіб, яким не висунуто обвинувачення згідно обвинувального акту, який направлено до суду.

Тим більше, враховуючи ту обставину, що співучасть ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, виражалася у пособництві заволодінню чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах, обвинувачення останнього повинно було обмежуватись лише тими обставинами, які стосувалися його ролі та ступеня участі у спільних діях співучасників, направлених на заволодіння чужим майном.

Між тим, всупереч вимогам закону, фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими та формулювання обвинувачення ОСОБА_4 викладені таким чином, що дають підстави вважати, що обвинувальний акт стосується обвинувачення не тільки самого ОСОБА_4, а й інших, прямо зазначених в ньому осіб, що є неприпустимим, як з точки зору презумпції невинуватості, так і з точки зору меж судового розгляду, який повинен проводитися лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність законних підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні, скасування оскаржуваної ухвали та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, оскільки вважає, що ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2018 року, відповідно до якої відмовлено у затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеної 28 березня 2017 року між ОСОБА_4 та прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ГПУ Козачиною С.С. у кримінальному провадженні № 52017000000000200 від 23.03.2017 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, а обвинувальний акт з додатками у зазначеному кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України повернуто прокурору Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ГПУ Козачині С.С., є законною, обґрунтованою та вмотивованою, а тому повинна бути залишена без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 418 і 419 КПК України, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Подгорця С.В. залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2018 року, якою відмовлено у затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеної 28 березня 2017 року між ОСОБА_4 та прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ГПУ Козачиною С.С. у кримінальному провадженні № 52017000000000200 від 23.03.2017 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, а обвинувальний акт з додатками у зазначеному кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України повернуто прокурору Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ГПУ Козачині С.С. - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: ______ (Новов С.О.)

______ (Мосьондз І.А.)

______ (Павленко О.П.)

______ (Трясун Ю.Р.)

______ (Ященко М.А.)

Справа № 11-кп/796/873/2018

Категорія: ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України

Головуючий у 1-й інстанції - суддя Мєлєшак О.В.

Доповідач - суддя Новов С.О.