Постанова № 73194272, 03.04.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/2279/17-а

Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю. Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

03 квітня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Граб Л.С. Білої Л.М. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Охримчук М.Б.,

позивача: ОСОБА_2

представника позивача: ОСОБА_3

представника відповідача: Порхун Людмили Миколаївни

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2018 року (ухвалене в м. Вінниці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 до Барського районного сектору Управління державної міграційної служби у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2017 року позивачі в інтересах неповнолітньої доньки звернулися до суду з позовом до Барського районного сектору Управління державної міграційної служби у Вінницькій області, в якому просять зобов'язти відповідача оформити та видати бланк паспорту ОСОБА_6 у формі паспортної книжечки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушує права та інтереси її неповнолітньої доньки, відмовляючи у оформленні паспорта у формі книжечки, оскільки чинним Положенням про паспорт громадянина України та Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 року, передбачено дві можливі форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв у межах повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" та постановою Кабінету Міністрів України № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України".

У зв'язку з чим у відповідача відсутній юридичний обов'язок щодо оформлення та видачі неповнолітній ОСОБА_6 паспорта громадянина України у вигляді книжечки.

Не погоджуючись з судовим рішенням позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В апеляційній скарзі зазначає про те, що суд першої інстанції не врахував, що Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що посвідчують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" та Положенням про паспорт громадянина України, яке затверджене постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, передбачено можливість оформлення та видачі паспорта громадянина України як у формі книжечки, так і у вигляді картки.

07.03.2018 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказував на необґрунтованість доводів апеляційної скарги.

03.04.2018 року до суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження по даній справі до набрання законної сили рішення Верховного суду від 26 березня 2018 року у зразковій справі № Пз/9901/2/18.

Позивач та представник позивача щодо задоволення вказаного клопотання заперечували.

Суд дослідивши вказане клопотання, заслухавши думку сторін зазначає наступне.

Положеннями п.9 ч. 2 ст. 236 КАС України передбачено, що суд має право зупинити провадження в разі розгляду типової справи і оприлюднення повідомлення Верховного суду про відкриття провадження у зразковій справі - до набрання чинності рішенням Верховного суду у зразковій справі.

Таким чином, враховуючи вищенаведені положення, колегія судів вважає, що у суду виникає саме право на зупинення провадження у справі в даному випадку, а не обов'язок.

Крім того, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання щодо зупинення провадження у адміністративній справі суд має дослідити чи є об'єктивна неможливість розгляду справи. При цьому, не може бути об'єктивної неможливості розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що вказане клопотання не підлягає задоволенню.

Представником позивача під час розгляду справи подано клопотання про витребування у представника відповідача службового посвідчення, яке підтверджує його повноваження представляти державний орган з назвою "УДМС України у Вінницькій області" та надання можливості ознайомлення з довіреністю, якою уповноважено представника відповідача представляти інтереси державного органу в суді, а також клопотання про витребування доказів стосовно правосуб'єктності (легітимності) юридичної особи з назвою "Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області", як державного органу виконавчої влади в Україні.

Суд дослідивши вказані клопотання, заслухавши думку представника відповідача ухвалив, клопотання в частині ознайомлення зі службовим посвідченням позивача яке підтверджує його повноваження представляти державний орган з назвою "УДМС України у Вінницькій області" та з довіреністю, якою уповноважено представника відповідача представляти інтереси державного органу в суд підлягає задоволенню, у зв'язку з чим позивачу та представнику позивачу було надано для ознайомлення посвідчення представника відповідача, копію якого долучено до матеріалів справи, а також довіреність, яка видана завідувачем Барського районного сектору Управління ДМС України у Вінницькій області.

Щодо іншого клопотання, суд прийшов до висновку, що дане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки представником позивача самостійно було надано витяг з Єдиного державного реєстру щодо детальної інформації про юридичну особу, а саме Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, в якому зазначено організаційно правову форму останнього, як орган державної влади.

Крім того, позивачем та представником позивача не було надано іншого належного обґрунтування з посиланням на конкретні норми матеріального права, про те, що Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області є не державним органом.

Між тим, колегія суддів зазначає, що судом до початку розгляду справи по суті було перевірено повноваження представника відповідача та допущено останню до участі у справі.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали, просили суд їх задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила суд відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду не підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження в суді апеляційної інстанції неоспорені факти про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є батьками неповнолітньої ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 (а.с. 15).

11.12.2017 року ОСОБА_5, ОСОБА_2 у зв'язку з досягненням донькою ОСОБА_6 шістнадцятирічного віку звернулися із спільною заявою до Барського районного сектора Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про видачу паспорта громадянина України виключно у формі паспортної книжечки, а не у формі ID- картки, форма якої не є паспортом та не є його єдиним зразком (а.с. 8).

Листом Барського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області від 04.11.2017 року за №24/2423 повідомлено заявників, що відповідно до Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" та постанови КМУ від 25.03.2015 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" з 01.01.2016 року запроваджено оформлення і видачу паспорта громадянина України у формі картки з безконтактним електронним носієм, а тому видача паспорта громадянина України (зразка 1994 року) у вигляді книжечки є неможливою (а.с. 19).

Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивачі звернулись до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 № 2235-III (далі Закон № 2235-III) документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

На виконання положень ст.5 Закону України "Про громадянство України" Верховною Радою України 26 червня 1992 року прийнято постанову, якою затверджено Положення про паспорт громадянина України.

Пунктами 1,3 Положення про паспорт громадянина України передбачено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" визначаються правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Згідно з ч.1, 2 ст.21 зазначеного Закону паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.

Зі змісту ч.4 ст.21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" видно, що законодавцем імперативно встановлено вимогу, відповідно до якої паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Частиною 7 ст.21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" визначено перелік відомостей, які вносяться до паспорта громадянина України, зокрема: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) ім'я особи; 4) стать; 5) громадянство; 6) дата народження; 7) унікальний номер запису в Реєстрі; 8) номер документа; 9) дата закінчення строку дії документа; 10) дата видачі документа; 11) уповноважений суб'єкт, що видав документ (код); 12) місце народження; 13) відцифрований образ обличчя особи; 14) відцифрований підпис особи; 15) податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово "відмова".

Крім того, ч.2 ст. 15 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" передбачено, що бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням уповноваженого органу та інших уповноважених суб'єктів.

Так, на виконання зазначеної норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України".

Згідно з п.2 постанови № 302 з 01 січня 2016 року запроваджується оформлення і видача паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII.

Пунктом 3 цієї постанови передбачено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України оформляється з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки. Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.

Як вбачається з матеріалів справи, на день звернення позивача до відповідача із заявою щодо оформлення та видачу паспорту у вигляді паспортної книжечки та заборону передачі персональних даних до ЄДДР, відповідач вже був забезпечений матеріально-технічними ресурсами необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено постановою №302, тобто у вигляді картки.

Саме з цього часу відповідач зобов'язаний забезпечувати оформлення та видачу паспортів громадянам України у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме здійснювати видачу паспортів у вигляді картки.

Крім того, пп.13 п.3 Закону України від 14 липня 2016 року №1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" ст.16 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" викладено у новій редакції, яка не містить гарантії права на відмову через свої релігійні переконання від отримання документа з імплантованим у бланк безконтактним електронним носієм, або від внесення інформації до безконтактного електронного носія.

Частиною 4 ст.13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" передбачено лише право особи на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.

З матеріалів справи вбачається, що бажання позивача отримати паспорт, який би не містив безконтактного електронного носія, обумовлене релігійними переконаннями заявника, однак, доводи позивача щодо дискримінації громадян за релігійною чи віковою ознакою з боку відповідача нічим не підтвердженні.

Відповідно до ст.35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Згідно зі ст.2 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації в Україні" усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.

Відповідно до ст.4 цього Закону громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Як зазначено у ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч.2 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" кожен громадян України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України, тому позивачка не може відмовитись від виконання обов'язку отримати паспорт саме встановленої форми, посилаючись на релігійні переконання.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 01 липня 2014 року по справі S.A.S. проти Франції зазначено, що хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів. Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (рішення у справі Arrowsmith проти Сполученого Королівства, №7050/75; рішення у справі Kalac проти Туреччини від 1 липня 1997 року; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§105 і 121). Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., серед інших джерел, рішення у справі D.H. та інші проти Чеської Республіки, № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою об'єктивних і достатніх підстав, тобто, якщо вони не служать досягненню легітимної мети або якщо не забезпечено належного пропорційного співвідношення між використовуваними засобами та поставленою метою.

Крім того, у п.82 Рішення Європейського суду з прав людини від 15 січня 2013 року по справі EWEIDA та інші проти Сполученого королівства зазначено: Навіть якщо та чи інша віра досягає необхідного рівня переконливості та важливості, не можна сказати, що будь-яка дія, яка певним чином знайшла в ній натхнення чи мотивацію, або ж була вчинена під її впливом, становить сповідування віри. Так, наприклад, дії або бездіяльність, які безпосередньо не виражають відповідне переконання або які лише віддалено пов'язані з приписом віри, не підпадають під захист статті 9 § 1 (див. справи Skugar та інші проти Росії, № 40010/04, ухвала щодо прийнятності від 3 грудня 2009 року, та, наприклад, Arrowsmith проти Сполученого Королівства, звіт Комісії від 12 жовтня 1978 року, Decisions and Reports 19, p. 5; C. проти Сполученого Королівства, звіт Комісії від 15 грудня 1983 року, DR 37, p. 142; Zaoui проти Швейцарії, № 41615/98, ухвала щодо прийнятності від 18 січня 2001 року). Для того, щоб певна дія вважалася сповідуванням за змістом статті 9, вона має бути тісно пов'язана з релігією або переконанням.

Аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у відповідача обов'язку оформити та видати неповнолітній ОСОБА_6 паспорта громадянина України раніше встановленого зразка у вигляді паспортної книжечки, у звязку з чим адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що відповідачем надано суду достатньо належних доказів, які свідчать про неправомірність заявлених позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, в той час як доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, а відтак підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 05 квітня 2018 року.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Граб Л.С. Біла Л.М.