Постанова № 73193997, 05.04.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/752/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Носа С.П., Попка Я.С.

з участю секретаря судового засідання: Джули В.М.

позивача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 12 грудня 2017 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернуся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Шевченківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (далі - Управління) щодо не нарахування та не виплати йому щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2006-2016 роки у розмірах, передбачених ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ) та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та провести йому відповідні виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення за вказаний період, як особі, віднесеній до першої категорії учасників ліквідації наслідків на ЧАЕС, у відповідності до положення ст. 48 Закону №796-ХІІ, з урахуванням фактично виплачених йому сум за 2006- 2016 роки.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач протиправно здійснив йому виплату щорічної допомоги на оздоровлення, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи в значному меншому розмірі, оскільки відповідно до ч.4 ст.48 Закону №796-ХІІ така повинна бути виплачена в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 12.12.2017 у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку мотивує тим, що до спірних правовідносин має застосовуватись Закон № 796-XII, а не постанова Кабінету Міністрів України, якою зменшені розміри виплат щорічної допомоги. Крім того, вказує на необґрунтованість та безпідставність посилання суду першої інстанції на практику Європейського суду з прав людини та на рішення Конституційного суду України №20-рп/2011 від 26.12.2011, оскільки Законом № 796-ХІІ передбачено розмір виплат у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, а підзаконними нормативно-правовими актами передбачено значно меншу суму, не прив'язану до сталих розмірів, та таку що не замінює реалізацію права, а обмежує її. Тому просить скасувати постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 12.12.2017 та прийняти нову, якою повністю задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1, який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувану постанову скасувати, а позовну заяву залишити без розгляду, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 29.01.2002.

Згідно довідки серії ЛВА-2 № 014055 від 22.06.2006 позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 70%, у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із роботами по ліквідації Чорнобильської АЕС та встановлено ІІ групу інвалідності без переогляду у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з наслідками Чорнобильської катастрофи згідно довідки серії ЛВА-1 № 289402 від 22.06.2006.

20.06.2017 у відповідь на звернення позивача від 03.02.2017 щодо виплати недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2006-2016 роки згідно ст.48 Закону №796-ХІІ, Управління листом № 260310-3677 повідомлено заявника, що допомога передбачена цією статтею виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, зокрема, розмір щорічної грошової допомоги інвалідам ІІ групи встановлено у розмірі 120 грн, інвалідам ІІІ групи 90 грн. Кошти, які передбачені згідно чинного законодавства виплачено позивачу, як інваліду ІІІ групи за 2006 у розмірі 90 грн, за 2007-2016 у розмірі 120 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог, оскільки відповідачем правомірно здійснено нарахування та виплату позивачу щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи» № 836 від 26.07.1996 та постанови Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 562 від 12.07.2005.

Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм процесуального права, з огляду на наступне.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.107 КАС (в редакції, чинній на час подання позову), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Частиною першою статті 99 цього Кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини другої цієї статті (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З аналізу зазначених норм права вбачається, що початком строку звернення до суду є день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Беручи до уваги ту обставину, що щорічна допомога на оздоровлення є періодичними (щорічними) виплатами, то про порушення своїх прав, позивач повинен був дізнатись в кінці кожного року під час отримання вказаної допомоги.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

З матеріалів справи видно, що позивач звертаючись 28.07.2017 до суду з позовом просить виплатити йому недоплачені кошти на щорічну допомогу на оздоровлення за 2006 - 2016 роки виходячи з розміру п'яти мінімальних заробітних плат, встановленого Законом №719-VII, хоча про недоплату таких коштів він повинен був дізнатися у спірні періоди під час невиплати йому належної, на його думку, суми.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем було пропущено шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

Статтею 100 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування та доданих до неї матеріалів.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 06.12.2016 (справа п/800/9/16) дійшла висновку про те, що у розумінні статті 100 КАС України поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду є наявність обставин, які створили об'єктивні перешкоди для звернення особи з адміністративним позовом і подолання яких для цієї особи було неможливим або ускладненим.

Таким чином, поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Оскільки щорічна допомога на оздоровлення, яку отримує позивач на підставі Закону 796-ХІІ, носить характер соціальної виплати, яка виплачується особі до кінця року за який передбачена, то останній про порушене право мав дізнатися на протязі 2006 - 2016 років, та у визначений процесуальним законом строк звернутися до суду з відповідним позовом.

На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, а позивач у позові не навів жодних поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.

У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії» Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У Справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Круз проти Польщі» виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до ч.2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Пунктом 8 частини 1 статті 240 цього Кодексу визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 12 грудня 2017 року по справі № 466/5461/17 скасувати повністю.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Шевченківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - залишити без розгляду .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос Я. С. Попко Повне судове рішення складено 05.04.2018.