Постанова № 73193902, 05.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/15009/17 (2т.) Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Карпушової О.В.,

Кобаля М.І.,

при секретарі: Нікітіній А.В.,

за участю:

представника позивача Кушнір О.М.,

представника відповідача Рогози Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Промвпровадження» на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 11 січня 2018 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Промвпровадження» до Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Промвпровадження», звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м.Києві від 09.08.2017 №0005271402 та №0005261402.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 11 січня 2018 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримала і просила її задовольнити, в той час як представник відповідача проти цього заперечувала, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Промвпровадження» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016.

За результатами перевірки складено акт №232/26-15-14-02-03/21697910 від 21.06.2017, яким встановлено порушення позивачем п. 44.1., п. 44.2. ст. 44, пп. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України (із змінами доповненнями, що діяли на момент відображення вказаних операцій в податковому обліку) та Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 179 017,00 грн., в т.ч. за 2015 рік на 179 017,00 грн.; п. 185.1. ст. 185, 188.1. ст. 188, п. 198.1., п. 198.3., п. 198.6. ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 32 428,00 грн., у тому числі: за вересень 2014 року на суму 3 520,00 грн., за листопад 2015 року на суму 28 908,00 грн.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки, ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Промвпровадження» подало заперечення з проханням скасувати результати перевірки, викладені в акті, проте, вони були залишені без задоволення.

09 серпня 2017 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0005271402, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 179 017,00 грн.;

- №0005261402, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ на 48 642,00 грн. (32 428,00 грн. за податковими зобов'язаннями, 16 214,00 грн. за штрафними санкціями).

За результатами процедури адміністративного оскарження повідомлення-рішення залишені без змін, що спонукало позивача звернутись до суду з цим позовом.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень довів суду правомірність своїх дій та рішень, проте, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Так, п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Отже, формування платником податку витрат, що приймають участь у визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також використання отриманого товару у власній господарській діяльності.

Крім того, відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом економічної діяльності товариства зазначено 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.

У перевіряємий період позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Екодит» (ТОВ «Готліб»), ТОВ «Трейдінг МВК», ТОВ «Будпром ЛТД», ТОВ «Торгрембуд-1».

Так, позивач придбав у ТОВ «Екодит» чотири генератора інверторних, що підтверджується видатковою накладною № 190 від 15 вересня 2014 року. Розрахунок здійснено позивачем в повному обсязі, що підтверджується банківською випискою за 15 вересня 2014 року.

Господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності, що підтверджується Податковою декларацією з ПДВ за жовтень 2014 року з Додатком 1 та 5. Право на формування податкового кредиту з ПДВ підтверджується отриманою податковою накладною з Єдиного реєстру податкових накладних (Витяг з Єдиного реєстру податкових накладних № 599178), яка відповідно до пункту 201.11 статті 201 ПК України є підставою для отримувача товарів/послуг для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Генератори було перевезено власним транспортом позивача до смт. Рокитне Київської області, вул. Першотравнева, буд. 180 - фактичне місцезнаходження генераторів, що підтверджується подорожнім листом № 237347 від 15 вересня 2014 року.

При цьому, майданчик площею 1200 м.кв., що знаходиться за вказаною адресою, орендується позивачем у Рокитнянського колективного автотранспортного підприємства 1066 на підставі Договору оренди № 01-01/13 від 01 січня 2013 року. Мета оренди - для паркування (тимчасового перебування) вантажного автомобільного транспорту. Передача майданчика Товариству підтверджується Актом приймання-передачі об'єкта оренди від 01 січня 2013 року. Платіжні доручення № 2754 від 23 вересня 2014 року, № 2947 від 22 жовтня 2014 року, № 5496 від 08 жовтня 2015 року, № 12182 від 27 вересня 2017 року та № 12571 від ЗО жовтня 2017 року підтверджують сплату позивачем коштів за орендований майданчик.

Придбання генераторів відбулось на підставі Наказу генерального директора Позивача № 08/09/1 від 08 вересня 2014 року.

Як зазначено позивачем, метою придбання генераторів є освітлення орендованого майданчика в темну пору доби та підключення електроінструменту для проведення ремонтних робіт вантажних автомобілів.

Введення генераторів в експлуатацію відбулось на підставі Наказу генерального директора Позивача № 15/09-1 від 15 вересня 2014 року та підтверджується Актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (Типова форма № 03-1) № ВЗ-0000023/1, № ВЗ-0000023/2, № ВЗ-0000023/3, № ВЗ-0000023/4, затверджених 15 вересня 2014 року.

Крім того, товариство придбало у ТОВ «Трейдінг МВК» поверхню склокерамічну електричну та духову шафу електричну, що підтверджується видатковою накладною № 148 від 15 вересня 2015 року. Розрахунок було здійснено Позивачем в повному обсязі, про що свідчить банківська виписка за 11 вересня 2015 року.

Господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності, що підтверджується Податковою декларацією з ПДВ за вересень 2015 року з Додатком 1 та 5. Право на формування податкового кредиту з ПДВ підтверджується отриманою податковою накладною з Єдиного реєстру податкових накладних (Витяг з Єдиного реєстру податкових накладних № 599220), яка відповідно до пункту 201.11 статті 201 ПК України є підставою для отримувача товарів/послуг для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Додатково придбання електричної поверхні та духової шафи підтверджується Подорожнім листом № 037661 від 20 жовтня 2016 року, відповідно до якого власним транспортом Позивача їх було перевезено до м. Богуслав Київської області, вул. Росьова, буд. 70 - фактичне місцезнаходження електричної поверхні та духової шафи.

За вказаною адресою знаходиться 9 нежитлових будівель загальною площею 2 591,40 м.кв., які належать Позивачу на праві власності згідно Свідоцтва про право власності № 1-427 від 20 квітня 2016 року, та Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 57805592 від 20 квітня 2016 року.

Наказом Генерального директора Позивача № 25/04/1 від 25 квітня 2016 року на базі майнового комплексу, що знаходиться за вказаною вище адресою, створено Богуславську колону транспортних засобів та з метою забезпечення належних умов харчування працівників, задіяних у роботі Богуславської колони, видано Наказ № 25/04/2 про забезпечення водіїв технікою для розігрівання (приготування) їжі.

Введення електричної поверхні та духової шафи в експлуатацію відбулось 20 жовтня 2016 року, що підтверджується Актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (Типова форма № 03-1) № ВЗ-0000042/1, № ВЗ-0000042/2.

В період з 15 вересня 2015 року до 20 жовтня 2016 року електрична поверхня та духова шафа знаходилась за адресою м. Київ, вул. Камишинська, 4, що підтверджується Подорожнім листом № 023127 від 15 вересня 2015 року, відповідно до якого власним транспортом Позивача було здійснено перевезення такої техніки на вказану адресу.

Приміщення площею 18 м.кв. (з 01 січня 2013 року - 23,26 м.кв.), що знаходиться за вказаною адресою, орендується Позивачем у ПАТ «Асфальтобетонний завод» на підставі Договору оренди № 31-12/09-11 від 31 грудня 2009 року. Мета оренди - для розміщення офісу. Передача приміщення Позивачу підтверджується Актом приймання-передачі об'єкта оренди № 1 від 01 січня 2010 року. Акти здачі-приймання робіт №БУ000003079 від 30 вересня 2015 року, №БУ000003635 від 31 жовтня 2015 року, №БУ000004221 від 30 листопада 2015 року, № БУ000004590 від 31 грудня 2015 року, №БУ000000009 від 31 січня 2016 року, №БУ000000047 від 29 лютого 2016 року, №БУ000000251 від 31 березня 2016 року, №БУ000000733 від 30 квітня 2016 року, №БУ000001096 від 31 травня 2016 року, №БУ000001449 від 30 червня 2016 року, №БУ000001831 від 31 липня 2016 року, №БУ000002273 від 31 серпня 2016 року, № БУ000002830 від 30 вересня 2016 року та № БУ000003222 від 31 жовтня 2016 року підтверджують оренду приміщення в період з вересня 2015 року по жовтень 2016 року. Оренду такого приміщення відображено Відповідачем в Акті перевірки.

Також, позивач придбав у ТОВ «Будпром-ЛТД» 8 480 л дизельного пального, що підтверджується видатковою накладною №62 від 15 жовтня 2015 року. Розрахунок було здійснено Позивачем в повному обсязі, що підтверджується Банківськими виписками за 29 жовтня 2015 року та 01 грудня 2015 року.

Господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності, що підтверджується Податковою декларацією з ПДВ за жовтень 2015 року з Додатком 1 та 5. Право на формування податкового кредиту з ПДВ підтверджується отриманою податковою накладною з Єдиного реєстру податкових накладних (Витяг з Єдиного реєстру податкових накладних № 599222), яка відповідно до пункту 201.11 статті 201 ПК України є підставою для отримувача товарів/послуг для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Додатково, придбання дизельного пального підтверджується Товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів № 0000025 від 15 жовтня 2015 року, відповідно до якої його було перевезено до смт. Рокитне Київської області, вул. Першотравнева, буд. 180 - місце зберігання дизельного пального.

За вказаною адресою здійснюється зберігання дизельного пального Позивача на підставі укладеного 01 березня 2012 року з Рокитнянським колективним автотранспортним підприємством 1066 Договору відповідального зберігання № 01/11.

Метою придбання дизельного пального є використання його в своїй господарській діяльності при здійсненні перевезень вантажів власним вантажним автомобільним транспортом.

Як вказує апелянт, товариство у своїй господарській діяльності використовує велику кількість пального для власних вантажних автомобілів вантажопідйомністю 20 - 30 тон, які щоденно здійснюють перевезення вантажів на великі відстані. Середня кількість використаного пального за місяць складає 243 384 л.

Відповідно до наданої суду оборотно-сальдової відомості, за позивачем рахується 109 вантажних автомобілів, 11 легкових автомобілів та 21 напівпричепів.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки № 29/11/1 від 29 листопада 2017 року, у позивача станом на 31 грудня 2014 року працювало 121 осіб на посаді: водій автотранспортного засобу.

15 жовтня 2015 року Позивач передав Зберігачу 8 480 л дизельного пального, що підтверджується відповідним Актом приймання-передачі від 15 жовтня 2015 року.

Зберігання пального підтверджується Актами здачі-прийняття робіт № ОУ-0000419 від 31 жовтня 2015 року, № ОУ-0000462 від 30 листопада 2015 року та платіжним дорученням про оплату послуг зберігання № 5484 від 07 жовтня 2015 року.

Згідно Відомості на відпуск нафтопродуктів від 31 жовтня 2015 року Зберігачем було відпущено Позивачу 480 л дизельного пального.

Станом на 01 листопада 2015 року залишок дизельного пального Позивача у Зберігача склав 8 000 л, що підтверджується відповідним Інвентаризаційним описом.

01 листопада 2015 року Листом № 01.11/15 до Позивача звернулось Рокитнянське колективне автотранспортне підприємство 1066 з проханням продати останньому дизельне пальне в об'ємі 8 000 л, яке знаходиться у них на зберіганні, з відстрочкою платежу до 31 травня 2016 року.

Позивач прийняв цю пропозицію та продав 8000 л дизельного пального, що підтверджується Видатковою накладною № 19112 від 19 листопада 2015 року.

Того ж дня Позивачу було повернуто з відповідального зберігання 8 000 л дизельного пального, що підтверджується Актом приймання-передачі від 19 листопада 2015 року.

У зв'язку з продажем пального Позивач відніс відповідну суму податку на додану вартість до складу податкових зобов'язань.

Рокитнянське колективне автотранспортне підприємство 1066 здійснило повний розрахунок за дизельне пальне, що підтверджується банківськими виписками за 24 та 25 травня 2016 року.

Крім того, позивач згідно договору поставки № 96 від 16 січня 2015 року придбав у ТОВ «Торгрембуд-1» 60 790 л дизельного пального, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000017 від 16 січня 2015 року, № РН-0000036 від 20 січня 2015 року, № РН-0000075 від ЗО січня 2015 року, № РН-0000076 від 04 лютого 2015 року. Розрахунок було здійснено в повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками за 16 січня 2015 року, 20 січня 2015 року, 23 січня 2015 року, ЗО січня 2015 року та 04 лютого 2015 року.

Господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності.

Додатково, придбання дизельного пального підтверджується Товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів № 0000017 від 16 січня 2015 року, № 0000036 від 20 січня 2015 року, № 0000075 від 30 січня 2015 року, № 0000076 від 04 лютого 2015 року відповідно до яких його було перевезено до смт. Рокитне Київської області, вул. Першотравнева, буд. 180 - місце зберігання дизельного пального.

За вказаною адресою здійснюється зберігання дизельного пального позивача на підставі укладеного 01 березня 2012 року з Рокитнянським колективним автотранспортним підприємством 1066 Договору відповідального зберігання № 01/11.

Метою придбання дизельного пального є використання його в своїй господарській діяльності при здійсненні перевезень вантажів власним вантажним автомобільним транспортом.

16, 20, 30 січня та 04 лютого 2015 року позивач передав Зберігачу 60 790 л дизельного пального, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі від 16, 20, 30 січня та 04 лютого 2015 року.

Зберігання пального підтверджується Актами здачі-прийняття робіт № ОУ-0000011 від 31 січня 2015 року, № ОУ-0000048 від 28 лютого 2015 року, № ОУ-0000088 від 31 березня 2015 року, № ОУ-0000137 від 30 квітня 2015 року, № ОУ-0000168 від 31 травня 2015 року, № ОУ-0000200 від 30 червня 2015 року та Платіжними дорученнями про оплату послуг зберігання № 4126 від 28 квітня 2015 року, № 4873 від 29 липня 2015 року.

Станом на 01 лютого 2015 року залишок дизельного пального Позивача у Зберігача склав 48 870 л, станом на 01 березня 2015 року - 60 790 л, станом на 01 квітня 2015 року - 60 001 л, станом на 01 травня 2015 року - 60 001 л, станом на 01 червня 2015 року - 0 л, що підтверджується відповідними Інвентаризаційними описами № 5, № 9, № 13, № 17, № 21.

Згідно Відомостям видачі паливно-мастильних матеріалів (45 шт.) за березень - травень 2015 року Зберігачем було відпущено Позивачу 60 790 л дизельного пального (789 л - у березні 2015 року та 60 001 л - у травні 2015 року).

За Актом приймання-передачі від 31 березня 2015 року Позивачу передано з відповідального зберігання 789 л дизельного пального, а за Актом приймання-передачі від 31 травня 2015 року - 60 001 л.

Згідно Акту списання № СпТ-000008 від 31 березня 2015 року Позивач списав дизельне пальне на суму 2 846 985,12 грн., з яких 789 л (№ 20 Акту) придбаного у ТОВ «Торгрембуд-1», а згідно Акту списання № СпТ-000049 від 30 червня 2015 року Позивач списав дизельне пальне на суму 10 389 140,61 грн., з яких 60 001 л (№ 24 Акту) придбаного у ТОВ «Торгрембуд - 1».

При цьому, податковим органом не спростовано доводів позивача та не надано суду доказів, які б свідчили про відсутність факту реального здійснення операцій між позивачем та його контрагентами.

Згідно з підпунктом 14.1.36 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Так, необхідність придбання вищезазначених товарів зумовлена характером господарської діяльності позивача.

Також не приймаються доводи апелянта щодо відсутності у контрагентів позивача відповідних виробничих потужностей, оскільки вказані обставини не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарських операцій за умови наявності документів на підтвердження реальності постачання товарів чи надання послуг.

При цьому, укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання підрядних робіт, а податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит та на формування валових витрат в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання робіт.

Будь-яких доказів, які б спростовували доводи позивача та надані ним докази, відповідачем суду не надано, відтак, не спростовано реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

В той час, як факти купівлі товарів та оплати їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку та податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, а витрати, враховані при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, - пов'язуються з його господарською діяльністю і підтверджуються первинними фінансово-господарськими документами.

При цьому, позивачем надано докази наявності адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань, а саме: наявність власних та орендованих приміщень і майданчиків наявність великої кількості транспортних засобів, наявність укладеної угоди щодо зберігання дизельного пального, наявність великої кількості працівників, наявність грошових коштів. Одночасно Позивачем надано і всі можливі докази наявності фактичних дій, спрямованих на виконання зобов'язань, а саме: докази оплати за отриманий товар, докази отримання товару, докази перевезення товару, докази введення в експлуатацію та використання товарів.

Колегія суддів вважає, що первинні документи у їх сукупності, підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, та встановлено умови реального здійснення господарських операцій, які призвели до об'єктивної зміни складу активів позивача.

Висновки відповідача ґрунтуються лише на податковій інформації по контрагентам позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Водночас, лише достовірне встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на валові витрати та праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на доказах, що відповідають критеріям, визначеним у статтях 73,74,75 Кодексу адміністративного судочинства, тобто бути належними, допустимими і достовірними.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в рішеннях від 05.10.2015р. (справа №К/9991/44826/12), від 21.09.2015р. (справа №К9991/35087/12) та від 15.09.2015р. (справа №К/800/13763/14).

Крім того, відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Як установлено, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців із зазначенням керівника та видів діяльності.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В разі порушення контрагентом податкової дисципліни, відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які судом не приймаються з огляду на положення частини другої статті 77 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Промвпровадження» - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 11 січня 2018 року - скасувати.

Ухвалити постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Промвпровадження» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м.Києві від 09.08.2017 №0005271402 та №0005261402.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Промвпровадження» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 8 537 (вісім тисяч п'ятсот тридцять сім) грн. 23 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Постанова в повному обсязі складена і підписана 05 квітня 2018 року.

Головуючий суддя: Л.В.Губська

Судді: О.В.Карпушова

М.І.Кобаль