Постанова № 73193625, 04.04.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2018 року справа № 263/9064/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Сухарька М.Г., Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Маріупольського міського центру зайнятості на постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 грудня 2017 року в справі № 263/9064/17 (головуючий І інстанції Шатілова Л.Г.) за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського міського центру зайнятості, Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області, Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь», Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:

- визнати протиправними дії Маріупольського місцевого центру зайнятості щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи в ПрАТ «Азовелектросталь» з травня 2015 року по жовтень 2015 року та неперерахунку допомоги по безробіттю з 03.12.2015 по 24.12.2015 та з 06.04.2016 по 12.11.2017, з урахуванням страхового стажу з травня 2015 року по жовтень 2015 року;

- зобов'язати Маріупольський міський центр зайнятості зарахувати до страхового стажу позивача період роботи в ПрАТ «Азовелектросталь» з травня 2015 року по жовтень 2015 року та здійснити перерахунок допомоги по безробіттю, з урахуванням страхового стажу з травня 2015 року по жовтень 2015 року, відповідно до положень ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та виплатити різницю між сумою допомоги по безробіттю після перерахунку та фактично сплаченою сумою допомоги;

- зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи в ПрАТ «Азовелектросталь» з травня 2015 року по жовтень 2015 року;

- зобов'язати Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС вжити заходів впливу та стягнення стосовно ПрАТ «Азовелектросталь» щодо погашення недоїмки з єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

- зобов'язати ПрАТ «Азовелектросталь» сплатити єдиний внесок за період роботи позивача з травня 2015 року по жовтень 2015 року.

Постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано неправомірними дії Маріупольського міського центру зайнятості щодо неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи в ПрАТ «Азовелектросталь» з травня 2015 року по жовтень 2015 року при призначенні допомоги по безробіттю.

Зобов'язано Маріупольський міський центр зайнятості здійснити перерахунок допомоги по безробіттю ОСОБА_1 за періоди з 03.12.2015 по 24.12.2015 та з 06.04.2016 по 12.11.2017 відповідно до статті 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», зарахувавши до страхового стажу останнього період роботи в ПрАТ «Азовелектросталь» з травня 2015 року по жовтень 2015 року, та здійснити виплату недоотриманої допомоги по безробіттю, з урахуванням фактично отриманих сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даною постановою суду, Маріупольський міський центр зайнятості подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначено наступне.

Відповідно до положень Законів України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття, та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менш, як мінімальний страховий внесок. Станом на 26.12.2017 згідно з відомостями Державного реєстру загальнообовязкового державного соціального страхування стосовно ОСОБА_1 такі внески не сплачувались з травня 2015 року.

Апелянт наголошує, що через несплату роботодавцем позивача страхових внесків він не має правових підстав для зарахування спірного періоду до страхового стажу та, як наслідок, перерахунку розміру допомоги по безробіттю.

Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, встановила наступне.

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1Ф.) 02 жовтня 2015 року був звільнений з ПрАТ «Азовелектросталь» згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України.

За сприянням у працевлаштуванні позивач звернувся до Маріупольського міського центру зайнятості (далі – відповідач-1, апелянт), де з 26.11.2015 на підставі особистої заяви йому надано статус безробітного та призначено виплату допомоги по безробіттю в мінімальному розмірі, що становить 544,00 грн.

У зв’язку з поданням заяви про відмову від послуг служби зайнятості реєстрація була припинена з 24.12.2015 та знов поновлена 06.04.2016 на підставі повторного звернення.

15 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до центру зайнятості із заявою про зарахування до його страхового стажу періоду роботи в ПрАТ «Азовелектросталь» з травня 2015 року по жовтень 2015 року та про перерахунок допомоги по безробіттю з 03.12.2015 по 24.12.2015 та з 06.04.2016 по 12.11.2017 з урахуванням зарахуваного страхового стажу з травня по жовтень 2015 року відповідно до положень ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Маріупольський міський центр зайнятості листом № 08-5010 від 29.06.2017 сповістив про неможливість врахування страхового стажу позивача за вказаний період для призначення допомоги по безробіттю через те, що роботодавцем не було сплачено страхові внески за період з травня по жовтень 2015 року.

Вважаючи таке рішення відповідача-1 протиправним, оскільки у вказаний період позивачу нараховувалась заробітна плата, з якої утримувалися профспілкові внески, податок з доходів, військовий збір та єдиний соціальний внесок та вважаючи, що розмір допомоги по безробіттю повинен складати 70 відсотків від його середньої заробітної плати, ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

Тобто, спірним питанням у справі є правомірність призначення відповідачем-1 виплати допомоги по безробіттю в мінімальному розмірі без урахування страхового стажу.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначені Законом України від 02 березня 2000 року № 1533-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі – Закон № 1533-ІІІ).

Так, згідно зі статтею 2 Закону № 1533-III одним із принципів страхування на випадок безробіття є диференціація розмірів виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу особи та тривалості безробіття.

За приписами частини 1 статті 6 Закону № 1533-III право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.

Згідно із статтею 21 Закону № 1533-III страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менш як мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Таким чином, страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 1533-III право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Пунктом 12 частини першої статті 1 Закону № 1533-III передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем).

При цьому пунктом 14 вказаної статті визначено, що страхові внески - кошти відрахувань на страхування на випадок безробіття, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», кошти єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, спрямовані на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття відповідно до пропорцій, визначених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464-VI).

Статтею 4 цього Закону встановлено перелік осіб, які є платниками єдиного внеску це, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Аналогічний підхід законодавцем закріплено і у сфері податкових правовідносин, так, статтею 171.1 Податкового кодексу України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний пред'являти на вимогу застрахованої особи, на користь якої він сплачує єдиний внесок, повідомлення про взяття на облік як платника єдиного внеску та надавати інформацію про сплату єдиного внеску, у тому числі в письмовій формі.

З цим правом кореспондується обов'язок такого платника своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI), який підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону № 2464-VІ).

При цьому, у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (частина 11 статті 9 Закону № 2464-VI).

Таким чином, з аналізу норм наведеного законодавства вбачається, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи, підлягають обов'язковій сплаті і є гарантією матеріального забезпечення особи на випадок її безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин. Відповідальність за порушення умов та порядку сплати таких внесків покладено на платника єдиного внеску та його посадових осіб.

З індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-5, сформованих Управлінням Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області відносно ОСОБА_1 вбачається, що ПрАТ «Азовелектросталь» за 2015 рік нараховувало позивачу заробітну плату, з якої утримувало страхові внески, але підприємство ці внески не сплатило.

Відповідно до ч. 3 розділу ІІ Поряду надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України № 613 від 15 червня 2015 року (далі - Порядок № 613), якщо страховий стаж протягом 12 місяців, які передують реєстрації особи як безробітної, менший шести місяців або особа була звільнена з останнього місця роботи на підставах, передбачених пунктами 3, 4, 7 і 8 частини першої статті 40, статтями 41 (крім пункту 5) і 45 Кодексу законів про працю України, та в разі, якщо ця робота була її останнім видом зайнятості, допомога по безробіттю призначається в мінімальному розмірі, який встановлюється правлінням Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

За приписами п. 1 розділу ІІ Порядку № 613 розмір допомоги по безробіттю визначається на підставі відомостей Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) залежно від страхового стажу, заробітної плати (доходу).

Відповідно до пп. 1 п. 1 Постанови правління Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затвердженої 04.12.2015 № 77, мінімальний розмір допомоги по безробіттю для осіб, визначених у п. 2 ст. 22 Закону України № 1533-ІІІ становить 544,00 гривні.

Отже, допомога по безробіттю обчислюються виходячи з даних про страховий стаж безробітного, який виникає в разі сплати страхових внесків. Факт сплати підтверджується даними Державного реєстру, який є єдиним (виключним) джерелом інформацію про наявність та періоди, за які було сплачено страхові внески.

Відтак, колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо відсутності ознак неправомірності в діях Маріупольського міського центру зайнятості.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги дійшов помилкового висновку про визнання дій Маріупольського міського центру зайнятості неправомірними та наявність підстав для перерахунку допомоги по безробіттю, оскільки нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не є достатньою підставою для зарахування стажу особи як страхового за відсутності його сплати, навіть за умови звільнення роботодавця від виконання зобов'язань платника єдиного внеску в порядку Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта, що постанова суду від 13 грудня 2017 року винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до вимог ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статями 139, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Маріупольського міського центру зайнятості на постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 грудня 2017 року в справі № 263/9064/17 за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського міського центру зайнятості, Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області, Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь», Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії – задовольнити.

Постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 грудня 2017 року в справі № 263/9064/17 – скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Маріупольського міського центру зайнятості, Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області, Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь», Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії – відмовити.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з моменту її складення в порядку, визначеному ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів М. Г. Сухарьок

ОСОБА_2

ОСОБА_3