Постанова № 73193370, 16.01.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 січня 2018 рокусправа № 804/5424/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Сафронової С.В.

судді: Мельника В.В. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Царьової Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Служби безпеки України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року

у адміністративній справі № 804/5424/17 за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Служби безпеки України та Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області, в якому після уточнення питання стосовно відповідача по справі, просив: визнати протиправними дії щодо ненадання публічної інформації за запитом та зобов’язати Службу безпеки України надати йому протягом 5 днів з дня набрання чинності постановою суду відкриту публічну інформацію, а саме: копії декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2011-2016 роки чотирьох заступників начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області та колишніх начальників Управління СБУ в Дніпропетровській області, які обіймали посаду з 01.01.2011 року по 01.01.2017 року, окрім відомостей, зазначених в абзаці другому частини другої ст.12 Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції”, а саме: щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України, а також реєстрації місця проживання, дати народження декларанта, місцезнаходження об'єктів, які наводяться в декларації про доходи, майно, витрати та зобов'язання фінансового характеру.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував протиправністю відмови йому в отриманні запитуваної 30.06.2017 відповідно до Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції” з Управління СБУ у Дніпропетровській області публічної інформації у вигляді декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2011, 2012, 2013, 2014, 2015 і 2016 роки начальника СБУ Дніпропетровської області і його заступників, які просив надати електронною поштою задля реалізації громадською організацією “Інститут розвитку регіональної преси”, ЗМІ і журналістами проекту з підвищення прозорості та протидії корупції в Україні, з метою здійснення громадського контролю, запобіганню корупції в СБУ, та у зв’язку з суспільним інтересом до проблеми боротьби с корупцією, і наявної у преси інформації, що майновий стан деяких посадових осіб СБУ не відповідає отриманим доходам.

Порушення відповідачем його права на отримання інформації, позивач мотивує тим, що відповідь заступника керівника Управління взаємодії із засобами масової інформації та громадськості СБУ від 14.07.2017 вих.№ 10/3/В-17-п/1-23 про неможливість поширення інформації про особу без її згоди, та відношення до державної таємниці інформації про особовий склад СБУ, який займається оперативно-розшуковою, розвідувальною або контррозвідувальною діяльністю, з посиланням на положення ст.4, ст.28 Закону України “Про Службу України”, п.5.34 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у СБУ, затвердженого наказом Центрального управління СБУ № 400 від 21.08.2012 та ст.4.1.1 і ст.4.1.3 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом СБУ № 440 від 12.08.2005 - суперечить положенням ст.34 Конституції України, ст.2, ст.3, ч.1 ст.5, ч.2 ст.7 Закону України “Про інформацію”, п.2 ч.1 ст.5, ч.6 ч.7 ст.6 Закону України “Про доступ до публічної інформації”, оскільки запитувана ним інформація стосується виключно керівника регіонального управління СБУ та його заступників, які є публічними особами, що обіймають відповідальні посади у структурі СБУ та в розумінні ч.1 ст.1 і п.1 ч.1 ст.3 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції” є суб’єктами декларування, тому Служба безпеки України, як розпорядник інформації згідно вимог п.1 ч.1 ст.3, п.2 ч.1 ст.5, п.6 ч.1 ст.1, ст.13, ст.24 Закону України “Про доступ до публічної інформації” зобов’язаний був надати запитувану публічну інформацію, яка не належить до інформації з обмеженим доступом, а Закон України “Про Службу України” не містить обмежень щодо надання відомостей, зазначених у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, поданій відповідно до Закону України “Про запобігання корупції”, крім відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої ст.47 цього Закону, і зазначені у декларації відомості не включені до опублікованого Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, а тому не вважаються державною таємницею

Крім того, позивач звертав увагу суду на положення ч.1 ст.7, ч.7 ч.8 ст.19 Закону України “Про Службу безпеки України”, якими визначено обов’язок Служби безпеки України інформувати про свою діяльність через засоби масової інформації, шляхом надання відповідей на запити на доступ до публічної інформації та в інших формах у визначеному законом порядку, а для співробітників Служби безпеки України визначено обов’язок подавати щороку до 1 квітня за місцем служби декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом України “Про засади запобігання і протидії корупції”, тому спираючись на положення ч.7 ст.6 Закону України “Про доступ до публічної інформації”, за якою обмеженню доступом підлягає інформація, а не документ, позивач вважає, що відповідач безпідставно відмовив йому в надані відкритої публічної інформації, доступ до якої необмежений, а саме, відмовив у наданні копій декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2011-2016 р.р. колишніх начальників Управління СБУ у Дніпропетровські області, які займали цю посаду з 01.01.2011 року до 01.01.2017 року та чотирьох заступників начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області, крім відомостей, зазначених в абз.2 ч.2 ст.12 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України - задоволено, визнано протиправними дії Служби безпеки України щодо ненадання публічної інформації за запитом ОСОБА_1, та зобов'язано Службу безпеки України надати ОСОБА_1 відкриту публічну інформацію, а саме: копії декларації про майно, доходи витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2011-2016 роки чотирьох заступників начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області та колишніх начальників Управління СБУ в Дніпропетровській області, які обіймали посаду з 01.01.2011 року по 01.01.2017 року, крім відомостей, зазначених в абзаці другому частини другої ст.12 Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції”, а саме: щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта, реєстрації місця проживання, дати народження декларанта, місцезнаходження об'єктів, які наводяться в декларації про доходи, майно, витрати та зобов’язання фінансового характеру, а також стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в розмірі 640 гривень сплаченого судового збору (а.с.51-53).

Зазначене рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржено СБУ України з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки всупереч вимог ст.ст. 159, 161, 162 КАС України судом в неповній мірі були не з’ясовані обставини, що мають значення у справі, не належним чином були оцінені долучені до матеріалів справи докази, залишено поза увагою запереченням відповідачів щодо конфіденційності частини запитуваної позивачем інформації та віднесення інформації декларацій працівників СБУ до категорії з грифом обмеженого доступу, також як і з підстав не надання судом правової оцінки запиту позивача на публічну інформацію, який був сформульований ним з порушенням вимог ч.5 ст.19 Закону “Про публічну інформацію”, що у сукупності призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення у справі, яке просить скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні вимог позивача в повному обсязі.

Апеляційна скарга відповідача мотивована безпідставністю висновків суду про порушення права позивача на отримання інформації фінансового характеру про колишніх начальників Управління СБ України, які займали цю посаду в період з 01.01.2011 року по 01.01.2017 рік, оскільки зазначена інформація ним не запитувалась, а витребувана позивачем інформація стосовно чотирьох заступників начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області є інформаціє. з обмеженим доступом, як конфіденційна, таємна, службова інформація та інформація про особу, а копії декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, які позивач вимогає надати йому - не є заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, який відповідає визначеності публічної інформації, що може бути зібраний і наданий без значних інтелектуальних зусиль, без проведення додаткового змістовного аналізу, оскільки вказані декларації зберігаються в особових справах співробітників з грифом обмеженого доступу та містять відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків, серії та номера паспорта громадянина України, місця проживання та реєстрації та іншу інформацію, яка не підлягає розповсюдженню. Крім того, витребувані позивачем копії “декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2011, 2012, 2013, 2014, 2015 і 2016 роки начальника Управління СБ України та усіх його чотирьох заступників” не можуть бути надані відповідно до положень ч.6 ст.28 Закону України “Про Службу безпеки України”, якою передбачено не допущення розголошення факту належності співробітників СБ України до її оперативних підрозділів. Вказує, що судом першої інстанції під час вирішення спору у цій справі також не взято до уваги, що Законом України “Про державну таємницю”, ст.4 ст.ст.6-10 Закону “Про публічну інформацію”, і ст. 4.1.1, ст.4.1.3 Зводу відомостей що становлять державну таємниці, затвердженого наказом СБ України 12.08.2005 року №440 (зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України від 17.08.2005 року) передбачено можливість обмеження в доступі до відомостей про причетність працівників СБ України до здійснення оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, розголошення яких може завдати шкоду цій діяльності або життю чи здоров'ю цих працівників (персоналу) завдань цієї діяльності, а також відомості про персональні переліки, посади, належність до підрозділів за окремими показниками щодо СБ України.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилався на безпідставність доводів представника відповідача, їх помилковість та не відповідність дійсним обставина справи, оскільки предметом судового розгляду та доказування у цій справі була відмова відповідача надати публічну інформацію у вигляді копій декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2011-2016 р.р. начальника СБУ у Дніпропетровській області і усіх його 4-х заступників, що судом повно досліджено та перевірено, внаслідок чого висновки суду стосуються саме виниклих спірних відносин, а питання неможливості надання копій декларацій посадових осіб регіонального СБУ у зв’язку з існуванням іншого порядку їх заповнення та зберігання не стосуються предмету судового розгляд, оскільки про вказаний порядок відповідачем не вказувалося у відповіді на запит про надання публічної інформації, хоча розпорядник інформації і зобов’язаний був надати інформацію про місце зберігання такої інформації, роз’яснивши порядок її отримання.

Крім того, позивач у відзиві вказує на помилковість доводів апелянта про те, що запитувана інформація не є готовим та зафіксованим продуктом в розумінні публічної інформації, який може бути зібраний та наданий без значних інтелектуальних зусиль і без проведення додаткового змістового аналізу, оскільки згідно ч.7 ст.6 Закону України “Про доступ до публічної інформації” “...обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.”, а п.5.9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10 “Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації” визачено, що згідно ч. 6 ст.6 Закону № 2939-VІ не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", крім відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 вказаного Закону, а відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 47 Закону України "Про запобігання корупції" інформацією з обмеженим доступом та такою, що не підлягає відображенню у відкритому доступі, є зазначені у декларації відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України, місця проживання, дати народження фізичних осіб, щодо яких зазначається інформація в декларації, місцезнаходження об'єктів, які наводяться в декларації (крім області, району, населеного пункту, де знаходиться об'єкт). Таким чином, не є конфіденційною інформація з декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, крім відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 вказаного Закону України "Про запобігання корупції".”.

За вищенаведених обставин, позивач вважає, що відповідач був зобов’язаний на його запит надати копію декларації службової особи, з якої шляхом ретушування потрібно було вилучити відомості, доступ до яких обмежено відповідно до закону, і ніяких “значних інтелектуальних зусиль” відповідача або “проведення додаткового змістовного аналізу” для надання відповіді на його запит проводити не було потреби, оскільки в запиті ним прямо було вказано, що йому не потрібна інформація з обмеженим доступом, та інформації про оперативних співробітників СБУ, тому вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, у зв’язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Сторони по справі про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, проте у судове засідання не з'явились подавши заяви про розгляд справи за їх відсутності, у зв'язку із чим, колегія суддів на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ст. 310 КАС України розглядає справу за відсутності сторін по справі та без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги відповідача та відзиву позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду – скасуванню, з прийняттям у справі постанови про відмову у задоволені вимог позивача, виходячи з нижченаведеного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що спір у цій справі ініційовано позивачем внаслідок отримання ним 14.07.2017 р електронною поштою листа Служби безпеки України в особі заступника керівника Управління взаємодії із засобами масової інформації та громадськості СБУ ОСОБА_2, вих. 10/3/В-17-п/1-23 (а.с.15), направленого на його адресу у відповідь на запит від 30.06.2017 вих.№ 001-ВІ-нж (а.с.11) про доступ до публічної інформації, необхідної для реалізації громадською організацією “Інститут розвитку регіональної преси”, ЗМІ і журналістами проект з підвищення прозорості та протидії корупції в Україні.

Як вбачається зі змісту запиту позивача від 30.06.2017 вих.№ 001-ВІ-нж, останній просив Управління СБУ у Дніпропетровській області надати електронною поштою копії декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2011, 2012, 2013, 2014, 2015 і 2016 роки начальника Управління та усіх його чотирьох заступників. Зазначений запит позивача був Управлінням СБУ в Дніпропетровській області листом вих. № 55/14-2877 від 04.07.2017 відповідно до пункту 3 статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" перенаправлений на адресу належного розпорядника запитуваної інформації - Управління режиму, документального забезпечення і контролю Служби безпеки України (а.с.14)

Відповідно до змісту долученого до матеріалів справи листа Служби безпеки України вих.10/3/В-17-п/1-23 (а.с.15), що направлявся у відповідь на запит позивача від 30.06.2017 вих.№ 001-ВІ-нж, останній повідомлявся про те, що “..на сьогоднішній день посада начальника Управління СБУ в Дніпропетровській області вакантна, а поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється лише у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина друга статті 14 Закону України “Про захист персональних даних”, п.3 описової частини щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України)”. Крім того, у зазначеній відповіді Служби безпеки України вих.10/3/В-17-п/1-23, запитувачу ОСОБА_1 було роз’яснено, що згідно з частиною шостою статті 28 Закону України “Про Службу безпеки України” не допускається розголошення факту належності співробітників Служби безпеки України до її оперативних підрозділів, а відповідно до пункту 5.23 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Службі безпеки України (затвердженого наказом Центрального управління Служби України від 21.08.2012 № 400), відомості щодо проходження співробітником СБ України служби (роботи, навчання) в СБУ (якщо ці відомості не становлять державної таємниці, але їх оприлюднення може завдати шкоди інтересам СБ України) віднесені до службової інформації в системі СБУ. Також вказувалося на те, що в установленому Законом України “Про державну таємницю” порядку, відповідно до статті 4 цього Закону та Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (затвердженого наказом СБУ від 12.08.2005 № 440, зареєстрованого в Мін'юсті України 17.08.2005 за № 902/11182) можуть бути обмежені в доступі відомості про причетність СБУ до здійснення оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, розголошення яких може завдати шкоду цій діяльності або життю чи здоров'ю цих працівників (персоналу), їх близьких родичів у зв’язку з виконання цими працівниками (персоналом) завдань цієї діяльності (ст. 4.1.1 ЗВДТ), а також відомості про персональні переліки, посади, належність до підрозділів за окремими показниками щодо СБУ (ст. 4.1.3 ЗВДТ), у з зв’язку з чим позивачу відповідно до п.2 ч.1 ст.22 Закону України “Про доступ до публічної інформації” відмовлено у задоволені запиту.

На підставі вищенаведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем порушено гарантоване ст.34 Конституції України і Законом України "Про доступ до публічної інформації" право ОСОБА_1 на отримання запитуваної ним публічної інформації, що становись суспільний інтерес.

Як встановлено апеляційною інстанцією, вирішуючи спір у цій справі по суті, суду першої інстанції цитуючи положення ч.1 ст.1, ст.5, ст.19, ст.20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" акцентував увагу на тому, що вважається “публічною інформацією” і яким шляхом повинен забезпечуватися доступ до інформації, вказуючи при цьому на обов’язок розпорядника інформації надати відповідь не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання належного по формі і змісту запиту на інформацію.

Окремо також , суд першої інстанції зупинився на визначених ч.1 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" випадках можливості відмови розпорядником в задоволенні запиту внаслідок перевірки інформації за "трискладовим тестом", та на прописаній у ч.2 ст.6 цього Закону сукупності вимог обмеження доступу до інформації, вказуючи при цьому на положення ч.6 і ч.7 ст.6 цього Закону, якими визначено, що: до інформації з обмеженим доступом не належать відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", крім відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 вказаного Закону, декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру не належать до інформації з обмеженим доступом; а оскільки обмеженню доступом підлягає інформація, а не документ, то якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений, до якої згідно ст.5 Закону України “Про захист персональних даних” відносяться: персональні дані, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язані фінансового характеру.

На обгрунтування наведеної в попередньому абзаці позиції, суд першої інстанції послався на рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України в тій частині, що стосується питання конфіденційності інформації про особу, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім'ї, і на пункт 6 Резолюції Парламентської ОСОБА_3 Європи від 25 грудня 2008 року № 1165 (1998), в якому зазначається про те, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя.

Підсумовуючи вищезазначені законодавчі положення, якими регулюються відносини у сфері доступу до публічної інформації, та спираючись на правову позицію Конституційного суду України і Парламентської ОСОБА_3 Європи, суд першої інстанції визнав, що за своєю суттю запитувані позивачем копії декларацій керівника регіонального СБУ і його заступників за період 2011-2016 р.р. - є публічною інформацією, надання якої за запитом ОСОБА_1 є обов'язковим відповідно до вимог ст.3 Закону України "Про доступ до публічної інформації", оскільки такі відомості у відповідача наявні у формі декларацій суб'єктів декларування, поданих відповідно до Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”, тому надання позивачу копій декларацій, за винятком відомостей, що не підлягають оприлюдненню, є належною формою забезпечення запиту ОСОБА_1 про надання публічної інформації, а обраний позивачем спосіб захисту його прав є належним, що є підставою для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

При цьому, мотивуючи необгрунтованність посилання відповідача у відмові на ст.14 Закону України “Про захист персональних даних”, суд першої інстанції послався лише на положення ч.2 ст.5 вказаного Закону, в якій зазначено, що персональні дані особи, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, не може бути віднесена до конфіденційної інформації. Інші доводи відповідача, які приводились при вирішенні спору у цій справі на обґрунтування правомірності відмови позивачу надання за його запитом копій декларацій керівника регіонального СБУ та його заступників та які мають значення для правильного вирішення справи по суті, суд першої інстанції взагалі ніяким чином не обговорював, що суперечить вимогам п.1 п.2 ч.1 ст.161 КАСУ (в редакції 2005) і п.1 п.2 ч.1 ст.244 КАСУ (в редакції 2017), що на думку судової колегії свідчить про постановлення судом першої інстанції незаконного та необґрунтованого рішення у цій справі в розумінні ст.159 КАСУ (в редакції 2005) і ст.242 КАСУ (в редакції 2017), що у сукупності дає підстави апеляційній інстанції не погодитися з висновками суду першої інстанції та скасувати судове рішення повністю з наведених у ст.242 КАСУ підстав, тобто, внаслідок:

- неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для справи (п.1 ч.1) і недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими (п.2 ч.1);

- невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (п.3 ч.1);

- неправильного застосування норм матеріального права (п.4 ч.1), і помилкового тлумачення положень Законів України “Про доступ до публічної інформації” від 13.01.2011 № 2939-VI (далі – Закон № 2939-VI), “Про захист персональних даних” від 01.06.2010 № 2297-VI (далі – Закон № 2297-VI);

- а також незастосування до спірних правовідносин положень ч.1 ч.2 ст.32 і ч.3 ст.34 Конституції України, і Законів України “Про інформацію” від 02.10.1992 № 2657-XII зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 2657-XII), “Про службу безпеки України” від 25.03.1992 № 2229-XII зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 2229-XII), “Про державну таємницю” від 21.01.1994 № 3855-XII зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 3855-XII), “Про запобігання корупції” від 14.10.2014 № 1700-VII зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 1700-VII), “Про засади запобігання і протидії корупції” від 07.04.2011 № 3206-VI зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 3206-VI), “Про контррозвідувальну діяльність” від 26.12.2002 № 374-IV зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 374-IV), “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992 № 2135-XI зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 2135-XI, “Про розвідувальні органи України” від 22.03.2001 № 2331-III зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 2331-III), та інших нормативних актів, якими врегульовано умови та порядок забезпечення доступу до публічної інформації у Службі безпеки України, такимх як: Звід відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом СБУ від 12.08.2005 № 440, зареєстрованого в Мін’юсті України 17.08.2005 за № 902/11182.2 зі змінами та доповненнями (далі – Звід), Інструкції про порядок обліку, зберігання, і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.1998 №1893 (далі – Інструкція № 1893), Інструкції про порядок забезпечення доступу до публічної інформації у Службі безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління СБУ від 14.06.2011 № 231, зареєстрованого Міністерством юстиції України від 12.07.2011 № 851/19589 зі змінами та доповненнями (далі – Інстркуція № 231), Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Службі безпеки України, затвердженого наказом Центрального управління СБУ від 21.08.2012 № 400 зі змінами та доповненнями (далі – Перелік № 400).

Наведена вище низка вад рішення суду першої інстанції щодо повноти та послідовності дослідження доводів і заперечень сторін по справі, та усіх маючих значення для справи обставин, а також щодо аргументованості застосування до спірних правовідносин норм права, на які посилався позивач, і які були лише частково процитовані судом, але не витлумачені належним чином з урахуванням наведених відповідачем мотивів відмови у доступі позивача до запитуваної ним інформації, на думку судової колегії у своїй сукупності позбавило суд можливості визначитися з повним переліком норм та принципів, які слід було застосовувати до спірних правовідносин, що відповідно призвело до висновків у цій справі, які не відповідають фактичним обставинам та ґрунтуються лише на власних суб’єктивних переконаннях суду, а не на оцінці судом того, у який спосіб норми стосуються фактів та з’ясованих обставин у даній справі.

Зокрема, суд першої інстанції визначально не визначив перелік норм та принципів, які йому слід було застосовувати. Норми права, на які суд посилається у рішенні, були лише процитовані судом, але не витлумачені належним чином, а висновки суду першої інстанції у цій справі, що були зроблені без належного врахування доводів відповідача по справі, видаються такими, що ґрунтуються на переконаннях суду, а не на оцінці судом того, у який спосіб згадані ним у рішенні норми права стосуються фактів або з’ясованих обставин у цій конкретній справі, що у сукупності призвело до постановлення помилкового рішення по справі.

Зважаючи на окреслені вище недоліки рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги відповідача, а також виходячи з предмету спору та юридичної кваліфікації характеру спірних правовідносин, судова колегія вважає, що правильне вирішення спору у цій справі по суті перш за все вимагає пошуку балансу між рівними по значенню конституційними правами кожної людини на приватність інтересів щодо збереження конфіденційності даних та на свободу доступу до публічної інформації, оскільки право на “приватність” та право на “доступ до інформації” мають однакову цінність, що прописано в ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав і свобод людини, та неодноразово згадувалося Європейським Судом в своїх рішеннях з посиланням на принципи співрозмірності, розумності та пропорційності між правом кожного на інформацію та засобами розкриття цієї інформації і встановлені на законодавчему рівні обмеження доступу до інформації, яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, в тому числі у зв’язку з її “приватністю” та належностю до категорії конфіденційної інформації і персональних даних.

Як зазначалося вище по тексту постанови, суд першої інстанції задовольняючи вимоги позивача у цій справі виходив лише з загально визначеного ч.1 ст.34 Конституції України права кожного громадянина на інформацію, та встановленої Законом № 2939-VIІ презумпції відкритості інформації декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру керівників регіонального СБУ, як публічних осіб уповноважених на виконання функцій держави, окрім зазначених в аб.4 ч.1 ст.47 цього Закону № 2939-VIІ відомостей.

Разом з тим, суд першої інстанції проігнорував положення ч.3 ст.34 Конституції України, якою здійснення права вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір (ч.2) “…може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя”. Також суд першої інстанції взагалі не звернув уваги на гарантоване ч.1 і ч.2 ст.32 Конституції України право на недоторканність приватного життя, якими чітко визначено, що “Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України”, і “Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини”.

Акцентування судом першої інстанції при прочитанні положень ст.34 Конституції уваги лише на захисті права доступу до інформації, яку позивач вважає публічною та відкритою у розумінні ст.1 Закону № 2939-VI, а також посилання суду в своєму рішенні лише на зміст абзаців 1 і 2 пункту 3.3. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 – свідчить про односторонність судового вирішення спору у цій справі, та ігнорування абзаців 3, 4, 5 пункту 3.3 мотивувальної частини вказаного Рішення, в яких чітко зазначено про те, що “Системний аналіз положень частин першої, другої статті 24, частини першої статті 32 Конституції України дає підстави Конституційному Суду України вважати, що реалізація права на недоторканність особистого і сімейного життя гарантується кожній особі незалежно від статі, політичних, майнових, соціальних, мовних чи інших ознак, а також статусу публічної особи, зокрема державного службовця, державного чи громадського діяча, який відіграє певну роль у політичній, економічній, соціальній, культурній або іншій сфері державного та суспільного життя. Аналізуючи питання щодо поширення інформації про сімейне життя особи, яка займає посаду, пов’язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, Конституційний Суд України враховує, що така інформація зазвичай стосується не лише цієї особи, а й інших осіб, зокрема членів її сім’ї, яким Конституція України теж гарантує право на невтручання в їх особисте і сімейне життя, крім випадків, визначених законом. Тому поширення даних про таких фізичних осіб - членів сім’ї, що можуть стати відомими в результаті поширення інформації про саму посадову особу, крім випадків, визначених законом, може призвести до порушення їх конституційних прав, зашкодити гідності, честі, діловій репутації тощо. Застереження щодо недопущення порушення конституційних прав членів сімей посадових осіб Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 6 жовтня 2010 року № 21-рп/2010.

Таким чином, суд першої інстанції не взяв до уваги в даному випадку, що Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України, визнав, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це є будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім’ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов’язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім’ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини”.

Судом першої інстанції при вирішенні спору у цій справі також безпідставно було проігноровано резолютивну частину Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012, в пункті першої якої зазначено, що “В аспекті конституційного подання положення частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України слід розуміти так: - інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов’язані з особою та членами її сім’ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною; - збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія підкреслює, що поряд з правом на доступ до публічної інформації (вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації), Конституцією України у рівній мірі захищається також і конституційне право особи на невтручання в її особисте і сімейне життя, а відповідно, збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди, є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Наведене в ст.32 і ст.34 Конституції України конституційне обмеження прав особи збирати та зберігати, і використовувати інформацію про інших осіб узгоджується з прописаною в Резолюції № 1165 позицією Парламентської ОСОБА_3 Європи, в якій зазначено, що “право кожної людини на приватність і право на свободу вираження поглядів є основою демократичного суспільства; і ці права не є абсолютними та не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність (пункт 11). Виходячи з цього право на приватність (конфедіційність), закріплене у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, повинне захищати приватне життя особи не лише від втручання влади, а й від подібних дій з боку інших осіб чи інститутів, зокрема засобів масової інформації (пункт 12 Резолюції № 1165)).

У данній справі, суд першої інстанції не приділив належної уваги тому, що відповідно до ч.1 ст.20 Закону № 2657 інформація поділяється за порядком доступу на відкриту та з обмеженим доступом, що в свою чергу призвело до ігнорування судом першої інстанції обговорення у даному випадку питання віднесення запитуваної позивачем інформації згідно ч.1, 2 ст.21 Закону № 2657 до інформації з обмеженим доступом, яка поділяється на таємну, службову та конфіденційну до якої Конституційним Судом України в абз.1 п.1 резолютивної частини Рішення від 30 жовтня 1997 року № 5-зп було віднесено також інформацію про майновий стан фізичної особи та інших персональних даних, яка саме і міститься в Деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2011-2016 роки чотирьох заступників начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області та колишніх начальників Управління СБУ в Дніпропетровській області, які обіймали посаду з 01.01.2011 року по 01.01.2017 року.

За наведених вище положень Законів та правових позиції Рішень КСУ № 5-зп і № 2-рп/2012, судова колегія визнає помилковими посилання суду першої інстанції в тексті постанови на ч.2 і ч.3 ст.5 Закону України “Про захист персональних даних” від 01.06.2010 року № 2297-VI (далі – Закон № 2297-VI) щодо не належності до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визначених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", персональних даних, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, оформленій за формою і в порядку, встановленими Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", та про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону № 2939-VI.

Переглядаючи в апеляційному порядку спір у цій справі, судова колегія бере до уваги, що до конфіденційної інформації не може належати лише: інформація про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей; про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; про факти порушення прав і свобод людини, включаючи інформацію, що міститься в архівних документах колишніх радянських органів державної безпеки, пов'язаних з політичними репресіями, Голодомором 1932– 1933 рр в Україні та іншими злочинами, вчиненими представниками комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів; про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб інша інформація, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією); а також інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно..

В даному спірному випадку, викладених в попередньому абзаці обставин судом першої та апеляційної інстанції не встановлено, а позивачем по справі не доведено перелічених вище підстав не можливості віднесення запитуваної ним інформації до конфіденційної, службової чи з обмеженим доступом.

Обговорюючи під час апеляційного перегляду даної справи фактичні обставини ініційованого ОСОБА_1 спору про захист його прав на отримання інформації, яку відповідач вважає в одній частині конфедіційною, а в іншій частині – службовою та такою, що є обмеженою доступом, судова колегія виходячи з того, що на сьогоднішній день в національному законодавстві містяться суперечливі положення щодо інформації з обмеженим доступом і щодо належності персональних даних до конфіденційної інформації, визнала за необхідне у даному випадку керуватися практикою Європейського Суду з прав людини, як джерелом права від якого суд не може відступити без достатніх підстав і належного мотивування, а також здійснює аналіз спірних правовідносин по цій справі з застосуванням “трискладового тесту”.

У Законі України “Про доступ до публічної інформації” цей тест викладено в ч.2 ст.6: “Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні”.

В даній справі, судова колегія застосовуючи процедуру “трискладового тесту” та враховуючи доводи запитувача стосовно суспільного інтересу в отриманні ним інформації від СБУ у порівнянні з оцінкою конкуруючого до вказаного інтересу обмеження доступу до запитуваної інформації, дійшла висновку про правомірність, обґрунтованість та належну мотивованість відмови розпорядника інформації в задоволені запиту ОСОБА_1

На огрунтування зазначених висновків, судова колегія акцентує увагу на тому, що обмеження права позивача на отримання запитуваної ним інформації може вважатися порушенням вимог ч.1 ст.34 Конституції України та ст.ст.3, 6, 22 Закону № 2939-VI тільки у разі якщо таке обмеження здійснюється не на підставі закону чи шкода від надання такої інформації переважає суспільний інтерес, а розголошення запитуваної інформації не завдасть істотної шкоди інтересам національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку.

Обраний у даному випадку відповідачем підхід розпорядника інформації до обмеження в доступі до запитуваної позивачем інформації, судова колегія визнає правильним, оскільки факт гарантованого на державному рівні захист військовослужбовців і працівників СБУ, робота яких при забезпеченні державної безпеки пов’язана з високим ризиком і ставить під загрозу їх життя і життя членів їх сімей – є беззаперечним, а передбачене ст.5 Закону № 3855-12 право Служби безпеки України на здійснення контррозвідувальної діяльності і визначених Законами № 2229-ХІІ, № 3855-ХІІ, № 374-ІV, № 2135-ХІ функцій та повноважень Служби безпеки України (їх посадових осіб) свідчать про не допущення розголошення: факту належності співробітників Служби безпеки України (якими є особи стосовно яких позивач запитує інформацію) до оперативного підрозділу (яким є Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області), і їх персональної інформації (якою є запитувані позивачем декларації), оскільки це може завдати шкоди як інтересам СБ України, так і діяльності та життю чи здоров'ю цих працівників, їх близьких родичів у зв’язку з виконання цими працівниками завдань діяльності СБ України.

В даному випадку, судова колегія зазначає, що законодавцем чітко врегульовано питання щодо надання таємної та службової інформації. Зазначене питання зокрема врегульовано Наказом Державної судової адміністрації України № 138 від 22.10.2012 року “Про затвердження Типового переліку відомостей, що становлять службову інформацію, та які можуть міститися в документах з організації діяльності місцевих та апеляційних судів”, а питання щодо таємної інформації врегульовано ЗУ “Про державну таємницю”, і аналізуючи положення зазначених нормативних актів, судова колегія приходить до переконання, що у відповідача були відсутні підстави для надання як службової інформації так і таємної інформації по запиту згідно Закону України “Про доступ до публічної інформації”.

Судова колегія відзначає також, що наведена вище позиція держави по відношенню до співробітників СБУ прописана не лише Законами України, а й підзаконниими актами, які приймалися управлінням Служби безпеки України, задля забезпечення належного і безпечного функціювання цієї установи та виконання покладених на неї державою повноважень. Зокрема, згідно пункту 5.23 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Службі безпеки України (затвердженого наказом Центрального управління Служби безпеки України від 21.08.2012 № 400) відомості щодо проходження співробітником СБ України служби (роботи, навчання) в СБУ (якщо ці відомості не становлять державної таємниці, але їх оприлюднення може завдати шкоди інтересам СБ України) віднесені до службової інформації в системі СБУ, відповідно до ст.4 Закону України “Про державну таємницю” та Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (затверджений наказом СБУ від 12.08.2005 № 440, зареєстрований в Мін'юсті України 17.08.2005 за № 902/11182, далі - ЗВДТ), можуть бути обмежені в доступі відомості про причетність СБУ до здійснення оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, розголошення яких може завдати шкоду цій діяльності або життю чи здоров'ю цих працівників (персоналу), їх близьких родичів у зв’язку з виконання цими працівниками (персоналом) завдань цієї діяльності (ст. 4.1.1 ЗВДТ), а також відомості про персональні переліки, посади, належність до підрозділів за окремими показниками щодо СБУ (ст. 4.1.3 ЗВДТ). Зазначений ЗВДТ не скасований та є чинним на день судового вирішення спору у цій справі.

Слід також зазначити, що відповідно до абзацу третього п. 4 ч. 1 ст. 8 Закону України “Про державну таємницю”, ст.ст. 4.4.1, 4.4.3 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом СБУ від 12.08.2005 № 440, зареєстрованого в Мін’юсті України 17.08.2005 за № 902/11182, відомості за окремими показниками про зміст, форми, методи, організаційні положення, оперативну тактику здійснення органами СБУ контррозвідувальної діяльності, а також відомості про організацію, завдання, результати оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, розголошення яких створює загрозу національним інтересам і безпеці, становлять державну таємницю.

Оскільки особи стосовно яких позивачем запитується інформація – є (чи були) керівними особами органів СБУ під контролем яких перебуває уся контррозвідувальна, розвідувальна, оперативно-розшукова діяльність їх підлеглих, тобто, працівників Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області, а також інша діяльність, що безпосередньо пов’язана зі службовою і державною таємницею, судова зазначає, що розголошення запитуваної позивачем інформації з декларацій про майно, доходи витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2011-2016 роки чотирьох заступників начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області та колишніх начальників Управління СБУ в Дніпропетровській області, які обіймали посаду з 01.01.2011 року по 01.01.2017 року – є неприпустимим та беззаперечено несе високий ризик негативних наслідків як для тих осіб, кого вона стосується, так і діловій репутації СБУ та інтересі національної безпеки держави в цілому в умовах конфлікту на Сході України та інших ситуації конфліктів в суспільстві, що у сукупності свідчить про відсутність протиправності в діях відповідача стосовно ненадання за запитом ОСОБА_1А інформації у вигляді копій декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2011-2016 роки чотирьох заступників начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області та колишніх начальників Управління СБУ в Дніпропетровській області, які обіймали посаду з 01.01.2011 року по 01.01.2017 року.

На спростування доводів позивача у цій справі стосовно того, що запитувана ним інформація не стосується оперативних працівників СБУ та не належить до визначеної ч. 6 ст.6 Закону № 2939-VІ інформації з обмеженим доступом, судова колегія зазначає, що усі працівники СБУ є особами, які здійснюють контррозвідувальну та розвідувальну діяльність, а під інформацією у сфері державної безпеки та охорони правопорядку – розуміється інформація про особовий склад органів, що здійснюють оперативно-розшукову або розвідувальну чи контррозвідувальну діяльність, і державою чинним законодавством працівникам СБУ при виконанні покладених на них обов’язків, та їх близьким родичам, гарантується: не розголошення факту належності співробітників СБУ до її оперативних підрозділ, недоторканність їх особи, їх честь і гідність, а також конфіденційність відносин, які здійснюються у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із забезпеченням державної безпеки.

В даному спірному випадку, позивач запитував копії декларацій чотирьох заступників начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області та колишніх начальників Управління СБУ в Дніпропетровській області, які обіймали посаду з 01.01.2011 року по 01.01.2017 року – навіть не зазначаючи їх прізвища, і відповідно, розпорядник інформації готуючи запитувану позивачем інформацію, перш за все повинен був розкрити інформацію про особовий склад цього управління СБУ, зазначаючи прізвище , ім'я та ім'я по батькові чотирьох заступників начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області та колишніх начальників Управління СБУ в Дніпропетровській області, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до вимог п.п. 4, 6 ч. 1 ст. 24 Закону України “Про Службу безпеки України”, Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана, в тому числі, здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України, здійснювати контррозвідувальне забезпечення оборонного комплексу, Збройних Сил України, інших військових формувань, дислокованих на території України, енергетики, транспорту, зв'язку, а також важливих об'єктів інших галузей господарства.

Згідно з п.п. 8, 12 ч. 1 ст. 25 Закону України “Про Службу безпеки України”, Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов'язків надається право, зокрема, проводити гласні і негласні оперативні заходи у порядку, визначеному Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність”, в інтересах контррозвідки і оперативно-розшукової діяльності створювати інформаційні системи та вести оперативний облік в обсязі і порядку, що визначаються завданнями, покладеними на Службу безпеки України цим Законом.

Виходячи з системного тлумачення наведених положень законодавства вбачається, що СБУ є самостійним органом, відомості про особовий склад якого відносяться до державної таємниці.

Таким чином, законодавчо не передбачено віднесення до державної таємниці відомостей про особовий склад лише окремих відділів або підрозділів органів, що здійснюють оперативно-розшукову або розвідувальну чи контррозвідувальну діяльність, як про це зазначає позивач, оскільки державну таємницю становлять дані про особовий склад всього органу, що здійснює оперативно-розшукову або розвідувальну чи контррозвідувальну діяльність, в даному випадку СБУ.

Згідно з ч. 3 ст. 10 Закону України “Про державну таємницю”, інформація вважається державною таємницею з часу опублікування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, до якого включена ця інформація, чи зміни до нього у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 12 Закону України “Про державну таємницю”, звід відомостей, що становлять державну таємницю, формує Служба безпеки України на підставі рішень державних експертів з питань таємниць. Зазначений Звід та зміни до нього набирають чинності з моменту опублікування в офіційних виданнях України. І як вище по тексту вже зазначалося, відповідно до п. 4.1.3 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2005 року за №902/11182, державну таємницю становлять відомості про персональні переліки, посади, належність до підрозділів, домашні адреси особового складу (персоналу) СБУ.

Враховуючи, що інформація, яка відповідає ст. 4.1.3 ЗВДТ і міститься у деклараціях особового складу Служби безпеки України - є таємною інформацією, а розпорядник запитуваної позивачем інформації у даному випадку діяв не лише відповідно до вимог Закону України “Про державну таємницю”, а й на підставі вимог самого Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, судова колегія визнає про необгрунтованність задоволених судом першої нстанції у цій справі вимог позивача стосовно протиправності дій відповідача.

Щодо задоволення судом першої інстанції вимог позивача в частині зобов’язання останнього надати відкриту публічну інформацію, а саме: копії декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2011-2016 роки чотирьох заступників начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області та колишніх начальників Управління СБУ в Дніпропетровській області, які обіймали посаду з 01.01.2011 року по 01.01.2017 року, окрім відомостей, зазначених в абзаці другому частини другої ст.12 Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції”, якою врегульовано питання “фінансового контролю” та взагалі не регулюються питання захисту прав на отримання інформації.

Судова колегія також зазначає про безпідставне не врахування судом першої інстанції при вирішенні спору у цій справі положень Закону України “Про запобігання корупції”, у ст. 52-1 якого чітко визначено, що до осіб, зазначених п. 1, пп. “а” п. 2 ч. 1 ст. 3 цього закону, які належать до кадрового складу розвідувальних органів України та/або займають посади, перебування на яких становить державну таємницю, зокрема, у військових формуваннях та державних органах, що здійснюють оперативно-розшукову, контрозвідувальну, розвідувальну діяльність, а також осіб, які претендують на зайняття таких посад, заходи, передбачені розділом VII цього Закону положення, організовуються і здійснюються у спосіб, що унеможливлює розкриття їх належності до зазначених органів (формувань), у порядку, що визначається Національним агентством з питань запобігання корупції за погодженням із зазначеними органами (формуваннями).

Проте, загальновідомим є факт того, що в адміністративному приміщенні Центрального управління СБУ організовано інформаційну систему обробки та зберігання інформації у вигляді Декларацій усіх суб'єктів декларування в СБУ, що призначається для накопичення та зберігання електронних декларацій, а також забезпечує умови для фізичного захисту такої інформації, захисту від несанкціонованих дій, які призводять до її знищення, модифікації або блокування, а також запобігання витоку технічними каналами та у інший спосіб, та яка відповідає вимогам нормативних документів з технічного захисту інформації, але не підключена до глобальних мереж передачі даних, а процедура погодження Порядку здійснення заходів фінансового контролю стосовно окремих категорій осіб (що здійснюють оперативно-розшукову, контррозвідувальну, розвідувальну діяльність), як це передбачено ст. 52-1 Закону України “Про запобігання корупції”, триває до наступного часу, оскільки законодавчо не визначено строку, протягом якого має бути напрацьований відповідний порядок здійснення передбачених розділом VII зазначеного Закону заходів фінансового контролю щодо осіб які належать до кадрового складу розвідувальних органів України та/або займають посади, перебування на яких становить державну таємницю, зокрема, у військових формуваннях та державних органах, що здійснюють оперативно-розшукову, контрозвідувальну, розвідувальну діяльність.

Враховуючи, що з метою захисту інтересів держави, зокрема тих, що стосуються відомостей віднесених до державної таємниці, Порядок здійснення заходів фінансового контролю стосовно окремих категорій осіб (що здійснюють оперативно-розшукову, контррозвідувальну, розвідувальну діяльність) з урахуванням пропозицій Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ України, Державної фіскальної служби України, Національної поліції України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби, Національного антикорупційного бюро України, ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України - віднесено до грифу “ДСК”, а доступ до інформаційної системи, що містить в собі інформацію (Декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру) про усіх суб'єктів декларування в СБУ - забезпечується уповноваженими співробітниками НАЗК після надання їм допуску та доступу до державної таємниці, судова колегія визнає, що порушення прав або інтересів позивача в розумінні вимог ч. 1 ст. 2 КАС України у даному випадку не відбулося, і відповідно позов ОСОБА_1 не може бути задоволений в судовому порядку.

Про наявність особливого порядку доступу до інформації СБУ свідчить також чинний і не оскаржуваний будь-яки на даний час Наказ Центральне управління СБУ від 14.06.2011 № 231, зареєстрованого в Мін'юсті України 12.07.2011 р за № 851/19589, яким затверджено Інструкцію про порядок забезпечення доступу до публічної інформації у Службі безпеки України, що прийнята були як у відповідності до Закону України "Про Службу безпеки України", так і до Законі "Про доступ до публічної інформації", "Про інформацію", "Про державну таємницю"

Беручи до уваги все наведене вище та виходячи з положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з огляду на відсутність механізму реалізації положень Закону України “Про запобігання корупції”, який було прийнято у 2014 р, а нормативні акти СБУ про таємність інформації щодо працівників СБУ приймалися раніше (починаючи з 2000 р), залишаються чинними, не скасовані та не визнані такими, що не відповідають чинному законодавству, судова колегія не вбачаючи ознак протиправності в оскаржуваних діях СБУ, вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти у цій справі іншу постанову про відмову у задоволені вимог позивача в повному обсязі.

Керуючись статтями 314, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України судова колегія, -

П о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Служби безпеки України - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року – скасувати.

Ухвалити нову постанову.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії– відмовити.

Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення у порядку ст.ст. 328 – 329 КАС України.

Головуючий суддя: С.В. Сафронова

Суддя: В.В. Мельник

Суддя: Д.В. Чепурнов