Постанова № 73192915, 21.03.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2018 р. Справа № 914/3224/16

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

ОСОБА_1,

при секретарі судового засідання Процевич Р.Б.,

за участю представників сторін:

від позивача – ОСОБА_2;

від відповідача та третьої особи – ОСОБА_3-М. С.;

розглянув апеляційну скаргу Львівської міської ради б/н, б/д,

на рішення господарського суду Львівської області від 02.11.2017, суддя: Крупник Р.В., м. Львів, (повний текст рішення складено – 07.11.2017),

за позовом Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Скай Проект”, м. Одеса,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Нарнія-Трейд”, м.Львів,

про витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

у грудні 2016 року Львівська міська рада звернулася до господарського суду Львівської області з позовом про витребування із чужого незаконного володіння у товариства з обмеженою відповідальністю «Нарнія-Трейд» земельної ділянки по вул. Стрийська - вул. Чмоли у м. Львові, площею 0,2 га, кадастровий номер 4610136800:01:008:0002, посилаючись на приписи статей 328, 330, 388 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Львівської області від 14.02.2017, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.04.2017 у задоволенні позові відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.07.2017 частково задоволено касаційну скаргу Львівської міської ради, рішення господарського суду Львівської області від 14.02.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Вказана постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, дійшли передчасного висновку щодо відсутності у Львівської міської ради права на витребування майна в добросовісного набувача згідно зі ст. 388 Цивільного кодексу України.

Судами не враховано, що положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України не застосовуються.

Судами першої та апеляційної інстанції не надано оцінки характеру спірних правовідносин та не встановлено дійсних обставин щодо втручання держави у право власності ТОВ "Нарнія - Трейд" критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном, як і не встановлено відповідність витребування спірної земельної ділянки на користь територіальної громади з володіння ТОВ "Нарнія - Трейд" критерію законності, а саме витребування із його власності спірного майна на підставі норми статті 388 Цивільного кодексу України, яка відповідає вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційний текст якої є публічним та загальнодоступним.

Рішенням господарського суду Львівської області від 02.11.2017, що оскаржується відмовлено в задоволенні позову. Суд першої інстанції при повторному розгляді спору застосував практику ЄСПЛ як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», якій надав пріоритет над застосуванням ч.1 ст.388 ЦК України з підстав порушення позивачем критерію «належного урядування», внаслідок чого, витребування спірної земельної ділянки без виплати відповідачу належної компенсації, покладе на відповідача «значний індивідуальний тягар» та є втручанням територіальної громади в право особи на мирне володіння майном. Витребування земельної ділянки на користь громади спричинить порушення критерію пропорційності визначеним цілям, а звідси і порушення вимог ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог у зв’язку з їх необґрунтованістю, суд відмовив у застосуванні строків позовної давності.

За змістом вимог апеляційної скарги скаржник (позивач) зазначає, що оскільки земельна ділянка вибула з володіння Львівської міської ради в момент її первісного продажу Львівською облдержадміністрацією на користь ЗАТ "Авіас - Плюс", а не при подальших її перепродажах та переоформленнях, необхідною підставою для задоволення позову є відсутність волі Львівської міської ради саме при цьому відчуженні, а не при наступних продажах. Рішенням господарського суду м. Києва від 11.05.2002 у справі № 31/89, яке набрало законної сили, встановлено факт вибуття земельної ділянки несільськогосподарського призначення, площею 0,20 га по вул. Стрийській за адресою: м. Львів, вул. Стрийська - вул. Чмоли, кадастровий номер 4610136800:01:008:0002, не з волі Львівської міської ради, а внаслідок неправомірних дій Львівської облдержадміністрації.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність волі позивача на вибуття спірної земельної ділянки із його володіння, що не відповідає встановленим обставинам справи.

Звернення позивача з позовом про витребування у відповідача спірної земельної ділянки є способом захисту порушеного права та не свідчить про недобросовісність дій позивача, які спрямовані на право вільного володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою. Витребування земельної ділянки від кінцевого набувача відповідає критерію пропорційного втручання у право власності.

Апелянт наводячи доводи скарги щодо непоширення положення про позовну давність до позовних вимог про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України покликається на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15 .

В узагальнених доводах апеляційної скарги позивач просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 02.11.2017 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції встановленим обставинам по справі.

В узагальнених доводах та запереченнях, викладених у відзивах на апеляційну скаргу відповідач та третя особа просять залишити без змін рішення господарського суду Львівської області від 02.11.2017, а апеляційну скаргу без задоволення, вважаючи правомірними та обґрунтованими висновки суду, які зроблені на підставі встановлених обставин справи та норм чинного законодавства.

Судами встановлено, що 27.12.2000 на підставі розпорядження Львівської обласної державної адміністрації №1454 від 15.12.2000 між Львівською обласною державною адміністрацією та ЗАТ «Авіас-Плюс» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва АЗС площею 0,20 га по вул. Стрийській та видано ЗАТ Авіас-Плюс державний акт про право власності на землю від 23.01.01 №ЛВ 028577 (10708005) за адресою: м. Львів, вул. Стрийська – вул. Чмоли.

12.04.2002 між ЗАТ «Авіас Плюс» (продавець) та ЗАТ «Фірма Львів-Петроль» (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким ЗАТ «Фірма «Львів-Петроль» придбало земельну ділянку площею 0,2 га на вул. Стрийська – вул. Чмоли у м. Львові, який нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №339 (т.1 а.с.75-77).

Рішенням господарського суду м. Києва від 01.05.2002 у справі № 31/89, яке набрало законної сили, визнано недійсними: розпорядження Львівської облдержадміністрації від 27.12.2000 про продаж земельної ділянки, площею 0,20 га для будівництва АЗС, по вул. Стрийській за адресою: м. Львів, вул. Стрийська- вул. Чмоли, (кадастровий номер 4610136800:01:008:0002), договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.12.2000 та державного акту на право власності на землю від 23.01.2001 за № ЛВ №028577 (10708005) за ЗАТ «Авіас Плюс» із підстав відсутності волі територіальної громади на її продаж.

10.03.2004 виконавчий комітет Львівської міської ради видав ВАТ «Дніпронафтопродукт» державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЛВ №097154, який було зареєстровано в Державному реєстрі земель за №4610136800:01:008:0002.

08.06.2004 між ВАТ «Дніпронафтопродукт» та ЗАТ «Фірма «Львів-Петроль» було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли, згідно якого останній придбав її у власність (т.1 а.с.69-74).

09.07.2004 Львівська міська рада видала ЗАТ «Фірма «Львів-Петроль» державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли для будівництва і обслуговування АЗС (т.1 а.с.32).

10.05.2006 управління архітектури та містобудування Львівської міської ради погодило містобудівне обґрунтування зміни цільового призначення земельної ділянки і розміщення адмінкорпусу на розі вул. Стрийської - вул. Чмоли в м. Львові (т.1 а.с.31).

19.04.2007 ухвалою 5 сесії 5 скликання Львівської міської ради №760 дозволено ЗАТ «Фірма «Львів-Петроль» змінити цільове призначення земельної ділянки площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли, яка передана товариству у власність для будівництва і обслуговування АЗС згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 09.07.2004 серії ЛВ № 087065, погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення відповідного проекту землеустрою (т.1 а.с.28).

14.02.2008 ухвалою 8 сесії 5 скликання Львівської міської ради №1545 затверджено ЗАТ «Фірма «Львів-Петроль» проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли, із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення на землі житлової та громадської забудови.

01.04.2008 на підставі ухвали Львівської міської ради за №1545 від 14.02.2008, видано ЗАТ «Фірма «Львів-Петроль» державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли для будівництва і обслуговування адміністративного корпусу (т.1 а.с.36).

01.08.2008 рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №785 дозволено ЗАТ «Фірма «Львів-Петроль» проектування адміністративного корпусу з підземним паркінгом на вул. Стрийській - вул. Чмоли (т.1 а.с.30).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ «Фірма «Львів-Петроль» оформлених протоколом від 14.11.2008, прийнято рішення про створення ТОВ «Нарнія-Трейд» та внесено до статутного капіталу новоствореного товариства, в тому числі і земельну ділянку по вул. Стрийська - вул. Чмоли у м. Львові (т.1 а.с.42-57).

10.09.2009 ЗАТ «Фірма «Львів-Петроль» та ТОВ «Нарнія-Трейд» підписали акт приймання-передачі у власність цього майна до статутного капіталу ТОВ «Нарнія-Трейд» (т.1 а.с.58).

19.12.2014 ТОВ «Нарнія-Трейд» видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,2 га з кадастровим номером 4610136800:01:008:0002 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (т.1 а.с.33).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.12.2014 за ТОВ «Нарнія-Трейд» зареєстровано право власності на земельну ділянку по вул. Стрийська - вул. Чмоли у м. Львові площею 0,2 га, кадастровий номер 4610136800:01:008:0002 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (т.1 а.с.34-35).

23.03.2017 ТОВ «Нарнія-Трейд» та ТОВ «Скай Проект» підписали акт приймання-передачі земельної ділянки по вул. Стрийська - вул. Чмоли у м. Львові площею 0,2 га кадастровий номер 4610136800:01:008:0002, як внеску до статутного капіталу ТОВ «Скай Проект» (т.2 а.с. 226).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.04.2017 за №84113749 на земельну ділянку площею 0,2 га, кадастровий номер 4610136800:01:008:0002 зареєстровано за ТОВ «Скай Проект» -відповідачем по справі (т.2 а.с. 225).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Згідно ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності (ст. 80 ЗК України).

Згідно ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно обставин, встановлених судом першої та апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин, та з врахуванням обставин, встановлених рішенням господарського суду м. Києва від 11.05.2002 у справі №31/89 за позовом Львівської міської ради до Львівської обласної державної адміністрації, ЗАТ «Авіас Плюс» , яким визнано недійсними: розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2000 за №1454 у частині продажу ЗАТ «Авіас Плюс» земельної ділянки площею 0,2 га на вул. Стрийська – вул. Чмоли у м. Львові та договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки від 27.12.2000, укладений між Львівською обласною державною адміністрацією та ЗАТ «Авіас Плюс», з підстав відсутності волі позивача на відчуження цієї спірної земельної ділянки та відповідно визнано недійсним державний акт на право власності на землю від 23.01.2001 за №ЛВ №028577 (10708008).

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави( територіальної громади).

У практиці ЄСПЛ визначені критерії, які слід оцінювати про сумісність заходів втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого Протоколу, а саме: чи вважається втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи вважається такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним до визначених цілей.

При цьому судами на виконання вказівок суду касаційної інстанції відповідно до вимог ч. 5 ст. 310 ГПК України, встановлені обставини щодо витребування позивачем – територіальною громадою майна від відповідача як добросовісного набувача на відповідність вимогам діючого національного законодавства.

Як встановлено вище майно, яке просить витребувати позивач на користь територіальної громади, придбане у Львівської державної адміністрації (публічного органу держави) за відплатним договором покупцем за першим договором купівлі-продажу, в особи, яка не мала права його відчужувати.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки, спірне майно було відчужено органом публічної влади. Набувач за першим договором отримав у власність за відплатним договором земельну ділянку, не знаючи про те, що Львівська обласна державна адміністрація не мала повноважень на її передання, та не було підстав для передбачення, що цей власник мав знати про це. Водночас, судами встановлено, що до моменту винесення господарським судом м. Києва рішення від 01.05.2002, попередній набувач-ЗАТ «Авіас Плюс» відчужило спірну земельну ділянку ВАТ «Дніпронафтопродукт» за договором купівлі-продажу. При наступних продажах спірну земельну ділянку отримав у власність відповідач, який мав щонайменше легітимні сподівання щодо можливості використовування земельної ділянки в своїй господарській діяльності.

З вищенаведеного вважається, що втручання є законним та відповідно при цьому дотримано «суспільний», «публічний» інтерес», оскільки підстави витребування майна від добросовісного набувача встановлено ч.1 ст.388 ЦК України.

Окрім того, в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності»– «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов’язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов’язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden). Принцип «пропорційності» закріплений як загальний принцип у Договорі про заснування ЄС, вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей – органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов’язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів).

Суд першої інстанції застосував практику ЄСПЛ як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», якій надав пріоритет над застосуванням ч.1 ст.388 ЦК України, з підстав порушення позивачем критерію, в тому числі, і принципу «пропорційності», з висновком якого апеляційний суд погоджується, оскільки він тісно пов’язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком.

Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип «пропорційності» як невід’ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв’язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Одним із важливих елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації. В оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

23.03.2017 ТОВ «Нарнія-Трейд» та ТОВ «Скай Проект» підписали акт приймання-передачі земельної ділянки по вул. Стрийська - вул. Чмоли у м. Львові площею 0,2 га кадастровий номер 4610136800:01:008:0002, як внеску до статутного капіталу ТОВ «Скай Проект» (т.2 а.с. 226).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.04.2017 №84113749 право власності на земельну ділянку площею 0,2 га кадастровий номер 4610136800:01:008:0002 зареєстровано за ТОВ «Скай Проект» (т.2 а.с. 225).

З врахуванням тих обставин, що придбання земельної ділянки за відплатним договором покупцем-ВАТ «Дніпронафтопродукт» як добросовісним набувачем земельної ділянки, та тих обставин, що на момент набуття її у власність вторинним набувачем, первинний договір купівлі-продажу земельної ділянки, де продавцем був орган публічної влади (Львівська обласна державна адміністрація), а покупцем ЗАТ «Авіас Плюс» ще не був визнаний недійсним в судовому порядку, а докази того, що ВАТ «Дніпронафтопродукт» був обізнаний про судовий спір в матеріалах справи відсутні. А тому, місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку, що набувач не знав і згідно обставин справи не міг знати, що ЗАТ «Авіас Плюс» не вправі відчужувати спірну земельну ділянку.

При цьому лише в діях органу публічної влади встановлена помилка, який діяв за межами повноважень, наданих їм законодавством, що призвели до розпорядження майном територіальної громади.

Окрім того, протягом всього періоду користування спірною земельною ділянкою іншими титульними власниками, Львівська міська рада вчиняла дії, якими визнавала легітимність їх дій. Так, Львівська міська рада в цей період прийняла ухвали від 19.04.2007 та від 14.02.2008 про надання дозволу та затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли. Також зміну цільового призначення земельної ділянки погоджувало управління архітектури та містобудування Львівської міської ради.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року).

Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності повинно бути дотримано критерій справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов’язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

У справі "Україна-Тюмень" проти України" (Заява N 22603/02), яку апеляційний суд застосував як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», встановлено такі обставини:

«b. "В інтересах суспільства"

53. Суд зазначає, що підставою постанови Пленуму ВАС, якою заявника було позбавлено будинку, було те, що орган державної влади Фонд державного майна України передав будинок заявнику ultra vires, оскільки він належав органу місцевої влади.

54. Суд вважає, що доктрина ultra vires передбачає важливу гарантію захисту від помилок органів державної влади, які діють за межами повноважень, наданих їм національним законодавством. Суд не піддає сумніву мету та корисність такої доктрини, яка безперечно відображає поняття верховенства права, що лежить в основі самої Конвенції (див. рішення у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom), N 44277/98, параграф 38, від 24 червня 2003 року). Таким чином, не зважаючи на аргументи заявника щодо протилежного, Суд дотримується думки, що відібрання у заявника майна шляхом застосування доктрини ultra vires відповідало інтересам суспільства. Проте, Суд повинен пересвідчитись, чи було дотримано в цій справі принцип пропорційності.

c. Пропорційність втручання

55. Суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див., серед інших, рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), від 23 вересня 1982 року, Series A no. 52, p. 26, параграф 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (див. рішення у справі "Прессос Компанія ОСОБА_4 та інші проти Бельгії" (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium), від 20 листопада 1995 року, Series A no. 332, p. 23, параграф 38).

56. Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, Суд визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, Суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння [його] майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (див. рішення у справі "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія" (Zvolsky and Zvolska v. the Czech Republic), N 46129/99, параграф 69, ECHR 2002-IX).

57. Умови надання компенсації згідно з положеннями відповідного законодавства є значущими для оцінки того, чи оскаржуваний захід зберігає необхідний справедливий баланс, та особливо для визначення того, чи покладає такий захід непропорційний тягар на заявників. В цьому зв'язку Суд вже встановлював, що позбавлення власності без сплати суми її вартості становитиме непропорційне втручання та що відсутність будь-якого відшкодування може бути виправданою відповідно до пункту 1 статті 1 Першого протоколу лише за виключних обставин (див. рішення у справах "Святі Чоловічі Монастирі проти Греції" (Holy Monasteries (The) v. Greece) від 9 грудня 1994 року, Series A no. 301-A, p. 35, параграф 71; "Колишній король Греції" (Former King of Greece), параграф 39; та вказане вище рішення "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія", параграф 70).

58. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що заявник добросовісно отримав будинок в якості внеску до статутного капіталу, не знаючи про те, що Фонд державного майна не мав повноважень на його передання, та не було підстав для передбачення, що заявник мав знати про це. Навіть попри те, що ДП "Укрнафтопродукт" продовжувало використовувати будинок, він був частиною статутного капіталу заявника так само, як будь-яке інше майно. Заявник мав щонайменше легітимні сподівання щодо можливості використовувати будинок в своїй господарській діяльності.

59. Отже, наслідком рішення про скасування передання ДП "Укрнафтопродукт" будівлі заявникові було позбавлення заявника його первинного капіталу та, відповідно, частини його активів. Не було жодних підстав вважати, що заявник міг вимагати якесь відшкодування понесених збитків.

60. Суд не вбачає виняткових обставин, здатних виправдати відсутність відшкодування у даній справі, та вирішує, що таким чином на заявника було покладено індивідуальний та надмірний тягар, який порушив справедливий баланс, що мав бути дотриманий між вимогами суспільного інтересу з одного боку, та захистом права на мирне володіння майном - з іншого.

61. Отже, мало місце порушення статті 1 Першого протоколу.»

Зважаючи на встановлені обставини, які є аналогічними встановленими в цій справі, правильним є висновок суду першої інстанції, що таким чином на відповідача як добросовісного набувача буде покладено індивідуальний та надмірний тягар, який порушить справедливий баланс, що мав бути дотриманий між вимогами суспільного інтересу з одного боку, та захистом права на мирне володіння майном.

У справі, яка переглядається, обставини справи є аналогічними, оскільки Львівська міська рада, знаючи з 01.05.2002, що спірна земельна ділянка вибула із власності поза її волею, повинна була вжити заходів щодо витребування її в ВАТ “Дніпронафтопродукт”. Натомість замість вжиття відповідних заходів, здійснила оформлення шляхом видачі державних актів на право власності на неї і як наслідок була створена можливість на вільне відчуження її та умов для оформлення права власності за відповідачем. В наступному позивачем вчинені були дії на зміну цільового призначення та надано право на забудову цієї ділянки. Тобто, позивач не лише підтвердив право власності ЗАТ “Фірма “Львів-Петроль” на землю, але надав можливості для забудови цієї земельної ділянки.

З врахування обґрунтування позиції викладеної позивачем в апеляційній скарзі, коли він посилається на рішення Європейського суду з прав людини «Іммобільяре Саффі» проти Італії» в якій суд визнав, що держава має право користуватися широкими межами свободи розсуду як у виборі виконання наказів у світлі загальних інтересів – виконання, що спрямоване на досягнення мети, поставленої законом, яка апеляційним судом відхиляється з наступною аргументацією. Обставини справ «Іммобільяре Саффі» проти Італії», справи «Трегубенко проти України» та справа, яка переглядається, істотно різняться, а тому висновки щодо справедливої рівноваги між інтересами суспільства і особи в кожній з цих справ не можуть бути тотожними, а висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справах «Іммобільяре Саффі» проти Італії» та «Трегубенко проти України» не може бути безумовним прецедентом при розгляді цієї справи.

Крім цього, при оцінці дотримання принципу «пропорційності» має оцінюватися і дотримання принципу «належного урядування», на принцип якого суд першої інстанції правомірно покликається. З аргументами яких, апеляційний суд погоджується.

Так, в пунктах 70, 71, 73 рішення ЄСПЛ від 20.10.2011р. у справі «Рисовський проти України» Суд зазначив, що принцип «належного урядування» передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Крім цього, те, що повноваження з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, не обмежено жодними часовими рамками, має суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу «належного урядування» та вимозі «законності», закріпленим у статті 1 Першого протоколу.

Судами вище вже встановлено, що Львівська міська рада, з моменту прийняття рішення господарського суду м. Києва від 01.05.2002 своєчасних та послідовних дій не вчинила на виправлення помилки.

Також, змінюючи цільове призначення спірної земельної ділянки та надаючи дозвіл на її забудову, міська рада такими діями стверджувала правомірність перебування земельної ділянки у власності титульних користувачів. По спливу значного часу(14,5 років) міська рада порушила і принцип «належного урядування» в частині діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. А тому Львівська міська рада, як орган, який не дотримувався передбачених законом способів для своєчасного виправлення помилки не повинна мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій. В даній справі всі ризики покладаються на саму державу (в даному випадку на територіальну громаду), а помилки не можуть виправлятися за рахунок відповідача.

А тому, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що дії Львівської міської ради про витребування від відповідача спірної земельної ділянки через 14,5 років з моменту вибуття цієї ділянки з власності Львівської міської ради свідчать про порушення прав відповідача вільно володіти, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою.

Щодо вжиття терміну судом першої інстанції «наявності волі Львівської міської ради» щодо відсутності її послідовних дій на витребування, то апеляційним судом зроблено висновок про неправильне вжиття терміну, що не тягне за собою зміни мотивувальної частини рішення та не вливає на правильні висновки суду першої інстанції.

Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі за № 6-92цс13, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

При цьому, апеляційний господарський суд зазначає, що за висновками вище наведеними в рішеннях ЄСПЛ втручання в право власності, навіть якщо воно відповідає першим двом критеріям (тобто має законну мету, а також здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства), все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції правильно встановив, що Львівська міська рада намагається витребувати спірну земельну ділянку без виплати відповідачу належної компенсації, що покладає на відповідача «значний індивідуальний тягар» та спричинить порушення принципу пропорційності, а відтак і ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З цих підстав спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що витребування земельної ділянки в кінцевого набувача відповідає критерію пропорційного втручання у право власності.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Враховуючи, що судом першої інстанції позовна даність не застосовувалась у зв’язку з відсутністю порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого той звернувся до суду, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Відповідно до частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За змістом ч. 1, 2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга Львівської міської ради підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 02.11.2017 у справі №914/3224/16 залишенню без змін.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вище, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

рішення господарського суду Львівської області від 02.11.2017 у справі №914/3224/16 – залишити без змін.

Апеляційну скаргу Львівської міської ради – залишити без задоволення.

Судовий збір залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно з ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя: С.М. Бойко

Судді: Т.Б. Бонк

ОСОБА_1

Дата складення повного судового рішення 26.03.2018.