Рішення № 73192858, 28.03.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" березня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/3171/15

Господарський суд Одеської області у складі судді Літвінова С.В.

при секретарі судового засідання Липі Т.О.

за участю представників:

від прокуратури: ОСОБА_1 - за посвідченням;

від позивача: ОСОБА_2 - за посвідченням;

від відповідача 1: ОСОБА_3, ОСОБА_4 - по довіреності;

від відповідача 2: ОСОБА_5 - за посвідченням;

від відповідача 3: не з'явився

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу в режимі відеоконференції справу №916/3171/15 за позовом першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до відповідачів: 1. ОСОБА_6 професійних спілок Одеської області

2. Приватного підприємства „СП ОСОБА_5”

3. Приватного підприємства „Хвилинка”

про визнання права власності, витребування майна з незаконного володіння та зобов’язання повернути майно

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_6 професійних спілок Одеської області, приватного підприємства "СП ОСОБА_5", приватного підприємства "Хвилинка" про визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на адміністративну споруду загальною площею 13746,1 кв.м. ринковою вартістю 303 376 427 грн., пункт охорони площею 5,0 кв.м., гараж площею 11,0 кв.м., огорожу та мощення, розташовані за адресою: м. Одеса, Куликове поле, 1; витребування з незаконного володіння ОСОБА_6 професійних спілок Одеської області на користь держави в особі Фонду державного майна України нежитлові приміщення адміністративної споруди площею 13746,1 кв.м., пункту охорони площею 5,0 кв.м., гаражу площею 11,0 кв.м., огорожу та мощення, розташовані за адресою: м. Одеса, Куликове поле, 1; витребування з незаконного володіння ПП „СП ОСОБА_5” та ПП „Хвилинка” на користь держави в особі Фонду державного майна України нежитлові приміщення площею 77,4 кв.м. в адміністративній споруді, яка розташована за адресою: м. Одеса, Куликове поле, 1; зобов зобов'язання ОСОБА_6 професійних спілок Одеської області повернути державі в особі Фонду державного майна України шляхом звільнення нежитлові приміщення адміністративної споруди загальною площею 13 746,1 кв.м., пункту охорони площею 5,0 кв.м., гаражу площею 11,0 кв.м., огорожу та мощення, розташовані за адресою: м. Одеса, Куликове поле, 1; зобов'язання ПП „СП ОСОБА_5” та повернути державі в особі Фонду державного майна України нежитлові приміщення площею 77,4 кв.м. в адміністративній споруді, яка розташована за адресою: м. Одеса, Куликове поле, 1.

01.12.2015 рішенням господарського суду Одеської області (суддя Желєзна С.П.), провадження у справі в частині позовних вимог до приватного підприємства "СП ОСОБА_5" та приватного підприємства "Хвилинка" припинено, у решті позову відмовлено.

28.12.2015 ухвалою Одеського апеляційного господарського суду (судді Лавриненко Л.В., Богатир К.В., Філінюк І.Г.) відмовлено Фонду державного майна України у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору. Апеляційну скаргу Фонду №10-25-22946 від 17.12.2015 та додані до неї документи повернуто без розгляду на підставі пункту 3 статті 97 ГПК України.

Постановою ВГСУ від 29.02.2016 Ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 28.12.2015 у справі №916/3171/15 господарського суду Одеської області скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції.

Одеським апеляційним господарським судом (судді Бєляновський В.В., Разюк Г.П., Головей В.М.) ухвалено постанову від 24.02.2017, якою зазначене рішення залишено без змін.

Постановою ВГСУ від 12.06.2017 Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.02.17 у справі №916/3171/15 господарського суду Одеської області скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для нового розгляду.

15.08.2017 постановою Одеського апеляційного господарського суду (судді Величко Т.А., Лавриненко Л.В., Філінюк І.Г.) апеляційну скаргу Фонду державного майна України залишено без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 01.12.2015 – без змін.

Постановою ВГСУ від 20.11.2017 Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.08.2017 та рішення господарського суду Одеської області від 01.12.2015 у справі №916/3171/15 скасовано, а справу направлено для нового розгляду.

Розпорядженням кервника апарату господарського суду Одеської області №987 від 14.12.2017р. призначено повторний автоматичний розподіл справи №916/3171/15. Справу №916/3171/15 передано на розгляд судді Літвінову С.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.12.2017 справу прийнято суддею Літвіновим С.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.12.2017, господарський суд дійшов висновку, що справу № 916/3171/17 слід розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на "15" січня 2018 р.

15.01.2018року, відповідач1 надав суду відзив на позов відповідно якого проти позову заперечує посилаючись на його необґрунтованість. Зокрема було наголошено про пропуску прокурором та ФДМУ встановленого законом строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом.

15.01.2018року, прокурором до суду подано клопотання про призначення колегіального розгляду справи.

Обґрунтовуючи своє клопотання прокурор наголошує, що вказана справа через її складність розглядалась судами неодноразово, у т.ч. двічі Одеським апеляційним господарським судом приймались незаконні рішення по суті спору, внаслідок чого Вищим господарським судом України справу двічі направлено на новий розгляд.

Суд, розглянувши клопотання прокурора відмовляє в його задоволенні, з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ст. 33 ГПК України, Справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, крім випадків, визначених цим Кодексом. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності суду першої інстанції, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів, крім справ, які розглядаються в порядку наказного і спрощеного позовного провадження.

Відповідно до п. 10 ст. 33 ГПК України, якщо справа має розглядатися суддею одноособово, але цим Кодексом передбачена можливість колегіального розгляду такої справи, питання про призначення колегіального розгляду вирішується до закінчення підготовчого засідання у справі (до початку розгляду справи, якщо підготовче засідання не проводиться) суддею, який розглядає справу, за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, про що постановляється ухвала.

Отже, як передбачено діючим законодавством, суд вирішує питання про колегіальний розгляд залежно від категорії і складності справи.

Прокурор в своєму клопотанні не надав належних обгрунтувань того, що справа №916/3171/15 є складною.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.01.2018року відкладено підготовче засідання на 05.02.2018року.

26.01.2018року Заступник прокурора Одеської області відповідно до вимог ст. 166 ГПК України надав відповідь на відзив відповідно якої з відзивом ОСОБА_6 профспілок Одеської області не погодився та просить суд позов задовольнити у повному обсязі.

29.01.2018р. до господарського суду Одеської області від Фонду державного майна України надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у якому позивач просить суд здійснити розгляд справи №916/3171/15 за участю повноважного представника Фонду державного майна України у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Господарському суду Київської області (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 16).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.01.2018року клопотання Фонду державного майна України про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. Доручено Господарському суду Київської області (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 16) проведення відеоконференції з метою забезпечення участі представника Фонду державного майна України у судовому засіданні при розгляді справи №916/3171/15

02.02.2018року відповідач2 надав до суду відзив на позов відповідно якому просить відмовити заступнику прокурора Одеської області в задоволені позовних вимог та застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності.

Обґрунтовуючи відзив відповідач2 зазначає, що ПП. „СП ОСОБА_5” є васником житлової окремо стоячої будівлі загальною площею 77,2 кв.м. за адресою : м. Одеса, Куликове поле, 1. ОСОБА_6 профспілок Одеської області на праві власності належать нежитлові приміщення адміністративної споруди загальною площею 13746,1 кв.м., пункту охорони площею 5 кв.м, гараж площею 11 кв. М, огорожа розташовані за адресою : м. Одеса, Куликове поле, 1. Таким чином відповідач2 вважає, що це різні та не пов’язані між собою об’єкти нерухомості.

05.02.2018року ФДМ України надав відповідь на відзив в якому підтримує позовні вимоги Прокурора Одеської області, просить визнати причини пропуску позовної давності поважними та поновити цей строк та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.02.2018року продовжено строк підготовчого провадження до 21.03.2018року та відкладено підготовче засіданні на 14.03.2018року.

13.03.2018року ОСОБА_6 профспілок Одеської області подані заперечення на доводи ФДМУ викладені у відповіді на відзив, які вважає хибними та просить суд відмовити прокурору у задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.03.2018року закрито підготовче провадження у справі № 916/3171/15 та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на "28" березня 2018 р.

В засідання суду 28.03.2018р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, надані в ході судового розгляду справи, суд встановив:

Відповідно до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих № 911 від 20.11.1954р. було вирішено відвести Одеському обласному комітету Комуністичної партії України вільну земельну ділянку в південно-західній частині площі імені Жовтневої революції під будівництво будівлі обкому партії.

Постановою Секретаріату Загальносоюзної ОСОБА_7 Професійних спілок № 8-88 від 12.04.1983 р. було надано дозвіл Одеській обласній раді професійних спілок придбати будівлю Одеського обкому Компартії України із залишковою вартістю по балансу 1 837 018 рублів та виділити йому на вказану мету позику в розмірі 1,8 млн. рублів із терміном повернення до 01.12.1984 року. Надано Одеській обласній раді профспілок дозвіл, в порядку виключення, централізувати в 1983-1984 роках залишки бюджетних коштів профспілкових комітетів, за їх згодою, на суму 0,5 млн. рублів на придбання адміністративної будівлі для ради та комітетів профспілок.

Постановою Президії Одеської обласної ради профспілок №11-38 від 03.02.1984 року адміністративну будівлю за адресою площа Жовтневої революції 1 (нинішня адреса - Куликове поле 1) було прийнято на баланс обласної ради профспілок та затверджено акт прийому будівлі. Відповідно до акту №01-33 від 03.02.1984 року спірну будівлю було передано Одеським обкомом компартії України Одеській обласній раді профспілок з оплатою балансової вартості у розмірі 1 837 018 рублів. До акту додавався висновок №257 про технічний стан будівлі, відповідно до якого будівля знаходилась у незадовільному технічному стані, пов’язаному із негативним впливом ґрунтових вод та потребувала капітального ремонту.

Відповідно до договору від 18.11.1990 р., що укладений між Загальною Конфедерацією Профспілок СРСР та ОСОБА_6 незалежних профспілок України, було вирішено закріпити на праві власності за ОСОБА_6 незалежних профспілок України майно згідно переліку, до якого увійшла зокрема Будівля Спілок, розташована за адресою: м. Одеса, площа Жовтневої революції, 1, 1958 року побудови.

Згідно з постановою ХІХ Одеської обласної міжсоюзної конференції профспілок від 20.12.1990 р. було вирішено створити ОСОБА_6 професійних спілок Одеської області та вважати її правонаступником майна та фінансових коштів облспілпрофу.

Відповідно до реєстраційного посвідчення, складеного Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації 04.12.1992 р., домоволодіння № 1 по площі Жовтневої революції в цілому зареєстроване за Одеською обласною радою профспілок на підставі акту передачі № 01-33 від 03.02.1984 р.

ХХ-ю Одеською обласною міжспілковою конференцією профспілок, яка відбулась 22 грудня 1995 року було затверджено Статут ОСОБА_6 професійних спілок Одеської області. Відповідно до пункту 6.1 Статуту, ОСОБА_6 в особі ОСОБА_7 ОСОБА_6 є правонаступником прав та обов’язків ліквідованої обласної ОСОБА_7 профспілки, володіє, користується та розпоряджається майном і грошовими коштами, які належать їй на праві власності.

Відповідно до реєстраційного посвідчення від 02.02.2000 р., виданого Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості, будівля № 1 за адресою: Куликове поле, м. Одеса, була зареєстрована за ОСОБА_7 ОСОБА_6 професійних спілок Одеської області на праві власності на підставі акту передачі № 01-33 від 03.02.1984 р. та записано в реєстраційну книгу № 9 неж. стр. 19, реєстр № 2869.

Прокурор зазначає, що спірна будівля є державною власністю, посилаючись на те, що:

- Постановою Верховної ОСОБА_7 Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29.11.1990 № 506-XII на території республіки введено мораторій на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

- Указом Президії Верховної ОСОБА_7 України «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» від 30.08.1991 року № 1452-XII встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України.Визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого Постановою Верховної ОСОБА_7 Української РСР від 29.11.1990 року № 506-XII «Про захист суверенних прав власності Української РСР».

- Законом України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10.09.1991 № 1540-XII встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю та зобов’язано Кабінет Міністрів України, в основному до 1 жовтня 1991 року, забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року. Майно цих підприємств передати Фонду державного майна.

- Постановою Верховної ОСОБА_7 України «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» від 10.04.1992 року № 2268-XII визначено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, передані тимчасово Фонду державного майна України.

- Постановою Верховної ОСОБА_7 України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 04.02.1994 № 3943-XII встановлено тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. На цей час законодавчого визначення статусу цього майна не існує.

- профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та були загальносоюзною громадською організацією.

У відповіді на відзив ФДМУ, крім зазначених нормативних актів посилається на Розпорядження Президента України №123/96-рп від 24.05.1996 року «Про заходи щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» та Постанову Верховної ОСОБА_7 України від 01.11.1996 року №461/96-ВР «Про проект Постанови Верховної ОСОБА_7 України про тлумачення Постанови Верховної ОСОБА_7 України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР».

Суд зазначає, що Постанова Верховної ОСОБА_7 Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29.11.1990 № 506-XII втратила силу на підставі Постанови Верховної ОСОБА_7 Української РСР №2164- XII від 04.03.1992 року, а тому не може застосовуватись до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_7 України, є частиною національного законодавства України.

Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод було ратифіковано Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (набув чинності 03.08.1997 року)

Таким чином Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколи до неї є частиною національного законодавства України.

Стаття 1 Першого протоколу Конвенції Про захист прав людини та основоположних свобод передбачає: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), в рішенні по справі «”Україна-Тюмень” проти України» зазначив, що Стаття 1 Першого протоколу містить три чітких норми: «перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів…. Ці норми не є окремими, а є пов’язаними між собою. Друга та третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, та, отже, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі». «Суд нагадує, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом всіх статей Конвенції» (див. справа «”Україна-Тюмень” проти України» Заява № 22603/02, рішення від 22 листопада 2007 року §§ 47, 49).

Суд зазначає, що з урахуванням норм статті 1 Першого протоколу та позиції Європейського суду з прав людини стосовно можливості позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», та здійснення державою контролю за користуванням майном шляхом введення в дію «законів», Постанови Верховної ОСОБА_7 та Розпорядження Президента України не відповідають критерію «закону», а тому не можуть використовуватись для вирішення спірних правовідносин.

Відповідно до Указу Президії Верховної ОСОБА_7 України «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» № 1452-XII, від 30.08.1991 року було встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України.

Пунктом 2 Указу було передбачено завдання Кабінету Міністрів України в основному до 1 жовтня 1991 року забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року.

Пунктом 3 Указу було визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної ОСОБА_7 України 29 листопада 1990 року.

Пунктом 4 Указу було встановлено, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності після прийняття Постанови Верховної ОСОБА_7 України від 24 серпня 1991 року «Про проголошення незалежності України» без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

10.09.1991 року Верховною ОСОБА_7 України було прийнято Закон № 1540-XII «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», який повністю дублює вищезазначений Указ.

На виконання цього Закону 24.09.1991 року Кабінетом Міністрів України було видано Постанову №227 «Про заходи щодо виконання Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України». Постановою Кабінету Міністрів встановлено порядок здійснення переходу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування у відання органів державного управління України. Додатком до Постанови визначені Міністерства і відомства України, у відання яких переходять підприємства, установи та організації союзного підпорядкування що розташовані на території України, а також органи управління СРСР, підприємства, установи та організації яких розташовані на території України і переходять у відання міністерств і відомств України. Державний орган України, у відання якого переходить майно профспілок, цим додатком не визначено.

У відповіді на відзив від 23.01.2018 року прокурором зазначено, що датами порушення права власності держави на спірну будівлю є 04.12.1992 року та 02.02.2000 року – дати складання ОМБТІ реєстраційних посвідчень на спірну будівлю та реєстрації права власності на спірну будівлю за профспілками. Прокурор також зазначає, що строк позовної давності до спірних правовідносин не може застосовуватись.

У відповіді на відзив від 31.01.2018 року Фонд зазначає, що порушення права держави на спірне майно об’єктивно не могло відбутись раніше дня державної реєстрації права власності на спірне майно за ОСОБА_6, зазначає дату такої реєстрації 02.02.2000 року, просить поновити пропущений строк позовної давності та наполягає на тому, що об’єктивні перешкоди заважали Фонду звернутись до суду з відповідним позовом з 2000 року по 2015 рік, але не зазначає жодних підстав причин пропуску строку позовної давності на протязі 15 років.

Суд погоджується з позицією прокурора про те, що датою порушення права власності держави на спірну будівлю є 04.12.1992 року - дата складення Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації реєстраційного посвідчення та реєстрації 04.12.1992 р., домоволодіння № 1 по площі Жовтневої революції в цілому за Одеською обласною радою профспілок на підставі акту передачі № 01-33 від 03.02.1984 р. і саме з цієї дати має відраховуватись строк позовної давності.

Станом на 04.12.1992 року реєстрація об’єктів нерухомості здійснювалась на підставі Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Державним комітетом України по житлово-комунальному господарству 31.01.1966 року.

Відповідно до пункту 4 Інструкції «реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим ОСОБА_7 депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності».

Пунктом 31 Інструкції було передбачено, що «після проведення первинної реєстрації будинків та домоволодінь, бюро технічної інвентаризації повинно вести реєстрацію всіх змін в правовому стані будинків або домоволодінь».

Відповідно до пункту 32 Інструкції «послідуюча реєстрація переходу права власності від одних установ, підприємств, організацій та громадян до других провадиться на підставі документів, оформлених у встановленому законом порядку».

Пунктом 36 Інструкції було прямо передбачено, що «організації, підприємства, установи і громадяни, які вважають, що їх права реєстрацією порушені, можуть звернутися до суду або арбітражу з позовом про встановлення своїх прав. В таких випадках позови подаються до установ, підприємств, організацій або громадян, які зареєстровані як власники спірних будинків або домоволодінь, а комунальні органи притягаються як треті особи на стороні відповідачів».

Із змісту наведених положень однозначно вбачається, що державній реєстрації підлягали всі будинки і домоволодіння, які належали місцевим ОСОБА_7 депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям та громадянам на праві власності. Крім того, державній реєстрації підлягали всі наступні переходи права власності.

Таким чином суд вважає, що строк позовної давності слід відраховувати саме з дати, коли право власності на спірну будівлю було вперше зареєстровано за профспілками, оскільки саме з цього часу сталось порушення права держави і у державних органів, зокрема у ФДМУ, виникло право на звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №56 від 13.12.1995 року «Про затвердження Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб» було затверджено «Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб».

Відповідно до пункту 1.1 Правил їх розроблено «з метою впровадження державної системи реєстрації, обліку та оцінки вартості нерухомого майна, а також системи нагляду і контролю за його використанням та утриманням».

Пунктом 1.2 Правил закріплено, що «Правила встановлюють порядок державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб», а пунктом 1.3 Правил встановлено, що «Правила діють на території України і є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, відомствами, місцевими органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями».

Вказаними Правилами знову закріплено, що державній реєстрації підлягають об'єкти нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб.

Поняття державної реєстрації вперше було детально розкрито в статті 2 Закону України № 1952-IV від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до цього Закону (в редакції, яка діяла до 02.11.2016 року) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. В діючій редакції Закону «державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».

З урахуванням наступництва влади можна прийти до висновку, що з моменту запровадження реєстрації права власності на об’єкти нерухомості ця реєстрація вже була офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення (набуття), переходу (зміни) або припинення речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, з моменту складення Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації реєстраційного посвідчення та реєстрації 04.12.1992 р., домоволодіння № 1 по площі Жовтневої революції в цілому за Одеською обласною радою профспілок на підставі акту передачі № 01-33 від 03.02.1984 р. державою офіційно визнано та підтверджено право власності профспілок на спірну будівлю, отже профспілки (ОСОБА_6) з цього часу є власником спірної будівлі в розумінні статті 1 Першого протоколу та ОСОБА_6 мала «щонайменше легітимні сподівання щодо можливості використовувати будинок в своїй господарській діяльності» (див. справа «”Україна-Тюмень” проти України» § 58).

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» «речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації».

У зв’язку з цим суд зазначає, що ані прокурором, ані ФДМУ не порушується питання про визнання недійсними реєстраційного посвідчення та реєстрації 04.12.1992 р. домоволодіння № 1 по площі Жовтневої революції в цілому за Одеською обласною радою профспілок, та про визнання недійсним реєстраційного посвідчення та реєстрації 02.02.2000 р. будівлі № 1 за адресою: Куликове поле, м. Одеса за ОСОБА_7 ОСОБА_6 професійних спілок Одеської області.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 14 ГПК України «суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом».

Суд вважає, що ст. 83 ЦК УРСР, відповідно до якої позовна давність не поширюється на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян не може бути застосована до даних правовідносин, оскільки вимога про витребування майна є похідною від вимоги про визнання права власності на спірне майно за державою.

Прокурор ставить питання про визнання права власності на спірну будівлю за державою Україна в особі Фонду державного майна України на підставі статті 392 ЦК України, відповідно до якої власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності

Відповідно до практики Верховного Суду України (постанови по справам №6-289цс16 від 23 березня 2016 року, №6-2250цс15 від 10 лютого 2016 року, №6-1502цс15 від 2 грудня 2015 року) встановлено, що «ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на окремі об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу». Прокурор та ФДМУ не зазначають, коли саме у позивача виникло право власності на спірний об’єкт нерухомості та в який передбачений законом спосіб, а господарський суд відповідно до вимог ст. 14 ГПК України самостійно збирати докази та встановлювати ці обставини не може. Тому суд вважає, що даний спір не може бути вирішено на підставі ст. 392 ЦК України, відповідно не може бути прийнято до уваги посилання прокурора на те, що на вимоги, які випливають з ст. 392 ЦК України не поширюється позовна давність.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У справі, яка є предметом перегляду, відповідачами ОСОБА_6 та ПП «СП ОСОБА_5» заявлено про застосування позовної давності.

На підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Відповідно до п. п. 1,2,3 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Частиною 1 статті 131 Конституції України органи прокуратури здійснюють представництво інтересів држави в суді у випадках і в порядку, визначених законом.

Пунктами 3, 4, 5 статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (Постанови ВСУ від 16 листопада 2016 року у справі №6-2469цс16, від 25.03.2015р. у справі № 11/163/2011/5003, від 22.03.2017 року №3-1486гс16/32, від 23.11.2016 року №9/17-4233-2011).

Відповідно до пунктів 1 та 4 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної ОСОБА_7 України № 2558-XII від 07.07.1992 року Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. Основними завданнями Фонду є, зокрема, захист майнових прав України на її території та за кордоном.

Законом України «Про Фонд державного майна України» від 09.12.2011 року передбачено, що Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності (ст.1). До основних завдань Фонду державного майна України, відповідодно до ст. 4 Закону, належать управління об'єктами державної власності та захист майнових прав державних підприємств, установ та організацій, а також корпоративних прав держави на території України та за її межами.

З урахуванням законодавчих положень про повноваження та завдання ФДМУ суд вважає, що з моменту складення реєстраційного посвідчення та реєстрації 04.12.1992 р. домоволодіння № 1 по площі Жовтневої революції в цілому за Одеською обласною радою профспілок, тобто за 25 років, у ФДМУ було достатньо часу для того, щоб дізнатись про порушення прав держави та вжити передбачених законом заходів для захисту цих прав. Оскільки таких заходів вжито не було, суд вважає, що ФДМУ пропущено встановлений законом строк для звернення до суду. Судом не приймаються до уваги твердження прокурора та ФДМУ щодо обізнаності стосовно порушення прав та інтересів держави лише з 2015 року, з моменту проведення перевірки прокуратурою Одеської області та звернення до суду з відповідним позовом, оскільки в даному випадку ФДМУ не міг не знати про факт не отримання ним у володіння спірного майна задовго до 2015 року.

Матеріали справи не містять обґрунтування наявності поважних причин для пропуску ФДМУ строку позовної давності в період з 04.12.1992 р. до подачі позову у 2015 році, тому суд приходить до висновку про відсутність поважних причин пропуску строку позовної давності і відмовляє у поновленні цього строку.

Що стосується позовних вимог, пред’явлених прокурором до ПП «СП ОСОБА_5» та ПП «Хвилинка», суд зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, прокурор наголошує на необхідності витребовування на користь держави майна, що існувало за часів СРСР та належало профспілковим органам, оскільки, за переконанням прокурора, таке майно в силу закону є державною власністю. Вказані обставини стосуються лише пятиповерхової адміністративної будівлі, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Куликове поле, 1.

Згідно з договором купівлі-продажу від 06.09.1995 р. Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради було продано, а ПП «Хвилинка» було придбано цілісний майновий комплекс загальною площею 56 кв.м., розташований за адресою: м. Одеса, вул. Куликове поле, 1. В подальшому, на підставі вказаного договору Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради було видано свідоцтво про право власності № 313 від 10.11.1998 р., на підтвердження факту належності ПП «Хвилинка» нежитлової окремо стоячої будівлі загальною площею 77,2 кв.м. за адресою: м. Одеса, Куликове поле, 1.

Відповідно до нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 26.11.2004 р. та від 29.12.2004 р., які укладені між ПП «Хвилинка» (Продавець) та ПП «СП ОСОБА_5» (Покупець), Продавцем було відчужено на користь Покупця 21/50 та 29/50 відповідно частин (загалом за двома договорами становить 1/1) нежитлової окремо стоячої будівлі, загальною площею 77,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, площа Куликове поле, 1. Право власності ПП «СП ОСОБА_5» на вказане майно було зареєстроване в установленому законом порядку.

Отже, майно, дійсним власником якого є ПП «СП ОСОБА_5», ніколи не належало профспілковим організаціям та не стосується адміністративної пятиповерхової будівлі, щодо якої існує реальний спір про право власності. Крім того, ПП «Хвилинка» на теперішній час взагалі не є власником обєкту нерухомості - нежитлової окремо стоячої будівлі, загальною площею 77,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, площа Куликове поле, 1.

В сукупності, вищевикладені обставини свідчать про те, що між прокурором, ФДМУ, ПП «Хвилинка» та ПП «СП ОСОБА_5» відсутні спірні неврегульовані питання, які стосуються майна колишніх організацій союзного підпорядкування, з приводу належності майна яких державі виник даний спір. З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність між ФДМУ, прокурором з однієї сторони та відповідачами ПП «Хвилинка» та ПП «СП ОСОБА_5», з іншої сторони, предмету спору, що, з урахуванням положень п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, є підставою для закриття провадження у даній справі щодо позовних вимог, пред’явлених до даних відповідачів.

Згідно з ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, а також вимоги ст. 74 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що провадження у справі № 916/3171/15 в частині позовних вимог, заявлених до Приватного підприємства «СП АТАВ», Приватного підприємства «Хвилинка» - закрити. В задоволені позову першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ОСОБА_6 професійних спілок Одеської області про визнання права власності, витребування майна з незаконного володіння та зобов’язання повернути майно відмовити повністю

Керуючись ст.ст. 73, 74, 86, 129, ст.ст. 231-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Провадження у справі № 916/3171/15 в частині позовних вимог, заявлених до Приватного підприємства «СП АТАВ», Приватного підприємства «Хвилинка» - закрити.

2. В решті позову відмовити.

Повне рішення складено та підписано 05 квітня 2018 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов