Рішення № 73192653, 28.03.2018, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 березня 2018 р. Справа № 918/768/17

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марача В.В.,

при секретарі Коваль С.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від імені якого діє філія "Центр транспортної логістики" ПАТ "Українська залізниця"

до відповідача Державного підприємства "Сарненське лісове господарство"

про стягнення в сумі 893 288,02 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: представник ОСОБА_1;

від відповідача: представник ОСОБА_2.

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 35,37 ГПК України відсутні.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця" (надалі - Позивач або Укрзалізниця або ПАТ "Українська залізниця") звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до Державного підприємства "Сарненське лісове господарство" (надалі - Відповідач або ДП "Сарненське лісове господарство") в якому просить стягнути з останнього 893 288 грн. 02 коп.

Свої вимоги Позивач мотивує тим, що на підставі Договору № 2209/1073-2012 від 28.12.2012 року про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах, надав Відповідачу послуги з перевезення вантажу. У зв'язку із затримкою вагонів №№ 32262347, 96398078, 32264426, 96398979 на шляху прямування працівниками регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" складено акти загальної форми №№ 10939, 10945, 680, 675, 674, 424, 425, 156, 161, 165, 4610, 4611, 4613, 4609, 158, 162, 164, 166, 15, 16, 23, 53, 58, 67, 7, 8, 14 та, керуючись Збірником тарифів, нараховано 893 288,02 грн. за надані послуги, а саме користування вагонами, маневрову роботу, зберігання вантажу, надання інформації про вантажні роботи (телеграми та повідомлення), подавання та забирання вагонів, зважування вантажів при затримці, а також провізну плату (тариф) за маршрутом Батьово - Чоп - Мукачево - Кольчино Львівської залізниці та внесено в накладні №№ 548156, 548453, 547612, 547604. Відтак, Позивач просить суд стягнути з Відповідача суму додаткових зборів та тарифу у розмірі 893 288,02 грн.

Відповідач надав суду письмовий відзив, в якому не погоджується з доводами та вимогами Позивача, посилаючись на наступне.

Вагони з вантажем "колоди із сосни" №№ 32264426, 96398979, 32262347, 96398078, відправником якого є ДП "Сарненський лісгосп", були затримані на шляху прямування на станції Батьово Львівської залізниці згідно заявки Закарпатської митниці ДФС на підставі п. 5 ПКМУ від 23.05.12 №467 та ст. 218, 338 Митного кодексу України.

Не погоджуючись із діями митниці, ДП "Сарненський лісгосп" оскаржено протиправну бездіяльність Закарпатської митниці ДФС щодо затримки залізничних вагонів, зокрема, №№32264426, 96398979, 32262347, 96398078.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі №817/1363/16 визнано протиправними дії Закарпатської митниці ДФС України щодо безпідставного затримання вагонів Державного підприємства "Сарненське лісове господарство" №96398078, №32262347, №32264426, №96398979, що слідували через зону діяльності Закарпатської митниці та визнано протиправною бездіяльність Закарпатської митниці ДФС України подо затримання вагонів №96398078, №32262347, №32264426, №96398979 понад встановлений граничний строк перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення у пунктах пропуску через державний кордон України.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду та Ухвалою Вищого адміністративного суду України залишено без змін постанову Рівненського окружного адміністративного суду у справі №817/1363/16.

Окрім того, 28 листопада 2016 року по факту затримання вагонів №96398979 та №32264426 Постановою Ужгородського міськрайонного суду провадження по адміністративній справі (справі про порушення митних правил) відносно директора ОСОБА_3 закрито за відсутністю складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України.

26 грудня 2016 року Апеляційним судом Закарпатської області постанова судді Ужгородського міськрайонного суду від 28.11.2016 року залишено без змін. Постанова Апеляційного суду Закарпатської області оскарженню не підлягає.

09 березня 2017 року по факту затримання вагонів №96398078 та №32262347 Постановою Ужгородського міськрайонного суду провадження по адміністративній справі (справі про порушення митних правил) відносно директора ОСОБА_3 закрито за відсутністю складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України.

Вищевказані постанови судів підтверджують, що фактів незаконного переміщення товарів у вагонах №№32264426, 96398979, 32262347, 96398078 не виявлено.

Більше того, сума витрат, що є предметом позову, була нарахована Позивачем не по вині вантажовідправника, а внаслідок незаконних дій Закарпатської митниці ДФС.

Відповідно до п. 5 ст. 338 Митного кодексу України передбачено, що огляд проводиться за рахунок органу, з ініціативи або на підставі інформації якого прийнято рішення про його проведення. Якщо в результаті проведення огляду виявлено факт незаконного переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, витрати, пов'язані з проведенням огляду, відшкодовуються власником зазначених товарів, транспортних засобів.

У зв'язку з тим, що фактів незаконного переміщення товарів по факту затримання спірних вагонів не виявлено та враховуючи встановлену рішеннями судів незаконність дій Закарпатської митниці ДФС щодо затримання вагонів, відповідач вважає, що відповідно до ст. 338 Митного кодексу України відсутні правові підстави для оплати Державним підприємством "Сарненське лісове господарство" витрат, пов'язаних із затримкою вагонів №32264426, 96398979, 32262347, 96398078.

Відповідач вважає, що саме митниця повинна нести відповідальність за шкоду, заподіяну позивачу та відшкодувати вартість додаткових зборів, пов'язаних із затримкою вагонів №32264426, 96398979, 32262347, 96398078.

Окрім цього, оскільки перевезення вагонів №32264426, 96398979, 32262347, 96398078 за накладними №№548156, 548453, 547612, 547604 є міжнародним залізничним перевезенням, для врегулювання правовідносин, що склались, в тому числі щодо платежів, застосовуються норми УМВС (Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення).

Згідно ст. 31 УМВС претензії та позови відправника або одержувача до залізниць по договору перевезення, а також вимоги та позови залізниць до відправників та одержувачів про сплату провізних платежів, штрафів та про відшкодування шкоди можуть бути заявлені протягом 9 місяців.

Пунктом 2 ст. 31 УМВС передбачено, що строки вираховуються з дня виникнення обставин, що слугували підставою для їх пред'явлення.

При цьому, в силу вимог ст. 31 УМВС, такий строк обчислюється з дня встановлення обставин, що спричинили заявления позову (складання комерційного акта, акта загальної форми, списання коштів з особового рахунку тощо) (аналогічна позиція викладена в п. 2.12. роз'яснення Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики з вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" від 2-05.2002 року №04-5/601).

Обставини, що стали підставою для звернення до суду із позовом про стягнення платежів в розмірі 893 288,02 грн. були встановлені актами загальної форми, на які посилається позивач.

При цьому акт загальної форми №10939 від 18.05.2016 року та Акт №10945 від 19.05.2016 р. є свідченням початку строку затримки вагонів, а Акт №8 від 22.10.2016 року та Акт №16 від 22.10.2016 року є свідченням встановлення факту закінчення затримки вагонів, тобто є саме періодом (днем) виникнення обставин, що слугували для позивача підставою для пред'явлення даного позову. Відтак, відповідач вважає, що строки позовної давності необхідно вираховувати саме з 22 жовтня 2016 р.

Таким чином, відповідач вважає, що Позивач, звернувшись із позовною заявою 27 жовтня 2017 року, пропустив 9-місячний строк позовної давності, становлений ст. 31 УМВС, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Від Відповідача до суду надійшла заява про застосування строків позовної давності, в якій останній, посилаючись на ч. 6 ст. 315 Господарського кодексу України та ст. 31 УМВС, зазначив про те, що обставини, що стали підставою для звернення до суду із позовом про стягнення платежів в розмірі 893 288,02 грн. були встановлені актами загальної форми, на які посилається позивач та які знаходяться в матеріалах справи. При цьому акт загальної форми №10939 від 18.05.2016 року та Акт №10945 від 19.05.2016 р. є свідченням початку строку затримки вагонів, а Акт №8 від 22.10.2016 року та Акт №16 від 22.10.2016 року є свідченням встановлення факту закінчення затримки вагонів, тобто є саме періодом (днем) виникнення обставин, що слугували для позивача підставою для пред'явлення даного позову. Відтак, вважаємо, що строки позовної давності необхідно вираховувати саме з 22 жовтня 2016 р. Таким чином, вважає, що Позивач, звернувшись із позовною заявою 27 жовтня 2017 року, пропустив 9-місячний строк позовної давності, встановлений ст. 31 УМВС, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Тому, просить суд застосувати строк позовної давності до вимог Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця" про стягнення 893 288,02 грн. та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Від Позивача до суду надійшло заперечення на заяву про застосування строків позовної давності, в якій останній не погоджується із заявою та обґрунтуваннями, наведими в ній, та вказує на те, що Відповідачем обґрунтовано заяву ст. 31 УМВС, яка встановлює дев'ятимісячний строк позовної давності, виключно для претензій та позовів Вантажовідправника до Перевізника. Інших положень щодо строків давності, які пред'являються перевізником, Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення зі змінами від 16.10.2015 не містить. Тому, просить відмовити Відповідачу у задоволенні поданої ним заяви про застосування строків позовної давності.

Від Відповідача до суду надійшло пояснення на заперечення, відповідно до якого, останній пояснює наступне.

У Запереченні представником Позивача вказано, що ст. 31 УМВС (в новій редакції від 16.10.2015 року ст. 48 УМВС), встановлено дев'ятимісячний строк позовної давності виключно для заявлення позовів Вантажовідправника до Перевізника.

Разом з тим, Статтею 5 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС), в редакції від 16.10.2015 р., визначено, що при відсутності відповідних положень в діючий Угоді застосовується національне законодавство тієї країни, в якій правоздатна особа реалізує свої права.

У відповідності до статті 256 та статті 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Статтею 137 Статуту залізниць України встановлено, що позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється: а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Предметом спору у даній справі є вимога Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця" про стягнення з Державного підприємства "Сарненське лісове господарство" 893 288,02 грн.

Частиною 5 статті 315 ГК України визначено, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Подіями, які стали підставою для подання позову є надання послуг та додаткові збори, пов'язані із затриманням вагонів, про що складено акти загальної форми. При цьому акт загальної форми №10939 від 18.05.2016 року та Акт №10945 від 19.05.2016 р. є свідченням початку строку затримки вагонів, а Акт №8 від 22.10.2016 року та Акт №16 від 22.10.2016 року є свідченням встановлення факту закінчення затримки вагонів, тобто є саме періодом (днем) виникнення обставин, що слугували для позивача підставою для пред'явлення даного позову.

Таким чином, шестимісячний строк позовної давності закінчився 22 квітня 2017 року. Позовна заява направлена позивачем 27 жовтня 2017 року.

Таким чином, відповідач вважає, що позов пред'явлено з пропуском встановленого шестимісячного строку.

Враховуючи наведене, керуючись п. 3 ст. 42 ГПК України, просить відмовити Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця" в задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Від Відповідача до суду надійшли заперечення, відповідно до яких останній зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, господарські відносини між позивачем та відповідачем здійснювалися відповідно до умов укладеного між Державним підприємством "Сарненське лісове господарство" (Замовник), та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (Виконавець) Договору № 2209/1073-2012 від 28.12.2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах (далі - Договір), в редакції Додаткової угоди № 4 від 01.12.2015 до нього.

Відповідно до п. 1.1. Договору Виконавець зобов'язується за плату і за рахунок Замовника виконати або організувати виконання визначених цим Договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів на власних напіввагонах.

Відповідно до п.п. 2.2.5. п. 2.2. Договору, замовник зобов'язаний здійснювати попередню оплату за послуги, повязані з організацією перевезезень вантажів, що замовлені Замовником, шляхом перерахування коштів у сумах, що відповідають обсягу замовлених послуг.

Підпунктом 2.2.7 пункту 2.2 Договору сторони передбачили обов'язок Замовника проводити оплату за надані послуги, пов'язані з організацією перевезень вантажів, та інші додаткові послуги, повязані з перевезеннями вантажів, які замовлені Замовником, відповідно до розділу 3 Договору.

Згідно з підпунктом 3.4.5 пункту 3.4 Договору, Виконавець відображає в особовому рахунку використання Замовником коштів для оплати послуг, пов'язаних з організацією перевезень вантажів, що замовлені замовником, та щодобово протягом періоду надання послуг надає Замовнику в електронному вигляді переліки перевізних документів.

Згідно з пунктом 9.1 Договору, Договір набирає чинності з дати підписання та діє до 31.12.2016 року, а в частині проведення розрахунків за надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажів - до повного здійснення розрахунків.

Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно- правовими актами.

Основним видом діяльності залізниці, як залізничного транспорту, є здійснення перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні залізничної мережі.

Окремо відмічає, що п. 3.1, п/п.1 п.3.2 Положення про філію "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця", затвердженого Рішенням правління ПАТ "Укрзалізниця" від 09.03.2017 протокол №Ц-57/18 Ком.т., встановлено, що метою та предметом діяльності філії є задоволення потреб держави та юридичних і фізичних осіб в безпечних якісних залізничних перевезеннях та надання послуг з перевезення вантажів. Відтак вважає, що Договір про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напівввагонах від 28.12.2012 року №2209/1073-2012 в редакції Додаткової угоди №4 від 01.12.2015 року за своєю правовою природою є саме договором перевезення, і, відповідно, має регулюватися нормами Закону про перевезення.

Крім того, підтвердженням того, що між сторонами виникли правовідносини по перевезенню є складання перевізного документа - транспортних накладних, в яких, зокрема, як перевізника, зазначено станції відправлення ПАТ "Українська залізниця".

Послуги, вартість яких просить стягнути Позивач, є похідними від перевезення вантажу, і надані Позивачем саме у зв'язку з здійсненням ним перевезення за замовленням Відповідача.

Статтею 137 Статуту залізниць України, зокрема встановлено, що позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється: а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Таким чином, вважає, що наведені норми ГК України і Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які встановлюють скорочений шестимісячний строк позовної давності та регулюють питання його перебігу відносно позову залізниці до вантажоодержувача, що випливають із перевезення.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Подіями, які стали підставою для подання позову є надання послуг та додаткові збори, пов'язані із затриманням вагонів, про що складено акти загальної форми. При цьому акт загальної форми №10939 від 18.05.2016 року та Акт №10945 від 19.05.2016 р. є свідченням початку строку затримки вагонів, а Акт №8 від 22.10.2016 року та Акт №16 від 22.10.2016 року є свідченням встановлення факту закінчення затримки вагонів, тобто є саме періодом (днем) виникнення обставин, що слугували для позивача підставою для пред'явлення даного позову.

Відповідно шестимісячний строк позовної давності закінчився 22 квітня 2017 року. Позовна заява направлена позивачем 27 жовтня 2017 року. Таким чином, вважаємо, що позов пред'явлено з пропуском встановленого шестимісячного строку.

Враховуючи наведене, відповідач просить відмовити Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця" в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності.

Від Позивача до суду надійшло заперечення на заяву про застосування строків позовної давності в якій останній вказує на те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню скорочені строки позовної давності, які передбачені у відносинах з перевезення вантажів (що встановлений частиною 5 статті 315 ГК України), так як спір виник не щодо договору перевезення та не в порядку ст. 137 Статуту залізниць України, а через порушення Відповідачем умов договору про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах від 28.12.2012 р. № 2209/1073-2012 в редакції додаткової угоди № 4 від 01.12.2015 р. Відтак, Позивач вважає, що до правовідносин, що виникли між ПАТ "Укрзалізниця" та ДП "Сарненське лісове господарство" з Договору, застосовується загальний строк позовної давності, визначений статтею257 ЦК України, - три роки.

Разом з тим, від Позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначає наступне.

ДП "Сарненське лісове господарство" здійснює посилання на норми УМВС, які втратили чинність на момент надання послуг. З аналізу положень ст. 48 УМВС вбачається, що нею визначаються строки давності за позовами, які пред’являються саме до перевізника. Інших положень щодо строків давності, зокрема, щодо позовів, які пред’являються перевізником, Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення зі змінами від 16.10.2015 не містить.

ПАТ "Укрзалізниця" не є перевізником, а ДП "Сарненське лісове господарство" не є вантажовідправником в розумінні укладеного між сторонами договору та чинного законодавства України.

Підставою звернення до суду є порушення Відповідачем умов договору про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напівввагонах від 28.12.2012 року №2209/1073-2012 в редакції Додаткової угоди №4 від 01.12.2015 року, укладеного ПАТ "Укрзалізниця" та ДП "Сарненське лісове лісове господарство". Позов не випливає з договору перевезення. Спори, що випливають з накладних, долучених до матеріалів справи, відсутні.

ПАТ є господарюючим суб’єктом, здійснює господарську діяльність на власний ризик, має право укладати різні види договорів, які не суперечать законодавству та задовольняють потреби, перш за все, споживача. В тому числі, і договори про надання послуг.

Відповідно до умов укладеного між державним підприємством "Сарненське лісове господарство" (Замовник) та публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (Виконавець) Договору Виконавець зобов’язується за плату і за рахунок Замовника виконати або організувати доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов’язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Відповідно до умов Договору Виконавець зобов’язується за плату і за рахунок Замовника виконати або організувати виконання визначених цим Договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів у власних напіввагонах (п. 1.1. Договору).

Договір не містить умов щодо зобов'язань Виконавця доставити ввірений їй Замовником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі.

Відтак, Додатком № 1 від 01.12.2015 року до Додаткової угоди № 4 сторони погодили перелік додаткових послуг, пов’язаних з перевезенням вантажів до Договору від 28.12.2012 р. № 2209/1073-2012.

Додатком № 2 від 01.12.2015 року до Додаткової угоди № 4 сторони затвердили протокол погодження договірної ціни до Договору від 28.12.2012 р. № 2209/1073-2012, яким погодили вартість (ціну) послуг з організації перевезень вантажів Замовника згідно з наданими Заявками по кожному вагону.

Отже, враховуючи вищевикладене, позов у справі № 918/768/17 випливає з договору про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напівввагонах від 28.12.2012 року №2209/1073-2012 в редакції Додаткової угоди №4 від 01.12.2015 року, а не з договору перевезення та не в порядку статті 137 Статуту залізниць України.

Відтак до правовідносин, що виникли між ПАТ "Укрзалізниця" та ДП "Сарненське лісове господарство" з Договору, застосовується загальний строк позовної давності, визначений статтею 257 ЦК України, - три роки.

ПАТ "Укрзалізниця", відповідно до Договору, є Виконавцем, а ДП "Сарненське лісове господарство" — Замовником, гцо погоджено сторонами при укладенні додаткової угоди №4 до Договору без розбіжностей. На момент розгляду справи договір є чинним.

Відтак, Позивач, враховуючи законодавчо встановлений предмет діяльності ПАТ "Укрзалізниця", є перевізником виключно під час виконання договору перевезення.

Отже, ПАТ "Укрзалізниця" та ДП "Сарненське лісове господарство" у відносинах за Договором виступали Виконавцем і Замовником, з колом прав та обов’язків, не притаманних Перевізнику та Вантажовідправнику в розумінні статей 307 - 315 ГК України, 909 ЦК України, Статуту залізниць України.

Перевізний документ (накладна) у правовідносинах, що виникли з Договору, є нічим іншим, як первинним документом, який підтверджує реальність господарської операції і в якому відображається, зокрема, вартість додаткових зборів.

Як вбачається з умов Договору та, зокрема, Протоколу погодження договірної ціни (Додаток №2 до Договору), вартість (ціна) послуг з організації перевезень вантажів Замовника визначається по кожному вагону, а не за кожне перевезення.

Надані послуги з організації перевезень вантажів, вартість яких Позивач просить стягнути з Відповідача, виникли у зв’язку з використанням власних напіввагонів на умовах Договору, якими передбачено чіткий порядок користування вагонами, в тому числі, за територією України, порядок оплати та порядок повернення вагонів.

Положеннями чинного законодавства, які мають бути застосовані до спірних правовідносин (зокрема, ч. 2 ст. 218 Митного кодексу України) визначений обов'язок власників товару або уповноважених ними осіб щодо оплати операцій, здійснених під час проведення митного контролю на залізничному транспорті, незалежно від факту виявлення незаконного переміщення товару під час здійснення такого контролю.

Також, оскільки перевезення за накладними №548156, 548453, 547612, 547604 є міжнародним залізничним перевезенням, для врегулювання правовідносин, що склались, в тому числі, щодо платежів, застосовуються норми Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, незалежно від правомірності прийнятих митними органами рішень щодо затримання вагонів, що фактично є перешкодою для здійснення перевезення, та встановлення в результаті вини власника вантажу, ПАТ "Укрзалізниця", з урахуванням норм Угоди про міжнародне залізничне сполучення, ст. 218 Митного кодексу України відшкодовуються всі витрати, пов’язані з виникненням такої перешкоди.

Крім того, як зазначено у позовній заяві, вартість додаткових зборів, пов’язаних з перевезенням вантажів, внесених до перевізних документів та встановлених Збірником тарифів, включається до вартості послуг за договором.

Посилання ДП "Сарненське лісове господарство" на п. 1.10 Правил розрахунків за перевезення вантажів є хибним також тому, що вказана норма не застосовується при міжнародних перевезеннях.

Позивачем до суду подано заяву про визнання поважними причин пропуску позовної давності, в якій останній вказує на те, що у провадженні Вищого господарського суду України слухалась справа № 910/22697/16, за касаційною скаргою ДП "Сарненське ЛГ", предметом розгляду якої була правомірність списання з рахунку ДП "Сарненське ЛГ" додаткових зборів за надані послуги. ДП "Сарненське лісове господарство" наполягало на тому, що таке списання не є правомірним та таким, що веде до скрутного положення підприємства. Отже, не зважаючи на винесене рішення касаційною інстанцією, ДП "Сарненське ЛГ" не задоволено претензію, хоча вимоги обгрунтовувались тими ж обставинами, доводами та підтверджуючими докуменами, на підставі яких винесено згадане рішення ВГС України. Таким чином, подання ПАТ "Укрзалізниця" позовної заяви про стягнення 893 288,02 грн. з ДП "Сарненське лісове господарство" паралельно з розглядом справи №910/22697/16 призвело б до подання позову з тих самих підстав, тими самими сторонами з тим самим предметом. Даний позов, у редакції пункту 2 статті 81 ГПК України (в редакції на момент подання), підлягав би залишенню без розгляду. Відтак, керуючись частиною п'ятою ст. 267 ЦК України, просимо суд, з огляду на вищевикладене та доводи викладені в позовній заяві, визнати причини пропуску позовної давності поважними та розглянути позовну заяву та вимоги, викладені в ній, по суті, тим самим захистити порушене право ПАТ "Укрзалізниця".

Відповідачем до суду подано заперечення на заяву позивача про визнання поважними причин пропуску позовної давності, відповідно до якої останній вказує на те, що за своєю правовою природою договір № 2209/1073-2012 від 25.12.2012 року між ДП "Сарненський лісгосп" та ДП "Український транспортно-логістичний центр" є саме договором перевезення і до правовідносин, які випливають з цього договору повинні застосовуватися норми Статуту залізниць України та ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України, зокрема 6-місячний строк позовної давності для позовів залізниць до вантажовідправників.

Ще однією з причин пропуску позовної давності позивач зазначає паралельний розгляд справи №910/22697/16 за касаційною скаргою ДП "Сарненський лісгосп" у Вищому господарському суді України.

Предметом спору у справі №910/22697/16 є повернення коштів у розмірі 118 685,90 грн. за простій вагонів №96392329, 96398276, 322623667, №96290325, 32261752, 96392303, 67161224, 68772771, 68569102. Позивач у вказаній справі — ДП "Сарненський лісгосп". Відповідач — ПАТ "Укрзалізниця" в особі Філії "УТЛЦ". Підставою позову у справі №910/22697/16 є безспірний порядок списання коштів відповідачем з особового рахунка позивача, який не передбачено чинним законодавством України та суперечить п. 2.10 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 та нормам Господарського процесуального кодексу України.

Предметом спору у справі №918/768/17 є вимога Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця" про стягнення з Державного підприємства "Сарненське лісове господарство" 893 288,02 грн. витрат, пов'язаних із затримкою зовсім інших вагонів - №№32264426, 96398979, 32262347, 96398078.

Відповідач вважає, що винесене рішення касаційною інстанцією у справі №910/22697/16 не позбавляє ДП "Сарненський лісгосп" права захисту своїх прав щодо стягнення зовсім іншої суми витрат, пов'язаних із затримкою зовсім інших вагонів та не викликає обов'язку у беззаперечному задоволенні претензійних вимог ПАТ "Укрзалізниця" щодо стягнення спірної суми, які на думку позивача є однорідними.

Відтак, Справа №910/22697/16 та Справа №918/768/17 не є справами між тими ж сторонами, з тих самих підстав, з тим самим предметом. А тому, основне посилання Позивача на унеможливлення подання позову з додержанням строку позовної давності з причин паралельного розгляду справи №910/22697/16, підлягає спростуванню.

Окрім того, в обгрунтування визнання причин пропуску позовної давності поважними, позивач посилається на ті обставини, що договірні відносини Сторін виникли ще у 2012 році — на підставі Договору №2209/1073-2012 від 25.12.2012 року про надання послуг з організації перевезень договору про надання послуг.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 2.12 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" від 29.05.2002 року №04-5/601 такий строк обчислюється з дня встановлення обставин, що спричинили заявления позову (складання комерційного акта, акта загальної форми, списання коштів з особового рахунку тощо).

Відтак, обставини, що стали підставою для звернення до суду із позовом про стягнення платежів в розмірі 893 288,02 грн. були встановлені актами загальної форми, на які посилається позивач та які знаходяться в матеріалах справи. При цьому акт загальної форми №10939 від 18.05.2016 року та Акт №10945 від 19.05.2016 р. є свідченням початку строку затримки вагонів, а Акт №8 від 22.10.2016 року та Акт №16 від 22.10.2016 року є свідченням встановлення факту закінчення затримки вагонів, тобто є саме періодом (днем) виникнення обставин, що слугували для позивача підставою для пред'явлення даного позову. Відповідач вважає, що позивач не був позбавлений можливості пред'явити позов до відповідача в межах шестимісячного строку позовної давності, а представник позивача не навів жодних аргументів щодо поважності причин пропуску такого строку. Враховуючи наведене, керуючись п. 3 ст. 42 ГПК України, просить відмовити Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" у визнанні поважними причини пропуску позовної давності та в задоволенні позову відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності.

Представник позивача в судовому засіданні 28.03.2018 року підтримав позовні вимоги, з підстав зазначених у позовній заяві та з урахуванням письмових пояснень.

Представник відповідача в судовому засіданні 28.03.2019 року заперечив проти позовних вимог, з підстав зазначених у відзиві з урахуванням заяви про застосування строків позовної давності.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, безпосередньо дослідивши докази у справі, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

Відповідно до умов укладеного між Державним підприємством "Сарненське лісове господарство" (Замовник), та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (Виконавець) Договору № 2209/1073-2012 від 28.12.2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах (далі - Договір), в редакції Додаткової угоди № 4 від 01.12.2015 до нього, Виконавець зобов'язується за плату і за рахунок Замовника виконати або організувати виконання визначених цим Договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів на власних напіввагонах (п. 1.1. Договору).

На шляху прямування на станції Батьово Львівської залізниці на вимогу митних органів України були затримані вагони №№ 32264426, 96398979, 32262347, 96398078, відправником яких є Відповідач, для огляду товарів. На підставі заявки митних органів вказані вагони були затримані, про що складені акти загальної форми. Причиною затримки митними органами цих вагонів є саме товари лісопродукції ("колоди із сосни"), що в них перевозилися. Зазначені дії митних органів призвели до нарахування додаткових зборів.

За затримку вагонів на шляху прямування працівниками регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" нараховано додаткові збори в розмірі 893 288,02 грн. за надані послуги, а саме користування вагонами, маневрову роботу, зберігання вантажу, надання інформації про вантажні роботи (телеграми та повідомлення), подавання та забирання вагонів, зважування вантажів при затримці, а також провізну плату (тариф) за маршрутом Батьово - Чоп - Кольчино Львівської залізниці та внесено в накладні №№ 548156, 548453, 547612, 547604.

З метою досудового врегулювання спору, Позивач звертався до Відповідача з претензією № ЦТЛ-22/438 від 08.08.2017 року з вимогою сплатити 893 288,02 грн..

Відповідачем надано Позивачу відповідь на претензію № 444 від 06.09.2017 р., відповідно до якої ДП "Сарненський лісгосп" повідомив, що останнім було оскаржено у судовому порядку протиправні дії Закарпатської митниці щодо безпідставного затримання вагонів Відповідача, що слідували через зону діяльності Закарпатської митниці. Судовими рішеннями підтверджено протиправність дій Закарпатської митниці ДФС щодо затримання вагонів №№ 32264426, 96398979, 32262347, 96398078. Відтак, у судовому порядку доведено, що затримка вказаних вагонів сталася не з вини ДП "Сарненське лісове господарство", а тому відповідно до п. 1.10 Правил розрахунків за перевезення вантажів підстави для стягнення коштів в розмірі 893 288,02 грн. за рахунок ДП "Сарненське лісове господарство" відсутні.

У статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК україни) зазначається, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 24, п. 29 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України (далі - МК України) митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. Митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Згідно з ч. 2 ст. 218 МК України, розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

Частинами 1, 2 статті 325 МК України визначено, що за письмовою заявою власника товарів або уповноваженої ним особи та з дозволу органу доходів і зборів можуть здійснюватися навантаження, вивантаження, перевантаження, усунення пошкоджень упаковки, розпакування, упакування, перепакування, зважування та визначення інших істотних характеристик товарів, що перебувають під митним контролем, взяття проб та зразків таких товарів, зміна ідентифікаційних знаків чи маркування на цих товарах або їх упаковці, транспортних засобах комерційного призначення, а також заміна транспортного засобу комерційного призначення. Зазначені операції здійснюються за рахунок власника товарів, що переміщуються через митний кордон України, або уповноваженої ним особи. У разі відмови у наданні дозволу на здійснення зазначених операцій орган доходів і зборів зобов'язаний невідкладно письмово повідомити особу, яка звернулася із заявою про надання такого дозволу, про причини і підстави відмови. У встановлених цим Кодексом випадках органи доходів і зборів з власної ініціативи або з ініціативи правоохоронних органів мають право у письмовій формі вимагати від осіб, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України, проведення операцій, передбачених частиною першою цієї статті. У такому разі витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються органом, з ініціативи якого вони проводилися. Якщо в результаті проведення таких операцій виявлено порушення законодавства України, витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються власником товарів, транспортних засобів комерційного призначення або уповноваженими ними особами.

Відповідно до ч. 5 ст. 338 МК України, крім випадків, зазначених у частинах другій - четвертій цієї статті, огляд (переогляд) товарів, транспортних засобів комерційного призначення може проводитися за наявності достатніх підстав вважати, що переміщення цих товарів, транспортних засобів через митний кордон України здійснюється поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, у тому числі в разі отримання відповідної офіційної інформації від правоохоронних органів. Вичерпний перелік відповідних підстав визначається Кабінетом Міністрів України. З метою проведення огляду (переогляду) товарів посадові особи органів доходів і зборів самостійно вживають заходів, передбачених цим Кодексом, на всій митній території України, включаючи зупинення транспортних засобів для проведення їх огляду (переогляду), в межах контрольованого прикордонного району та прикордонної смуги. Такий огляд (переогляд) проводиться за рахунок органу, з ініціативи або на підставі інформації якого прийнято рішення про його проведення. Якщо в результаті проведення огляду (переогляду) виявлено факт незаконного переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, витрати, пов'язані з проведенням огляду (переогляду), відшкодовуються власником зазначених товарів, транспортних засобів або уповноваженою ним особою.

Так, з аналізу вказаних положень Митного кодексу України вбачається, що ст. ст. 325, 338 Митного кодексу України, включені у глави 47 "Організація митного контролю" та 48 "Зони митного контролю" відповідно, які містять загальні принципи та норми проходження процедури митного контролюю та здійснення огляду (переогляду) транспортних засобів комерційного призначення, тоді як ст. 218 Митного кодексу України включена у главу 32 "Митні формальності на залізничному транспорті", яка містить спеціальні норми проведення митних процедур саме на залізничному транспорті та підлягає застосуванню в даному випадку до спірних правовідносин сторін, як спеціальна норма права.

Згідно із ст. 119 Статуту залізниць України, за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням.

Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць (ст. 129 Статуту залізниць України).

Згідно з п. 3 розділу ІІ Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25 лютого 1999 року, облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46 (додаток 1), Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к (додаток 11), які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 (додаток 2), Пам'яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к (додаток 8), Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами (додаток 12), Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а (додаток 3), Актів загальної форми ГУ-23 (додаток 6). За договором між вантажовласником і залізницею всі ці документи можуть оформлятися і надаватися в електронному вигляді. Порядок здійснення електронного документообігу під час перевезення вантажів залізничним транспортом у внутрішньому сполученні регламентується додатком до договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.

Пунктом 4 (абз. 20) розділу ІІ вищезазначених Правил користування вагонів та контейнерів визначено, що плата за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу нараховується за Відомостями плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу (додаток 10), які оформляються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів. Відомості плати за користування вагонами, контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, Пам'ятки про подавання/забирання вагонів, Пам'ятки про видачу/приймання контейнерів, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами оформляються в електронному або паперовому вигляді. На вимогу вантажовласника йому надається копія Пам'ятки про подавання/забирання вагонів, Пам'ятки про видачу/приймання контейнерів.

При цьому, за змістом п. 1.8 розділу ІІІ "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги", затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 317 від 26.03.2009р. (далі - "Збірник тарифів") за маневрову роботу, що виконується локомотивом залізниці не одночасно з подачею або забиранням вагонів на вимогу власника під'їзної колії, вантажовласника або порту, яка оформлена пам'яткою про подавання/забирання вагонів (форми ГУ-45), із зазначенням у ній часу, протягом якого виконувалась маневрова робота, нараховується збір у розмірі 292,6 грн за кожні півгодини роботи локомотива, рахуючи неповні півгодини за повні.

Пунктом 9 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. № 644, визначено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема згідно з актів загальної форми, Позивачем нараховані додаткові збори Відповідачу за користування вагонами, маневрову роботу, зберігання вантажу, надання інформації про вантажні роботи (телеграми та повідомлення), подавання та забирання вагонів, зважування вантажів при затримці, а також провізну плату, на загальну суму 893 288,02 грн.

Отже, вимоги Позивача в частині стягнення з Відповідача додаткових зборів у розмірі 893 288,02 грн. порушені та ґрунтуються на договорі та законі.

Представником Відповідача до винесення рішення зі спору подана заява про застосування строків позовної давності при вирішенні спору.

Статтею 5 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС), в редакції від 16.10.2015 р., визначено, що при відсутності відповідних положень в діючий Угоді застосовується національне законодавство тієї країни, в якій правоздатна особа реалізує свої права.

У відповідності до статті 256 та статті 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Статтею 137 Статуту залізниць України встановлено, що позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється: а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця" про стягнення з Державного підприємства "Сарненське лісове господарство" додатковий збір за затримку вагонів на загальну суму 893 288,02 грн..

Частиною 5 статті 315 ГК України визначено, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Подіями, які стали підставою для подання позову є надання послуг та додаткові збори, пов'язані із затриманням вагонів, про що складено акти загальної форми. При цьому акт загальної форми № 10939 від 18.05.2016 року та Акт загальної форми № 10945 від 19.05.2016 р. - початок строку затримки вагонів, а Акт загальної форми № 8 від 22.10.2016 року та Акт загальної форми № 16 від 22.10.2016 року - закінчення затримки вагонів, тобто є саме періодом (днем) виникнення обставин.

Таким чином, шестимісячний строк позовної давності за вимогами, що випливають з вказаних актів, закінчився 22 квітня 2017 року.

Позовна заява направлена Позивачем на адресу суду 10.11.2017 р., про що свідчить відбиток штемпеля відділення поштового зв'язку м. Київ на конверті та описі вкладення у цінний лист (а.с. 84).

Таким чином, позов пред'явлено з пропуском встановленого Статутом, Господарським та Цивільним кодексами, шестимісячного строку.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Аналогічна правова позиція висвітлена в п. 2.2. та п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".

Водночас, Позивачем подано заяву про визнання поважними причин пропуску позовної давності.

В обґрунтування вказаної вище заяви позивач вказує на те, що договір про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування, тому до правовідносин застосовується загальний строк позовної давності - три роки. Разом з тим, позивач зазначає, що у провадженні Вищого господарського суду України слухалась справа № 910/22697/16, предметом розгляду якої була правомірність списання з рахунку ДП "Сарненське ЛГ" додаткових зборів за надані послуги. Позивач зазначає, що подання ПАТ "Укрзалізниця" позовної заяви про стягнення 893 288,02 грн. з ДП "Сарненське лісове господарство" паралельно з розглядом справи №910/22697/16 призвело б до подання позову з тих самих підстав, тими самими сторонами з тим самим предметом.

Однак з таким твердженням суд погодитись не може, оскільки справа №910/22697/16 та справа №918/768/17 не є справами між тими ж сторонами, з тих самих підстав, з тим самим предметом позову. Відтак, посилання Позивача на унеможливлення подання позову з додержанням строку позовної давності з причин паралельного розгляду справи №910/22697/16, не приймається судом, як поважність причин пропущення строку позовної давності.

За таких обставин, враховуючи, що наведені позивачем причини пропуску строку позовної давності не є поважними, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця" про визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Заперечення Позивача про те, що відносини які склалися між ним та Відповідачем в даному випадку, не є правовідносинами по перевезенню вантажу, а відтак не підлягає застосуванню ст. 315 ГК України є необгрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Статтею 9 цього ж Кодексу передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Відповідно до статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 та 2 статті 307 ГК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Статтею 1 Закону Україн "Про залізничний транспорт" визначено, що залізничний транспорт - виробничо-технологічний комплекс підприємств залізничного транспорту, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо. Залізниця - відокремлений підрозділ акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування (далі - АТ "Укрзалізниця"), утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", який здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні залізничної мережі.

Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457 (із змінами та доповненнями), встановлено, що залізничний транспорт загального користування є однією з базових галузей економіки України, що забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв'язки і потреби населення у перевезеннях. Основною організаційною ланкою на залізничному транспорті є залізниця. Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту. Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування.

Тобто всіма наведеними нормами стверджується, що основним видом діяльності залізниці, як залізничного транспорту, є здійснення перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні залізничної мережі.

Окремо слід відмітити, що п. 3.1, п/п.1 п.3.2 Положення про філію "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця", затвердженого Рішенням правління ПАТ "Укрзалізниця" від 09.03.2017 протокол №Ц-57/18 Ком.т., встановлено, що метою та предметом діяльності філії є задоволення потреб держави та юридичних і фізичних осіб в безпечних якісних залізничних перевезеннях та надання послуг з перевезення вантажів.

Відтак, Договір про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напівввагонах від 25.12.2012 року №2209/1073-2012 в редакції Додаткової угоди №4 від 01.12.2015 року за своєю правовою природою є саме договором перевезення, і, відповідно, має регулюватися нормами Закону про перевезення.

Крім того, суд зазначає, що підтвердженням того, що між сторонами виникли правовідносини по перевезенню є складання перевізного документа - транспортних накладних, в яких, зокрема, як перевізника, зазначено станції відправлення ПАТ "Українська залізниця".

Отже, наведені норми ГК України і Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які встановлюють скорочений шестимісячний строк позовної давності та регулюють питання його перебігу відносно позову залізниці до вантажоодержувача, що випливають із перевезення.

Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного суду України від 09.08.2017 року у справі № 904/7033/16.

Відповідачем заявлено про сплив позовної давності і господарським судом встановлено, що право та охоронюваний законом інтерес Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця" порушені, однак позовна давність спливла.

Пунктом 4 статті 267 ЦКУ передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, суд відмовляє Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця" в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на Позивача.

Керуючись статтями 129, 232-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця" до Державного підприємства "Сарненське лісове господарство" про стягнення 893 288 грн. 02 коп. відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Рівненського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано "05" квітня 2018 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.