Рішення № 73192142, 04.04.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.04.2018 м.Харків Справа № 905/21/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор’євій М.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаська насосна компанія», м.Павлоград, Дніпропетровська область

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Шахта імені ОСОБА_1», м.Авдіївка, Донецька область

про: стягнення 2336944,07грн.

за участю представників:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

Суть справи:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Донбаська нансосна компанія” м.Павлоград, Дніпропетровська область, звернувся до господарського суду Донецької області області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства “Шахта імені ОСОБА_1”, м.Авдіївка, Донецька область про стягнення грошових коштів у розмірі 104713,91грн., з яких: 68724,00грн. – основний борг; 28575,56грн. – інфляційні нарахування; 7414,35грн. - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на не виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором поставки №1118 від 11.12.13р. в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару.

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/21/18.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 15.01.18р. відкрито провадження у справі №905/21/18; дану справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 05.02.18р.

Ухвалою господарського суду від 05.02.18р. підготовче засідання відкладено на 28.02.18р.

27.02.18р. до суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, у якій останній просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 2336944,07грн., з яких: 2053674,00грн. – основний борг, 225714,23грн. – інфляційні нарахування, 57555,84грн. – 3% річних.

28.02.18р. до суду від позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

Ухвалою господарського суду від 28.02.18р. прийнято заяву про збільшення розміру позовних вимог; продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; відкладено підготовче засідання на 20.03.18р.

Ухвалою господарського суду від 20.03.18р. за результатами підготовчого засідання закрито підготовче провадження у справі №905/21/18 та розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 04.04.18р.

04.04.18р. до суду представником позивача надана заява №б/н від 04.04.18р. про долучення до матеріалів справи платіжного доручення №25 від 03.04.18р. про сплату відповідачем заборгованості у розмірі 500000,00грн. за договором поставки продукції від 11.12.13р. №1118.

Представник відповідача у судові засідання протягом розгляду справи не з’явився; про місце, час та дату слухання справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Про поважність причин неявки суд не повідомлено, відзив на позовну заяву до суду не надано.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов’язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, що відповідач протягом розгляду справи у судові засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд

ВСТАНОВИВ:

11.12.13р. між позивачем (постачальник) Товариством з обмеженою відповідальністю “Донбаська насосна компанія” та відповідачем (покупець) Публічним акціонерним товариством “Шахта імені ОСОБА_1” укладений договір на поставку продукції №1118 (далі за текстом - договір), згідно, якого постачальник зобов’язується поставити продукцію у кількості та за ціною, передбаченою у заявці покупця та специфікації до даного договору, яка є його невід’ємною частино, а покупець зобов’язується прийняти та оплати їх за встановленою ціною (п.1.1. договору).

Загальна сума договору: узгоджена специфікаціями до даного договору, які є його невід’ємною частиною (п.1.2. договору).

Згідно п.2.1. договору продукція повинна відповідати ДСТУ, та підтверджуватися відповідними сертифікатами, іншою документацією, яка встановлює вимоги до якості продукції.

Пунктами 3.1., 3.2., 3.3. договору передбачені умови поставки, згідно яких обумовлена даним договором продукція постачається на умовах поставки на склад постачальника автотранспортом покупця. Строк поставки продукції протягом 3 днів з моменту 100% передоплати. Приймання-передача продукції по кількості здійснюється згідно товарно-транспортних документам.

Відповідно до п.4.1. договору покупець здійснює у відповідності з умовами даного договору оплату продукції наступним чином: 100: передоплата.

Постачальник зобов’язан надати покупцеві податкову накладну згідно Податкового Кодексу України (п.4.2. договору).

Згідно п.9.1. договору в редакції додаткової угоди №3 від 30.12.16р. даний договір вступає в силу з моменту досягнення сторонами угоди з усіх суттєвих умов, укладання договору та діє до 31.12.17р.

14.02.17р. та 20.02.17р. сторонами підписані специфікації №41 та №42, якими визначені найменування, кількість, ціну, умови поставки, строки поставки та оплати товару.

Згідно специфікації №41 від 14.02.17р., узгоджено, по позивач (постачальник) постачає покупцю (відповідачу) товар, загальною вартістю 622524,00грн. Умови поставки: FCA – склад постачальника, м.Павлоград, вул. Крилова, 25, у відповідності з Правилами ІНКОТЕРМС-2000. Поставка товару здійснюється транспортом покупця та за його рахунок. Строк поставки – лютий 2017р. Умови оплати: 50% вартості товару – передоплата, а залишок – відстрочка платежу до 45 днів з дня постачання.

Специфікація підписана представниками сторін договору та скріплена печатками підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підставі видаткових накладних №02161 від 16.02.17р., №02162 від 16.02.17р., №02163 від 16.02.17р. було поставлено відповідачу товар на загальну суму 622524,00грн., який був прийнятий представником відповідача, що підтверджується підписом представника отримувача (відповідача) на відповідних видаткових накладних без зауважень та заперечень.

Щодо відсутності проставлення печатки відповідача на видаткових накладних суд, зазначає, що в силу п.2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88 це є правом, а не обов’язком сторони господарської операції.

Повноваження особи, яка приймала та підписувала видаткові накладні з боку відповідача підтверджуються наявною в матеріалах справи довіреністю №148 від 15.02.17р. на отримання ТМЦ.

Вищевказані видаткові накладні мають посилання на договір поставки №1118 від 11.12.13р.

Згідно специфікації №42 від 20.02.17р., узгоджено, що позивач (постачальник) постачає покупцю (відповідачу) товар, загальною вартістю 1708050,00грн. Умови поставки: FCA – склад постачальника, м.Павлоград, вул. Крилова, 25, у відповідності з Правилами ІНКОТЕРМС-2000. Поставка товару здійснюється транспортом покупця та за його рахунок. Строк поставки – лютий 2017р. Умови оплати: відстрочка платежу до 30 днів від дня поставки.

Специфікація підписана представниками сторін договору та скріплена печатками підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підставі видаткових накладних №02201 від 20.02.17р., №02202 від 20.02.17р., №02203 від 20.02.17р., №02204 від 20.02.17р. було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1708050,00грн., який був прийнятий представником відповідача, що підтверджується підписом представника отримувача (відповідача) на відповідних видаткових накладних без зауважень та заперечень.

Щодо відсутності проставлення печатки відповідача на видаткових накладних суд, зазначає, що в силу п.2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88 це є правом, а не обов’язком сторони господарської операції.

Повноваження особи, яка приймала та підписувала видаткові накладні з боку відповідача підтверджуються наявною в матеріалах справи довіреністю №165 від 20.02.17р. на отримання ТМЦ.

Вищевказані видаткові накладні мають посилання на договір поставки №1118 від 11.12.13р.

Таким чином, на виконання умов договору поставки №1118 від 11.12.13р., позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято продукцію на загальну суму 2330574,00грн.

Факт отримання від позивача товару з боку відповідача на вказану суму за вказаним договором не спростований.

Відповідно до матеріалів справи відповідачем частково здійснено оплату отриманого по видатковим накладним №02162 від 16.02.17р. та №02163 від 16.02.17р. товару, а саме згідно платіжного доручення №398 від 14.02.17р. на суму 154668,00грн. та згідно платіжного доручення №399 від 14.02.17р. на суму 122232,00грн., а всього на суму 276900,00грн.

Отже, за твердженням позивача, відповідач в порушення умов договору поставки №1118 від 11.12.13р. та специфікацій до нього, поставлений товар у встановлений строк, у повному обсязі не сплатив, у зв’язку з чим, за відповідачем рахується заборгованість за вищезазначеним договором в розмірі 2053674,00грн.

Крім суми основного боргу, позивачем на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нараховані та пред’явлені до стягнення 3% річних у розмірі 57555,84грн. та інфляційні нарахування у розмірі 225714,23грн.

Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з відповідною позовною заявою (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

При цьому, згідно надано до суду представником позивача платіжного доручення №25 від 03.04.18р. відповідачем 03.04.18р. здійснена оплата вартості поставленої продукції за договором №1118 від 11.12.13р. у сумі 500000,00грн.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам, суд виходить з наступного:

Внаслідок укладення договору поставки №1118 від 11.12.13р. між сторонами згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п.4.1. договору поставки №1118 від 11.12.13р. сторонами узгоджено, що покупець здійснює у відповідності з умовами даного договору оплату продукції наступним чином: 100% передоплата.

Разом з тим, п.3 специфікації №41 від 14.02.17р. визначені умови оплати: 50% вартості товару – передоплата, а остаток – відстрочка платежу до 45 днів від дня поставки; згідно п.3 специфікації №42 від 20.02.17р. умови оплати – відстрочка платежу до 30 днів від дня поставки.

Відповідач у встановленому договором порядку не відмовився від прийняття поставлених товарів та не повідомив постачальника про будь-які недоліки чи невідповідності. Будь-яких актів невідповідності з приводу поставленого товару сторони не надали.

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

За вказаних підстав, відповідач мав сплатити вартість товару, отриманого від позивача згідно видаткових накладних від 16.02.17р. до 02.04.17р. (включно), а вартість товару, отриманого від позивача згідно видаткових накладних від 20.02.17р. до 22.03.17р. (включно).

Враховуючи, наведені вище норми законодавства та встановлені судом фактичні обставини щодо отримання відповідачем товару по договору №1118 від 11.12.13р. у останнього виникло зобов’язання з його оплати.

Сплату вищевказаної суми заборгованості боржником не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, у зв’язку з чим у відповідача станом на час звернення позивача з позовом до суду (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) була наявна заборгованість перед позивачем в сумі 2053674,00грн.

При цьому, судом встановлено, що протягом розгляду справи в суді, відповідачем здійснена оплата суми основного боргу в розмірі 500000,00грн. що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №25 від 03.04.18р.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність предмету спору щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 500000,00грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З наведених підстав суд закриває провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 500000,00грн. на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, заборгованість відповідача перед позивачем становить 1553674,00грн. Доказів сплати вказаної заборгованості відповідачем не здійснено, доказів перерахування коштів в сумі 1553674,00грн. на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, контррозрахунку заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

Таким чином, відповідач свої зобов’язання за договором поставки №1118 від 11.12.13р., щодо повної оплати поставленого товару у строки обумовлені сторонами договору поставки та специфікації до нього, не виконав, а отже прострочив виконання зобов’язання, у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України. Доказів зворотнього суду не надано.

За таких обставин, враховуючи викладене, позов в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 1553674,00грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред’явлено до стягнення (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 3% річних за періоди з 23.03.17р. по 28.02.18р. та з 04.04.17р. по 28.02.18р. в загальному розмірі 57555,84грн. та інфляційні за період з 01.04.17р. по 31.01.18р. в загальному розмірі 225714,23грн..

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позивачем вірно визначений період нарахування 3% річних, та наданий розрахунок є арифметично вірним.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 57555,84грн., підлягають задоволенню.

Крім 3% річних, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні нарахування у розмірі 225714,23грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Також, у вказаній постанові Верховним Судом з посиланням на Рекомендації Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що позивачем вірно визначений період нарахування інфляційних нарахувань, та наданий розрахунок є арифметично вірним.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у розмірі 225714,23грн., підлягають задоволенню.

Перевірка розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань судом здійснено за допомогою програмного забезпечення “Ліга Закон”.

Відповідно до ст.13Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідач заперечень проти позову не надав доводи позивача не спростував.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача внаслідок неправильних дій сторони у результаті яких спір доведено до вирішення у судовому порядку.

Керуючись ст.ст.12, 13, 46, 73-74, 76-79, 86, 129, п.2 ч.1 ст.231, 232-233, 237-238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаська насосна компанія», м.Павлоград, Дніпропетровська область до Публічного акціонерного товариства «Шахта імені ОСОБА_1», м.Авдіївка, Донецька область про стягнення грошових коштів у сумі 2336944,07грн., з яких: 2053674,00грн. – основний борг, 225714,23грн. – інфляційні нарахування, 57555,84грн. – 3% річних, задовольнити частково.

Закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 500000,00грн. у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Шахта імені ОСОБА_1» (проїзд Індустріальний, буд. 1, м.Авдіївка, Донецька область, 86065, ЄДРПОУ 00174846 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаська насосна компанія» (вул. Крилова, буд. 25, м.Павлоград, Дніпропетровська область, 51400, ЄДРПОУ 36104221) суму основного боргу в сумі 1553674,00грн., інфляційні нарахування в сумі 225714,23грн, 3% річних в сумі 57555,84грн. та судовий збір у сумі 355054,16грн.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Рішення складено та підписано 04.04.18р.

Суддя М.О. Лейба