Рішення № 73190577, 05.04.2018, Луганський окружний адміністративний суд

12.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

05 квітня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/482/18

Головуючий-суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області про визнання неправомірною відмову у виплаті вихідної допомоги, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

26 лютого 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі – відповідач, ТУ ДСА), в якому позивач просить суд:

1) визнати неправомірною відмову начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області у виплаті позивачу вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних суддівських винагород за останньою посадою судді місцевого суду;

2) зобов’язати начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10-ти місячних суддівських винагород за останньою посадою у зв’язку з відставкою.

В обґрунтуванням позовних вимог зазначено, що згідно з Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 № 1515-VІІІ «Про звільнення суддів» та наказом Рубіжанського міського суду Луганської області від 20.09.2016 № 82-ОС позивача відраховано зі штату суду у зв’язку з поданням заяви про відставку та виходом у відставку 20 вересня 2016 року, але ніякої вихідної допомоги, не зважаючи на 35 річний стаж роботи на посаді, їй не виплачено.

Відповідач, відмовляючи позивачу у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги з посиланням на положення Закону України від 27.03.2014 № 1166-VІІ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким виключено статтю 136 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» та Закону України від 12.02.2015 № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд», діяв протиправно, оскільки позивач набула права на відставку та на отримання вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат ще у 2011 році, тобто до прийняття зазначених законів.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог, про що подала відзив на позов (арк. спр. 22-25), у якому зазначила, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є вихід у відставку, а не факт подання заяви про відставку до Вищої ради юстиції. На час звільнення позивача чинним законодавством не передбачено виплати вихідної допомоги судді у зв’язку з відставкою. Крім того зазначила, що Конституційний суд України у рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку та не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов’язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв’язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір. Зважаючи на викладене, відповідач діяв в межах своїх повноважень, чинного законодавства і не порушував прав позивача.

Учасники справи у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (арк. спр. 46, 41). У позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд адміністративної справи за її відсутності (арк. спр. 5). Представником відповідача також у відзиві на позов заявлено клопотання про розгляд справи за її відсутності (арк. спр. 25).

Відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (частина дев’ята статті 205 КАС України).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, суд встановив таке.

З 29 вересня 1980 року по 17 квітня 2015 року позивач перебувала на посаді судді Артемівського районного суду м. Луганська, з 20 квітня 2015 року по 20 вересня 2016 року – на посаді судді Рубіжанського міського суду Луганської області, що підтверджено копією розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (арк. спр. 9).

Постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1515-VIII «Про звільнення суддів» позивача звільнено з займаної посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку (арк. спр. 47-55).

За наказом Рубіжанського міського суду Луганської області від 20 вересня 2016 року № 82-ОС позивача відраховано зі штату Рубіжанського міського суду Луганської області у зв’язку з поданням заяви про відставку та виходом у відставку 20 вересня 2016 року (арк. спр. 10).

Позивач звернулася до Рубіжанського міського суду Луганської області із заявою від 08 грудня 2017 року про нарахування та виплату вихідної допомоги у зв’язку з відставкою, на яку отримала лист від 14 грудня 2017 року № 01-11/1470/2017 із відмовою, з підстав того, що на час прийняття постанови Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1515-VIII та видання наказу голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 20 вересня 2016 року № 82-ОС Закон України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» не містив положень щодо виплати вихідної допомоги судді у зв’язку з відставкою (арк. спр. 13-14).

Також 20 грудня 2017 року позивач звернулася із заявою про нарахування та виплату вихідної допомоги у зв’язку з відставкою до ТУ ДСА, на яку отримала лист від 15 січня 2018 року № 89/18-Вих із відмовою, з підстав того, що на час прийняття постанови Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1515-VIII та видання наказу голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 20 вересня 2016 року № 82-ОС Закон України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» не містив положень щодо виплати вихідної допомоги судді у зв’язку з відставкою (арк. спр. 11).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з таких норм права.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно пункту 4 частини п'ятої статті 126 Конституції України однією із підстав для звільнення судді є подання заяви про відставку.

Згідно з частиною першою статті 111 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 2453-VI), у редакції чинній на час звільнення позивача у відставку, суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Статтею 120 Закону № 2453-VI визначено процедуру звільнення судді з посади за його заявою про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Так, частиною першою цієї статті визначено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади (частина третя).

Частиною четвертою цієї статті визначено, що суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Частинами другою та третьою статті 122 Закону № 2453-VI було визначено, що питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.

Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

На час звільнення позивача у відставку нормами Закону № 2453-VI не передбачено виплати вихідної допомоги судді у зв’язку з відставкою.

Таку виплату було передбачено частиною першою статті 136 Закону № 2453-VI, яка діяла до 01 квітня 2014 року та була виключена пунктом 28 розділу ІІ Закону України від 27.03.2014 № 1166-VІІ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі – Закон № 1166-VІІ). Згідно з Прикінцевими положеннями Закону № 1166-VII зміни, передбачені розділом II, набирають чинності з 1 квітня 2014 року.

Так, частиною першою статті 136 Закону № 2453-VI було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

З вищевикладеного слідує, що право на отримання вихідної допомоги у зв’язку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою було передбачено приписами Закону № 2453-VI до 01 квітня 2014 року.

Відповідно, на час звільнення позивача з посади судді (08.09.2016) та відрахування зі штату суду (20.09.2016) за Законом № 1166-VII вже було виключено статтю 136 Закону № 2453-VI, яка передбачала судді, який вийшов у відставку, виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Внесені Законом № 1166-VII зміни до Закону № 2453-VI в частині скасування положень статті 136 цього Закону неконституційними не визнавались та були чинними на час звільнення позивача у відставку.

Таким чином, до спірних відносин, що виникли між сторонами слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які були чинними на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (08 вересня 2016 року).

За таких обставин, судом встановлено, що на час звільнення позивача з посади вже були відсутні передбачені законом підстави для виплати позивачу одноразової вихідної допомоги у зв’язку із виходом у відставку.

Правову позицію щодо відсутності підстав для виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що була передбачена статтю 136 Закону № 2453-VI та яку виключено за Законом № 1166-VII, суддям, які звільнені у відставку у періоді коли не було передбачено права на таку вихідну допомогу висловлено Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 у справі № 808/919/17 (реєстраційний номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 71979107) та від 07.02.2018 у справі № 818/175/16 (реєстраційний номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 72324080).

Частиною п’ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд вважає необґрунтованим твердження позивача щодо отримання нею права на одержання вихідної допомоги водночас із набуттям права на відставку з часу, з якого його стаж роботи на посаді судді досяг 20 років, з огляду на те, що виплата такої вихідної допомоги судді пов’язувалась законодавцем з фактом виходу судді у відставку, та не залежала від дати набуття права на відставку.

Щодо посилань позивача на звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді в частині позбавлення права на отримання вихідної допомоги при виході у відставку, суд зазначає, що рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

На момент реалізації позивачем права на вихід у відставку виплата вихідної допомоги нормами чинного законодавства не була передбачена. Враховуючи чіткість та однозначність визначеності нормативного регулювання даного питання, позивач не могла очікувати на отримання такої вихідної допомоги, у зв’язку з чим її сподівання не можуть бути визнані законним та правомірними.

Твердження позивача, що Верховна Рада України, прийнявши Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», який набув чинності 30.09.2016, відновила виплату вихідної допомоги судді у відставці в розмірі 3-х місячних суддівських винагород, фактично визнавши неправомірним Закон № 1166-VII в частині скасування (позбавлення) виплати вихідної допомоги суддям у відставці, суд також вважає безпідставними, оскільки як вже вищезазначено внесені Законом № 1166-VII зміни до Закону № 2453-VI в частині скасування положень статті 136 цього Закону неконституційними не визнавались.

Крім того, позивач реалізувала свою власну волю на вихід у відставку, а також була звільнена у відставку постановою Верховної Ради України у період відсутності норми про виплату вихідної допомоги.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу вихідної грошової допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є законною та такою, що у повній мірі відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, дотримання яких перевіряє адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень. Відповідно, у задоволенні вимоги позивача про визнання неправомірною такої відмови відповідача слід відмовити.

Оскільки вимога про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у зв’язку з відставкою судді є похідною від вимоги про визнання протиправною відмови у нарахуванні та виплаті позивачу такої допомоги, яка задоволенню не підлягає, у її задоволенні слід також відмовити.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач на час звернення до суду з позовом згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: 93012, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Територіального управління Державної судової адміністрації України Луганської області (місцезнаходження: 93010, Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Миру, будинок 34, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 26297948) про визнання неправомірною відмову у виплаті вихідної допомоги, зобов’язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя ОСОБА_2