Рішення № 73190470, 04.04.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2018 р. справа № 809/125/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області, Управління державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №48145-17 від 05.06.2015, а також зобов’язання до вчинення дій щодо повернення помилково сплаченого транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25 000,00 гривень, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також – позивач, ОСОБА_1А.) 25.01.2018 звернувся в суд до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області, Управління державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області (надалі по тексту також, кожний окремо, – відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №48145-17 від 05.06.2015, а також зобов’язання до вчинення дій щодо повернення помилково сплаченого транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25 000,00 гривень.

08.02.2018 Івано-Франківським окружним адміністративним судом, за наслідками виконання позивачем ухвали про залишення позовної заяви без руху, відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без необхідності проведення судового засідання, керуючись статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також – КАС України).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно, в порушення норм статей 12, 267 Податкового кодексу України, статті 3, 27 Бюджетного кодексу України, на підставі помилкових висновків про обов’язок позивача сплачувати транспортний податок за оподатковуваний період 2015 року на об’єкт оподаткування – транспортний засіб Mercedes-Benz 500 4 Matic 2013 року випуску, об’єм двигуна 4663 куб. см., оскаржуваними податковим повідомлення-рішенням за №48145-17 від 05.06.2015, визначив податкове зобов’язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб в розмірі 25 000,00 гривень. Вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Крім того, позивач в порядку статті 43 Податкового кодексу України звернувся до відповідача із заявою про повернення безпідставно сплаченого транспортного податку з фізичних осіб за вказаним оскаржуваним рішенням. За наслідками розгляду такого звернення відповідач, на переконання ОСОБА_1, необґрунтовано відмовив у поверненні зазначених коштів з мотивів узгодженості податкового зобов’язання на час внесення коштів. Вважаючи таку відмову протиправною позивач просить суд зобов’язати Управління державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області повернути помилково сплачений податок в сумі 25 000,00 гривень.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 26.02.2018 року. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с. 35-38). Зокрема, вказав, що позивачу протягом 2015 року на праві приватної власності належав транспортний засіб марки Mercedes-Benz 500 4 Matic 2013 року випуску, об’єм двигуна 4663 куб. см., який у відповідності до статті 267 Податкового кодексу України є об’єктом оподаткування. Відповідач правомірно у відповідності статті 267 Податкового кодексу України, оскаржуваним податковим повідомлення-рішенням визначив позивачу транспортний податок за 2015 рік в розмірі 25 000,00 гривень. Зазначив, що в силу вимог Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 за №71-VІІІ, з 1 січня 2015 року в складі податку на майно введено в дію новий податок – транспортний податок. До рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік, на підставі якого у спірних відносинах нараховано податок, з урахуванням пункту 4 Прикінцевих положень вказаного Закону в 2015 році не застосовуються вимоги, визначені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Наголосили, що статтею 267 Податкового кодексу України в 2015 році введено в дію новий податок, а не внесено зміни до існуючих податків та зборів, у зв’язку з чим не порушено принцип стабільності податкового законодавства. ОСОБА_2, звернув увагу на відсутність підстав застосовування пункту 3 статті 27 Бюджетного кодексу України, так як дана норма вказує на особливості введення в дію законів, які впливають на показники бюджету виключно щодо зменшення надходжень бюджету та/або збільшення витрат бюджету. Із посиланням на вимоги підпункту 14.1.182. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України відповідач вважає, що на день сплати позивачем 25 000,00 гривень транспортного податку, здійсненої останнім на підставі чинного податкового повідомлення-рішення, за яким сума зобов’язання в 2015 році була узгоджена. Відтак, у податкового органу не було правових підстав вважати внесені кошти як помилково сплачений податок. На підставі вказаного просить у задоволенні позову відмовити.

Другий відповідач - Управління державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області правом на подання відзиву на позовну заяву, у п’ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (а.с. 25), не скористався.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено наступне.

На момент прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, ОСОБА_1 належав на праві власності транспортний засіб Mercedes-Benz 500 4 Matic 2013 року випуску, об’єм двигуна 4663 куб. см. Вказана обставина підтверджується відомостями з листа за №31/9/38адв від 31.10.2017, виданого Територіальним сервісним центом 2641 Регіонального сервісного центу МВС в Івано-Франківській області (а.с. 33-34)

05.06.2015 Державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області прийнято податкове повідомлення-рішення за №48145-17, яким визначено позивачу податкове зобов’язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік в розмірі 25 000,00 гривень (а.с. 18).

На підставі платіжного доручення №107 від 27.08.2015 позивач сплатив до місцевого бюджету вказаний податок за коментованим податковим повідомлення-рішенням в сумі 25 000,00 гривень (а.с. 19).

В подальшому ОСОБА_1 звернувся з письмовою заявою до відповідача з вимогою повернути безпідставно сплачений транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік в сумі 25 000,00 гривень, мотивуючи це тим, що у Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області не було правових підстав приймати оскаржуване рішення так як Івано-Франківською міською радою при введенні в 2015 році транспортний податок порушено вимоги підпункту 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України і пункту 3 статті 27 Бюджетного кодексу України (а.с. 21).

10.01.2018 відповідач листом за №170/1306-18 від 10.01.2018 відмовив позивачу в задоволенні заяви з мотивів чинності станом на 2015 рік положень статті 267 Податкового кодексу України, яким з 01.01.2015 введено новий податок – транспортний податок з фізичних осіб. Так як податкове повідомлення-рішення за №48145-17 від 05.06.2015 є чинним, то сплачена сума податку вважається внесеними коштами по узгодженому податковому зобов’язанні, якщо інше не буде встановлено за наслідками оскарження в адміністративному чи в судовому порядку (а.с. 20).

Не погоджуючись із податковим повідомлення-рішенням за №48145-17 від 05.06.2015 і відмовою Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області в поверненні безпідставно сплаченого податку за таким рішенням, ОСОБА_1 оскаржує їх до суду.

Правові засади регулювання нарахування і адміністрування транспортного податку з фізичних особі, в тому числі його повернення як помилково або надмірно сплаченого, встановлені наступними нормативними актами, що діяли на час виникнення спірних відносин.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Щодо позовних вимог про протиправність податкового повідомлення-рішення за №48145-17 від 05.06.2015.

01 січня 2015 року набрав чинності ОСОБА_2 України №71-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України (надалі по тексту також - ПК України) в складі податку на майно введено новий податок - транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1. пункту 267.1 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1. пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Приписи підпункту 267.2.1. пункту 267.1 статті 267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України з 01 січня 2015 року власники транспортних засобів, що відповідно до підпункту 267.2.1. пункту 267.2 статті 267 ПК України є об'єктами оподаткування, стали платниками транспортного податку.

Разом з тим, надаючи правову оцінку правомірності застосування контролюючим органом положень ПК України щодо оподаткування транспортним податком у 2015 році, суд виходить з такого.

Так, відповідно до пункту 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (підпункт 10.1.1. пункту 10.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 ПК України.

Згідно із статтею 265 ПК України (у редакції Закону України №71-VIII від 28 грудня 2014 року, що діє з 01 січня 2015 року) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України встановлює тільки перелік дозволених до впровадження місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до підпункту 8.3 статті 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно пункту 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків, у тому числі і транспортного податку, віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 143 Конституції України.

У відповідності до пункту 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно із пунктом 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

При цьому, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 цього кодексу (пункт 12.5 статті 12 ПК України).

Відповідно підпункту 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Статтею 3 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, якщо рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Таким чином у спірних правовідносинах 2015 рік – це плановий період, а 2016 – бюджетний період.

Наведений висновок узгоджується також із основними принципами податкового законодавства, проголошеними у статті 4 ПК України, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин та повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Серед принципів, наведених у вказаній нормі, є, зокрема, принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункту 4.1.9. пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Фактично цей спеціальний принцип податкового законодавства спрямований на конкретизацію одного з аспектів принципу правової визначеності - вимоги розумної стабільності права, яка зумовлює необхідність незмінності правових приписів протягом певного часу.

Враховуючи ухвалення Закону України №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким викладена в новій редакції стаття 267 ПК України та запроваджено транспортний податок в Україні, лише 28 грудня 2014 року, а також те, що транспортний податок у місті Івано-Франківську встановлено рішенням 51 сесії Івано-Франківської міської ради "Про встановлення місцевих податків і зборів та ставки акцизного податку на території м. Івано-Франківська" від 16 січня 2015 року №1610-51, оприлюдненого 23 січня 2015 року в газеті "Західний кур’єр", тобто після 15 липня 2014 року, суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

ОСОБА_2 застосування норм податкового законодавства відповідає й положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року за №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справах №804/1017/17 (№К/9901/38189/18), №826/3427/17 (№К/9901/40356/18), №816/1702/16 (№К/9901/41652/18), №804/8089/16 (№К/9901/40129/18), від 21 березня 2018 року у справі №807/1541/16 (№К/9901/16080/18), від 20 березня 2018 року у справах №803/1046/17 (№К/9901/6977/18), №805/4892/15-а (№К/9901/24793/18) та інших за 2018 рік.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Варто також відзначити, що положеннями підпункту 4.1.4. пункту 4.1 статті 4 ПК України передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов’язань зі сплати податку.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням викладеного, оскаржуване податкове повідомлення-рішення за №48145-17 від 05.06.2015 про визначення ОСОБА_1 податкового зобов’язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік в розмірі 25 000,00 гривень не ґрунтується на нормах права, внаслідок чого вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

З приводу доводів відповідача про те, що в 2015 році до рішення місцевих щодо встановлення місцевих податків на 2015 рік, на підставі якого у спірних відносинах нараховано податок, з урахуванням пункту 4 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 за №71-VІІІ не застосовуються вимоги, визначені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", суд зазначає наступне.

Дійсно така норма Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 за №71-VІІІ в 2015 році діяла.

Втім суд звертає увагу, що ні Законом України від 28.12.2014 за №71-VІІІ, ні іншими законами в 2015 році не визначено особливості іншого застосування підпункту 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 ПК України в частині офіційного оприлюднення рішення про встановлення відповідними органами місцевого самоврядування місцевих податків та зборів саме до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період).

ОСОБА_2 України від 28.12.2014 за №71-VІІІ не визначив іншого чи особливого тлумачення і застосування частини 1 статті 3 статтею 3 Бюджетного кодексу України щодо поняття "бюджетного періоду", в тому числі щодо його початку і завершення.

До спірних правовідносин суд не застосує положення пункту 3 статті 27 Бюджетного кодексу України, так як дана норма вказує на особливості введення в дію законів, які впливають на показники бюджету виключно щодо зменшення надходжень бюджету та/або збільшення витрат бюджету.

Аналогічно не підлягають застосуванню приписи підпункту 12.3.5. пункту 12.3 статті 12 ПК України оскільки у спірних відносинах до 01.01.2015 даним Кодексом не було визначено такого виду зобов’язання як транспортний податок з фізичних осіб, що запроваджений статтею 267 ПК України саме в 2015 році.

Щодо змісту підпункту 4.1.9. пункту 4.1 статті 4 ПК Верховний Суд сформував правову позицію щодо його застосування у даній категорії спірних правовідносин, про що суд зазначив вище.

З приводу позовної вимоги про зобов’язати Управління державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області повернути помилково сплачений податок в сумі 25 000,00 гривень, суд зазначає наступне.

За змістом пунктів 43.1, 43.3, 43.4 статті 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов’язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.

Аналіз вказаних положень закону свідчить про можливість повернення "помилково" або "надміру" сплачених сум грошового зобов’язання, про що до контролюючого органу у довільній формі подається заява про повернення "помилково" та/або "надміру" сплачених грошових зобов’язань та пені.

Як свідчить безпосередній зміст прохальної частини заяви позивача, поданої 14.11.2017 до відповідача, ОСОБА_1 просив повернути "безпідставно сплачений" транспортний податок з фізичних осіб у сумі 25 000,00 гривень (зворотній бік а.с. 21).

Тобто, позивач не просив повернути "помилково" або "надміру" сплачений транспортний податок з фізичних осіб.

Саме в межах такої вимоги в заяві від 14.11.2017 відповідач надав ОСОБА_1 відповідь №170/1306-18 від 10.01.2018 (а.с. 20).

В той же час, другою позовною вимогою ОСОБА_1 просить суд зобов’язати Управління повернути "помилково" сплачений податок в сумі 25 000,00 гривень.

Наведене свідчить про відсутність спору між позивачем та відповідачем щодо повернення "помилково" сплаченого податку в сумі 25 000,00 гривень, про що ОСОБА_3 в даній справі заявив вимогу.

В силу пункту 4 частини 3 статті 2, частини 2 статті 9 КАС України із дотриманням принципу диспозитивності адміністративного судочинства, суд не вправі змінювати позовні вимоги ОСОБА_3 для повного відновлення порушеного права, так як спір в цій частині вимог між сторонами не виник.

Втім, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Позивач в адміністративному позові зазначає, що сплачений транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25 000,00 гривень є помилково сплачений податок (зобов’язання).

Відповідно до підпункту 14.1.182. пункту 14.1 статті 14 ПК України помилково сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від фізичних осіб, які не є платниками таких грошових зобов'язань.

Тобто, визначальним в даному випадку є відсутність у конкретної особи на день сплати коштів статусу платника відповідних зобов’язань.

У спірних правовідносинах такий статус позивачем набутий на підставі податкового повідомлення-рішення №48145-17 від 05.06.2015, яке станом на 27.08.2015 (день внесення до бюджету коштів через фінансову установу), було чинним, а спірне податкове зобов’язання узгодженим.

Відповідно до підпункту 14.1.175. пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов’язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом;

За змістом пункту 54.5 статті 54 ПК України, якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.

Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою (пункт 56.15 статті 56 ПК України).

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно положень пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами позивач станом на 27.08.2015 не скористався правом оскарження податкового повідомлення-рішення №48145-17 від 05.06.2015 в адміністративному чи судовому порядку.

Отже, в силу вимог пункту 56.18 статті 56 ПК України спірна сума податку за оскаржуваним рішення контролюючого органу, на переконання суду, буде вважається узгодженою чи неузгодженою з дня набрання судовим рішенням у даній справі законної сили.

За таких висновків доводи позивача про помилковість сплачених грошових зобов’язань є передчасними.

Суд погоджується із доводами відповідача, що на день сплати позивачем 25 000,00 гривень транспортного податку, здійсненої останнім на підставі чинного податкового повідомлення-рішення (27.08.2015), за яким сума зобов’язання в 2015 році була узгодженою, в податкового органу не було правових підстав вважати внесені ОСОБА_1 кошти як помилково сплачений податок.

Відтак, друга частина позовних вимог про зобов’язання повернути помилково сплачений податок в сумі 25 000,00 гривень, є безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Відтак, підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 704,80 гривень, що пропорційно становить 50 відсотків задоволених позовних вимог від загального розміру сплаченого судового збору, згідно з квитанції №ПН91541 від 25.01.2018.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області за №48145-17 від 05.06.2015 про визначення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової кратки платника податків НОМЕР_1) податкового зобов’язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік в розмірі 25 000,00 гривень.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової кратки платника податків НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39508514) сплачений судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової кратки платника податків НОМЕР_1), АДРЕСА_1, 76018.

Держана податкова інспекція у м. Івано-Франківську (код ЄДРПОУ 39508514), вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018.

Управління державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 37952250) вул. Грушевського, 32, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018.

Суддя /підпис/ ОСОБА_4