Ухвала суду № 73187516, 30.03.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/11720/14-к

1р/755/13/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" березня 2018 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Курило А.В., перевіривши виконання вимог ст.380 КПК України за заявою заступника начальника Державної установи «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України про роз'яснення судового рішення, -

в с т а н о в и в:

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 16.11.2016 року /колегія суддів під головуванням судді Федюка О.О./ Озсой Деніза, Доган Айкаута та Ялчин Буньяміна визнано винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України та призначено їм покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією усього майна, що належить їм на праві власності. На підставі ч.5 ст.72 КК України Догану Айкауту та Ялчин Буньяміну зараховано в строк відбування покарання останнім строк попереднього ув'язнення у межах даного кримінального провадження (період з 15 листопада 2015 року по строк приведення вироку до виконання з розрахунку 1 дню попереднього ув'язнення відповідають два дні позбавлення волі).

22.03.2018 року у провадження суду надійшла заява начальника Державної установи «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України В.П. Бунака про роз'яснення вироку від 16.11.2016 року в частині застосування положень ч.5 ст.72 КК України.

Згідно положень ч.1 ст.380 КПК України, якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою учасника судового провадження чи органу виконання судового рішення, приватного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його зміст.

У відповідності до положень ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

З норм ст.26 КПК України випливає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заява заявника за своєю суттю є сумнівною, а наявність останніх /сумнівів/ не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року, /ч.2 ст.8, ч.5 ст.9 КПК України/, а тому останнє, з урахуванням норм ч.6 ст.9, ст.7 КПК України, підлягає поверненню заявнику.

Також, суд звертає увагу на той факт, що заявник фактично піддає сумніву судове рішення, що є неприпустимим так, як відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади», судові рішення вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005року, одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип правової впевненості, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду.

Таким чином, у даному випадку, суд не може піддавати сумніву вирок від 16.11.2016 року будь-яким іншим рішенням суду, у зв'язку з тим, що це прямо суперечать принципу правової впевненості, оскільки в такий спосіб заявниками фактично здійснюється процедура «апеляційного оскарження» рішення у спосіб, який не передбачений КПК України.

Вирок суду набрав законної сили та, згідно ст.533 КПК України, - це судове рішення є обов'язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України, незалежно від їх відношення до нього.

Крім того, п.2 ч.2 ст.539 КПК України передбачено, що клопотання /подання/ про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок.

Як вбачається з заяви обвинувачені утримуються в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, який не відноситься до територіальної юрисдикції Дніпровського районного суду м. Києва.

Також, виходячи з положень ч.4 ст.380 та ст.392 КПК України, дане судове рішення оскарженню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 22, 26, 369-372, 376, 380, 392 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

Заяву заступника начальника Державної установи «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України про роз'яснення судового рішення - повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає. Повернення заяви не є перешкодою для повторного звернення до суду в порядку Кримінального процесуального Кодексу України.

Суддя: