Постанова № 73186460, 03.04.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/565/18Головуючий по 1 інстанції Льон О.М. Категорія: 5 Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 року

м.Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області у складі колегії суддів:

Пономаренка В.В., Сіренка Ю.В., Ювшина В.І.

секретар: Торопенко Н.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_5,

відповідачі - ОСОБА_6, ОСОБА_6 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_7

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17 січня 2018 року у складі судді Льон О.М.,:

в с т а н о в и в :

У січні 2017 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом, який в подальшому уточнила, до ОСОБА_6, ОСОБА_6 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання права власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 18 вересня 1982 року між нею та ОСОБА_10 було укладено шлюб, зареєстрований у відділі РАЦС по м. Каневу Канівського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області, актовий запис №203. Від шлюбу народилось двоє дітей: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

23 квітня 1997 року на підставі договору купівлі-продажу комунального майна з Представництвом Фонду державного майна України в м. Каневі та виданого свідоцтва про право власності ОСОБА_10 за рахунок їх спільних заощаджень від спільної праці, придбав бар «ІНФОРМАЦІЯ_4», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Черкаської області.

В період шлюбу вони проживали разом однією сім'єю та вели спільне господарство. Розірвання шлюбу відбулось на підставі заочного рішення Канівського міськрайонного суду від 23 грудня 2014 року.

ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_10 помер.

9 серпня 2016 року позивач звернулась до Канівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частину спільного майна подружжя у зв'язку з тим, що майно було придбане померлим в період їх зареєстрованого шлюбу.

Постановою державного нотаріуса Канівської державної нотаріальної контори Шатило Л.А. від 26 листопада 2016 року №2391/02-31 їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно, а саме приміщення бару «ІНФОРМАЦІЯ_4» та роз'яснено право звернення до суду.

Із змісту вказаної постанови нотаріуса також вбачається, що згідно з матеріалами спадкової справи після смерті ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 року, спадкоємцями за законом є: дружина ОСОБА_6, дочка ОСОБА_7, дочка ОСОБА_8, дочка ОСОБА_9; та те що 11 листопада 2016 року до Канівської державної нотаріальної контори із заявою про заперечення на видачу їй такого свідоцтва звернулась спадкоємець ОСОБА_6, саме тому вона змушена звернутись до суду з даним позовом.

Просила суд визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя - нежитлове приміщення бару «ІНФОРМАЦІЯ_4», розташоване за адресою: АДРЕСА_1, визнати за нею право власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя - нежитлового приміщення бару «ІНФОРМАЦІЯ_4», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 Черкаської області. Стягнути з відповідачів в солідарному порядку на її користь витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17 січня 2018 року позов задоволено.

Визнано об'єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_10 нежитлове приміщення бару «ІНФОРМАЦІЯ_4», площею 173,7 кв.м., яке було придбане згідно договору купівлі-продажу комунального майна від 23 квітня 1997 укладеного між Представництвом Фонду державного майна України в м. Каневі та ОСОБА_10 та розташоване за адресою: АДРЕСА_1

В порядку поділу майна, визнано право особистої приватної власності ОСОБА_5 на 1/2 частку нежитлового приміщення бару «ІНФОРМАЦІЯ_4».

Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, на користь ОСОБА_5 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 8000 грн. в рівних частинах.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що спірне нежитлове приміщення бару «ІНФОРМАЦІЯ_4» не є особистим майном одного з колишнього подружжя ОСОБА_10 та ОСОБА_5, оскільки не було прийнято у спадщину або в дар, а тому є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

У лютому 2018 року ОСОБА_6 звернулась до суду із апеляційною скаргою в якій просила скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17 січня 2018 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог та визнання особистим майном ОСОБА_10 приміщення бару «ІНФОРМАЦІЯ_4», посилаючись на неправильне встановлення обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, на її думку, прийшов до помилкового висновку, що оскільки ОСОБА_10 придбано бар «ІНФОРМАЦІЯ_4» на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 1997 року, а не в дар або в порядку спадкування, то встановлення лише одного факту, що дане придбання відбулось під час шлюбу з позивачем є беззаперечною підставою визнати це майно спільною сумісною власністю подружжя позивача та ОСОБА_10

Суд першої інстанції при розгляді справи не взяв до уваги покази свідків з боку відповідача ОСОБА_6 та пояснення ОСОБА_10 надані ним при розгляді справи про розірвання шлюбу з позивачем, які прямо доводять, що починаючи з 1992 року і до розлучення ОСОБА_10 припинив спільне ведення господарства з позивачем та роздільно проживав з нею при фактичному припиненні шлюбу, в зв'язку з чим суд прийшов до помилкового висновку, що такі терміни як «громадський шлюб» та «фактичні шлюбні відносини» до введення в дію 1 січня 2004 року СК України не мали правового врегулювання та не створювали будь-яких майнових обов'язків для осіб, які проживали разом без реєстрації шлюбу.

Крім того, просила врахувати, що позивач ніколи не користувалась спірним приміщенням та не використовувала будь-які доходи, які отримувались ОСОБА_6 та ОСОБА_10 від використання в підприємницькій діяльності приміщення бару «ІНФОРМАЦІЯ_4», а тому суд не застосував до даних правовідносин норму ст. 28 КпШС України.

Також вказала, що договором купівлі-продажу від 23 квітня 1997 року визначено оплату ОСОБА_10 за спірне приміщення двома платежами. 14 травня 1997 року ОСОБА_10 зареєструвався як фізична особа підприємець, що стверджується відповідним свідоцтвом , а згідно свідоцтва про право власності, право власності ОСОБА_10 набуто 2 липня 1997 року, тобто після проведення повної оплати за придбане приміщення і ця оплата проводилась ОСОБА_10 як фізичною особою підприємцем.

Зазначила, що позивач згоди на придбання ОСОБА_10 бару «ІНФОРМАЦІЯ_4» не надавала, що свідчить про те, що дане приміщення не використовувалось в інтересах сім'ї, а виключно в підприємницькій діяльності.

Вважає, що вимога позивача про визнання бару «ІНФОРМАЦІЯ_4» об'єктом спільної сумісної власності подружжя до задоволення не підлягає, оскільки позови про визнання спільним сумісним майном подружжя, або його поділ, пред'являються одним із подружжя, у разі смерті іншого, а позивач на день подання позову не була дружиною померлого ОСОБА_10. на момент смерті останнього вказане вище нерухоме майно за ним не зареєстровано та йому не належало.

Судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми процесуального права, оскільки позов пред'явлено також до неповнолітньої ОСОБА_7, представляти її інтереси в якості законного представника не може інший самостійний відповідач у справі ОСОБА_6 За таких обставин, суд мав залучити в якості представника неповнолітньої орган опіки: відповідну службу у справах дітей, що судом зроблено не було.

ОСОБА_6 через свого представника ОСОБА_13 скерувала до суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_6, в якому зазначено, що посилання скаржника на ст.ст. 28, 29 КпШС є помилковими, оскільки питання «набуття майна у шлюбі» має регулюватись положеннями КпШС, який діяв до 1 січня 2004 року, а питання «поділу майна подружжя» - Сімейним кодексом України, який діє з 1 січня 2004 року і діє на момент розгляду справи в суді.

Вважають, що матеріали справи мають беззаперечні докази набуття майна в період перебування подружжя ОСОБА_8 в шлюбі.

Зазначили, що суд вірно віднісся критично до показів свідків з боку відповідача ОСОБА_6, оскільки дані покази носять загальний характер і зводяться до викладення обставин майже всього сімейного життя подружжя ОСОБА_7, проте, фактично не мають відношення до предмету спору - визнання права власності на майно, яке куплене в 1997 році у шлюбі.

Щодо твердження у скарзі, що ОСОБА_10 з 1992 року проживав окремо від сім'ї, зазначили, що заочне рішення Канівського міськрайонного суду від 23 грудня 2014 року у справі № 697/3010/14-ц про розірвання шлюбу, має преюдицію щодо моменту розірвання шлюбу між колишнім подружжям ОСОБА_10, і як це вбачається із рішення суду - шлюб було розірвано в 2014 році.

Також вказали про помилковість тверджень скаржника щодо необхідності надання згоди на купівлю бару з боку дружини з посиланням на ст.65 СК України, про їх непогодження із твердженням скаржника щодо безпідставності позову, враховуючи, що приміщення бару не було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про їх погодження із висновком суду щодо визнання права власності за позивачем на частку у спільному майні, а також зазначили про безпідставність доводів скаржника, що інтереси неповнолітньої ОСОБА_7 не могла представляти її мати, як законний представник.

Заслухавши учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_10 18 вересня 1982 року уклали шлюб, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис №203, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (Т.1 а.с.8).

Від цього шлюбу у них народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_2 від 22.02.1983 та серії НОМЕР_3 від 05.11.1987 (Т.1 а.с.9).

З договору купівлі-продажу комунального майна від 23 квітня 1997 року, посвідченого Канівською міською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за №1-969 (а.с.10-12 т.1), укладеного між Представництвом Фонду державного майна України в м. Каневі в особі ОСОБА_15 та ОСОБА_10, відповідно до якого останній купив державне майно підприємства, віднесеного до комунальної власності м.Канева - бар «ІНФОРМАЦІЯ_4», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Черкаської області, що також підтверджується копією свідоцтва про право власності, реєстраційний номер 36, виданого 2 липня 1997 року (Т.1 а.с.13).

Згідно висновку про визначення вартості нежитлового приміщення бару «ІНФОРМАЦІЯ_4», розташованого на другому поверсі триповерхової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, Черкаської області, вбачається, що станом на листопад 2016 року вартість вказаного приміщення складає 1 896 800 грн..

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, сформованого 15 грудня 2017 року (Т.2 а.с. 58-90) відсутні відомості про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення бару «ІНФОРМАЦІЯ_4», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Черкаської області.

Рішенням Канівського міськрайонного суду №697/3010/14-ц від 23 грудня 2014 року (Т.1 а.с.14) шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_5 розірвано.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року, про що свідчить копія свідоцтва про смерть серія НОМЕР_6. (Т.1 а.с.17).

Встановленим є те, що ОСОБА_10 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбу з 3 березня 2015 року, актовий запис №43, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 (Т.1 а.с.71).

ОСОБА_10 був також батьком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, законним представником якої є її мати - відповідач ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5, видане 24 грудня 2008 Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Каневу Канівського міськрайонного управління юстиції Черкаської області (Т.1 а.с.74).

З копії матеріалів спадкової справи вбачається, що після смерті ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року, спадщину за законом прийняли ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_9.(Т.1 а.с.41-54).

Постановою Канівської державної нотаріальної контори від 26 листопада 2016 року ОСОБА_5 відмовлено у вчинені нотаріальної дії - у видачі свідоцтва про право власності на 1/2 частину у спільному майні подружжя, після смерті її колишнього чоловіка - ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 року. (а.с.16 т.1)

Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006 року, за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК.

На момент набуття права власності на спірне майно, правовідносини підлягали регулюванню за нормами ЦК УРСР та Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС).

Відповідно до ст.22 КпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно ст.24 КпШС роздільним майном подружжя є майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, встановивши, зокрема, відсутність підстав для застосування строку позовної давності до позовних вимог ОСОБА_5, неналежність спірного майна ОСОБА_10 на праві приватної власності, надавши критичну оцінку твердженням відповідача про фактичні шлюбні відносини, які склалися між нею та ОСОБА_10 в період з 2000 року, а також покази свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 про фактичні шлюбні стосунки з ОСОБА_10 в період з 1993-1997 роки, оскільки такі терміни як «громадянський шлюб» та «фактичні шлюбні відносини» до введення в дію 1 січня 2004 року Сімейного Кодексу України не мали правового врегулювання та не створювали будь-яких майнових обов'язків для осіб, які проживали разом без реєстрації шлюбу, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову та визнання спірного майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Колегія суддів вбачає доводи скаржника про необхідність застосування до даних правовідносин, зокрема ст. 28 КпШС, безпідставними, оскільки суд першої інстанції цілком обґрунтовано розмежував правові підстави «набуття майна подружжя» (за нормами КпШС) і «поділу майна подружжя» (за нормами СКУ) та встановив, що у даній справі питання «набуття майна у шлюбі» мають регулюватись положеннями КпШС, який діяв до1 січня 2004 року, а питання «поділу майна подружжя» мають регулюватись СК України, який діє з 1 січня 2004 року.

Безпідставними є доводи скаржника і про помилковість висновків суду щодо набуття спірного нерухомого майна в період перебування у шлюбі, оскільки набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Беззаперечність доказів набуття спірного нерухомого майна свідчить те, що купівля нерухомого майна була здійснена ОСОБА_10 за договором купівлі-продажу в 1997 році, коли він перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачкою; купівля такого майна не була здійснена ФОП ОСОБА_10, так як його реєстрація підприємцем проведена після укладення угоди купівлі бару, відсутність доказів існування особистих коштів у ОСОБА_10, а також джерело їх доходів на момент купівлі нерухомого майна. Крім того є встановленим, що позивач до моменту купівлі чоловіком приміщення бару в 1997 році офіційно працювала і мала заробіток, який в змозі була направити на придбання вказаного майна.

Також колегія суддів не вважає обґрунтованими посилання скаржника на неврахування судом показів свідків, оскільки вбачає, що вони носять загальний характер і фактично не мають відношення до предмету спору.

Помилковим є твердження скаржника і про необхідність надання згоди на купівлю

бару з боку дружини ОСОБА_5 з посиланням на ст. 65 СК України., оскільки придбання нежитлового приміщення (бару) здійснювалось в 1997 році, коли діяв Кодекс про шлюб та сім'ю. Стаття 23 КпШС не передбачала надання згоди іншого подружжя на придбання майна, вважалось що подружжя діє за взаємною згодою. Тільки в разі відчуження майна, що потребувало нотаріального посвідчення, згода другого із подружжя мала виражатись в письмовій формі.

Не можна погодитись із твердженням скаржника і щодо безпідставності позову,

враховуючи що приміщення бару не було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі

речових прав на нерухоме майно.

Згідно ст.128 ЦК УРСР, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Покупець нерухомого майна (бару) ОСОБА_10 набув право власності на майно після підписання договору купівлі-продажу від 23 квітня 1997 року і це право власності було оформлене правовстановлюючим документом - свідоцтвом про право власності від 2 липня 1997 року.

Колегія суддів не вбачає підставою скасування рішення і посилання скаржника на порушення судом норм процесуального права, а саме: незалучення у даній справі Органу опіки і піклування, оскільки позов заявлено і до неповнолітньої ОСОБА_7, та зазначає, що інтереси неповнолітньої представляла ОСОБА_6, як законний представник, оскільки є її матір'ю, дані правовідносини не породжують право власності на спірне майно неповнолітньої, тому що позов заявлено в порядку визнання спільної сумісної власності та обов'язкова участь Органу опіки і піклування у даній категорії справ законом не передбачено.

Таким чином, наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не дають підстав вважати неправильним застосування судом норм матеріального права чи наявність порушень норм процесуального права при розгляді та ухваленні оскаржуваного рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених статтею 375 ЦПК України підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_6 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання права власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Судді В.В.Пономаренко

Ю.В.Сіренко

В.І.Ювшин