Рішення № 73172252, 19.03.2018, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/6043/17

Провадження № 2/336/354/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

19 березня 2018 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Марко Я.Р., при секретарі Палубінській К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР Україна» про визнання договору недійсним та застосування реституції, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просить суд визнати недійсним договір № 2663 фінансового лізингу, укладений між сторонами 07.06.2017 року.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає про те, що договір № 2663 фінансового лізингу від 07.06.2017 року спрямований на захист інтересів лише лізингодавця і на звуження його відповідальності, а наявність зміни вартості платежів та розміру предмета лізингу лише лізингодавцем слугує цьому підтвердженням, оскільки позбавляє лізингоодержувача будь-яким чином впливати на зміну істотних умов договору, що свідчить про недійсність укладеного правочину. Окрім того, оспорюваний договір всупереч приписам статті 220 Цивільного кодексу України не посвідчений нотаріально, а у відповідача відсутня ліцензія на надання відповідних фінансових послуг.

Позивач в судове засідання не з'явилась, надала суду заяву про розгляд справи без її участі, в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти винесення заочного рішення по справі.

Представник відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку, причини неявки суду невідомі, відзиву не подавав, будь-яких заяв до суду не подавав, а тому на підставі статей 280 282 Цивільного процесуального кодексу України суд вважає за можливе провести заочний розгляд даної справи без участі представника відповідача за письмовою згодою позивача.

У відповідності до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

За таких обставин судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

07.06.2017 року між ОСОБА_1 до Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР Україна» укладено договір № 2663 фінансового лізингу (надалі по тексту - Договір), предметом якого є транспортний засіб Hyundai Elantra.

Згідно з пунктами 1.2., 1.3. Договору вартість предмета лізингу на момент укладення даного договору визначається у договорі та додатку № 1. Лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу а умовах даного договору та згідно з положеннями чинного законодавства.

Пунктом 1.7 Договору передбачено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати на рахунок лізингодавця комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених після виконання лізингоодержувачем умов, передбачених п. 1.7 та 4.1 даного договору.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Як на підставу для визнання Договору недійсним позивач вказує на те, що укладений між сторонами Договір спрямований на захист інтересів лише лізингодавця і на звуження його відповідальності, а наявність зміни вартості платежів та розміру предмета лізингу лише лізингодавцем слугує цьому підтвердженням, оскільки позбавляє лізингоодержувача будь-яким чином впливати на зміну істотних умов договору, що свідчить про недійсність укладеного правочину. Окрім того, оспорюваний договір всупереч приписам статті 220 Цивільного кодексу України не посвідчений нотаріально, а у відповідача відсутня ліцензія на надання відповідних фінансових послуг.

Відносини, що виникають у зв'язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про захист прав споживачів».

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За частиною другою статті 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 807 Цивільного кодексу України предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 6 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

За вимогами статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що спірний договір фінансового лізингу нотаріально посвідчено не було, що свідчить про його нікчемність.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 вказаного Закону фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою. Чинним законодавством чітко передбачено, що послуги з фінансового лізингу можуть надаватися тільки юридичною особою, що має статус фінансової установи.

Частинами першої та другою статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

Згідно пунктом 3 частини першої статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» відповідно до спеціальних законів господарська діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню. Господарською діяльністю в розумінні вказаного Закону є будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

Органом, що здійснює видачу ліцензій для здійснення фінансовими установами діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (пункт 4 частина перша статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії (частина друга статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Позивач зазначає про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР Україна» ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг. Доказів протилежного суду не надано.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України, жодних заперечень на спростування наведених позивачем обставин суду не надав.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Тобто, умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 Цивільного кодексу України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Розділом 12 Договору «Порядок розірвання договору. Порядок повернення коштів. Відповідальність сторін і порядок повернення предмета лізингу» встановлена жорстка відповідальність споживача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору, і водночас відсутня така відповідальність лізингодавця перед споживачем. Так, пунктами 12.1-12.14 Договору щодо лізингоодержувача встановлена відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій, одностороннього розірвання договору лізингодавцем, відшкодування збитків, повернення предмета лізингу. Водночас, споживач позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору.

Пунктом 12.1 Договору передбачено, що лізингоодержувач, який не отримав транспортний засіб має право розірвати даний договір за власним бажанням, письмово повідомивши лізингодавця. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу, а 20% лізингодавець утримує в вигляді штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Згідно з частинами 5,6 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

На думку суду, визнання недійсними вказаних положень договору окремо призведе до необхідності зміни інших умов Договору, суттєво змінить зміст Договору, а тому Договір може бути визнаний недійсним в цілому.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач здійснила платіж на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР Україна» у розмірі 47 040,00 грн. з призначенням платежу:комісія за організацію по договору фінансового лізингу № 2663 від 30.06.2017 року, що підтверджується квитанцією від 30.06.2017 року (а.с. 11).

Приймаючи до уваги, те, що судом встановлено обставини, що мають наслідком визнання договору№ 2663 фінансового лізингу, укладеного 07.06.2017 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР Україна» недійсним в силу статті 216 Цивільного кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення сплачені останньою кошти у розмірі 47 040,00 грн.

Відповідно до статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частинами 1, 5 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

За приписами статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 29 830, 39 грн.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 280-282 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР Україна» про визнання договору недійсним та застосування реституції - задовольнити повністю.

Визнати договір № 2663 фінансового лізингу, укладений 07.06.2017 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР Україна» недійним з моменту його вчинення, застосувавши до недійсного правочину реституцію.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР Україна» (02099, адреса: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корп. 57, поверх 6, офіс 57/1, ЄДРПОУ 40481805) на користь ОСОБА_1, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) 47 040,00 грн., сплачених за договором № 2663 фінансового лізингу від 07.06.2017 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР Україна» (02099, адреса: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корп. 57, поверх 6, офіс 57/1, ЄДРПОУ 40481805) судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп. (сімсот чотири гривні 40 копійок) в дохід держави.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повне рішення суду буде складено 28.03.2018 року.

Суддя: Я.Р.Марко