Постанова № 73169540, 29.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/19351/16 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Каракашьян С.К. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЕНТЕЛІ" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЕНТЕЛІ" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Київ про скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «ЕНТЕЛІ» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві, в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 07.04.2015 №474 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки;

- визнати протиправними дій ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві по проведенню документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ фірми «ЕНТЕЛІ» щодо дотримання вимог податкового законодавства з ТОВ «СТРУКТУРУМ» за період з 01.10.2014 по 31.10.2014.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Ентелі» щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з приватним підприємством «Структурум» за період з 01.10.2014 по 31.10.2014, за наслідками якої контролюючим органом складений акт перевірки від 17.04.2015 №1872/26-58-22-02-18/23931770.

Вважаючи наказ про проведення та дії ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві з проведення вказаної перевірки неправомірними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу не спрямовані на захист порушених прав та інтересів позивача, а отже не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Пунктом 75.1.2. статті 75 Податкового кодексу України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Не може бути предметом планової документальної перевірки питання дотримання платником податків принципу "витягнутої руки", крім випадків перевірки дотримання платником податків вимог підпунктів 140.5.4, 140.5.6 пункту 140.5 статті 140 цього Кодексу. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Пункт 78.1 статті 78 Податкового кодексу України визначає вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової виїзної перевірки.

Згідно п. 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Обов'язковою умовою призначення позапланової перевірки на підставі пп. 78.1.4 п. 78.1 статті 78 Кодексу є ненадання платником податків пояснення та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві було направлено запит від 03.02.2015 №2544/10/26-58-22-03-11 ТОВ фірма «Ентелі» про надання інформації та її документального підтвердження.

Листом від 23.02.2015 №170 ТОВ фірма «Ентелі» надало письмові пояснення по суті запитуваної контролюючим органом інформації.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, наведеній у постановах від 27.01.2015 у справі № 21-425а14 та від 16.02.2016 № 1-2749а15, виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями.

Так, податковим органом видано наказ від 07.04.2015 №474 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ентелі», у зв'язку з наявністю обставин передбачених пп.78.1.1 п. 78.1 статті 78, пп75.1.2 п.75.1 статті 75 та відповідно п.82.2 статті 82 Податкового кодексу України.

А отже, контролюючий орган скористався наданим йому правом на оцінку наданих позивачем пояснень, викладених у листі позивача від 23.02.2015 №170 та призначення перевірки.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Діяльність працівників контролюючого органу щодо ініціювання та проведення перевірки платника податків є лише службовою діяльністю таких осіб на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання суб'єктом перевірки вимог чинного законодавства, з огляду на що, не створює жодних правових наслідків для суб'єкта господарювання та не змінює стану його суб'єктивних прав, оскільки сама по собі не породжує настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на права та обов'язки суб'єкта господарювання.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №2-зп від 23.06.1997 в справі № 3/35-313 вказано, що «…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.»

В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2008 від 22.04.2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Оскаржуваний наказ є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом його виконання, тобто моментом проведення відповідачем перевірки на його підставі.

Отже, враховуючи, що податковим органом фактично реалізована його компетенція на проведення перевірки, оскаржуваний наказ не є таким, що порушує права позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов'язків, а відтак, задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу № 474 від 07.04.2015 не призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки такий наказ не є юридично значимим для позивача з огляду на те, що після проведення на його підставі перевірки він вичерпав свою дію відносно позивача.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у постанові Верховного Суду України від 24.12.2010 у справі № 21-25а10 вказано, що платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскільки перевірка господарської діяльності позивача була проведена, за результатами якої складено акт перевірки, то, навіть за умови наявності підстав для визнання оскаржуваного наказу протиправним та його скасування, порушене право позивача не буде захищене, оскільки предметом розгляду в суді може бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЕНТЕЛІ" - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.

Повний текст постанови виготовлено 03.04.2018.