Постанова № 73169513, 03.04.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 року справа №812/1813/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенко Л.А., суддів: Гайдара А.В., Міронової Г.М.,

розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року у справі № 812/1813/17 (головуючий І інстанції Басова Н.М., м.Сєвєродонецьк, повний текст рішення складений та підписаний 22.12.2017) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання дій та бездіяльності неправомірними, стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - ГУНП в Луганській області), в якому просив: визнати неправомірними дії та бездіяльність ГУНП в Луганській області щодо ненарахування та невиплати винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07.11.2015 до 21.01.2016 в сумі 13526,73 грн.; стягнути з ГУНП поліції в Луганській області винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07.11.2015 до 21.01.2016 в сумі 13526,73 грн. (а. с. 2-8).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до ГУНП в Луганській області про визнання дій та бездіяльності неправомірними, стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції (а.с. 66-67).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року зазначений позов ОСОБА_1 задоволений частково: стягнуто з ГУНП в Луганській області на користь ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 7 листопада 2015 року до 21 січня 2016 року в сумі 12515 гривень 68 копійок, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 68-72).

Відповідач не погодився з рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги відповідач обґрунтував тим, що позивачем пропущений строк звернення з адміністративним позовом до суду. Крім того, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню і з тих підстав, що зазначений вид винагороди в спірному періоді не відносився постійних щомісячних виплат і ця винагорода виплачувалася за дотримання певних умов, які підтверджують не тільки факт перебування в зоні проведення АТО, а і безпосередню участь у виконанні завдань в конкретному місяці. Також посилався на те, що ГУНП в Луганській області не отримувало фінансування на виплату зазначеної винагороди за спірний період (а. с. 79-88).

Позивачем подано заяву про розгляд справи без його участі (а. с. 111).

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату час та місце розгляду повідомлений.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, вивчила доводи апеляційної скарги, перевірила їх за матеріалами справи і дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вивченням матеріалів справи встановлено, що 28.11.2017 року до Луганського окружного адміністративного суду позивачем надіслано позовну заяву про визнання неправомірними дій/бездіяльності ГУНП в Луганській області щодо ненарахування та невиплати винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07.11.2015 до 21.01.2016 в сумі 13526,73 грн.; стягнути з ГУНП поліції в Луганській області винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07.11.2015 до 21.01.2016 в сумі 13526,73 грн., тобто позивачем подано позов щодо виплат сум грошового забезпечення, пов'язаних з проходженням ним публічної служби (а.с. 2-8, 24).

Зазначена винагорода є щомісячною, і позивач ще під час проходження служби, не отримавши її за листопад, грудень 2015 року та січень 2016 року мав право звернутися з питання щодо її невиплати як до керівництва за місцем своєї служби, так і в місячний строк до суду з дати невиплати винагороди за безпосередню участь в АТО.

Остаточний розрахунок по грошовому забезпеченню з позивачем був проведений 31.07.2017, що підтверджується листом ГУНП в Луганській області від 14.12.2017 №764/111/22-2017 (а. с. 60).

18.12.2017 ГУНП в Луганській області подано клопотання про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 відповідно до ч.5 ст.122, ч.3 ст.123 КАС України (а.с. 55-59).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 18.12.2017 відмовлено у задоволенні вищезазначеного клопотання відповідача, оскільки суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин частину другу статті 233 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, посилаючись на висновки Конституційного суду України, викладені у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 (а.с. 66-67).

З таким висновком суду першої інстанції не погоджується суд апеляційної інстанції, оскільки положення статей 233 Кодексу законів про працю України не розповсюджуються на співробітників Національної поліції.

Підставою розгляду Конституційним судом України справи №1-13/2013 стало конституційне зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці», тобто офіційного тлумачення загальних норм трудового права.

Відповідно до абз.2 п.2 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року №13 передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 № 753/11/13-10 розглядаючи спори щодо звільнення публічних службовців, суди мають враховувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у справі за позовом гр. Ж. до Президента України про скасування Указу Президента України стосовно звільнення та поновлення на посаді, яка полягає у тому, що під час вирішення спорів зазначеної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Аналогічна правова позиція, зокрема, викладена в постанові Верховного суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а/15.

Згідно статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закону №580) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Статтею 62 Закону №580 визначені гарантії професійної діяльності поліцейського. Згідно п.4 ч.10 ст.62 Закону №580 поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.

Таким чином, спеціальним законом у спірних правовідносинах є Закон №580, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських та порядок походження служби в Національної поліції України та в який визначає поняття грошове забезпечення, а не заробітна плата.

Згідно ч.1 ст.94 Закону №580 поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Частиною 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на дату звернення позивача до суду з позовною заявою) визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За приписами ч.3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на дату звернення позивача до суду з позовною заявою для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Частиною другою зазначеної статті визначено, що позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України (в редакції чинній на дату звернення позивача до суду з позовною заявою).

Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України (чинній на час вирішення справи судом) для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За приписами ч.3 ст.123 КАС України (в редакції, яка діяла на час вирішення справи судом) якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до ч.4 ст.123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Як зазначалося вище, остаточний розрахунок з позивачем був проведений 31.07.2017. Протиправна бездіяльність щодо ненарахування та виплати винагороди, яка на думку позивача, мала місце з листопада 2015 року до 20.01.2016 року включно, тобто за один рік та сім місяців до звільнення позивача з публічної служби. З позовом до суду про визнання неправомірними дій/бездіяльності ГУНП в Луганській області щодо ненарахування та невиплати винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07.11.2015 до 21.01.2016 в сумі 13526,73 грн.; стягнення з ГУНП поліції в Луганській області винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07.11.2015 до 21.01.2016 в сумі 13526,73 грн. позивач звернувся до суду у листопаді 2017 року, тобто з грубим пропущенням місячного строку звернення з адміністративним позовом до суду, коли позивач відповідно до ч.2 ст.122 КАС України дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

За встановлених обставин та норм процесуального закону, суд апеляційної інстанції вирішив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав застосування місячного строку для звернення до суду за вирішенням цього спору та помилково визначив, що до спорів з приводу проходження публічної служби стосовно ненарахування і як наслідок невиплати премій, застосовується строк передбачений ст.233 КЗпП України, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовано, а позов залишено без розгляду.

Постанова складена в повному обсязі 3 квітня 2018 року.

Керуючись ч.5 ст.122, ст.123, ч.5 ст.250, ст.310, п.3 ч.1 ст.315, п. 4 ч.1, ч.2 ст.317, ч.1 ст.319, ст. 321, ст.322, ч.1 ст.325, ч.1, ч.5 ст.328, ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області задовольнити.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року у справі № 812/1813/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання дій та бездіяльності неправомірними, стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання дій та бездіяльності неправомірними, стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції залишити без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.А. Василенко

Судді: А.В. Гайдар

Г.М. Міронова