Постанова № 73169204, 28.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 760/11977/17 Суддя (судді) першої інстанції: Українець В.В.

Суддя - доповідач: Чаку Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача 1: Зеленова А.С.

представника відповідача 3: Панчука С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 08 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Міністерства оборони України, Харківського обласного військового комісаріату, Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними, стягнення коштів, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_5 (далі - позивач) звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства оборони України (далі - відповідач 1), Харківського обласного військового комісаріату (далі - відповідач 2), Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - відповідач 3) про визнання протиправними дії відповідачів щодо непризначення позивачу одноразової грошової допомоги в разі настання інвалідності ІІІ групи; стягнення з відповідачів на користь позивача одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на день встановлення інвалідності в сумі 693 146 гривень; зобов'язання відповідачів призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в разі настання інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року та статей 16, 163 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.

Солом'янський районний суд міста Києва своєю постановою від 08 грудня 2017 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо не розгляду по суті заяви позивача про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві». Зобов'язано відповідача 1 прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» з урахуванням висновків, викладених у цій постанові. У задоволенні позову в частині вимог до відповідача 2 та відповідача 3 відмовив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач 1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 08 грудня 2017 року та постановити нову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_5 відмовити. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права, що призвело до порушення прав та законних інтересів відповідача. Зокрема, зазначає, що у позивача відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги та вказує на порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції щодо визначення предметної підсудності даного спору та порядку його розгляду.

Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу. У відзиві позивачем зазначено про необґрунтованість та невідповідність доводів апелянта обставинам справи, також позивачем вказано на наявність права на виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням третьої групи інвалідності, відповідно до вимог законодавства, яке діяло при первинному призначенні такої допомоги.

Адміністрацією Державної прикордонної служби України також було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому вони зазначили, що всі видатки з виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності має проводити саме Міністерство оборони України, а тому просили суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, позивач служив у Збройних Силах Радянської армії з 23 травня 1987 року по 26 квітня 1989 року, та в цей період проходив військову службу в Демократичній республіці Афганістан в період бойових дій з 29 жовтня 1987 року по 23 червня 1988 року та з 29 червня 1988 року по 21 листопада 1988 року, що підтверджується довідками наявними в матеріалах справи.

Згідно витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 2440 від 28 серпня 2014 року, захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_5 пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до виписки із акту огляду МСЕК серії 10 ААБ № 201804 від 19 листопада 2014 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 19 листопада 2014 року (поранення, контузія), причина інвалідності - захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Позивач звернувся з відповідним пакетом документів щодо призначення одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.

Листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України № 248/3/6/2128 від 19 червня 2017 року позивачу надано відповідь про те, що його документи, подані до обласного військового комісаріату, підтверджують проходження ним військової строкової служби та звільнення з Прикордонних військ Комітету державної безпеки СРСР. Проте, оскільки Міністерство оборони України не є правонаступником Прикордонних військ КДБ СРСР, то законних підстав для виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в прикордонних військах, немає. Тобто, позивачу відмовлено у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.

Не погоджуючись з такими діями відповідачів, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 року (далі - Закон № 2011-ХІІ), постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Порядок № 975), Постановою Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992 року «Про затвердження Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Порядок № 393).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. 4 п. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Підпунктом «б» частини 1 статті 162 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IІІ групи.

Відповідно до п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з п. 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IІІ групи.

У п. 11 Порядку № 975 визначено, що вiйськовослужбовець, вiйськовозобов'язаний та резервiст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разi настання iнвалiдностi чи втрати працездатностi без встановлення йому iнвалiдностi, подає уповноваженому органу такi документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням iнвалiдностi чи часткової втрати працездатностi без встановлення iнвалiдностi; довiдку медико-соцiальної експертної комiсiї про встановлення групи iнвалiдностi або вiдсотка втрати працездатностi iз зазначенням причинного зв'язку iнвалiдностi чи втрати працездатностi.

До заяви додаються копiї: постанови вiдповiдної вiйськово-лiкарської комiсiї щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузiї, травми або калiцтва), захворювання; документа, що свiдчить про причини та обставини поранення (контузiї, травми або калiцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане iз вчиненням особою кримiнального чи адмiнiстративного правопорушення або не є наслiдком вчинення нею дiй у станi алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'янiння, або навмисного спричинення собi тiлесного ушкодження; сторiнок паспорта з даними про прiзвище, iм'я та по батьковi i мiсце реєстрацiї; документа, що засвiдчує реєстрацiю фiзичної особи у Державному реєстрi фiзичних осiб - платникiв податкiв, виданого органом доходiв i зборiв (для фiзичної особи, яка через свої релiгiйнi переконання вiдмовляється вiд прийняття реєстрацiйного номера облiкової картки платника податкiв, офiцiйно повiдомила про це вiдповiдний орган доходiв i зборiв та має вiдмiтку в паспортi громадянина України, - копiю сторiнки паспорта з такою вiдмiткою).

Згідно з п. 12 Постанови № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Абзацом 9 пункту 1 Порядку № 393 передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Таким чином, з викладених правових норм убачається, що питання соціального захисту військовослужбовці прикордонних військ колишнього СРСР (у даному випадку Прикордонних військ КДБ СРСР) прирівняні до питань військовослужбовців Збройних Сил України. Отже, посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що саме Державна прикордонна служба України повинна здійснювати виплату вказаної допомоги, є необґрунтованими.

При цьому, право особи на отримання одноразової грошової допомоги по інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, виникає з дня встановлення інвалідності, що визначається датою, вказаною в довідці МСЕК, і обов'язок щодо забезпечення його реалізації шляхом прийняття відповідного рішення покладено на Міністерство оборони України.

Порядок отримання особою зазначеної допомоги та її розмір регламентуються законодавством, чинним на момент виникнення в неї такого права.

Аналогічного висновку надійшов Верховний Суд України в постановах від 18.11.2014 року та від 21.04.2015 року у справах №№ 21-446а14, 21-183а13.

Крім того, наведена правова позиція щодо дії закону в часі викладена в рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. № 1-рп/99, у п. 2 якого зазначено, що до подій, факту застосовується той закон або нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали чи мали місце.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо відмови позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності та зобов'язання відповідача прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому ІІІ групи інвалідності після звільнення з військової служби.

Згідно вимог ст. 183-2 КАС України, в редакції чинній на момент пред'явлення позову, така категорія справ підлягала розгляду в порядку скороченого провадження, а тому доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є необґрунтованими.

Посилання апелянта на те, що місцевим судом порушено вимоги чинного законодавства щодо підсудності даної справи, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України (в редакції, яка була чинна на час звернення позивача до суду з даним позовом, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

З урахуванням того, що одноразова грошова допомога, виплата якої передбачена ст. 16 Закону № 2011-XII, відноситься до соціальних виплат, даний спір належить розглядати місцевим загальним судом як адміністративним.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 813/8236/14.

У своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає про те, що позивачу було відмовлено у нарахуванні та виплаті одноразової допомоги, оскільки відсутній документ, який би свідчив про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що такі причини не пов'язані з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або не навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Суд апеляційної інстанції вважає такі доводи апелянта необґрунтованими, оскільки по-перше: позивачу було відмовлено не у зв'язку з тим, що такий документ відсутній, а було відмовлено на підставі того, що позивач проходив строкову службу та звільнився саме з Прикордонних військ Комітету державної безпеки СРСР. Тобто, оскільки Міністерство оборони не є правонаступником Прикордонних військ КДБ СРСР, то апелянт вважав, що у позивача відсутні підстави для виплати одноразової грошової допомоги. Дана обставина підтверджується листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України № 248/3/6/2128 від 19.06.2017 року.

По-друге, правовою підставою для призначення особі одноразової грошової допомоги в порядку ст. 16, 163 Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975 є відповідна довідка МСЕК, яка подавалася позивачем і є в матеріалах справи, а також витяг з протоколу № 2440 від 28.08.2014 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.

Апелянт звертав увагу суду на те, що інвалідність позивачу вперше була призначена у 2014 році, тобто більше ніж через три місяці після його звільнення з військової служби у 1989 році, а тому він не має права на отримання одноразової грошової допомоги.

Колегія суддів вважає такий висновок апелянта помилковим, оскільки в постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року (справа № 21-563а14) по справі з аналогічними правовідносинами визначено, що право на отримання допомоги виникає у військовослужбовця з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби. Крім того, визначено, що одноразова грошова допомога є компенсаційним механізмом соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування постанови.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або недоведеність матеріалами справи.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи убачається, що позовні вимоги розглядалися судом першої інстанції за правилами скороченого провадження у порядку, встановленому статтею 183-2 КАС (в редакції, чинній на час постановлення оскарженого судового рішення). Відповідно до положень частин 9, 10 цієї статті Кодексу постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною. У разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 183-2 (в редакції до 15.12.2017 року), 316, 320, 321, 322, 325, 329 (в редакції після 15.12.2017 року), суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.

Постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 08 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 02.04.2018 року.

Головуючий суддя Є.В. Чаку

Судді В.В. Файдюк

Є.І. Мєзєнцев