Постанова № 73169028, 03.04.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

03 квітня 2018 рокусправа № 804/5325/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Юрко І.В.

судді: Чабаненко С.В. Шальєвої В.А.

секретарі судового засідання Федосєєвої Ю.В.,

представника відповідача Кучеренко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року у справі № 804/5325/17 (головуючий 1-ї інстанції Коренев А.О., постанова прийнята 20 листопада 2017 року в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду) за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Соборному районі м.Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 17.08.2017 року (згідно штампу на поштовому конверті) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в якому просив скасувати частково рішення відповідача від 26 травня 2017 року №098 про повернення коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності в частині неправомірних витрат на суму 8055,72 грн. за листками непрацездатності серія АГС №006541, серія АГХ № 970743, серія АГХ №868749, серія АГХ №971926, серія АГХ №971254, серія АГХ №868987, серія АГХ №872782, серія АГХ №905813, виданих ОСОБА_2 та 50% штрафних санкцій від суми неправомірних витрат.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано частково рішення Виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26 травня 2017 року №098 про повернення коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності в частині неправомірних витрат на суму 8055,72 грн. за листками непрацездатності серія АГС №006541, серія АГХ №970743, серія АГХ №868749, серія АГХ №971926, серія АГХ №971254, серія АГХ №868987, серія АГХ №872782, серія АГХ №905813, виданих ОСОБА_2, та 50 % штрафу від суми неправомірних витрат.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, неповно з'ясовано та не доведено обставини, які мають значення для справи, що призвело до неправильних висновків при прийнятті постанови.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Позивач в судове засідання апеляційної інстанції не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне.

Виконавчою дирекцією Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області) проведено планову перевірку Державної податкової інспекції у Соборному районі м.Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області з питань дотримання порядку використання страхових коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за період з 17 грудня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результатом якої 13 травня 2017 року складено акт №101 (а.с.14-27).

За висновками вказаного акту при перевірці встановлено, зокрема, за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року порушення порядку використання коштів Фонду на загальну суму 8073,22 грн., а також встановлено несвоєчасне повернення невикористаних страхових коштів на суму 922,32 грн..

На підставі акту перевірки відповідачем 26 травня 2017 року прийнято рішення №098 про повернення позивачем коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності на загальну суму 12214,05 грн., в тому числі: неправомірні витрати - 8073,22 грн., штраф за порушення порядку використання коштів Фонду - 4036,61 грн. (8073,22 грн. х 50%), пеня - 11,99 грн. та штраф за несвоєчасне повернення коштів Фонду (922,32 грн. х 10%) (а.с.13).

Позивач не погодився з рішенням відповідача в частині неправомірних витрат на суму 8055,72 грн. за листками непрацездатності серія АГС №006541, серія АГХ № 970743, серія АГХ № 868749, серія АГХ №971926, серія АГХ №971254, серія АГХ №868987, серія АГХ №872782, серія АГХ №905813, виданих ОСОБА_2 та 50% штрафних санкцій від суми неправомірних витрат, та оскаржив таке рішення до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що рішення відповідача в частині неправомірних витрат на суму 8055,72 грн. за листками непрацездатності серія не ґрунтується на нормах чинного законодавства, є протиправним та підлягає скасуванню в цій частині.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року №1105-ХІV (далі по тексту - Закон №1105) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.

Відповідно до пунктів 6, 7 частини першої статті 9 Закону №1105 основними завданнями Фонду та його робочих органів є: здійснення перевірки обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності застрахованим особам; здійснення контролю за використанням роботодавцями та застрахованими особами коштів Фонду.

Згідно з пунктом 6 частини другої цієї статті Фонд та його робочі органи відповідно до покладених на них завдань здійснюють контроль за використанням коштів Фонду, веденням і достовірністю обліку та звітності щодо їх надходження та використання, застосовують в установленому законодавством порядку фінансові санкції та накладають адміністративні штрафи.

Пунктами 3 та 5 частини першої статті 10 Закону №1105 визначено, що Фонд має право: перевіряти достовірність відомостей, поданих роботодавцем для отримання коштів Фонду, дотримання порядку використання роботодавцем виділених йому коштів Фонду та зупиняти виплати з Фонду в разі відмови або перешкоджання з боку роботодавця у проведенні перевірки, виявлення фактів подання ним Фонду недостовірних відомостей або порушення порядку використання роботодавцем коштів Фонду; накладати і стягувати фінансові санкції та адміністративні штрафи, передбачені законом за порушення вимог цього Закону.

Відповідно до частини п'ятої статті 15 Закону №1105 роботодавець несе відповідальність за: порушення порядку використання коштів Фонду, несвоєчасне або неповне їх повернення; несвоєчасне подання або неподання відомостей, встановлених цим Законом; подання недостовірних відомостей про використання коштів Фонду; шкоду, заподіяну застрахованим особам або Фонду внаслідок невиконання або неналежного виконання обов'язків, визначених цим Законом.

Статтею 30 Закону №1105 передбачені підстави для призначення та виплати матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.

Згідно з частиною першою статті 31 Закону №1105 підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом - копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за погодженням з Фондом.

Згідно з пунктом 1 Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності від 17.11.2004 року №1456/10055, листок непрацездатності - це багатофункціональний документ, який є підставою для звільнення від роботи у зв'язку з непрацездатністю та з матеріальним забезпеченням застрахованої особи в разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 22 Закону №1105 у разі настання у застрахованої особи тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, надається допомога по тимчасовій непрацездатності у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу).

Частиною другою статті 22 Закону №1105 визначено, що починаючи з шостого дня непрацездатності Фондом застрахованим особам виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням.

Так, під час перевірки відповідачем було встановлено, що позивачем призначалася та виплачувалася за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності допомога з тимчасової втрати працездатності працівнику позивача та застрахованій особі ОСОБА_2 за період з 25.03.2015 року по 14.08.2015 року.

Проте, відповідач дійшов висновку, що позивач неправомірно призначив та нарахував зазначену допомогу особі, оскільки на думку відповідача, ОСОБА_2 з 24.03.2017 року не перебувала у трудових відносинах з позивачем та не була застрахованою особою.

Суд апеляційної інстанції вважає такий висновок відповідача помилковим з наступних підстав.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року №311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету міністрів України» утворено територіальні органи ДФС.

Відповідно до пункту 2 цієї постанови прийнято рішення про реорганізацію територіальних органів Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 2.

У зв'язку з цим 24.12.2014 року ОСОБА_2 відповідно до статті 32 Кодексу законів про працю України було попереджено про наступне вивільнення та запропоновано їй переведення на вакантну посаду (а.с.44).

ОСОБА_2 не надавала згоди та не відмовлялася від запропонованої вакантної посади.

10.02.2015 року ОСОБА_2 подала заяву про надання їй щорічної відпустки з 24.02.2015 року терміном на 17 календарних днів, і така відпустка їй була надана на підставі наказу ДПІ від 10.02.2015 року №18-в.

Ані в заяві про надання щорічної відпустки, ані в окремій заяві ОСОБА_2 не висловлювала бажання щодо її подальшого звільнення після закінчення терміну відпустки.

Оскільки в період відпустки ОСОБА_2 перебувала на лікарняному, термін відпустки був подовжений до 24.03.2015 року, проти чого не заперечує апелянт, а з 25.03.2015 року вказана особа знов перебувала на лікарняних аж до 17.08.2015 року.

Відповідно до статті 40 Кодексу Законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

17.08.2015 року, тобто після закінчення періоду тимчасової непрацездатності, ОСОБА_2 подала роботодавцю заяву про звільнення.

Відповідно до наказу ДПІ від 17.08.2015 року № 32-о ОСОБА_2 звільнена з установи з 17.08.2015 року.

Посилання апелянта на те, що застрахована особа ОСОБА_2 мала бути звільнена 24.03.2015 року - в останній день відпустки, суперечить вимогам трудового законодавства.

Також, згідно пункту 6 статті 36 Кодексу Законів про працю України, підставою для припинення трудового договору, є відмова працівника від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці, яку ОСОБА_2 не надавала.

Щодо попередження позивачем ОСОБА_2 у грудні 2014 року про наступне вивільнення, то реалізація такого попередження шляхом звільнення особи, є правом роботодавця, а не обов'язком.

Колегія суддів зазначає, що період втрати працездатності ОСОБА_2 припадає до дати звільнення, тобто до 17.08.2015 року, у період дії трудового договору та тому вказана особа мала право на матеріальне забезпечення, оскільки у період з 25.03.2015 року по 17.08.2015 року була застрахованою особою.

Відповідно частини першої статті 31 Закону №1105 підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.

Таким чином, позивачем правомірно призначено та виплачено за рахунок коштів Фонду допомогу по тимчасовій непрацездатності застрахованій особі, оскільки на час непрацездатності ОСОБА_2 знаходилась у трудових відносинах з позивачем. Будь-яких зауважень до оформлення та заповнення листів непрацездатності, виданих ОСОБА_2 за спірний період, відповідачем в акті перевірки не зазначалось.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у відповідності до наведених вище пунктів 3 та 5 частини першої статті 10 Закону №1105 Фонд не наділений правом перевіряти порядок, строки та підстави звільнення особи з посади в розрізі використання роботодавцем права на звільнення такої особи, в тому числі прийняття чи неприйняття наказу про звільнення.

Апелянтом ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів звільнення ОСОБА_2 з посади в ДПІ у Соборному районі м.Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області в період з 24.03.2015 року по 17.08.2015 року, та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відтак, колегія суддів вважає, що за відсутності наказу про звільнення ОСОБА_2 з посади в ДПІ у Соборному районі м.Дніпра ГУ ДФС, та за наявності у вказаний період належним чином оформлених листів непрацездатності, у позивача були наявні підстави для нарахування особі, що перебувала з ним у трудових відносинах, передбачених законом виплат за вказаними листами .

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність рішення від 26 травня 2017 року № 098 в частині неправомірних витрат на суму 8055,72 грн. за листками непрацездатності, виданих ОСОБА_2 та 50% штрафних санкцій від суми неправомірних витрат у розмірі 4036, 61 грн..

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п.2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

За приписами п.6 частини 6 статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 24 статті 4 КАС України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня 2018 року становить 1762 гривень, тобто до незначних у 2018 році відносяться справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує 176200 гривень.

Як зазначалось вище, предметом спору в даній справі є рішення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області від 26 травня 2017 року №098 в частині неправомірних витрат на суму 8055,72 грн. та 50% штрафних санкцій від суми неправомірних витрат у розмірі 4036, 61 грн. (всього 12092,33 грн., що не перевищує 176200 гривень, у зв'язку з чим справа, що розглядається, на час ухвалення постанови суду апеляційної інстанції є незначною, а тому оскарженню не підлягає.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року у справі № 804/5325/17 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року у справі № 804/5325/17 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повне судове рішення складено 04 квітня 2018 року.

Головуючий суддя: І.В. Юрко

Суддя: С.В. Чабаненко

Суддя: В.А. Шальєва