Постанова № 73168478, 22.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1859/18 Справа № 174/546/17 Головуючий у 1 й інстанції - Борцова А. А. Доповідач - Максюта Ж.І.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Максюти Ж.І.,

суддів: Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.

за участю секретаря - Синенка Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2017 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, вказуючи, що він проходив військову службу у Збройних силах з 18.11.1987 р. по 13.11.1989 р., в тому числі приймав участь у бойових діях на території республіки Афганістан з 07.05.1988 р. по 13.02.1989 р. Під час виконання свого військового обов'язку на території Афганістану, отримав осколкові поранення голови, обох рук. На засіданні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців (Протокол № 2050 від 24.06.2014 р.) було встановлено, що отримані ним поранення (контузія) та захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. Множинні вогнепальні осколкові поранення голови, обох рук в подальшому призвели до розвитку стійких залишкових явищ, перенесеної контузії головного мозку у вигляді посттравматичної та дисциркуляторної енцефалопатії 2ст. прогресуючий кризовий перебіг, з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією, частими (1-2 рази на тиждень) судинними кризами змішаного характеру (лікворо-гіпертензивні, вертебро-базілярні), мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю. Післятравматичного церебрального арахноїдиту з вираженим лікворо-гіпертензівним синдромом, вираженим вестибуло-атактичним синдромом, центральною вестибулярною дисфункцією 3 ст., стійко вираженим цефалгічним синдромом. Ангіопатія сітківки обох очей. Варикозна хвороба нижніх кінцівок, що підтверджується військово-обліковими та медичними документами. На підставі цього за результатами огляду медико-соціальної експертної комісії йому була первинно встановлена 3 група інвалідності з 28.08.2014 р. В подальшому група інвалідності була змінена у зв'язку з погіршенням здоров'я, і 02.03.2016 р. йому була встановлена 2 група інвалідності, причина якої є поранення, контузія пов'язане з участю у бойових діях та перебуванні на території інших держав. В зв'язку з інвалідністю він відчуває глибокі моральні переживання та страждання, що зумовлені ушкодженням його здоров'я. Його звичні життєві зв'язки порушені, адже, відтепер він вимушений багато часу витрачати на амбулаторне та стаціонарне лікування. Негативні наслідки травми (контузії) та пов'язаних з ним захворювань він буде відчувати усе своє подальше життя. Постійно відчуває душевний дискомфорт, оскільки не може у звичному для нього режимі спілкуватися з родиною та друзями, він вимушений займатися реабілітацією, тоді як бажав би приділяти свій час близьким людям, як наслідок, рівень взаєморозуміння між членами його сім'ї значно знизився. У зв'язку зі зниженням працездатності позивача та встановленням обмежень щодо умов і характеру праці, він не може продовжувати трудову діяльність на раніше встановленому рівні. У колі повністю працездатних чоловіків у нього загострюється почуття власної неповноцінності, що в свою чергу позначається на відносинах оточуючими людьми, колегами. Через свою інвалідність позивач вже не може вести активне громадське життя, підтримувати бажаний рівень стосунків з оточуючими і забезпечувати себе та свою сім'ю матеріальними та нематеріальними благами на гідному рівні. Спричинену йому моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевних переживань та страждань. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною його дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати лише суто умовний вираз. Отже, він є військовослужбовцем, старшим сержантом, який отримав 2 групу інвалідності, причиною якої є поранення (контузія), пов'язані і виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. Оскільки він отримав ушкодження здоров'я при виконанні своїх військових обов'язків на території, де велися бойові дії, тобто внаслідок джерела підвищеної небезпеки, відшкодування моральної шкоди проводиться незалежно від вини органу державної влади. Сам факт виникнення у позивача захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, з настанням таких негативних наслідків, як визнання його інвалідом 2 (другої) групи безстроково, із протипоказаннями щодо умов і характеру праці, свідчить про те, що позивач в силу ч.1 та п.1 ч.2 ст. 23 ЦК України має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав, і яка полягає у фізичному болі та стражданнях, яких він пізнав. Просить стягнути з Міністерства оборони України на його користь 100 000.00 грн. у якості відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, що пов'язано і виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2017 року в задоволені позову відмовлено.

Судові витрати віднесено за рахунок держави (а.с.60-65)

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Заперечення на апеляційну скаргу позивачем не подавалось.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Згідно абз. 3 п. 3 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Також п. 8 ч. 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції, що діє з 15.12.2017 року, передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни. (а.с. 10), проходив строкову військову службу з 18.11.1987 року по 13.11.1989 р. в Збройних Силах СРСР, в тому числі з 07.05.1988 по 13.02.1989 року приймав участь в бойових діях на посаді командира відділення в Демократичній Республіці Афганістан, що підтверджується копією довідки за вих. № 80 від 07.08.2014 року, яка видана Верхньодніпровським об'єднаним районним військовим комісаріатом Дніпропетровської області та копією військового квитка ОСОБА_2(а.с. 11-12).

Факт знаходження у причинному зв'язку поранень та захворювань позивача ОСОБА_2 з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, підтверджується копією витягу з протоколу № 2050 від 24.07.2014 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця ОСОБА_2 (а.с 13), копією висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 23.07.2014 року № 1382/ж відносно ОСОБА_2, складеного спеціалістом у галузі судово-медичної експертизи, лікарем судово-медичним експертом М.І.Комован, згідно з яким рубці, виявлені у ОСОБА_2, є наслідком загоєння ран, які могли утворитись внаслідок вогнепальних (осколкових) поранень, отриманих у 1988 році.

Згідно з витягом з акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 10 ААГ від 15.08.2016 року, позивачу ОСОБА_2 з 28.08.2014 року була встановлена ІІІ група інвалідності, причина інвалідності - поранення, контузія, пов'язані з участю в бойових діях і передування на території іншої держави (а.с. 15)

Згідно довідки медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААА № 430223, позивачу з 02.03.2016 року була встановлена ІІ група інвалідності, причиною інвалідності є поранення, контузія пов'язані з участю в бойових діях і передування на території іншої держави. (а.с. 16)

Позивач ОСОБА_2, у період 2015-2017 р. неодноразово перебував на лікуванні у лікувальних закладах, зокрема з приводу наслідків перенесеної ЧМТ, контузії головного мозку у 1988 р. при виконанні інтернаціонального обов'язку в ДРА (а.с. 17-25).

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, керуючись Конституцією України, ст.1174, ч.1 ст.1167 ЦК України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про Збройні Сили України», ухвалив рішення, яке відповідає вимогам чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи.

Так, відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відшкодування шкоди державою відбувається у спосіб, передбачений законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з ст.4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Постановою Верховної ради України від 24 серпня 1991 року «Про військові формування в Україні», всі військові формування, дислоковані на території України, підпорядковано Верховній Раді України; утворено Міністерство Оборони України; Урядом розпочато створення Збройних Сил України».

Відповідно до ст.17 Конституції України забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначається законом.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сім'ї.

Згідно з ст.2 Закону України «Про Збройні Сили України», правовою основою діяльності Збройних Сил України є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України" (1932-12), статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері.

Згідно з ст.ст. 3,7 вказаного Закону, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, керівництво Збройними Силами України в межах, передбачених Конституцією України, здійснює Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України. Начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України здійснює безпосереднє військове керівництво Збройними Силами України.

Таким чином, за виконання конституційного обов'язку відповідає Держава в особі Президента України, як Головнокомандувача та Збройні Сили України, де військовослужбовці проходять військову службу. Це підтверджується також змістом Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до ст.16 Закону України «Про Збройні Сили України», Держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться у встановленому законодавством порядку.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у складі діючої армії Збройних Сил Радянського Союзу в період з 18.11.1987 р. по 13.11.1989 р., в тому числі приймав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан в період 07.05.1988 по 13.02.1989 року , де отримав контузію, внаслідок чого йому у 2014 році була встановлена 3 група інвалідності, а в 2016 - 2 група та на нього поширюються положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Разом з тим, Законом України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року не передбачено відповідальності України за шкоду, спричинену громадянам протиправними діями держави в особі Радянської армії, а визначена відповідальність за соціальний захист колишніх військовослужбовців.

Крім того, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачена відповідальність Міністерства оборони України за події, які відбувались на території Афганістану в радянські часи, а встановлена відповідальність за соціальний захист ветеранів війни та учасників бойових що не тотожним з обов'язком по відшкодуванню моральної шкоди .

Таким чином, висновок районного суду про те, що позивач проходив строкову військову службу та приймав участь у бойових діях у період існування Української Радянської Соціалістичної Республіки, коли Збройні Сили України та інші військові формування створені не були, то порядок відшкодування моральної шкоди, який визначений ст.1167 ЦК України, передбачений для деліктної відповідальності, на спірні правовідносини не поширюється, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а фактично зводяться до суб'єктивного тлумачення висновків суду.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач не заперечує, що він отримав поранення (травму) при виконанні військових обов'язків в Демократичній Республіці Афганістан у період з 07 травня 1988 року по 18 листопада 1989 року.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Враховуючи те, що позивач отримав поранення (травму) при виконанні військових обов'язків в Демократичній Республіці Афганістан у період з 07 травня 1988 року по 18 листопада 1989 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності 20 грудня 1991 року) та ЦК України (в редакції 2003 року), коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві у 1989 році.

Діючим законодавством України передбачено відшкодування моральної шкоди для військовослужбовців (за наявністю підстав) відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.

Позивач був звільнений з військової служби у 1989 році

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності із п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно- правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Таким чином, спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я (1988-1989роки), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди, а тому підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди відсутні.

керуючись ст.ст. 367, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Ж.І. Максюта

Судді: Е.Л. Демченко

Т.Р. Куценко