Постанова № 73168346, 03.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/1853/17 22-ц/774/1012/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 177/1853/17

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого- судді Бондар Я.М.,

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.,

сторони : позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровської області ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та відповідача Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року, ухваленого суддею Строговою Г.Г. у м. Кривому Розі, повний текст якого складено 07 лютого 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.

В мотивування заявлених вимог зазначив, що він тривалий час працював у Публічному акціонерному товаристві «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - ПАТ «Кривбасзалізрудком») у шкідливих умовах праці, внаслідок чого отримав професійне захворювання. Висновком МСЕК від 13 січня 2004 року йому вперше було встановлено 20 % втрати професійної працездатності. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я, у зв'язку з чим йому завдана моральна шкода. Оскільки професійне захворювання виявлене вперше у 2004 році завдана шкода має відшкодовуватися відповідачем. Тому, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача на його користь 40000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 5120 грн. витрат на правову допомогу.

Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09.11.2017 року змінено первісного відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Дніпропетровській області на належного відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Криворізького відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (далі - Фонд).

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, стягнуто на його користь з Фонду моральну шкоду у розмірі 25000 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5120,00 грн. Судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 640 грн. віднесено на рахунок держави.

В апеляційній скарзі представник Фонду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В мотивування апеляційної скарги представник Фонду зазначає, що суд не врахував положення Закону України № 717-V від 23.02.2007 року, якими виключено всі норми, якими передбачалась виплата моральної шкоди, із Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві…». При цьому вважає, що Конституційний суд України, визнаючи конституційними норми Закону України від 23.02.2007 року, зазначив, що право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду скасовано для всіх застрахованих громадян, незалежно від дати встановлення втрати працездатності.

Суд не звернув увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», який набрав чинності з 01.01.2015 року, визначено, що відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві не є страховою виплатою, у зв'язку з чим, Фонд є неналежним відповідачем.

Крім того, представник відповідача зауважує на тому, що позивач звернувся з позовом у 2017 році, після набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності 01 січня 2015 року, тобто права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів відповідача, не має. Суд залишив поза увагою недоведеність позивачем факту спричинення йому моральної шкоди, оскільки довідка МСЕК підтверджує лише факт встановлення професійного захворювання і не може бути підтвердженням заподіяння моральної шкоди. Стягнутий судом розмір моральної шкоди є необґрунтованим, а стягнення витрат на правничу допомогу є безпідставним.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду змінити, збільшивши розмір моральної шкоди до 40000 грн.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_3 просить змінити рішення суду першої інстанції та збільшити розмір стягнутої моральної шкоди до 40000 грн., оскільки вважає, що суд не в повній мірі врахував характер та обсяг моральних страждань позивача, характер немайнових втрат, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його виробничих та життєвих стосунках, а також безповоротність процесу втрати здоров'я.

Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

За частиною 6 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Матеріалами справи встановлено, що позивач з 07.08.1987 року по 16.03.2012 року працював у ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» у шкідливих умовах праці.

Рішенням Українського НДІ промислової медицини від 01.10.2003 року позивачу встановлено професійне захворювання: сидеросилікоз 1-го ступеню ускладнений хронічним обструктивним бронхітом, емфізема легенів 1-го ступеню, ЛН І-ІІ ступенів, у зв'язку з чим складено Акт № 22 розслідування професійного захворювання від 16.10.2003 року.

Відповідно до п. 14 вищезазначеного акту, професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи з 1987 року за професіями підземного механіка дільниці та слюсаря чергового і по ремонту устаткування, ОСОБА_1 виконував роботи по контролю за експлуатацією гірничого устаткування та його ремонтом, умови виконання яких були пов'язані з запиленістю повітря робочої зони, що перевищує ГДК внаслідок не ефективного провітрювання гірничих виробіток. (а.с. 9).

В п. 15 Акту розслідування професійного захворювання № 22 від 16.10.2003 року, зазначено причиною професійного захворювання - працю (16 років 2 місяці) в умовах запиленості повітря робочої зони, яка перевищує ПДК: пил, у складі якого є вільний двуокис кремнію від 10 до 70%. в концентрації від 4.1 мг/м3 до 4,8 мг/м3 при ПДК 2,0 мг/м3 (а.с. 9).

Зазначені умови праці позивача також підтверджуються санітарно-гігієнічною характеристикою умов праці від 07 березня 2003 року (а.с. 11).

Висновком МСЕК №025408 від 13.01.2004 року позивачу вперше було встановлено 20% втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання (а.с. 12).

Останнім висновком МСЕК серії 10ААА №084319 від 07.12.2012 року ОСОБА_1 встановлено 60% втрати професійної працездатності (40 % сидеросилікоз, 20% трудове каліцтво) з 01 січня 2013 року безстроково та визнано його інвалідом третьої групи.

Обласною МСЕК №6 було розроблено індивідуальну програму інваліда №745 від 07.12.2012 року, яким рекомендовано медична, фізична, професійна та трудова реабілітація, якою підтверджується, що позивач перебуває на інвалідності з 2005 року (а.с. 15-16).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на момент встановлення позивачу вперше стійкої втрати професійної працездатності й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду, з огляду на наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обовязків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.п. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон № 1105-XIV), Закону від 14 жовтня 1992 року №2694-XII «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року №229-IV), КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.5 Постанови «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Отже, спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Згідно висновку МСЕК від 13.01.2004 року ОСОБА_1 первинно встановлено втрату професійної працездатності, тому саме з цього часу у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди, а тому спір з приводу її відшкодування повинен вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого такого права.

Правова основа, економічний механізм та організаційна структура загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві та пов'язана з цим діяльність Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України регулювалася, зокрема Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV), який набрав чинності 01 квітня 2001 року та був чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1105-XIV завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

За змістом п.п. «е» п.1 ч.1 ст.21 Закону № 1105-XIV, у редакції, яка була чинна на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Частиною 3 ст. 28 цього Закону, у редакції, яка була чинна на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, зазначено, що при наявності факту спричинення моральної шкоди потерпілому проводиться страхова виплата за моральну шкоду.

01 січня 2006 року набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», а 01 січня 2007 року - Закон України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено дію норм, що передбачали право потерпілих на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» внесені зміни до абз. 4 ст. 1, п.п. «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28, а також виключено ч. 3 ст. 34 Закону, скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Таким чином, потерпілі мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків у разі, якщо стійку втрату працездатності вперше встановлено у період із 01 квітня 2001 року по 31 грудня 2005 року.

Отже, зважаючи та те, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди, а право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що так як позивачу первинно було встановлено втрату професійної працездатності 13.01.2004 року, то він на підставі ст.ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, яка була чинна на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому в результаті втрати професійної працездатності, за рахунок відповідача Фонду.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що відповідно до ч. 7, ч.8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності 01.01.2015 року, передбачено, що відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві незалежного від часу настання страховоговипадку не є страховою виплатою, то відсутні підстави для покладення на Фонд обов'язку здійснювати таку виплату, колегія суддів не може взяти до уваги, виходячи з наступного.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що закріплено у частині 1 статті 58 Конституції України.

До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Враховуючи те, що право на звернення з позовом у ОСОБА_1 виникло у 2004 році, а зміни до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» набрали чинності 01 січня 2015 року, колегія суддів, з огляду на правила дії законів у часі, вважає, що положення ч.7, ч.8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. У зв'язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача про те, що відповідальність за спричинену моральну шкоду повинен нести роботодавець у відповідності до норм ЦК України, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що зводяться до суб'єктивного тлумачення норм права, оскільки момент виникнення спірних правовідносин та момент пред'явлення позову не є тотожними поняттями.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про відсутність доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди та неврахування судом обов'язку встановлення цього факту МСЕК є безпідставними та такими, що суперечать Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким нанесене ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.11.1995 р. №212, оскільки МСЕК встановлює даний факт щодо потерпілих на виробництві, яким не було встановлено стійку втрату професійної працездатності, в той час як позивачу з січня 2004 року встановлено стійку втрату професійної працездатності.

До того ж ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності вже спричиняють йому моральні і фізичні страждання (п. 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року № 1-9/2004 р.).

Доводи Фонду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог безпідставні, оскільки Законом України № 717-V від 23.02.2007р. внесено зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві...» відповідно до яких, всі норми даного закону якими передбачається виплата моральної шкоди - виключено і Конституційний Суд України в своєму рішенні від 08.10.2008 року визнав ці зміни конституційними, а тому Фонд є неналежним відповідачем, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки на час спричинення ушкодження здоров'я ОСОБА_1, норми вищевказаного Закону, в частині відшкодування моральної шкоди були чинними.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача й вважає доводи апеляційних скарг стрін в цій частині необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 9 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди судом першої інстанції визначено виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання позивача ОСОБА_1, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що наступили, відсоток втрати професійної працездатності, а також стан його здоров'я,який значно погіршився, що сідчить про на теперішній час.

Таким чином, підстав для зміни розміру стягнутої моральної шкоди колегія суддів не вбачає, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що судом не враховано характеру моральних страждань, яких він зазнав у зв'язку з втратою працездатності та безпідставно занизив розмір відшкодування моральної шкоди, колегія суддів до уваги не приймає.

Також не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо безпідставності стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

Частинами 1-5 ст. 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як видно з матеріалів справи ОСОБА_1, скориставшись своїм правом на захист уклавши 26 вересня 2017 року договір про надання правової допомоги з адвокатом ОСОБА_3, згідно якого, йому надана правова допомога: вивчення наданих документів, копіювання документів, вивчення законодавства та судової практики за аналогічними справами, складання позовної заяви (а.с. 42). На підтвердження понесення витрат на надання правової допомоги позивачем надано розрахункову квитанцію про сплату адвокату 5120 грн. та акт приймання-передачі правової допомоги відповідно до умов договору(а.с. 43, 45).

З огляду на розмір заявлених позовних вимог, виконаних адвокатом робіт та наданих послуг зі складання позовної заяви та участі в судових засіданнях, колегія суддів вважає визначений розмір витрат на оплату адвоката є співмірним.

Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (Частина 6 статті 137 ЦПК України).

Відповідачем в обґрунтування доводів апеляційної скарги не наведено жодного мотиву та ( або) розрахунку, щодо незгоди із розміром витрат на правову допомогу.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставинисправи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та відповідача Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 03 квітня 2018 року.

Головуючий:

Судді: