Ухвала суду № 73167644, 04.04.2018, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/1648/18

1-кп/206/216/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2018 року Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді: Поштаренко О.В.

за участю секретаря: Чабаненко О.В.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження № 120180400030000185 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 17.01.2018 року за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимого,

у вчинені кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора - Яковенко Ю.І.,

Захисника - ОСОБА_2,

обвинуваченого – ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

З 28.03.2018 року в провадження Самарського районного суду міста Дніпропетровська з місцевої прокуратури № 3 Дніпропетровської області, надійшов обвинувальний акт відносно обвинуваченого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України.

В підготовчому судовому засіданні прокурором надано суду угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_1 від 26.03.2018 року.

Прокурор в судовому засіданні підтримав дану угоду, просив її затвердити та призначити покарання визначене в угоді.

Обвинувачений ОСОБА_1 та захисник ОСОБА_2, також підтримали дану угоду та просили її затвердити.

Вислухавши думки учасників кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт, та додатки до нього, а також угоду про визнання винуватості відносно обвинуваченого ОСОБА_1, суд вважає за необхідне відмовити в затвердженні угоди про визнання винуватості від 26.03.2018 року між прокурором Яковенко Ю.І. і обвинуваченим ОСОБА_1 та повернути обвинувальний акт прокурору з наступних підстав.

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ч. 1, 2 ст. 8 КПК України). Приймаючи рішення при укладанні угоди та погодженні на призначення покарання ОСОБА_1 у вигляді штрафу прокурор фактично не навів переконливих доводів про можливість виправлення ОСОБА_1 без застосування іншого виду покарання та взагалі не обґрунтував можливість виконання саме такого покарання. В угоді про визнання винуватості взагалі не наведено пом’якшуючих обставин, які б могли бути обставиною для призначення йому покарання ближче до мінімального, передбаченого санкціями статей Особливої частини КК України. Окрім того, в анкетних даних, а також в інших наданих суду матеріалів кримінального провадження, не міститься підтвердження, а саме не зазначено що він офіційно працює, не зазначено його майного стану, тобто очевидна неможливість виконання обвинуваченого взятих за угодою на себе зобов’язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 53 КК України при призначені покарані у вигляді штрафу, суд призначає розмір штрафу в межах від тридцяти до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Цей розмір може бути вищим у разі, коли це передбачено санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК (наприклад, ч. ч. 1 і 2 ст. 204, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 212, ст. 220), враховуючи тяжкість вчиненого злочину та майновий стан винного, а саме:

а) заробітної плати, пенсії або стипендії винного; б) грошових доходів від його підприємницької та іншої законної діяльності; в) доходів у вигляді відсотків за банківськими вкладами; г) доходів від цінних паперів; д) доходів від земельної ділянки; е) нерухомого та іншого майна, а також наявність на утриманні непрацездатних осіб.

Так, органом досудового розслідування не були зазначені вищевказані норми діючого законодавства, а тому позбавляють суд впевнитись у тому, що ОСОБА_1 виконає призначене йому покарання за зазначеною угодою.

А тому, визначене в угоді між прокурором та ОСОБА_1 покарання як умова угоди, не відповідає п. 3 ч. 1ст. 65 КК України, що обмежує суд в ухваленні законного та обґрунтованого вироку за наслідками угоди.

Таким чином, умови угоди про визнання винуватості ОСОБА_3 суперечать як вимогам КПК України, так і КК України, а тому не відповідають інтересам суспільства, що згідно п. 2 ч. 7 ст. 474 КПК України є підставою для відмови в затвердженні угоди. Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод" від 11 грудня 2015 року № 13 зазначено: "За наслідками розгляду угоди в судовому засіданні (під час підготовчого судового провадження або під час судового розгляду) суд, перевіривши відповідність угоди вимогам кримінального процесуального закону і закону про кримінальну відповідальність, врахувавши доводи сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження, має прийняти одне із таких рішень: а) затвердити угоду про визнання винуватості чи про примирення, або

б) відмовити у затвердженні угоди в разі встановлення підстав, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК, та: повернути кримінальне провадження прокурору, якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, для його продовження у порядку, передбаченому розділом III КПК; або продовжити судовий розгляд у загальному порядку, якщо угоду було укладено під час його здійснення; або призначити судовий розгляд для проведення судового провадження в загальному порядку, якщо до суду надійшов обвинувальний акт, а угоду було укладено під час підготовчого провадження, а також у випадку подання прокурором відповідного клопотання, пов'язаного з відсутністю необхідності продовження досудового розслідування внаслідок його фактичного закінчення. При цьому, зокрема в останньому випадку, слід неухильно дотримуватися вимог закону щодо відкриття сторонами кримінального провадження одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду. Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України підставою для повернення обвинувального акта прокурору з підготовчого судового засідання є встановлення невідповідності вказаного процесуального рішення вимогам ст. 291 КПК України, зокрема такими порушеннями у даному провадженні справі суд визнає відсутність повних анкетних даних потерпілого в обвинувальному акті, інформації про місце затвердження такого процесуального документа, та інформації про час вчинення кримінального правопорушення, що призводить до порушення загальних засад кримінального провадження, визначеним у ст. 7 КПК України.

Аналіз вищевказаних норм законодавства свідчить про те, що п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України поширюється не лише на випадки коли обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а й на випадки, коли відомості, викладені в обвинувальному акті та реєстрі матеріалів досудового розслідування, відповідно до вимог ч. 2 ст. 291, ст. 109 КПК України, суперечать вимогам КПК України до встановлення цих відомостей. Той факт, що повернення обвинувального акту має здійснюватися не лише в разі невідповідності його вимогам ст. 291 КПК України, а й в інших випадках передбачених КПК України, підтверджується і висновком викладеним у постанові Верховного Суду України № 5-111кс15 від 25.06.2015 року. Крім того, до обвинувального акта додається реєстр матеріалів досудового розслідування, який згідно п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 109 КПК України має містити номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення, реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування.

Однак, в порушення вищевказаних вимог ст. 109 КПК України долучений реєстр не містить прийнятих під час досудового розслідування процесуального рішення про складання обвинувального акту у відношенні ОСОБА_1, а навпаки в реєстрі міститься інформація щодо складання обвинувального акту у відношенні іншої особи.

Частиною 1 ст. 293 КПК України визначено, що одночасно з переданням обвинувального акту до суду прокурор зобов'язаний під розписку надати копію обвинувального акту та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному та його захиснику, але вимоги цієї норми також не виконані прокурором, оскільки, як вбачається безпосередньо із матеріалів зазначеного кримінального провадження, а саме з розписки (а.п. 9) обвинувачений ОСОБА_1 та захисник ОСОБА_2 отримали копії обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування, у зазначеній розписці містяться підписи обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2, проте, ці відомості до реєстру не внесені взагалі. Як вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування № 12018040030000185 (а.п. 8), а саме з п. ІІ ч. 5 обвинувальний акт було складено у відношенні ОСОБА_4 Окрім того, вреєстрі матеріалів досудового розслідування № 12018040030000185 в п. І ч. 4 зазначено, про повідомлення про підозру ОСОБА_1, однак в реєстрі відсутні відомості за якою статтею кримінального кодексу ОСОБА_1 повідомлено про підозру, а лише зазначено, дату та час, а саме 13.03.2018 року о 15 год. 00 хв. В ч. І п.6 зазначено протокол допиту підозрюваного ОСОБА_4, від 14.03.2018 року, розпочатий о 15 год. 10 хв. закінчений о 15 год. 49 хв., однак відомостей про протокол допиту в якості підозрюваного ОСОБА_1, взагалі відсутні. Що стосується «підозрюваного ОСОБА_4В.», враховуючи реєстр досудових розслідувань, суду є незрозумілим процесуальний статус вказаної особи. А відтак суд позбавлений можливості перевірити правильність кваліфікації кримінального злочину в якому обвинувачується ОСОБА_1 Висунуте обвинувачення має бути конкретним, що є прямим обов'язком органу досудового слідства та невід'ємною частиною права обвинуваченого на захист. У рішенні від 09.10.2008 року, прийнятому у справі «Абрамян проти Росії», вказано: «Деталі скоєння злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він офіційно вважається письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред’явленого йому обвинувачення». У п. 42 рішення Європейського Суду з прав людини від 13.01.2011 р. у справі «Михалкова та інші проти України» розтлумачено, що згідно ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод держава зобов'язана «гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції», що також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування. Розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним. Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання. Органи державної влади повинні вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців, доказів експертиз. Будь-які недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити відповідальну особу, створюють ризик недодержання такого стандарту. Така неконкретність обвинувачення заздалегідь перекладає по суті на суд обов'язок по збиранню доказів обвинувачення, зокрема в частині розкриття конкретного змісту вказаних вище обставин, що є неприпустимим з огляду на принцип змагальності сторін у кримінальному процесі (ст. 22 КПК України), а тому ці обставини унеможливлюють призначити такий обвинувальний акт до судового розгляду. За таких обставин, суд дійшов висновку про невідповідність угоди про визнання винуватості вимогам ч. 7 ст. 474 КПК України, невідповідність угоди про визнання винуватості обвинувальному акту у кримінальному провадженні та невідповідність самого обвинувального акту вимогам п. 5 ч. 2ст. 291 КПК України, що є підставою для відмови у затвердженні угоди та поверненні кримінального провадження прокурору Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 цього Кодексу.

Повертаючи кримінальне провадження прокурору, суд бере до уваги, що угода була укладена під час досудового розслідування, клопотання прокурора, пов'язаного з відсутністю необхідності продовження досудового розслідування внаслідок його фактичного закінчення, не надійшло. Керуючись п. 1 ч. 3 ст. 314, ч. 2 ст. 373, ст. 374, ст. 474, ст. 475 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у затверджені угоди про визнання винуватості укладеної 26 березня 2018 року між прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № № 120180400030000185.

Закрити судове провадження у кримінальному провадженні на підставі угоди та повернути матеріали кримінального провадження прокурору Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 ОСОБА_5 враховуючи, що угода була укладена на стадії досудового розслідування.

Повернути обвинувальний акт у кримінальному провадженні № № 120180400030000185 відносно ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушеннь, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК Українипрокурору Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 ОСОБА_5 для продовження досудового розслідування.

Ухвала в частині повернення обвинувального акту може бути оскаржена до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом семи днів з дня її оголошення. Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя О.В. Поштаренко