Рішення № 73166095, 21.03.2018, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/4031/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Малінова О.С.

за участю секретаря Поварніциної А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Костянтинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «КВАРСИТ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені, відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «КВАРСИТ» до ОСОБА_1 про визнання формулювання причини звільнення неправильним, записів у трудовій книжці недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

08 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до КДНВП «Кварсит», посилаючись на те, що вона працювала на вказаному підприємстві з 14.05.2015 року по 14.07.2017 року. У період її роботи відповідачем постійно порушувались строки виплати заробітної плати, яка виплачувалась нерегулярно, частково, тому 06.07.2017 року вона змушена була написати заяву про звільнення відповідно до п. 3 ст. 38 КЗпП України. Керівником КДНВП «Кварсит» на її заяві власноручно була написана резолюція «ВК», до наказу з 17.07.2017 року» та скріплена підписом керівника ОСОБА_2 Згідно наказу № 114 від 14.07.2017 року, підписаного в. о. директора ОСОБА_2 вона була звільнена 17.07.2017 року за власним бажанням за п.3 ст. 38 КзпП України на підставі власної заяви та згоди керівника. При звільненні їй не була виплачена заборгованість по заробітній платі в розмірі 25645,64 грн. та вихідна допомога, передбачена ст. 44 КзпП України у розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 22531,95 грн. У зв’язку із невиконанням відповідачем законодавства про працю, що виражено у невиплаті їй заробітної плати та нездійснення повного розрахунку при звільненні їй спричинено моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 5000 грн. З урахуванням уточненої позовної заяви позивачка просила суд визнати фактичною датою її звільнення 14.07.2017 року та стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 12431,09 грн., вихідну допомогу в сумі 22531,95 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період часу з 17.07.2017 року по день ухвалення судового рішення у справі, та у відшкодування моральної шкоди 5000 грн. (а.с.1-5,167-169)

Відповідач звернувся із зустрічним позовом, у якому просив визнати формулювання причини звільнення позивачки неправильним, запис про звільнення у її трудовій книжці недійсним та змінити формулювання причини звільнення позивачки, вказавши, що вона звільнена за п.4 ст. 40 КзпП України за прогул без поважних причин. В обґрунтування позову зазначав, що ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах з Костянтинівським державним науково-виробничим підприємством «Кварсит», зокрема з 18.11.2016 року на посаді провідного бухгалтера. Позивачка подала заяву про звільнення відповідно до ч.3 ст. 38 КзпП України, на якій 14.07.2017 року керівником підприємства було поставлено резолюцію про звільнення ОСОБА_1 з 17.07.2017 року. Провідний інженер з підготовки кадрів відділу організації праці та кадрів ОСОБА_4, яка мала повноваження вносити записи у трудові книжки працівників, згідно власної заяви з 07.07.2017 року була переведена до юридичного відділу. Наказ про переведення повинна була створити та належним чином оформити інженер з організації праці ОСОБА_5 У зв’язку із тим, що ОСОБА_5 залишалась одна у відділі організації праці та кадрів, за усним розпорядженням керівника підприємства ключі від кабінету відділу кадрів та від сейфу, де зберігаються трудові книжки працівників і особові картки були передані їй лише для ведення кадрової документації, а саме створення і оформлення кадрових наказів. Повноваженнями щодо внесення записів у трудові книжки працівників ОСОБА_5 наділена не була. ОСОБА_5 прийняла до виконання заяву ОСОБА_1, підготувала проект наказу про її звільнення, на якому були візи начальника юрвідділу та головного бухгалтера, а також підпис позивачки про ознайомлення її з цим наказом, але керівником підприємства наказ підписаний не був та він не був зареєстрований у Книзі наказів з особового складу. Далі ОСОБА_5 на підставі недійсного наказу самостійно зробила у трудовій книжці ОСОБА_1 запис про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України та видала їй трудову книжку, хоча такими повноваженнями наділена не була, а наказ про звільнення на цій підставі не був підписаний керівником та не зареєстрований належним чином. А тому цей наказ є недійсним та звільнення ОСОБА_1 17.07.2017 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України не відбулось. Щодо внесення ОСОБА_5 недійсних записів у трудову книжку ОСОБА_1 та самостійної її видачі КДНВП «КВАРСИТ» звернулося з відповідною заявою до відділу поліції по факту підроблення документів та використання підроблених документів, в зв’язку з чим в ЄРДР внесене кримінальне провадження за №12017050380000861 від 21.07.2017 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України. Крім того, ОСОБА_1 не розписалася в книзі обліку трудових книжок. З 17 по 20 липня 2017 року позивачка на роботу не вийшла, про що комісією підприємства були складені відповідні акти, та на підставі чого було видано наказ про її звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України - прогул без поважних причин.

Щодо вимог первісної позовної заяви відповідач частково їх визнав лише у розмірі своєчасно не виплаченої заробітної плати, який станом на лютий 2018 року становить 12012,24 грн. Крім того посилався на те, що вина підприємства у не проведенні своєчасного розрахунку по заробітній платі відсутня, оскільки наявні форс-мажорні обставини, спричинені зупиненням відвантаження виробів військового призначення та подвійного використання до Російської Федерації, що стало причиною важкого фінансового становища підприємства, та, відповідно, стало причиною затримки у виплаті заробітної плати. Завдання моральної шкоди позивачу, на думку відповідача, є не доведеним.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги підтримала, але погодилась на розмір наявної заборгованості підприємства перед нею із виплати заробітної плати в сумі 12012,24 грн., в іншому посилаючись на обставини, викладені в позові, проти задоволення вимог зустрічної позовної заяви заперечувала у повному обсязі. Щодо вимоги про зміну дати її фактичного звільнення з 17.07.2017 року на 14.07.2017 року пояснила, що зробила це виключно із бажання знайти у такий спосіб порозуміння із відповідачем.

Представник відповідача КДНВП «КВАРСИТ» - ОСОБА_6 просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, вимоги зустрічної позовної заяви – задовольнити.

З’ясувавши вищенаведені доводи сторін, дослідивши докази, подані на їх підтвердження, суд встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Судом встановлено, що 14.05.2015 року позивачку було призначено на посаду начальника групи обліку заробітної плати бухгалтерії в Костянтинівському державному науково-виробничому підприємстві «КВАРСИТ». З 18.11.2016 року до моменту звільнення ОСОБА_1 працювала на посаді провідного бухгалтера відділу бухгалтерії.

Заробітну плату на підприємстві виплачували із затримкою та не в повному обсязі. 06.07.2017 року ОСОБА_1 написала заяву про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України та, працівник відділу організації праці та кадрів ОСОБА_5 підготувала наказ про її звільнення, отримала візи начальника юридичного відділу та головного бухгалтера. Після підписання 14.07.2017 року керівником підприємства вказаного наказу про звільнення ОСОБА_1 з вказаних підстав з 17.07.2017 року ОСОБА_5 14.07.2017 року зробила у трудовій книжці ОСОБА_1 запис про звільнення та видала їй трудову книжку. Вказані обставин сторонами визнаються та не оспорюються.

Звертаючись із позовом у даній справі позивачка просила стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 12431,09 грн., вихідну допомогу в сумі 22531,95 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період часу з 17.07.2017 року по день ухвалення судового рішення у справі, та у відшкодування моральної шкоди 5000 грн.

Відповідач не визнавав обставини щодо наявності згоди роботодавця на звільнення позивачки з 17.07.2017 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з виплатою їй вихідної допомоги та чинності наказу про відповідне звільнення; щодо наявності повноважень у ОСОБА_7 вносити запис про звільнення у свою трудову книжку; щодо наявності вини підприємства у невчасній та не в повному обсязі сплаті заробітної плати, а також у затримці розрахунку при звільненні. Вважаючи, що наказ про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги видано з порушеннями, відповідач у зустрічному позові просив визнати формулювання причин звільнення неправильним, а запис у трудовій книжці недійсним та змінити підстави формулювання звільнення на п.4 ст. 40 КзпП України, як звільнення за прогул без поважних причин.

У той же час відповідачем не заперечувався факт порушення трудових прав позивачки, а саме невиплати заробітної плати в період її роботи, зокрема, ним надана довідка про заборгованість по заробітній платі перед позивачкою на 09.02.2018 року в сумі 12012,24 грн. (а.с.178).

Статтею 43 Конституції України гарантоване право кожного на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 115 КзпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

З наведеного вбачається, що порушення строків та обсягів виплати заробітної плати є порушенням законодавства про працю.

Згідно з ч.3 ст. 38 КзпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. Для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника. За наявності факту порушень законодавства про працю працівник має підстави для реалізації передбаченого ч. 3 ст. 38 КЗпП України права на розірвання трудового договору у визначений ним строк з отриманням вихідної допомоги.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 47 КзпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Оскільки матеріалами справи, зокрема довідками відповідача про заборгованість заробітної плати, витягом з банківського рахунку позивачки підтверджено факт порушень відповідачем трудового законодавства в частині невиплати позивачці заробітної плати під час її роботи суд обґрунтовано прийшов до висновку про те, що позивачка мала право у визначений нею строк розірвати трудовий договір за власним бажанням у зв'язку із невиконанням власником або уповноваженим органом законодавства про працю.

Відповідно до ст. 44 КзпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Згідно з копією заяви позивачки про звільнення за власним бажанням за п.3 ст. 38 КзпП України від 06.07.2017 року 14.07.2017 року на заяві виконуючим обов’язки директора підприємства зроблено резолюцію «ВК, до наказу з 17.07.2017» (а. с.17).

Працівником відділу організації праці та кадрів ОСОБА_5 виготовлено наказ про звільнення ОСОБА_1 14.07.2017 року за власним бажанням за п.3 ст. 38 КзпП України, наказ підписаний в. о. директора ОСОБА_2, на наказі проставлені візи безпосереднім керівником позивачки - головним бухгалтером та начальником юридичного відділу, є запис про ознайомлення позивачки з наказом (а. с.18).

При цьому Кодекс законів про працю України у випадках звільнення працівника з підстав порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, не передбачає узгодження дати такого звільнення з роботодавцем, а також отримання його згоди на таке звільнення, оскільки це є переважним правом працівника розірвати трудовий договір за власної ініціативи.

Вказане право робітника кореспондується з обов’язком власника або уповноваженого ним органу, що не виконав законодавство про працю, належним чином оформити таке звільнення, а саме: власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу (ч. 1 ст. 47 КЗпП України).

Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

З урахуванням фактично отриманих ОСОБА_1 після звільнення сум у погашення боргу підприємства по виплаті заробітної плати, з відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути заборгованість із заробітної плати в сумі 12012,24 грн., тобто у розмірі, визнаному сторонами.

Статтею 44 КЗпП України передбачено обов’язок роботодавця при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) виплатити працівникові вихідну допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Тому суд дійшов до висновку, що оскільки КДНВП «КВАРСИТ» несвоєчасно та не в повному обсязі сплачувалась заробітна плата ОСОБА_1, зі сторони підприємства мало місце порушення законодавства про працю, в зв’язку з чим вона правомірно скористалась своїм правом в односторонньому порядку без згоди роботодавця розірвати з ним трудовий договір, подавши відповідну заяву, та на цій підставі отримати вихідну допомогу у розмірі не меншому ніж її тримісячний середній заробіток, інші суми, що належать їй від підприємства, а також належно оформлену трудову книжку.

Суд погоджується із розрахунком середньоденної заробітної плати, наданого ОСОБА_1, який відповідає п. п. 3, 8 постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про порядок обчислення середньої заробітної плати», та отриманий нею шляхом додавання отриманої нею за два повні місяці заробітної плати та діленням вказаної суми на кількість відпрацьованих днів за цей період, що дорівнює 592,64 грн. (а.с.20).

Встановивши право ОСОБА_1 на отримання вихідної допомоги у розмірі не меншому ніж тримісячний середній заробіток, суд здійснив його розрахунок наступним чином.

Згідно із п. 8 розділу ІV постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про порядок обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Отже, шляхом множення середньоденної заробітної плати у розмірі 592,64 грн. на середньомісячне число робочих днів 19,5 ((20+19)/2), отримуємо суму 11556,48 грн., що є середньомісячною заробітною платою ОСОБА_1 Шляхом множення 11556,48 грн. на 3 місяці, отримуємо 34669,44 грн., що відповідає розміру вихідної допомоги при звільненні відповідно до п. 3 ст. 38 КЗпП України.

В зв’язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню та сума 34669,44 грн., визначена без відрахування обов’язкових податків та зборів, має бути стягнута на її користь з КДНВП «КВАРСИТ» в якості вихідної допомоги.

Таким чином, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню загальна сума 46681,68 грн.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача про те, що ОСОБА_5 не мала права вносити записи у трудові книжки, зокрема, і трудову книжку ОСОБА_1, оскільки ним підтверджено, що у відділі організації праці та кадрів ОСОБА_5 залишалась одна та за усним розпорядженням керівника підприємства ключі від кабінету відділу кадрів та від сейфу, де зберігаються трудові книжки працівників і особові картки були передані їй для ведення кадрової документації.

Посилання відповідача на те, що стосовно дій ОСОБА_5 щодо внесення записів у трудову книжку ОСОБА_1 за його зверненням зареєстроване кримінальне провадження не є належним доказом у справі, оскільки доказів про наявність вироку у цій кримінальній справі суду не надано.

Щодо твердження представника відповідача про скоєння ОСОБА_1 в останній робочий день 17.07.2017 року прогулу, а саме відсутності на робочому місці понад три година суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами та доповненнями) «При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв’язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов’язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Позивачкою ОСОБА_1 не заперечуються ті обставини, що 17.07.2017 року вона залишила робоче місце із згоди безпосереднього керівника – головного бухгалтера ОСОБА_8, приблизно о 9 годині 30 хвилин у зв’язку із погіршенням стану здоров’я, оскільки вона перебуває на диспансерному обліку у зв’язку із захворюванням на цукровий діабет. Перед цім вона повністю виконала усі необхідні дії щодо передачі наявних справ.

Ці твердження позивачки підтвердив допитаний у якості свідка ОСОБА_8, який будучи приведений до присяги та попереджений про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу неправдивих показань, пояснив, що дійсно 17.07.2017 року ОСОБА_1 була на роботі зранку, про її звільнення у цей день він був обізнаний. ОСОБА_1 дійсно зверталась до нього з приводу якогось питання, заходила до його кабінету, але він розмовляв із керівником підприємства і не пам’ятає, що відповів. Свідок також підтвердив, що позивачка підготувала йому для здачі документи у паперовому виді та внесла усі необхідні поточні данні до бухгалтерської комп’ютерної програми.

Тобто відсутність ОСОБА_1 на робочому місці у останній її робочий день ніким чином не вплинула на діяльність підприємства, не спричинила будь-яких негативних наслідків.

Тому суд не бере до уваги матеріали перевірки щодо відсутності ОСОБА_1, вважає їх такими, що складені з порушеннями порядку застосування дисциплінарного стягнення, визначеного ст.149 КЗпП України. Так суду не надано доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про проведення такої перевірки та необхідність подання нею письмових пояснень, якими у такому випадку можуть бути лише поштові повідомлення про це, із особистим підписом ОСОБА_1 про їх отримання. З огляду на це суд не бере до уваги надані представником відповідача акти, складені комісією підприємства про неможливість зв’язатися із ОСОБА_1 протягом 17.07. – 19.07.2017 року.

Доказів ознайомлення або направлення ОСОБА_1 копії наказу про її звільнення за п.4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин від 20.07.2017 року №118 суду не надано (а.с.50). Зазначені дії відповідача порушили таким чином право ОСОБА_1 на оскарження цього дисциплінарного стягнення у відповідності до ст. 150 КЗпП України.

Тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову про визнання формулювання причини звільнення позивачки неправильним, запису про звільнення у її трудовій книжці недійсним та зміну формулювання причини звільнення, оскільки встановлено, що відносно позивачки мало місце порушення з боку відповідача її права на своєчасне отримання заробітної плати, у зв’язку з чим вона правомірно скористалась своїм правом на розірвання трудового договору за ч.3 ст. 38 КЗпП України та її звільнення було погоджене з керівником, тому наступне звільнення ОСОБА_1 відповідачем за прогули, тим більш скоєні 18-20 липня 2017 року, не має правового значення. Також суд зазначає, що при цьому відповідачем не скасовано попередній наказ про звільнення ОСОБА_1 за п.3 ст. 38 КзпП України від 14.07.2017 року №114 (а.с.18).

Також не підлягають задоволенню уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 щодо внесення змін до її трудової книжки та визначення дати звільнення 14.07.2017 року, оскільки зазначені вимоги не ґрунтуються на законі та матеріалах справи, а за визначенням самої позивачки заявлені з метою врегулювання спору в цій частині із відповідачем.

В частині стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Так, згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, за положеннями статті 117 КЗпП України обов’язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Згідно із ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Оскільки трудовим законодавством не врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на такі відносини.

Ураховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема вимоги щодо виплати компенсації у зв’язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, а також відшкодування моральної шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб’єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Відповідно до висновку Донецької торгово - промислової палати від 27 травня 2014 року №100-28/12-12/03 засвідчено настання обставин непереборної сили (наявність воєнного конфлікту на території Донецької області та здійснення у зв’язку із цим антитерористичної операції) з 04 квітня 2014 року для Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» з дати реєстрації листа державного концерну «Укроборонпром» про тимчасове призупинення відвантаження продукції військового та подвійного призначення у Російську Федерацію. Невиконання зобов’язань сталось в період дії антитерористичної операції на території Донецької області, при наявності фактів збройних зіткнень на вказаній території, блокування органів влади та за своїм характером не залежало від волевиявлення сторін та третіх осіб, обставини є форс -мажорними для Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит», тобто непередбачуваними, знаходяться поза контролем та перешкоджають своєчасному виконанню договірних та податкових зобов’язань; станом на 27 травня 2014 року антитерористична операція триває, таким чином момент припинення дії непереборної сили для Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» не настав (а.с.56-57).

Згідно пояснень відповідача, а також обставин, викладених у висновку Донецької торгово-промислової палати Костянтинівське державне науково-виробниче підприємство «Кварсит» є спеціалізованим підприємством по виготовленню, як основного виду продукції, виробів військового призначення та входить до складу Державного концерну «Укроборонпром». Загальний обсяг виготовлення продукції військового призначення від загального обсягу виготовлення продукції Костянтинівським державним науково-виробничим підприємством «Кварсит» становить майже 98%.

До 04.04. 2014 року Костянтинівське державне науково-виробниче підприємство «Кварсит» здійснювало поставку виробів військового призначення на територію Російської Федерації на підставі Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про виробничу і науково-технічну кооперацію підприємств оборонної галузі промисловості від 18.11.1993 року. Вироби військового призначення внесені до річного Переліку товарів військового призначення та відвантажувалися згідно Разового дозволу №28201000 від 30 січня 2014 року, виданого Державною службою експортного контролю України.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Згідно листа Державного концерну «Укроборонпром» від 04.04.2014 року Костянтинівському державному науково-виробничому підприємству «Кварсит» наказано припинити відвантаження виробів військового призначення та подвійного використання до Російської Федерації.

Зазначені обставини свідчать про те, що основним джерелом фінансування Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» було надходження грошових коштів за реалізацію виробів військового призначення, які експортувалися на територію Російської Федерації і з яких сплачувалася заробітна плата працівникам.

Станом на час виникнення заборгованості та на час розгляду справи антитерористична операція триває, тобто, момент припинення дії непереборної сили для відповідача не настав.

Настання обставин непереборної сили, що встановлені висновком Донецької торгово - промислової палати від 27 травня 2014 року №100-28/12-12/03, свідчить про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимогв частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частини 3 статті 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. В зв’язку з чим з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір в 640 грн.

Керуючись ст. ст. 12,13,81,133,141,206, 263-265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «КВАРСИТ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені та відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «КВАРСИТ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 12012 грн. 24 коп., вихідну допомогу у розмірі 34669 грн. 44 коп., а всього 46681 (сорок шість тисяч шістсот вісімдесят одну) гривню 68 копійок без відрахування обов’язкових податків та платежів.

В решті позовних вимог – відмовити.

У задоволені зустрічного позову Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «КВАРСИТ» до ОСОБА_1 визнання формулювання причини звільнення неправильним, запису про звільнення у трудовій книжці недійсним та зміну формулювання причини звільнення – відмовити повністю.

Стягнути з Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «КВАРСИТ» на користь держави витрати, пов’язані зі сплатою судового збору, в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Вступна та резолютивна частина рішення проголошені 21 березня 2018 року. у повному обсязі рішення буде виготовлено не пізніше 31 березня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законно сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП 23428208263.

Відповідач: Костянтинівське державне науково-виробниче підприємство «КВАРСИТ», місце знаходження: Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Шмідта, 20, код ЄДРПОУ 25604710.

Суддя