Рішення № 73165023, 26.03.2018, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/7978/16-ц

2/212/102/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2018 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого судді Борис О.Н., за участі: секретаря судового засідання Хазієвої Т.В., розглянувши цивільну справу № 212/7978/16-ц; 2/212/102/18 у відкритому судовому засіданні в залі суду міста ОСОБА_1, за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Мелітопольський завод «Гідромаш» про скасування наказу про звільнення найманого працівника, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з участю позивача – ОСОБА_2, представника позивача – адвоката ОСОБА_3, -

встановив:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до «Мелітопольський завод «Гідромаш» про скасування наказу про звільнення найманого працівника, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який уточнював в ході розгляду справи та просив скасувати наказ директора ДП «Мелітопольський завод «Гідромаш» ОСОБА_4 №42/1 –К про його звільнення з посади заступника директора із зовнішніх стосунків ДП «Мелітопольський завод «Гідромаш» з 06.07.2016 року за скороченням штату, п. 1 ст. 40 КЗпП України, поновити його з 06.07.2016 року на посаді заступника директора із зовнішніх стосунків ДП «Мелітопольський завод «Гідромаш» та стягнути з ДП «Мелітопольський завод «Гідромаш» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.07.2016 року по 23.01.2018 року у розмірі 129 090, 00 гривень без утримання податку та обов’язкових платежів.

В обґрунтування зазначив що, 02 липня 2012 року його було прийнято до ДП Мелітопольський завод «Гідромаш» на посаду заступника директора із зовнішніх стосунків. 29 лютого 2016 року директором ДП Мелітопольський завод «Гідромаш» ОСОБА_5 було видано наказ № 32 «Про скорочення штату працівників», згідно п. 1 Наказу № 32 з 10.05.2016 р. заплановано скоротити вакансію заступника директора по зовнішнім зв'язкам. Пунктом 2 Наказу № 32 на помічника директора по кадрам та соціальним питанням ОСОБА_6 покладено обов'язок у дводенний строк попередити працівників під підпис про вивільнення через 2 місяці та ознайомити з можливістю працевлаштування за заводі. 29.02.2016 року директором ДП Мелітопольський завод «Гідромаш» ОСОБА_5 було видано наказ № 13-К «Про попередження про заплановане вивільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України». Наказом директора ДП Мелітопольський завод «Гідромаш» ОСОБА_5 № 42/1- К від 06.07.2016 року його було звільнено за скороченням штату з 06.07.2016 року. Вважає, що його звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є незаконним, у зв’язку із порушенням порядку, встановленого ч. 3 ст. 40 та ст. 49-2 КЗпП України, а тому він підлягає поновленню на роботі та відповідач зобов’язаний сплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позивач та його представник – адвокат ОСОБА_3,

у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримали повністю посилаючись на підстави зазначені у позові.

Представник відповідача, до судового засідання не з’явився, про день та час судового засідання був попереджений належним чином, надав суду письмові заперечення, згідно яких позовні вимоги не визнав у повному обсязі. У своїх запереченнях зазначивши, що ДП «М3 «Гідромаш» було звільнено ОСОБА_2 у відповідності до норм чинного законодавства, оскільки 29.02.2016 року ДП «М3 «Гідромаш» було видано наказ № 32 про скорочення штату працівників, в тому числі і скорочення посади заступника директора по зовнішньоекономічним зв’язкам. Обов’язок ознайомити з наказом під підпис працівників, посади яких скорочуються було покладено на Помічника директора з кадрів та соціальним питанням. Цього ж дня, ДП «М3 «Гідромаш» було видано наказ № 13-К «про попередження про заплановане звільнення по п.1 ст. 40 КЗпП України». Ставити свій підпис в зазначеному наказі ОСОБА_2 відмовився. Після доведення змісту цього наказу в усній формі представниками ДП «М3 «Гідромаш» було складено акт «про відмову від підпису, що свідчить про ознайомлення з наказом» №01-к від 29.02.2016 року. При цьому, ОСОБА_2 не надав жодних пояснень з приводу того, чого саме він відмовляється від підпису. На виконання норм законодавства, ДП «М3 «Гідромаш» було направлено на адресу ОСОБА_2 лист з копією наказу № 32 «про скорочення штату працівників» від 29.02.2016 року та наказу № 13-К «про попередження про заплановане звільнення по п.1 ст. 40 КЗпП України». Відповідно до відмітки в повідомленні про вручення, лист було отримано особисто ОСОБА_2 06.03.16 року. Таким чином, позивача було належним чином повідомлено про вивільнення в передбачені законодавством строки. Просила відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.

11.05.2017 року представником позивача – адвокатом ОСОБА_3 було заявлено письмове клопотання про витребування доказів.

03.07.2017 року представником позивача – адвокатом ОСОБА_3 було подано клопотання про проведення судового засідання в режимі відео конференції.

29.09.2017 року представником позивача – адвокатом ОСОБА_3 було подано клопотання про судове доручення у порядку ст. 132 ЦПК України ( в редакції , чинній на час заявлення клопотання).

Ухвалою суду від 30.12.2016 року відкрито провадження у справі з призначенням до розгляду по суті без проведення попереднього судового засідання.

Ухвалою суду від 12.05.2017 року було задоволено клопотання представника позивача – адвоката ОСОБА_3 та витребувано від відповідача штатний розпис робітників та службовців ДП Мелітопольський завод «Гідромаш» станом на 06.07.2016 року (до видання наказу № 42/1-К від 06.07.2016 року, «Про звільнення ОСОБА_2, заступника директора з зовнішньоекономічним зв'язкам з 06.07.2016 р. у зв'язку скорочення штату, на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України»; штатний розпис робітників та службовців ДП Мелітопольський завод «Гідромаш» станом після видання наказу № 42/1-К від 06.07.2016 р. «Про звільнення ОСОБА_2, заступника директора по зовнішньоекономічним зв'язкам з 06.07.2016 р. у зв'язку скорочення штату, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України»; довідку про наявність вакантних посад та робочих місць на державному підприємстві «Мелітопольський завод «Гідромаш» станом на 06.07.2016 року; довідку про середньою заробітну плату ОСОБА_2, за час роботи на посаді заступника директора по зовнішньоекономічних зв'язках з 02.07.2012 р. по 06.07.2016 р. з метою нарахування коштів за час вимушеного прогулу; довідку про нарахування виплат при звільненні ОСОБА_2, заступнику директора по зовнішньоекономічних зв'язках, у зв'язку із скороченням посади (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога у розмірі середньомісячного заробітку за останні два календарних місяці перед місяцем звільнення - відповідно до ст.44 КЗпП України), якщо такі виплати мали місце.

Ухвалою суду від 14.07.2017 року було призначено судове засідання у режимі відео конференції.

Ухвалою від 29.09.2017 року доручено голові Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, допитати у якості відповідача ДП «Мелітопольський завод «Гідромаш», вручити відповідачеві копію позовної зави під розписку.

Справа розглядається за правилами, що діють після набрання чинності ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року ( далі ЦПК України), що передбачено ч.1п.9 Розділу X111 Перехідні Положення ЦПК України.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 02 липня 2012 року наказом №77-К від 09.07.2012 року, позивача було прийнято до ДП Мелітопольський завод «Гідромаш» на посаду заступника директора із зовнішніх стосунків (а.с.6 зворотній бік).

29 лютого 2016 року директором ДП Мелітопольський завод «Гідромаш» ОСОБА_5 було видано наказ № 32 «Про скорочення штату працівників» (а.с.7), згідно якого, у зв’язку з зменшенням об’єму виробництва та збуту продукції, в цілях оптимізації збитків на оплату праці, більш раціонального використання робочих місць, з 10.05.2016 року встановлено, скоротити зі штатного розпису перелік відповідних посад, зокрема, вакансію заступника директора по зовнішнім зв'язкам.

Пунктом 2 вищевказаного Наказу № 32 на помічника директора по кадрам та соціальним питанням ОСОБА_6 покладено обов'язок у дводенний строк попередити працівників під підпис про вивільнення через 2 місяці та ознайомити з можливістю працевлаштування за заводі.

Відповідно до Наказу №13-К від 29.02.2016 року «Про попередження про заплановане вивільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України», помічнику директора по кадровим та соціальним питанням ОСОБА_6, доручено попередити під підпис о запланованому звільненні по скороченню штату (п.1 ст. 40 КЗпП України) певних працівників, зокрема ОСОБА_2 (а.с.8).

Наказом директора ДП Мелітопольський завод «Гідромаш» ОСОБА_5 № 42/1- К від 06.07.2016 року позивача ОСОБА_2 було звільнено з займаної посади за скороченням штату з 06.07.2016 року (а.с.9).

Відповідно до листків непрацездатності (а.с. 10, 11, 12, 13, 14 ) ОСОБА_2 перебував на лікарняному з 07.05.2016 року по 13.08.2016 року, включно та проходив лікування, як амбулаторно так і стаціонарно.

З акту від 29.02.2016 року №01-К про відмову від підпису, що свідчить про ознайомлення з наказом, вбачається, що позивача було ознайомлено з наказом про скорочення штатного розпису, а саме посади заступника директора по зовнішнім зв’язкам, але останній відмовився від підпису про його ознайомлення (а.с.28).

Листом від 15.06.2016 року №7-12/32 підприємство відповідача зверталося до позивача ОСОБА_2 з проханням надати оригінали листків непрацездатності. (а.с.29).

Листом від 06.07.2016 року №7-12/34 адміністрація ДП Мелітопольський завод «Гідромаш» запрошувала позивача з’явитися на підприємство для отримання трудової книжки (а.с.30).

Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області було розглянуто звернення позивача ОСОБА_2 стосовно можливих порушень законодавства про працю на ДП Мелітопольський завод «Гідромаш» та проведена перевірка з питань порядку звільнення, відповідно до якої надано висновок про порушення відповідачем вимог ч.3 ст. 40 КЗпП України, порушення строків розрахунку при звільненні. За результатами перевірки складений акт, внесено обов’язків для виконання припис. (а.с.54-55).

Відповідно до довідки від 12.06.2017 року №7/17-20, на дату звільнення ОСОБА_2 були вакантні посади: інженер – конструктор та головний бухгалтер (а.с.84), що також підтверджується штатним розписом підприємства відповідача на 2016 рік (а.с.78-83).

Даючи правову оцінку обставинам, які встановлені при розгляді справи, суд зважає на наступне.

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Відповідно до статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 141 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно з п. 1, 6 ч. 1 ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України вільний вибір виду діяльності та правовий захист від незаконного звільнення.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 червня 2012 року в справі № 6- 65цс12, ліквідація структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи, ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з такими змінами при умові дотримання власником вимог ч. 2 ст. 40, ст. ст. 42, 43, 49-2 КЗпП України.

Відповідно до ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у п.п.1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Як роз’яснено в п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 09.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

З правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов’язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1,2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Частиною 3 ст.40 КЗпП України встановлено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Також у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність. При цьому визначення часу дня видачі довідки немає значення.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Представником відповідача у письмових запереченнях (а.с.24) зазначалось про доведення змісту наказу №13-К від 29.02.2016 року в усній формі до позивача ОСОБА_2 Складання акту «Про відмову від підпису, що свідчить про ознайомлення з наказом» №01-к від 29.02.2016 року, який свідчить про небажання ОСОБА_2 ставити свій підпис про ознайомлення у наказі. Про надсилання копії наказу №32 від 29.02.2016 року «Про скорочення штату працівників» та наказу №13-К від 29.02.2016 року позивачеві. Відмітки в повідомленні про вручення, отримання листа з копіями зазначених наказів особисто позивачем ОСОБА_2 06.03.2016 року, що дає підстави вважати звільнення останнього у відповідності до норм чинного законодавства та в передбачені законом строки.

З такою позицією представника відповідача, суд погодитися не може з огляду на наступне.

З п. 2 Наказу №32 від 29.02.2016 року «Про скорочення штату працівників» вбачається, що на помічника директора по кадровим і соціальним питанням ОСОБА_6 в дводенний термін було покладено обов’язок попередити працівників під підпис о передуючому через два місяці звільненні у зв’язку з скороченням штату та ознайомити з можливістю працевлаштування на заводі (а.с.7).

З Наказу №13-К від 29.09.2016 року (а.с.8), який був виданий на підставі Наказу №32 від 29.02.2016 року «Про скорочення штату працівників», вбачається, що на помічника директора по кадровим і соціальним питанням ОСОБА_6 було покладено обов’язок попередити під підпис про заплановане звільнення за скороченням штату п. 1 ст. 40 КЗпП України, зокрема, ОСОБА_2, але про обов’язок ознайомити з можливістю працевлаштування на заводі у даному наказі вже нічого не зазначено.

В свою чергу, довідка від 12.06.2017 року №7/17-20, свідчить про те, що на дату звільнення ОСОБА_2 були вакантні посади: інженер – конструктор та головний бухгалтер (а.с.84), що також підтверджується штатним розписом підприємства відповідача на 2016 рік (а.с.78-83) та у матеріалах справи відсутні будь які інші докази, що свідчили б про пропонування уповноваженими особами підприємства відповідача ОСОБА_2 наявних на підприємстві вакантних посад чи роботи, як цього вимагає діюче законодавство України та /або неможливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Отже, відповідача не можливо вважати таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника.

Також, у письмових запереченнях, представник відповідача, вказує на те, що на час винесення наказу про звільнення ОСОБА_2 у них не було жодних документів, які б підтверджували неможливість такого звільнення. Лікарняні листи, позивачем були надані підприємству лише через кілька місяців, після звільнення останнього.

Але, представником відповідача до своїх письмових заперечень було додано лист підприємства, адресований та направлений позивачу, від 15.06.2016 року №7-12/32, у якому викладено прохання адміністрації ДП «МЗ «Гідромаш» до ОСОБА_2 терміново направити оригінали лікарняних листків.(а.с.29).

Звільнення позивача, в свою чергу, відповідно до Наказу №42/1 – К відбулося 06.07.2016 року.(а.с.9).

Отже, обставини викладені представником відповідача у запереченні, стосовно відсутності жодних документів, які б підтверджували неможливість звільнення ОСОБА_2, не знайшли свого підтвердження та не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки, у листі від 15.06.2016 року №7-12/32 адміністрація підприємства відповідача ДП «МЗ «Гідромаш» звернулась до позивача з проханням терміново направити саме оригінали лікарняних листків, що ставить під сумнів відсутність на підприємстві їх копій та свідчить про обізнаність адміністрації щодо фактичного перебування позивача на лікарняному.

З доданих до позовної заяви копій листків непрацездатності (а.с. 10, 11, 12, 13, 14) вбачається, що ОСОБА_2 перебував на лікарняному з 07.05.2016 року по 13.08.2016 року, включно та проходив лікування, як амбулаторно так і стаціонарно.

Таким чином, позивача звільнено в період тимчасової непрацездатності.

Крім того, як видно з листа управління Державної служби з питань праці головного управління держпраці у Запорізькій області від 12.04.2017 року № 08/02.8-05/2466, під час перевірки ДП «Мелітопольський завод «Гідромаш» з питань можливих порушень законодавства про працю та порядку звільнення, виявлено порушення вимог законодавства про працю: не запропоновано іншу роботу на тому ж підприємстві, що є порушенням вимог ст. 49-2 КЗпП України; трудовий договір розірвано в період непрацездатності. Що є порушенням вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України; встановлено порушення строків розрахунку при звільненні, що є порушенням ст. 116 КЗпП України, про що складено відповідний акт, виконуючому обов’язки директора ДП «Мелітопольський завод «Гідромаш» ОСОБА_7 внесено обов’язків для виконання припис.

Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, представник відповідача реалізував своє право на доказування і одночасно виконав обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об’єктивні підстави вважати, що позов ОСОБА_2 до Державного підприємства «Мелітопольський завод «Гідромаш» про скасування наказу про звільнення найманого працівника, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає задоволенню.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що Наказ № 42/1-К від 06.07.2016 року, яким ОСОБА_2 було звільнено з роботи за скороченням штату, п. 1 ст. 40 КЗпП України, слід скасувати та поновити ОСОБА_2 на посаді заступника директора із зовнішніх стосунків ДП «Мелітопольський завод «Гідромаш».

Що стосується розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд зазначає наступне.

При розрахунку середнього заробітку суд враховує ст. 27 Закону України "Про оплату праці" та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Саме про таке застосування положень частини другої статті 235 КЗпП України, статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку зазначено у постановах Верховного Суду України від 23 січня 2011 року (справа № 6-87цс11), 16 грудня 2015 року (справа № 6-648цс15).

Позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку на час вимушеного прогулу з 09.02.2017 року по 06.07.2017 року у розмірі 6090,70 грн. та саме у цьому розмірі дана вимога підтримана ним та його представником у судовому засіданні.

Отже, розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за час вимушеного прогулу становитиме 129090 грн. 00 коп., сума якого визначена без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно п. 2, п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення суду у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше як за один місяць та про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

За таких обставин, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір" (в редакції на момент звернення до суду) від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно ст.141 ЦПК України, якщо позивача звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

За таких обставин, з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір в розмірі 1994 грн. 80 коп., як за вимогу майнового та немайнового характеру.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст. 21, 40, 42, 43, 49-2, 233, 235 КЗпП України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України (у редакції ЗУ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3.10.2017 року № 2147-VIII), Перехідними положеннями ЦПК України, суд,-, -

вирішив :

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Державного підприємства «Мелітопольський завод «Гідромаш» про скасування наказу про звільнення найманого працівника, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задовольнити.

Скасувати наказ директора Державного підприємства «Мелітопольський завод «Гідромаш» ОСОБА_4 №42/1 –К про звільнення з посади заступника директора із зовнішніх стосунків Державного підприємства «Мелітопольський завод «Гідромаш» ОСОБА_2 з 06.07.2016 року за скороченням штату, п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_2 з 06.07.2016 року на посаді заступника директора із зовнішніх стосунків Державного підприємства «Мелітопольський завод «Гідромаш».

Стягнути з Державного підприємства «Мелітопольський завод «Гідромаш» ( ЄДРПОУ 00240106, місце знаходження: вул. Інтеркультурна, буд. 191, м. Мелітополь, Запорізької області, 72312) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: м-н.. 5-й ЗарічнийАДРЕСА_1, м. Кривий Ріг, 50000; паспорт серії АК 079194) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.07.2016 року по 23.01.2018 року у розмірі 129 090, 00 гривень без утримання податку та обов’язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Мелітопольський завод «Гідромаш» ( ЄДРПОУ 00240106, місце знаходження: вул. Інтеркультурна, буд. 191, м. Мелітополь, Запорізької області, 72312) на користь держави судовий збір у розмірі 1994,80 грн.

Допустити рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць, до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Суддя: О.Н.Борис

Повне рішення складено та підписано 04.04.2018 року