Рішення № 73164953, 04.04.2018, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 822/500/18

РІШЕННЯ

іменем України

04 квітня 2018 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - відповідач) в якому, просить визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за межами населеного пункту на території Ружичанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за межами населеного пункту на території Ружичанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області. Також, позивач просить зобов'язати відповідача надати звіт про виконання судового рішення протягом 30 календарних днів з дня набрання судовим рішенням законної сили.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, викладені у листі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 21.12.2017 року за №Г-32038/0-16698/6-17, не входять до вичерпного переліку підстав, встановлених Земельним кодексом України.

Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

На адресу суду 27.03.2018 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що ОСОБА_2 управлінням видано наказ від 20 вересня 2017 року №190 "Про затвердження переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам України у ІV кварталі 2017 року, на території Хмельницької області", яким передбачено 66,1835 га земельних ділянок у Хмельницькому та Чемеровецькому районах Хмельницької області.

Зазначеним наказом, передбачено виділення земельних ділянок для індивідуального садівництва згідно з додатком до нього площею 5,0 га за межами населених пунктів Ружичанської сільської ради Хмельницького району (6825087300:03:009). Відповідач зазначає, що згідно норм ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності не більше 0,12 га, для ведення садівництва. При цьому на викопіюванні з бажаним місцем розташування земельної ділянки яке додав позивач до клопотання чітко вбачається, що земельна ділянка має розмір не більше 0,20 га, а згідно заяви позивач зазначив "орієнтовною площею 2,0 га", що унеможливлює надання йому відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Щодо вимоги відповідача про зобов'язання вчинити дії по наданню дозволу, відповідач зазначає, що суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції цих органів.

Враховуючи наведене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, дослідивши належні та допустимі докази по справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що 11.12.2017 року позивач звертався до відповідача із заявою від 08.11.2017, в якій просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Ружичанської сільської ради Хмельницького.

До поданої заяви позивач надав усі необхідні документи, а саме: копія паспорту, копія довідки про притягнення ідентифікаційного коду, графічний матеріал на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 21.12.2017 року № Г-32038/0-16698/6-17 позивачу відмовило у задоволенні його заяви, посилаючись на розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 №898-р згідно якого доручено Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру, обласним та Київській міській державним адміністраціям забезпечити розгляд у першочерговому порядку звернень учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників АТО щодо відведення їм земельних ділянок.

При цьому, відповідач у відмові зазначає, що земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність, не входить у перелік земельних ділянок, оприлюднених на офіційному веб-сайті ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, які можуть бути передані у власність громадянам у межах норм безоплатної приватизації у ІV кварталі 2017 року на території Хмельницької області.

Одночасно з цим, позивачу запропоновано постійно ознайомлюватись з інформацією щодо земельних ділянок, які пропонуються передавати в межах норм безоплатної приватизації у власність на офіційному веб-сайті http://khmelnytska.land.gov.ua/info/perelik-zemelnykh-dilianok-dlia-bezoplatnoi-peredachi-u-vilasnist/, та в разі включення бажаної земельної ділянки до вищезгаданого переліку, повторно звернутись до ОСОБА_2 управління з відповідною заявою.

Позивач, розцінюючи вищезазначений лист ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області як відмову в задоволенні його заяви не погоджується з відповідною відмовою, вважає такі дії відповідача протиправними, у зв'язку із чим звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовано Земельним кодексом України.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно з п."б" ч.1 ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ч. 6 ст.118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення документації землеустрою, відповідач повинен був прийняти одне з таких рішень: про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою, або про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням причин відмови.

Підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Зазначений перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є вичерпним.

Отже, зміст наведених норм встановлює, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Аналіз наведених вище норм закону, вказує на підстави для висновку, що розглядаючи питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відповідний суб'єкт владних повноважень може прийняти одне з двох рішень: або затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати її у власність, або ж відмовити у вчиненні таких дій. Відповідні повноваження органу виконавчої влади дають можливість на власний розсуд вибрати один з двох варіантів рішення.

До заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, позивач подав всі документи, передбачені нормами ЗК України.

Однак, листом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області № Г-32038/0-16698/6-17 від 21.12.2017 відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу.

Щодо позовних вимог про зобов'язання надати відповідний дозвіл, та доводів відповідача про те, що суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції державних органів, суд зазначає наступне.

Зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, які належать до його компетенції, не буде привласненням судом собі таких повноважень і функцій відповідача, оскільки суд лише зобов'язує його діяти у спосіб та в межах повноважень, визначених ст.118 ЗК України.

Крім цього, повноваження відповідача із вчинення таких дій не є дискреційними, оскільки не здійснюється суб'єктом владних повноважень на власний розсуд; при їх реалізації відповідач позбавлений можливості обирати із свободою розсуду варіант власної поведінки, оскільки зазначені повноваження реалізуються у чіткій відповідності із вимогами ЗК України, які не наділяють його повноваженнями самостійно обирати один із кількох варіантів прийняття рішення.

При цьому, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування. Зокрема, такого висновку дотримується також й Європейський суд з прав людини у справі "East/West Alliance Limited проти України" від 23.01.2014.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Одночасно з цим, згідно ч.4 цієї статті у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи утриматись від вчинення певних дій суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна правова позиція висвітлена у рішенні Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд вважає, що суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів, що діяв у межах закону щодо розгляду заяви позивача і прийняття по ній рішення у формі листа від 21.12.2017 за № Г-32038/0-16698/6-17, тому адміністративний позов необхідно задовольнити.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету ОСОБА_10 Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Щодо вимоги, про зобов'язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не обов'язком.

Враховуючи обставини даної справи, вимога про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд встановив, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 704,80 грн., що підтверджується квитанцією від 23.01.2018 №105.

На виконання вимог ч.1 ст.139 КАС України суд вважає, за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, на користь позивача судові витрати у розмірі 704,80 грн.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (31600, вул.Центральна, 26/4, смт.Чемерівці, Хмельницька область, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (29016, м.Хмельницький, вул.Інститутська, 4/1, ідентифікаційний код - 39767479) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною відмову №Г-32038/0-16698/6-17 від 21.12.2017 ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Хмельницькій області щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за межами населеного пункту на території Ружичанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за межами населеного пункту на території Ружичанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 704 грн. (сімсот чотири) 80 коп., за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Хмельницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з його підписання.

Головуючий суддя ОСОБА_4