Ухвала суду № 73163827, 21.03.2018, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/4084/13-ц

Провадження № 4-с/209/6/18

УХВАЛА

21 березня 2018 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Байбари Г.А.,

при секретарі Герасимчук І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам’янське Дніпропетровської області скаргу ОСОБА_1 на дії Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № 55415699, заінтересована особа ОСОБА_3,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_2 у виконавчому провадженні №55415699, в якій просить: визнати неправомірними дії приватного виконавця ОСОБА_2 з прийняття до виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 05.07.2016 року за №209/4084/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики від 11.06.2010 року в сумі 908640 грн., трьох відсотків річних в сумі 103062,18 грн., сплаченого судового збору в сумі 3211,60 грн. та 229,40 грн.; скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №55415699 від 19.12.2017 року, винесену при примусовому виконанні виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 05.07.2016 року за №209/4084/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики від 11.06.2010 року в сумі 908640 грн., трьох відсотків річних в сумі 103062,18 грн., сплаченого судового збору в сумі 3211,60 грн. та 229,40 грн.

На обґрунтування скарги зазначив, що заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 червня 2014 року у справі №209/4084/13-ц частково задоволений позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти за договором позики від 11.06.2010 року в сумі 908640 грн., три відсотки річних в сумі 103062,18 грн., індексація в розмірі 60456,85 грн. та судовий збір 3211,60 грн. та 229,40 грн. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2015 року вказане заочне рішення від 20 червня 2014 року скасоване в частині стягнення індексації в розмірі 60 456,85 грн. та в цій частині ухвалене нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. При розгляді справи апеляційним судом в судовому засіданні був присутній представник позивача – ОСОБА_4 За її заявою, 05 липня 2016 року Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська було видано виконавчий лист у справі №209/4084/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики від 11.06.2010 року в сумі 908640 грн., трьох відсотків річних в сумі 103062,18 грн., судового збору 3211,60 грн. та 229,40 грн. Як було зазначено у виконавчому листі, рішення суду набрало законної сили 02 червня 2015 року, строк пред’явлення виконавчого листа до виконання – один рік. 19 грудня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_2 із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська №209/4084/13-ц від 05 липня 2016 року. 19 грудня 2017 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_2 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №55415699 за цим виконавчим листом. Вважає дії приватного виконавця ОСОБА_2 із прийняття до виконання виконавчого листа від 05 липня 2015 року до виконання неправомірними, а його постанову про відкриття виконавчого провадження №55415699 від 19.12.2017 року такою, що суперечить п.2 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», яка підлягає скасуванню, оскільки стягувачем ОСОБА_3 пропущений строк пред’явлення виконавчого документа до виконання (один рік з наступного дня після набрання рішенням законної сили). Також вважає, що п.5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІI, який збільшує строк пред’явлення виконавчого документу з одного року до трьох років, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки на момент набрання чинності цим Законом строк пред’явлення виконавчого листа до виконання сплинув і судом не поновлювався.

До судового розгляду скарги від представника ОСОБА_3 – ОСОБА_5 надійшли письмові заперечення на скаргу (а.с. 38-39). Із змісту цих заперечень вбачається, що представник ОСОБА_3 не заперечує проти того, що рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 20 червня 2014 року, після його апеляційного оскарження, набрало законної сили 02 червня 2015 року. 05 липня 2016 року Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська було видано виконавчий лист у справі №209/4084/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики від 11.06.2010 року в сумі 908640 грн., трьох відсотків річних в сумі 103062,18 грн., судового збору 3211,60 грн. та 229,40 грн. Проте, 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року. Відповідно до п. 1 «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону він набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», крім статей 8, 9 та положень, що стосуються діяльності приватних виконавців, які вводяться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим законом. Згідно ч.1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред’явлені до примусового виконання протягом трьох років. 19 грудня 2017 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_2 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №55415699 за виконавчим листом №209/4084/13-ц від 05 липня 2016 року. Посилаючись на статті 1, 2, 11, 12 Закону України «Про виконавче провадження», п. 5 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, вважає, що у випадку якщо строк пред’явлення виконавчого листа до виконання не закінчився, то згідно норм Закону у попередній редакції, у зв’язку із прийняттям та набранням чинності новим законом, виконавчі документи, видані до набрання чинності новим Законом України «Про виконавче провадження», пред’являються до виконання протягом трьох років. Отже строк пред’явлення виконавчого листа від 05 липня 2016 року продовжується до трьох років. Просить врахувати, що на момент прийняття ЗУ «Про виконавче провадження», тобто станом на 02 червня 2016 року, строк пред’явлення до виконання виконавчого листа, виданого судом на підставі рішення від 20 червня 2014 року, яке набрало законної сили 02 червня 2015 року, не сплинув (навіть при строку в один рік), тому на підставі перехідних положень від автоматично був подовжений до трьох років. Також просить врахувати, що виконавчий лист був виданий в період часу між прийняттям Закону України «Про виконавче провадження» та набранням чинності цим Законом (05 липня 2016 року), тому, відповідно до перехідних положень, він пред’являється до виконання за правилами Закону в новій редакції. Просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні скарги.

До судового розгляду від представника ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_6 надійшла письмова відповідь за заперечення, де зазначено, що п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження», який збільшує строк пред’явлення виконавчого документу до виконання, не може бути застосовано до спірних правовідносин. Станом на момент набрання чинності ЗУ «Про виконавче провадження» був пропущений строк пред’явлення виконавчого листа до виконання і судом цей строк не поновлювався, що свідчить про припинення правовідносин. Дата видачі виконавчого документу (05 липня 2016 року) у цьому випадку не має правового значення. Така правова позиція обґрунтовується приписами ст. 58 Конституції України, статтями 4, 5 ЦК України, висновками Конституційного Суду України. Повідомлення Дніпровського ВДВС м. Кам’янське про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 05 липня 2017 року не свідчить про переривання строку пред’явлення виконавчого листа до виконання в розумінні ст. 12 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки з повідомлення вбачається, що виконавчий лист пред’явлено до виконання 05 липня 2017 року, тобто після спливу строку на його пред’явлення(03 червня 2016 року), при цьому строк судом не поновлювався.

20 березня 2017 року від представника ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_6 надійшли письмові пояснення, де зазначено, що незворотність дії нормативно-правових актів у часі є складовою принципу правової визначеності, що обумовлює верховенство права, і що застосування зворотнього в часі цивільного процесуального законодавства порушуватиме принцип юридичної визначеності. Зазначене узгоджується з висновками Конституційного Суду України у Рішенні від 09.02.1999 року у справі № 1-7/99 (№ 1-рп/99) та Рішенні від 05.04.2001 року у справі № 3-рп/2001, Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року зі змінами, внесеними Протоколом № 11, ратифікованою Законом України від 17 липня 1997 року № 475, 97-ВР, яка є частиною національного законодавства України, Рішенням Європейського Суду з прав людини від 28.03.2006 року у справі «Мельник проти України», заява № 23436/03. Застосування процесуальних обмежень щодо строку пред’явлення виконавчого документу до виконання (один рік з моменту набрання рішенням законної сили) було встановлено законом на момент набрання рішенням законної сили, тобто було очевидним та передбачуваним для позивача. Відповідно до ч.2 ст. 368 ЦПК України (в редакції станом на 02 червня 2015 року) виконавчий лист видається за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення. Представнику ОСОБА_3 - адвокату ОСОБА_4, яка була присутня при розгляді справи судом апеляційної інстанції, було відомо про результати розгляду справи, про дату набрання рішенням законної сили. Проте із заявою про видачу виконавчого листа вона звернулася до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська лише 05 липня 2016 року, тобто після спливу строку на пред’явлення виконавчого листа до виконання, і пропущений строк судом не поновлювався.

Стягувач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилися. ОСОБА_3 про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд скарги за його відсутності суду не надав.

Представник ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні, яке відбулося 15 березня 2018 року, скаргу підтримувала, надала пояснення, аналогічні обґрунтуванню скарги, просила її задовольнити та пояснила суду, що представник стягувача ОСОБА_4 звернулася до суду за виконавчим листом 05 липня 2016 року, тобто після закінчення строку на пред’явлення виконавчого листа до виконання, а рішення повинно виконуватися у строки, встановлені законом. Постанову про відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1 отримав 04 січня 2018 року, а 14 січня 2018 року направив до суду цю скаргу, яка надійшла до суду 18 січня 2018 року. 21 березня 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_6 через канцелярію суду надала суду заяву про подальший розгляд скарги за її відсутності та відсутності ОСОБА_1, просить скаргу задовольнити та врахувати надані нею додаткові пояснення.

Приватний виконавець ОСОБА_2 в судовому засіданні, яке відбулося 15 березня 2017 року, просив відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1, оскільки рішення суду не виконано, а в скарзі боржник не вказав, яке його право порушено. Оскільки виконавче провадження це завершальна стадія судового процесу, то вважає, що в момент відкриття виконавчого провадження застосуванню підлягала норма п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року. 21 березня 2018 року від приватного виконавця ОСОБА_2 надійшло клопотання про подальший розгляд скарги за його відсутності та врахувати надану представником ОСОБА_3 відповідь на скаргу ОСОБА_1

Вислухавши представника ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_6, приватного виконавця ОСОБА_2, вивчивши скаргу, додані до неї документи, заперечення представника стягувача на скаргу, письмові пояснення представника ОСОБА_1, копії матеріалів виконавчого провадження, суд вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 червня 2014 року у справі №209/4084/13-ц частково задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти за договором позики від 11.06.2010р. в сумі 908640 грн., три відсотки річних в сумі 103062,18 грн., індексацію в розмірі 60456,85 грн., судовий збір 3211,60 грн. та 229,40 грн.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2015р. скасоване заочне рішення у справі в частині стягнення індексації в розмірі 60 456,85 грн., ухвалене нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. При апеляційному розгляді справи був присутній представник позивача ОСОБА_3 – адвокат ОСОБА_4 на підставі Довіреності, посвідченої 27.08.2013р. приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області за №1639, строком дії до 27 серпня 2018 року.

05 липня 2016р. позивач ОСОБА_3 через представника ОСОБА_4 звернувся до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська з заявою про видачу виконавчого листа.

05 липня 2016 р. Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська видано виконавчий лист у справі №209/4084/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики від 11.06.2010р. в сумі 908640 грн., трьох відсотків річних в сумі 103062,18 грн., судового збору 3211,60 грн. та 229,40 грн.

05 липня 2017р. Дніпровським відділом Державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області виконавчий лист повернуто ОСОБА_3 без прийняття до виконання.

19 грудня 2017р. ОСОБА_3 звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_2 з заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська №209/4084/13-ц від 05 липня 2016р.

19 грудня 2017року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_2 винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження №55415699 за виконавчим листом №209/4084/13-ц від 05 липня 2016р.про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики від 11.06.2010р. в сумі 908640 грн., трьох відсотків річних в сумі 103062,18 грн., судового збору 3211,60 грн. та 229,40 грн.

Відповідно до п.2 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016р., що набрав чинності 05.10.2016р., виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред’явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Згідно ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІI (в редакції, що була чинна на момент відкриття виконавчого провадження) виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред’явлені до примусового виконання протягом трьох місяців – частина перша. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Відповідно до п.5 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про виконавче провадження»№1404-VІІI виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред’являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Проте, суд дійшов висновку, що п.5 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про виконавче провадження»№1404-VІІI не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, виходячи з наступного.

Згідно пред’явленого до виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 05 липня 2016р. №209/4084/13-ц рішення суду набрало законної сили - 02 червня 2015р., строк пред’явлення до виконання - один рік.

Відповідно до ч.1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент видачі виконавчого листа), виконавчі документи можуть бути пред’явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із частиною другою статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент видачі виконавчого листа) строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, з наступного дня після його постановлення.

Таким чином, судом встановлено, що виконавчим листом від 05 липня 2016 року№209/4084/13-ц визначено строк пред’явлення до виконання – один рік з наступного дня після набрання судовим рішенням законної сили, тобто до 03 червня 2016 року включно.

Судом також встановлено, що Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про видачу виконавчого листа і виконавчий лист фактично видано 05 липня 2016року, тобто після спливу строку пред’явлення виконавчого документу до виконання. З заявою про поновлення строку на пред’явлення виконавчого документа до виконання позивач (стягувач) ОСОБА_3 до суду не звертався, строк пред’явлення виконавчого документа до виконання судом не поновлювався.

Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VІІI набув чинності 05 жовтня 2016 року, тобто після того як строк пред’явлення виконавчого листа до виконання сплинув.

Згідно з ст. 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

Статтею 94 Конституції України визначено порядок набрання чинності прийнятими законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно ст.4 Цивільного кодексу України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Відповідно до ст.5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно п.2 Постанови пленуму Верховного суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від N 9 від 01.11.96 року оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Відповідно до ст.151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Конституційний суд України у Рішенні від 09.02.1999р. у справі N 1-7/99 N 1-рп/99 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). Конституційний суд зазначив: «В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце».

Конституційний суд України у Рішенні від 05.04.2001 у справі № 3-рп/2001 зазначив, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Конституційним Судом України встановлено, що закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Норми, що пом’якшують чи скасують відповідальності особи п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІI не містить.

Таким чином, враховуючи, що станом на момент набрання чинності Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІI строк пред’явлення виконавчого листа до виконання сплинув та не поновлений судом, норми цього Закону на спірні правовідносини не розповсюджуються.

Пункт 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІI не може застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки такі припинились до набрання чинності даним законом.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України Конвенція про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року є частиною національного законодавства України.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як зазначено в Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 19 грудня 2014 року «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя» під час розгляду конкретної судової справи вирішення (подолання) колізії між нормою міжнародного договору України і нормою іншого законодавчого акта України належить до компетенції суду. При цьому норми Конвенції мають значення джерела як матеріального, так і процесуального права.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява «№ 20372/11, § 65)).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити будь-який ризик свавілля.

В п.30 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мельник проти України"(заява N 23436/03), п.30 Суд дотримується думки, що застосування зворотного в

часі цивільного процесуального законодавства порушуватиме принцип

юридичної визначеності.

Згідно рішень Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «ОлександрВолков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170), «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France) від 24 квітня 1990 року, п.27).

Стосовно обставин справи, суд вважає, що застосування процесуальних обмежень щодо строку пред’явлення виконавчого документу до виконання було встановлено Законом України «Про виконавче провадження», що діяв на момент набрання чинності судовим рішенням, тобто було очевидним та передбачуваним для сторін. Матеріалами справи доведено, що рішення суду набрало законної сили 02 червня 2015 р. з прийняттям Апеляційним судом Дніпропетровської області рішення у справі. При апеляційному розгляді справи був присутній представник позивача, який є фахівцем з права – адвокатом. З заявою на отримання виконавчого листа у відповідності до ч.2 ст. 368 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент набрання рішенням законної сили) позивач звернувся 05 липня 2016 року, тобто після спливу строку на пред’явлення виконавчого листа до виконання. З заявою до суду про поновлення строку із наведенням поважності причин його пропуску, стягувач не звертався.

За змістом ст.1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII приватні виконавці є суб’єктами владних повноважень, на яких державою покладені функції з примусового виконання рішень, тобто функції державного примусу, що здійснюється за принципом законності (ст.19 Конституції України).

З огляду на викладене, застосування до спірних правовідносин п.5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІI, буде порушувати Конституцію України, суперечити практиці Європейського суду з прав людини та порушувати принцип верховенства права в цілому.

Суд не приймає до уваги посилання заінтересованої особи - стягувача у виконавчому провадженні ОСОБА_3 стосовно дати видачі виконавчого листа в проміжку між прийняттям Закону «Про виконавче провадження»№1404-VІІI та набрання ним чинності, оскільки за законодавством застосування нормативно – правового акту пов’язується із моментом набуття ним чинності, а не моментом прийняття, як зазначає заінтересована особа.

Суд критично ставиться до посилань заінтересованої особи - стягувача у виконавчому провадженні ОСОБА_3 стосовно пред’явлення 05 липня 2017р. до виконання виконавчого листа до Дніпровського відділу Державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, оскільки звернення позивача до органу державної виконавчої служби відбулось після спливу строку на пред’явлення виконавчого документа до виконання. В розумінні ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» таке звернення поза межами строку не створює юридичних наслідків з переривання строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання.

Згідно ст.5 зазначеного вище Закону України, державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.74 Закону У країни «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст.451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

У п.18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 07.02.2014р. роз’яснено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що виконавчий лист Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 05 липня 2016 року №209/4084/13-ц прийнято до виконання з порушенням встановленого строку пред’явлення виконавчого документу до примусового виконання.

Дії приватного виконавця ОСОБА_2 з прийняття до виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська за №209/4084/13-ц є неправомірними. Постанова про відкриття виконавчого провадження №55415699 від 19 грудня 2017року підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 81, 259, 260,261, 451 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Задовольнити скаргу ОСОБА_1 на дії Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № 55415699.

Визнати неправомірними дії приватного виконавця ОСОБА_2 щодо прийняття до виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 05 липня 2016 року, № 209/4084/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики від 11 червня 2010 року в сумі 908604,00 грн., трьох відсотків річних в сумі 103062,18 грн., сплаченого судового збору в сумі 3211,60 грн. на 229,40 грн.

Скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 55415699 від 19 грудня 2017 року, винесену при примусовому виконанні виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 05 липня 2016 року, № 209/4084/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики від 11 червня 2010 року в сумі 908604,00 грн., трьох відсотків річних в сумі 103062,18 грн., сплаченого судового збору в сумі 3211,60 грн. на 229,40 грн.

Повний текст ухвали буде складено 26 березня 2018 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п’ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її підписання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Суддя Г.А. Байбара.