Рішення № 73163216, 04.04.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/854/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Удовіченка С.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Кисличенко О.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Леонової Ю.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-

В С Т А Н О В И В:

15 березня 2018 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 / позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі по тексту - ГУ ДФС у Полтавській області / відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу №Ф-2087-17 від 01 грудня 2017 року.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що являється пенсіонером за віком та особою з інвалідністю, а тому відповідачем протиправно та безпідставно нараховується ОСОБА_1 єдиний внесок.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Відповідач у відзиві на позов зазначив, що незважаючи на встановлення інвалідності та в подальшому призначення пенсії за віком ОСОБА_1, відмітка про наявність ознаки пенсіонера чи інваліда в Реєстрі страхувальників станом на 26 грудня 2017 року була відсутня. А тому, ГУ ДФС у Полтавській області, діючи відповідно до статті 20 та 21 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, забезпечуючи виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовуючи надані законодавством права, правомірно прийняло вимогу про сплату боргу від 01 грудня 2017 року №Ф-2087-17, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України, як цього вимагає стаття 19 Конституції.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

Дослідивши матеріали позовної заяви, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) зареєстрований як фізична особа-підприємець 15 березня 2006 року номер запису 2 588 000 0000 009988 (а.с. 48).

Відповідно до Витягу з реєстру платників єдиного податку ОСОБА_1 з 01 січня 2015 року перебуває на 3 групі платників (а.с. 9).

01 грудня 2017 року ГУ ДФС у Полтавській області складено вимогу №Ф-2087-17 про сплату ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску в розмірі 8606,14 грн. (а.с. 10).

Позивач, не погоджуючись із вимогою про сплату боргу, звернувся до суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, судом встановлено наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, визначає Закон України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).

За пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

У відповідності до частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Аргументуючи вищевикладене, суд зазначає, що фізичні особи-підприємці, звільняються від сплати єдиного внеску за себе за умови, якщо вони є пенсіонерами за віком та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу з часу досягнення ними віку з якого призначається пенсія за віком або за умови якщо вони є інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу - з моменту настання вказаних обставин.

Принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, види пенсійних виплат, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням визначено Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статтею 1 якого визначено, що пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Пунктом 2 частини першої статті 9 Закону №1058-IV (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються пенсійні виплати, зокрема, пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (стаття 30 Закону №1058-IV, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Судом встановлено, що позивачу 17 листопада 2015 року встановлено безтерміново другу групу інвалідності, що підтверджується Довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії №0489248, а 29 березня 2017 року видано пенсійне посвідчення (а.с. 8, 21).

Таким чином, у позивача настали обставини за якими останній, звільняється від сплати за себе єдиного внеску, окрім випадку його добровільної участі в системі загальнообов'язкового страхування.

Порядок нарахування, обчислення i добровільної сплати єдиного внеску, врегульований статтею 10 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Так, частиною першою статті 10 Закону № №2464-VI визначено, що платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, зокрема є особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону №2464-VI, особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з частиною сьомою статті 10 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів відмовляє в укладенні договору про добровільну участь у разі, якщо особа: підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; не відповідає іншим вимогам, визначеним частиною першою цієї статті; подала неповні або недостовірні відомості; раніше уклала договір про добровільну участь, дія якого не припинена або за яким не виконано передбачені договором умови; бажає укласти договір на строк менше одного року. В інших випадках відмова в укладенні договору про добровільну участь не допускається.

Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 заяви про добровільну сплату єдиного внеску до органу доходів і зборів не подавав, договір про добровільну участь в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування з ним не укладався. Тобто, він у добровільному порядку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не перебував, а тому обов'язок сплачувати єдиний внесок у нього був відсутній.

Щодо посилань відповідача у відзиві на позов стосовно того, що незважаючи на встановлення інвалідності та в подальшому призначення пенсії за віком, відмітка про наявність ознаки пенсіонера чи інваліда в Реєстрі страхувальників по ОСОБА_1, станом на 26 грудня 2017 року відсутня, при цьому податкова зверталася із відповідним запитом до територіального управління Пенсійного фонду , разом з тим отримала відмову у наданні інформації, суд зазначає наступне.

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").

Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Таким чином, відсутність в Реєстрі страхувальників, станом на 26 грудня 2017 року, відмітки про наявність ознаки пенсіонера чи інваліда по ОСОБА_3, не може ставитись в провину особі, оскільки відсутність такої інформації в базі даних державного органу, після настання обставин для її відображення, не може призводити до порушення прав громадян, які наділені такими правами.

Так, відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення, а тому вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 01 грудня 2017 року №Ф-2087-17.

Таким чином позов підлягає задоволенню.

Підстави для розподілу судового збору відсутні.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 11, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1, 36000) до Головного управління Державної фіскальної служби України у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39561639, адреса місцезнаходження: вулиця Європейська, 4, місто Полтава, 36014) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України у Полтавській області від 01 грудня 2017 року №Ф-2087-17.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються у відповідності до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року).

Повне рішення виготовлено 04 квітня 2018 року.

Суддя С.О. Удовіченко