Рішення № 73162964, 03.04.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2018 р. № 814/176/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1 до відповідача:Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001 про:визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 30.06.2017 № 55135-1303,

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом, що містив вимогу про визнання протиправним та скасування прийнятого 30.06.2017 Головним управлінням ДФС у Миколаївській області (надалі - Управління або відповідач) податкового повідомлення-рішення № 55135-1303 про визначення суми податкового зобов'язання за земельним податком з фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказала, що вона є фізичною особою-підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку другої групи), та використовує земельну ділянку, на якій розташований належний їй на праві власності нежитловий об'єкт, для провадження господарської діяльності. В зв'язку з цим, на думку позивача, вона, згідно з пунктом 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, звільнена від сплати земельного податку.

У відзиві на позовну заяву (арк. спр. 31-32) Управління зазначило, що позивач є власником земельної ділянки, тому на неї покладений обов'язок щодо сплати земельного податку. Позивач не довела факт використання земельної ділянки для провадження господарської діяльності, тобто не підтвердила право на податкову пільгу. Також Управління вказало, що, відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, позивач мала право звернутися до контролюючого органу з метою проведення звірки даних щодо площі земельної ділянки, права на користування пільгою із сплати податку, розміру ставки податку, нарахованої суми податку, проте цим правом не скористалася. Відповідно до викладеного у відзиві, для обчислення суми податку Управління використало відомості про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за 2015 рік, що була зазначена у договорі від 05.03.2015 про зміни № 43015 до договору оренди земельної ділянки, укладеного Миколаївською міською радою і позивачем.

Позивач подала відповідь на відзив (арк. спр. 36-38), в якій вказала, що у розпорядженні відповідача наявна інформація про використання позивачем земельної ділянки для провадження господарської діяльності. Також позивач зазначила, що у відзиві Управління не послалося на дані державного земельного кадастру. Крім того, як зазначила ОСОБА_1, до податкового повідомлення-рішення не був доданий розрахунок суми податкового зобов'язання. Відсутність розрахунку та несвоєчасне вручення позивачу податкового повідомлення-рішення позбавили її права на адміністративне оскарження.

У запереченнях (арк. спр. 40-41) Управління вказало, що позивач як фізична особа-підприємець перебуває на обліку у Херсонській ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області, а Управління не наділено розширеним доступом до відповідної податкової інформації. Також відповідач зазначив про безпідставність тверджень позивача про те, що вона протиправно була позбавлена можливості адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши письмові докази, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (арк. спр. 11), ОСОБА_1 є власником нежитлового об'єкта (склад для збереження матеріалів, гараж, прохідна, навіс та ін.), розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень (арк. спр. 15-16), ОСОБА_1 з 11.01.2017 є власником земельної ділянки площею 0,7342 га, адреса: АДРЕСА_2. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. До укладення договору купівлі-продажу (арк. спр. 12-14) ОСОБА_1 використовувала земельну ділянку на підставі договору оренди.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (арк. спр. 19-20), ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем (дата державної реєстрації - 12.04.2011), місце проживання - м. Херсон.

Податковим повідомленням-рішенням від 30.06.2017 № 55135-1303 (надалі - Рішення, арк. спр. 8) Управління, з посиланням на підпункт 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункт 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, визначило позивачу податкове зобов'язання за земельним податком з фізичних осіб за 2017 рік в сумі 114 248,59 грн.

Як пояснив відповідач, сума податкового зобов'язання була визначена виходячи з договору оренди землі (арк. спр. 83), з урахуванням коефіцієнтів щорічної індексації за 2016 та 2017 роки.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України, базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (стаття 289).

Як вказано в пункті 274.1 статті 274 Податкового кодексу України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Плата за землю, відповідно до підпункту 265.1.3 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу, є податком на майно, тобто місцевим податком, згідно з підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України.

Встановлення ставок місцевих податків в межах ставок, визначених цим Кодексом, належить до повноважень зокрема міських рад.

Згідно з пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу, до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання (за наявності).

Оскільки сума податку обчислюється на підставі кількох складових (нормативна грошова оцінка земельної ділянки, ставка податку, коефіцієнти індексації), з урахуванням періоду, з якого земельна ділянка перебувала у власності особи, на думку суду, відповідач був зобов'язаний скласти розрахунок податкового зобов'язання.

Відповідно до пункту 287.2 статті 287 Податкового кодексу України, облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючим органами за місцем знаходження земельної ділянки щороку до 1 травня. Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, визначеною статтею 58 цього Кодексу 9пункт 286.5 статті 286 Податкового кодексу України).

Відповідач не спростував тверджень позивача про те, що розрахунок податкового зобов'язання не був доданий до Рішення, а також про те, що Рішення позивач отримала 18.01.2018.

Проте, ці обставини не перешкоджали позивачу, відповідно до пункту 56.3 статті 56 Податкового кодексу України, подати скаргу до контролюючого органу вищого рівня.

За твердженнями позивача, вона є платником єдиного податку другої групи та використовує земельну ділянку для провадження господарської діяльності.

Згідно з пунктом 269.2 статті 269 Податкового кодексу України, особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Як вказано у підпункті 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, платники єдиного збору звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої-третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Згідно з підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач подала до контролюючого органу за місцем знаходження земельної ділянки документи на підтвердження наявності податкової пільги, тому суд визнав недоречними доводи ОСОБА_1 про те, що Управління при прийнятті Рішення мало врахувати відповідні обставини.

Крім того, як слушно зазначив відповідач, згідно з пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, позивач мала право, після отримання Рішення, звернутися до Управління із заявою про проведення звірки даних зокрема щодо права на користування пільгою із сплати податку.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Підпунктом 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що дані державного земельного кадастру - це сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Відповідач не надав суду доказів того, що суму податкового зобов'язання ним було обчислено на підставі даних державного земельного кадастру та рішення міської ради про встановлення ставки податку.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем обґрунтованості визначення суми податкового зобов'язання за земельним податком, наслідком чого є визнання Рішення протиправним та його скасування.

Керуючись статтями 2, 9, 19, 77, 139, 241-243, 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати прийняте 30.06.2017 Головним управлінням ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) податкове повідомлення-рішення № 55135-1303.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в сумі 1142,50 грн., сплачений платіжною квитанцією від 23.01.2018 № 0.0.947489014.1.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна