Рішення № 73162935, 03.04.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/37/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гунька О.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю),

представника відповідача - Погожого Д.В. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про зобов'язання поновити та виплатити пенсію за віком,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 (надалі по тексту - позивач) звернулася до суду із позовом до Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (надалі по тексту відповідач або Малиновське об'єднане УПФУ в м. Одесі), в якому просить суд зобов'язати відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009 року - шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивач в цілому зазначила, що 07 вересня 1997 року, по досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу, їй була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась їй до виїзду за кордон. Перед виїздом за кордон позивач мешкала за адресою: вул. Ватутина, будинок 32, місто Одеса, Україна. 07.09.1997 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Починаючи з 1998 року та станом на сьогоднішній день, позивач призначеної по закону пенсії не отримує. 14 квітня 2017 року представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подала безпосередньо до Малиновського об'єднаного УПФУ в м. Одесі особисту заяву позивача про поновлення пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану. Заява позивача була прийнята відповідачем разом із усіма необхідними оригіналами документів, які були надані для огляду та засвідчення копій, що підтверджується позначкою УПФУ від 14.04.2017 року на супровідному листі. 25.07.2017 року було отримано відмову відповідача № 6062/04 від 26.06.2017 року УПФУ відмовив у поновленні пенсії. Позивач вважає дії відповідача щодо незаконної відмови їй у поновленні виплати пенсії неправомірними, дискримінаційними та такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки право громадян України, які постійно проживають за кордоном, на отримання ними пенсійних виплат однозначно встановлено рішенням Конституційного суду України №25-рн/2009 від 07.10.2009 року, яким були визнані неконституційними положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які забороняли виплату пенсій при виїзді на місце постійного проживання за кордон.

Ухвалою судді від 04.01.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Перше судове засідання призначено на 22 січня 2018 року о 12:20 годині.

13 лютого 2018 року представником позивача через канцелярію суду подано відповідь на відзив Малиновського об'єднаного УПФУ в м. Одесі (вхід № 4079/18).

Ухвалою суду від 05 березня 2018 року за клопотанням сторін про надання їм часу для примирення зупинено провадження по справі до 29.03.2018 року.

29 березня 2018 року від відповідача через канцелярію суду (вхід. № 8766/18) надійшли письмові пояснення, згідно яких відповідач позов не визнає та просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-VI (далі - Закон № 1058-УІ) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Крім того, згідно статті 51 Закону № 1058-УІ у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» , а також рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 Закони, правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. З огляду на зазначене, положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону № 1058-УІ втрачають чинність з 07.10.2009 р., тобто з дати прийняття рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009. Виходячи з цього, рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07 жовтня 2009 року. Позивач, згідно адміністративного позову, виїхала до Ізраїлю, де проживає на даний час, з 07.09.1997 року. Відповідач зазначає, що оскільки позивач постійно проживає в Ізраїлі, лише після прийняття Урядом країни відповідних нормативно-правових актів, якими буде визначено умови та порядок виплати пенсії особам, які постійно проживають за кордоном, органи Пенсійного фонду України матимуть правові підстави для здійснення позивачу пенсійних виплат.

Ухвалою суду від 29.03.2018 року, занесеною до протоколу судового засідання, поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 29.03.2018 року, занесеною до протоколу судового засідання, залучено до матеріалів справи копію відзиву відповідача на позовну заяву.

У судовому засіданні 29 березня 2018 року представник позивача підтримала позовні вимоги та просила позовні вимоги задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові та у відповіді на відзив.

У судовому засіданні 29 березня 2018 року представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на обставини викладені у письмових поясненнях та у відзиві на позов.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та відзив, перевіривши їх доказами, суд виходив з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 07 вересня 1997 року, по досягнення пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу, була призначена пенсія за віком, яку вона отримувала.

07.09.1997 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Виплату пенсії їй було припинено починаючи з 1998 року у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон. Позивач з 1997 року по теперішній час постійно проживає в Ізраїлі, однак має громадянство України.

14 квітня 2017 року представник позивача за довіреністю подала до Малиновського об'єднаного УПФУ в м. Одесі особисту заяву позивача нотаріально посвідчену та апостильовану про поновлення виплати їй пенсії (а.с. 49-52), яка була прийнята відповідачем разом із усіма необхідними оригіналами документів, які були надані для огляду та засвідчення копій, що підтверджується відміткою Управління від 14.04.2017 року на супровідному листі.

Листом Малиновського об'єднаного УПФУ в м. Одесі № 6062/04 від 26.06.2017 року позивачу було відмовлено у поновленні виплати пенсії, з тих підстав, що ані паперова пенсійна справа ОСОБА_3, ані її електронний особовий рахунок управлінню не передавались, а тому надати позивачу інформацію про те, коли їй була призначена пенсія за віком, копії документів про її призначення або надати можливість ознайомитися з ними неможливо (а.с. 53).

При цьому у судовому засіданні факт призначення ОСОБА_3 з 07 вересня 1997 року, по досягнення пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу, пенсії за віком, представником відповідача не спростовувався та останній зазначив, що пенсійна справа ОСОБА_3 в Малиновському об'єднаному УПФУ в м. Одесі відсутня.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІУ щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058-ІУ втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІУ держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умова передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄЄПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 1 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 19 травня 2015 року по справі № 21-168а-15, від 08 грудня 2015 року по справі № 645/2730/15-а, в постанові Вищого адміністративного суду України від 23.07.2015 року № К/800/27206/15.

Відтак, з огляду на наведене, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача частково шляхом зобов'язання Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_3 з 07 жовтня 2009 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін, надавши правову оцінку наданим доказам; проаналізувавши системно положення чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 242-246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про зобов'язання поновити та виплатити пенсію за віком - задовольнити частково.

Зобов'язати Малиновське об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_3 з 07 жовтня 2009 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено та підписано суддею 03 квітня 2018 року.

Суддя С.О. Cтефанов