Постанова № 73162635, 26.03.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/3290/17 Головуючий у 1 інстанції: Лесик В.О. Провадження № 22-ц/773/366/18 Категорія: 33 Доповідач: Русинчук М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Русинчука М.М.,

суддів Матвійчук Л.В., Осіпука В.В.,

з участю: секретаря - Губарик К.А.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача Головного управління Державної фіскальної служби України у Волинській області - Виш А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Волинській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування,

за апеляційними скаргами позивача і відповідачів на рішення Ковельського міськрайонного суду від 23 січня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 23.03.2011 року старшим слідчим з особливо важливих справ слідчого відділу податкової поліції Державної податкової адміністрації у Волинській області (далі - ОВС СВ ПМ ДПА у Волинській області) винесено постанову про порушення відносно нього як директора спільного українсько-польського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Сотерс» ЛТД (далі - СП ТзОВ «Сотерс» ЛТД) кримінальної справи за ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України (далі - КК України), якою інкриміновано ухилення від сплати податків на загальну суму 2 282,06 тис. грн. Того ж дня накладено арешт на майно товариства і його особисте майно. 28.03.2011 року проведено обшук в офісі товариства та в житлі директора, під час якого вилучено усю оргтехніку та документацію, чим фактично припинено діяльність товариства.

Зазначає, що постановою слідчого від 15.07.2011 року провадження щодо нього закрито за відсутністю складу злочину та порушено кримінальну справу за фактом вчинення невстановленими особами злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 201 КК України. 26.06.2012 року постановою слідчого зазначена кримінальна справа була закрита за відсутністю складу злочину за ч. 3 ст. 212 КК України.

Позивач вказує на те, що маючи намір у 2017 році розпорядитись належним йому на праві власності помешканням, довідався про те, що слідчим при закритті провадження арешт, накладений постановою слідчого відділу податкової поліції від 23.03.2011 року, не знятий. Після неодноразових звернень до прокуратури Волинської області та суду арешт було знято лише 24.03.2017 року постановою слідчого СВ Луцького ВП ГУ НП у Волинській області.

Враховуючи викладене, позивач просив суд відшкодувати йому за рахунок держави моральну шкоду в розмірі 500 000 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 21 000 грн, частку, належну у статутному капіталі СП ТзОВ «Сотерс» ЛТД в розмірі 55 321 грн, суму втраченого заробітку в розмірі 93 421 грн, майнову шкоду у вигляді внесків до фондів державного загальнообов'язкового страхування в розмірі 30 376,73 грн, судові витрати за оскарження дій державних органів до суду в розмірі 6 653,50 грн, інші витрати у вигляді комісій банків при прийнятті платежів в розмірі 100 грн.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду від 23.01.2018 року провадження в даній справі в частині позовних вимог, окрім відшкодування моральної шкоди, закрито.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 23.01.2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України відмовлено.

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Волинській області задоволено частково.

Ухвалено стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) 26 430 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями органів досудового розслідування та витрати на правничу допомогу в сумі 10 000 грн.

В решті позову відмовлено.

Судові витрати віднесено за рахунок держави.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, який його позов задовольнити повністю, а також стягнути витрати, понесені на правничу допомогу при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

В поданих апеляційних скаргах відповідачі Головне управління Державної фіскальної служби України у Волинській області, Державна казначейська служба України просили скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також через порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційні скарги відповідачів підлягають залишенню без задоволення, апеляційна скарга позивача підлягає до часткового задоволення, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, виходячи з таких мотивів.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, суд першої інстанції виходив з того, що державні органи як юридичні особи, несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов'язаннями. Держава не відповідає по зобов'язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а організації не відповідають по зобов'язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, які є у її розпорядженні.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Волинській області, місцевий суд обґрунтовував свої висновки тим, що внаслідок неправомірних дій органів досудового розслідування позивачу була завдана моральна шкода, розмір відшкодування якої не може бути меншим як 1600 грн за кожен місяць перебування під слідством, а тому з врахуванням того, що на час ухвалення рішення розмір прожиткового мінімуму збільшився до 1762 грн та виходячи з засад розумності, виваженості та співмірності, ураховуючи обставини справи, характер порушень прав позивача та їх тривалість, наслідки таких порушень, вважав за можливе визначити розмір відшкодування такої шкоди в сумі 26 430 грн. Даний розмір відшкодування моральної шкоди судом стягнутий за період 15 місяців - з 23.03.2011 року по 26.06.2012 року, і за кожен місяць перебування позивача під слідством на його користь підлягає до стягнення 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений з 01.01.2018 року в сумі 1762 грн, а всього 26 430 грн (15 місяців х 1762 грн).

Однак, до таких висновків місцевий суд прийшов з порушенням норм матеріального права та без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи.

З матеріалів справи вбачається, що 23.03.2011 року старшим слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА у Волинській області Михалко Т.М. на підставі матеріалів перевірки фінансово-господарської діяльності СП ТзОВ «Сотерс» ЛТД за 2010 рік порушено кримінальну справу відносно директора цього підприємства ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України; відносно приватного підприємця ОСОБА_7, за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 201 КК України та відносно невстановлених осіб за фактом підробки документів за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (а.с.25-28, т.1).

Згідно витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на підставі постанови слідчого СВ ПМ ДПА у Волинській області від 24.03.2011 року державним реєстратором внесено 24.03.2011 року відомості про арешт рухомого майна позивача ОСОБА_1 (а.с.28, т.1)

Як вбачається з витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон та відчуження об'єктів нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів від 03.02.2017 року, на підставі постанови слідчого СВ ПМ ДПА у Волинській області від 23.03.2011 року державним реєстратором 24.03.2011 року внесено відомості про арешт нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 яка належить позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності (а.с.124-125, т.1).

28.03.2011 року на підставі постанови суду в житлі та в автомобілі позивача ОСОБА_1 проведено обшук, про що складено протоколи (а.с.29-33, т.1).

Відповідно до листка непрацездатності, виданого 13.04.2011 року Ковельською центральною районною лікарнею Волинської області, позивач ОСОБА_1 у період з 28.03.2011 року по 13.04.2011 року перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом «стенокардія» (а.с.34, т.1).

Згідно із листком непрацездатності, виданого 06.05.2011 року Ковельською центральною районною лікарнею Волинської області, позивач ОСОБА_1 у період з 20.04.2011 року по 06.05.2011 року перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом «гіпертонічна хвороба» (а.с.34, т.1).

Постановою слідчого від 15.07.2011 року кримінальне провадження відносно директора СП ТзОВ «Сотерс» ЛТД ОСОБА_1 та ОСОБА_7 за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 201 КК України, закрито за відсутністю складу злочину та одночасно порушено кримінальну справу за фактом вчинення невстановленими особами злочинів, передбачених зазначеними статтями КК України (а.с.44-45, т.1)

15.08.2011 року прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами податкової міліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства прокуратури Волинської області постанову слідчого від 15.07.2011 року про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_1 скасовано та відновлено досудове слідство (а.с.222, т.6 кримінальної справи, а.с.90, т.1).

29.08.2011 року постановою старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Волинській області кримінальну справу відносно директора СП ТзОВ «Сотерс» ЛТД ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, закрито за відсутністю складу злочину та порушено кримінальну справу по факту вчинення невстановленими особами злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 201 КК України (а.с.239, т.6 кримінальної справи).

30.01.2012 року постановою старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Волинській області кримінальне провадження за фактом умисного ухилення службовими особами СП ТзОВ «Сотерс» ЛТД від сплати податків в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, закрито за відсутністю складу злочину (а.с.74, т.22 кримінальної справи).

Постановою прокурора відділу нагляду за дотриманням законодавства Волинської області від 27.02.2012 року постанову про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 скасовано та відновлено досудове розслідування (а.с.83, т.22 кримінальної справи).

Кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 212 КК України остаточно закрито постановою старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Волинській області Михалко Т.М. за відсутністю складу злочину 26.06.2012 року (а.с.95-96, т.1).

Однак, при винесенні постанови про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 слідчий не скасував арешт, накладений на майно позивача.

06.02.2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до прокурора Волинської області із скаргою, в якій просив винести постанову якою накладений 23.03.2011 року постановою старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Волинській області Михалко Т.М. арешт зняти та направити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження таку постанову (а.с.126, т.1).

Із заявою про зняття арешту з належного рухомого та нерухомого майна позивач також звертався до Луцького міськрайонного суду 22.02.2017 року (а.с.128, т.1).

21.03.2017 року в рамках кримінального провадження №55-021-11 було відновлено досудове розслідування за ч. 1 ст.358 КК України, 24.03.2017 року слідчим СВ Луцького ВП ГУНП у Волинській області винесено постанову про скасування арешту на майно позивача ОСОБА_1 (а.с.13 додатку до т.23 кримінальної справи, а.с.130, т.1).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 04.04.2017 року державним реєстратором 03.04.2017 року до Державного реєстру внесено відомості про зняття арешту з нерухомого майна, належного позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності (а.с.133, т.1).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 розмір відшкодування моральної шкоди в 500 000 грн обґрунтовував тим, що він був директором та учасником успішного товариства, діяльність якого фактично припинено через неправомірні дії органу досудового розслідування. Порушення щодо нього, як директора товариства кримінальної справи без жодних на те вагомих підстав, негативно вплинуло на його репутацію, підірвало стан здоров'я та змусило постійно приймати участь у слідчих діях, виправдовуватись перед друзями, членами сім'ї і діловими партнерами. Протягом 2011-2012 років він п'ять разів проходив лікування через погіршення стану здоров'я. Тривале кримінальне переслідування змусило його вживати додаткових зусиль для відновлення нормальних стосунків з оточуючими, для матеріального забезпечення сім'ї, загострило почуття тривоги та неможливості досягти справедливості. З урахуванням наведеного, позивач просив суд відшкодувати завдану йому моральну шкоду з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

Місцевий суд у своїх висновках вказував на те, що в судовому засіданні були доведені твердження позивача про перебування під слідством, закриття провадження за відсутністю складу злочину, проведення за час слідства обшуку в житлі та автомобілі позивача, накладення арешту на його майно, а тому проведення таких дій органом досудового розслідування в межах кримінального провадження, яке згодом закрито за відсутністю складу злочину, дає право позивачу на відшкодування моральної шкоди за весь час перебування під слідством за Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Судом було встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством 15 місяців - з 23.03.2011 року по 26.06.2012, тобто з моменту порушення відносно нього кримінальної справи і накладення арешту на його майно до моменту її закриття за відсутністю в діях особи складу злочину.

Згідно Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати визначений в розмірі 3 200 грн.

Разом із тим, суд при визначенні розміру компенсації моральної шкоди вважав за необхідне застосувати положення ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №17774-VІІІ від 06 грудня 2016 року, яким встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн, що на той час відповідало розміру прожиткового мінімуму.

Виходячи з цього, суд розмір відшкодування моральної шкоди за вказаний період (15 місяців) з врахуванням того, що на час ухвалення рішення розмір прожиткового мінімуму збільшився до 1762 грн, визначив його в розмірі 26 430 грн (15 місяців х 1762 грн).

Проте такі висновки місцевого суду не узгоджуються з нормами матеріального права та із встановленими апеляційним судом обставинами у даній справі.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частинами 1-3 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації. Моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

У відповідності до ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування, як запобіжного заходу, тримання під вартою.

Згідно з частинами 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).

Відповідно до ст. 1 цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 3 Закону передбачено, що у випадках незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, незаконного накладення арешту на майно громадянинові відшкодовуються моральна шкода.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Отже, проведення у позивача обшуку та накладення арешту на майно в межах кримінального провадження, яке згодом закрито за відсутністю складу злочину, дає право позивачу на відшкодування моральної шкоди за весь час перебування під слідством на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Статтею 4 Закону визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди проводиться у разі, коли незаконні дії органів досудового розслідування, прокуратури, суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок, бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Наведені правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №761/16561/14-ц, провадження №61-1637св18.

Такі ж правові висновки містяться і у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 року у справі №6-2203цс15.

Однак місцевий суд на виконання вищевказаних вимог закону неправильно застосував норми законодавства, визначивши розмір відшкодування виходячи із прожиткового мінімуму, а не мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування позивача під слідством на момент відшкодування, та визначив розмір такої шкоди без урахування характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач ОСОБА_1, характеру немайнових втрат, вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану.

Суд помилково послався на положення ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України №17774-VIII від 06 грудня 2016 року, яким встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, оскільки моральна шкода є не виплатою, а відшкодуванням, для визначення розміру якого застосовується мінімальна заробітна плата, встановлена законодавством на момент відшкодування.

Крім того, суд неправильно визначив період в 15 місяців, під час якого позивач перебував під слідством.

Вказаний період слід було обраховувати кожен раз з дати порушення кримінальної справи по день її закриття, а не як зазначено місцевим судом від первинної дати її порушення 23.03.2011 року по кінцеву дату закриття 26.06.2012 року.

Як встановлено апеляційним судом, позивач ОСОБА_1 перебував під слідством 8 місяців і 5 днів: з 23.03.2011 року по 15.07.2011 року (3 місяці і 22 дні); з 15.08.2011 року по 29.08.2011 року (14 днів); з 27.02.2012 року по 26.06.2012 року (3 місяці і 29 днів).

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 року №2246-VIII з 01.01.2018 року розмір мінімальної заробітної плати становить 3 723 грн.

Отже мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування за період 8 місяців перебування позивача під слідством буде становити 29 784 грн (8 місяців х 3 723 грн).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи обсяг заподіяної позивачу шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, пов'язаних із перенесеними стресовими ситуаціями під час проведення обшуків, обмеженням прав у зв'язку з незаконним накладенням арешту на його майно, перебування позивача протягом вказаного періоду (8 місяців і 5 днів) під слідством, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, апеляційний суд з урахуванням засад розумності та справедливості, приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом (в розглядуваному випадку 29 784 грн), і визначає його в сумі 50 000 грн, що буде відповідати тим критеріям, які підлягають врахуванню при визначенні такого відшкодування.

Визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди підлягає безспірному списанню казначейством з відповідного рахунку Державного бюджету України, як це передбачено п. 35 постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників».

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З наявного у справі договору про надання правової допомоги від 30.11.2016 року, розрахунку надання юридичних послуг від 23.01.2018 року, акту наданих послуг від 23.01.2018 року та квитанції №19082634-1 від 05.07.2017 року вбачається, що позивачем за надану його представником ОСОБА_2 правничу допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції понесені витрати в розмірі 10 000 грн (а.с.146, 225-227, т.1). За надання такої допомоги при розгляді справи в суді апеляційної інстанції ним такі витрати понесені на суму 6 000 грн, що підтверджується договором про надання правничої допомоги від 06.02.2018 року, розрахунком наданої правничої допомоги від 26.03.2018 року, актом наданої правничої допомоги (наданих послуг) та квитанцією №21509863-1 від 06.02.2018 року.

Згідно з ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути на його користь 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди, апеляційним судом розмір такої шкоди визначений в 50 000 грн, що становить 10% (1/10 частину) від розміру задоволених позовних вимог. З огляду на це, з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь позивача підлягає до стягнення 1 000 грн (10% від 10 000 грн) на відшкодування понесених витрат на правничу допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції і 600 грн (10% від 6 000 грн) на відшкодування витрат, понесених на правничу допомогу при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Доводи апеляційних скарг відповідачів Головного управління Державної фіскальної служби України у Волинській області, Державної казначейської служби України про те, що жодні запобіжні заходи щодо позивача органом досудового слідства не обирались, під час обшуку особисті речі не вилучались та крім того, відсутні судові рішеннями, якими б визнавались дії слідства неправомірними, а також те, що казначейство не несе відповідальності за дії інших державних органів, на переконання апеляційного суду є безпідставними та необґрунтованими.

В розглядуваному випадку встановлено, що відносно позивача мали місце незаконні дії органів досудового розслідування, які полягали у проведенні слідства протягом 8 місяців та 5 днів, а саме неодноразові відкриття та закриття кримінальної справи, проведення у позивача обшуку та накладення арешту на його майно в межах кримінальної справи, яка згодом закрита за відсутністю складу злочину, що у відповідності до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» дає право позивачу на відшкодування моральної шкоди за весь час перебування під слідством. Для відшкодування такої шкоди Закон не передбачає наявності судового рішення, яким би визнавались дії органів досудового розслідування неправомірними. Сам факт закриття кримінальної справи з реабілітуючих підстав (в даному випадку у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу злочину) свідчить про незаконність всіх процесуальних дій, вчинених в рамках цієї справи.

Оскільки ч. 4 цього Закону передбачено, що відшкодування шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету, розпорядником яких є Державна казначейська служба України, вказаний державний орган є належним відповідачем за розглядуваним позовом. У зв'язку з цим слід визнати помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в позові до Державної казначейської служби України.

Виходячи з вищенаведеного та встановлених у справі обставин, з огляду на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення місцевим судом норм матеріального права, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване в даній справі рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням норм матеріального права і невідповідністю висновків суду обставинам справи з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги відповідачів Головного управління Державної фіскальної служби України у Волинській області, Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ковельського міськрайонного суду від 23 січня 2018 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн на відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями органів досудового розслідування, 1 000 (одну тисячу) грн на відшкодування понесених витрат на правничу допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції і 600 (шістсот) грн на відшкодування витрат, понесених на правничу допомогу при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: