Рішення № 73162134, 30.03.2018, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1009/17

Провадження № 2/147/96/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2018 року Тростянецький районний суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Волошина І.А.,

за участі секретаря судового засідання Чудак Г.І.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

представника органу опіки та піклування Тростянецької РДА Лук’янової Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Тростянець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа Орган опіки та піклування Тростянецької РДА, про надання дозволу на виготовлення проїзного документа дитині для виїзду за кордон та виїзд за кордон без згоди батька,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, який обґрунтовує тим, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Від даного шлюбу у них народилася дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішення Тростянецького районного суду від 19.03.2012 року шлюб між сторонами було розірвано. Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати біля матері. 16 травня 2013 року позивач уклала шлюб із ОСОБА_7 та у них народився син. ОСОБА_1 зазначила, що у неї є можливість та намір поїхати на відпочинок до моря, щоб оздоровити дітей, повести на екскурсію до інших країн, зокрема до Польщі, Франції, Німеччини, але відповідач відмовився надати свою згоду на оформлення проїзних документів та згоду на виїзд за межі України їхній доньці. Вважає, що не даючи згоду на виїзд за кордон ОСОБА_3 діє в супереч інтересам дитини, адже дитина виховується в родині і позивач не може поїхати без неї, це буде психологічною травмою для дитини, ні ОСОБА_1, ні її чоловік не ділять дітей, а діють лише в їх інтересах. Відповідач бере участь лише в матеріальному забезпеченні дитини, за рішенням суду з нього проводиться стягнення аліментів, але він не спілкується з донькою з 2012 року, не цікавиться її життям, не бажає приймати участь у її вихованні. За таких обставин позивачка просить надати ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, до 16-ти річного віку дозвіл на безперешкодний виїзд за межі України та виїзд за кордон без згоди її батька ОСОБА_3 в супроводі матері ОСОБА_1 або іншої уповноважено особи з часу постановлення рішення до досягнення дитиною 16-річного віку, тобто до 27.01.2027 року. Надати ОСОБА_1 дозвіл на замовлення та виготовлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_6

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 свої позовні вимоги підтримали за обставин викладених у позові та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, посилаючись на те, що вимога позивача по надання дозволу на виїзд за кордон доньки без зазначення чіткого терміну є незаконною.

Представник органу опіки та піклування Тростянецької РДА Лук’янова Т.В. в судовому засідання зазначила, що враховуючи інтереси дитини є доцільним надати дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди батька та виготовлення проїзних документів.

Суд, вислухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПКУкраїни суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

У ст. 18 Конвенції про права дитини, ратифікованій постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, проголошено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Рівності прав і обов'язків батьків стосовно дітей необхідно дотримуватися незалежно від наявності або відсутності шлюбу між ними.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Одним із питань, яке має вирішуватися за взаємною згодою батьків дитини, є реалізація права дитини на свободу пересування.

Згідно із частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У ст. 141 Сімейного кодексу України визначена рівність прав і обов'язків батьків відносно дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ст. 151 Сімейного Кодексу України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини; батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 Сімейного кодексу України).

Статтею 155 Сімейного кодексу України передбачено, що здійснення батьками своїх прав по виконанню обов'язків мають ґрунтуватися на повній повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

В судовому засіданні встановлено і ніким не заперечувалось, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який було між ними розірвано, що підтверджується рішенням про розірвання шлюбу від 19.03.2012 року (а.с.9).

Згідно копії свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1, ОСОБА_6 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1, про що 02.02.2011 складено відповідний актовий запис №4, відповідач ОСОБА_3, являється батьком, а позивач ОСОБА_1 - матір'ю неповнолітньої ОСОБА_6 (а.с. 11).

16 травня 2013 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_7, в зв'язку з чим змінила прізвище на ОСОБА_7 ( а.с.12,13).

Як випливає з позовної заяви, та підтверджується довідкою №1333 від 17.10.2017 року, виданою виконкомом Ободівської сільської ради (а.с.5), дитина ОСОБА_6 проживає разом з матір'ю.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 05.05.2011 року з відповідача на користь позивача стягуються аліменти на дочку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22.03.2010 року (а.с. 9, 10).

З наданих суду характеристик від 17.11.2017 року (а.с. 31,33), ОСОБА_3 по Ободівській сільській раді та за основним місцем роботи характеризується позитивно, компрометуючих матеріалів відносно нього не надходило.

Як випливає з позовної заяви, батько дитини - ОСОБА_3 дозвіл на безперешкодний виїзд за межі України та виїзд за кордон доньки ОСОБА_6 до досягнення нею 16 річного віку не надає.

Згідно висновку №01-31/3481 від 11.12.2017 року, орган опіки та піклування Тростянецької РДА вважає доцільним тимчасовий виїзд дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, за кордон без згоди батька та виготовлення проїзних документів.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини третьої статті 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно із частиною другою статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 2 «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» неповнолітні громадяни України виїжджають з України за наявності паспорта громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичного паспорта, службового паспорта, проїзного документа дитини, який видається дітям у віці до 18 років, або якщо вони вписані в закордонний паспорт одного з батьків, та у його супроводі.

Відповідно до п.4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.95 № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010р. № 724) Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:

1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків:

якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску;

якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на постійний консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном;

у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій:

- свідоцтва про смерть другого з батьків;

- рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків;

- рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім;

- рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним;

- рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків;

- довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері).

Виходячи з положень зазначених норм матеріального права дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

Надання такого дозволу на постійне безперешкодне перетинання дитини кордону без згоди та супроводу батька, як просить позивач ОСОБА_1, суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею (позиція викладена у постанові Верховного суду України від 12 квітня 2017 року, № 235/139/16-ц/6-15цс17).

Окрім того, надання судом дозволу на майбутнє на виїзд дитини за кордон без згоди одного з батьків, без визначення при цьому конкретного часу та місця перебування - суперечить положенням чинного законодавства (позиція Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 липня 2015 у справі № 6-7961св15).

Конвенція про права дитини, прийнята 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 р. і ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. (далі - Конвенція), передбачає, що Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну, щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров'я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами (ст. 10 п. 2).

З указаними нормами кореспондуються положення ст. 313 ЦК України, відповідно до яких фізична особа має право на свободу пересування (ч. 1), фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними (ч. 3), фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом (ч. 4), а також аналогічні положення ст. 1 спеціального законодавчого акту - Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (Закон № 3857-XII). Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до зазначеного Закону та інших законів України (ст. 3 Закону № 3857-XII).

Відповідно до п.22 ч.1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2012 року №724), встановлено, що виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків, із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків: у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд громадянина України, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Згідно з Принципом 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим та нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності.

З вищевказаних норм права вбачається, що дитина може виїжджати за кордон за визначеними батьками підставами: країною перебування, конкретною метою та встановленого терміну перебування за кордоном, який необхідний для реалізації такої мети виїзду. Якщо згоди між батьками щодо такого виїзду не має, один з батьків має право звернутися до суду з позовом до другого з батьків задля отримання такої згоди за рішенням суду. Отже, рішення суду про надання такої згоди може бути ухвалено за наявності підстав визначених відповідними правилами, а саме: із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі. Надання дозволу на майбутнє для невизначеної поїздки не здійснюється.

Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

Дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку і закінчення.

У зв'язку з вищевикладеним суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 про надання їй дозволу на оформлення проїзних документів на виїзд доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, без дозволу на таке оформлення батька дитини та надання ОСОБА_6, 27.01.2011 року, дозволу на багаторазовий виїзд, а саме до досягнення нею 16 річного віку, за межі України у супроводі матері ОСОБА_1 та без супроводу батька на невизначений строк задоволенню не підлягають.

Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної 12 квітня 2017 року у справі № 235/139/16-ц та правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеної у постанові по справі від 16 березня 2016 року у справі 6-33303ск15, універсального, в тому числі на майбутнє - на всі випадки життя, дозволу на виїзд дитини за межі України суд надати не має право, оскільки це суперечить чинному законодавству, яке визначає рівність прав та обов'язків обох батьків відносно виховання дитини.

Керуючись ст.ст. 89, 200, 206, 237, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР N 789-XII від 27.02.91, ст.ст. 141, 150, 155 СК України, Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995р. № 57, Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа Орган опіки та піклування Тростянецької РДА, про надання дозволу на виготовлення проїзного документа дитині для виїзду за кордон та виїзд за кордон без згоди батька - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Вінницької області.

У відповідності до п.п. 15.5, п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст рішення складено 03.04.2018 року.

Суддя: