Рішення № 73161587, 04.04.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2018 р. Справа№805/840/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Ушенко С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області про визнання дій незаконними та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області (далі – відповідач, Управління) про визнання незаконними дій щодо невиплати пенсії та зобов’язання поновити пенсійні виплати.

В обґрунтування позову посилається на те, що вона є пенсіонеркою за віком, до 05.04.2017 була внутрішньо переміщеною особою, а з 05.04.2017 має офіційно зареєстровану адресу місця проживання у ІНФОРМАЦІЯ_1. Знаходиться на обліку в Управлінні і до 01.08.2017 отримувала пенсію за віком. Однак, з 1 серпня 2017 року відповідачем їй припинено виплату пенсії у зв’язку із ненаданням довідки про реєстрацію внутрішньо переміщеної особи. Вказує, що відповідач неправомірно припинив виплату їй пенсії, посилаючись на нормативно-правові акти, які регулюють порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам та судову практику Європейського суду з прав людини.

В матеріалах справи наявний відзив відповідача на позовну заяву, мотивований тим, що позивач перебуває на обліку в Управлінні. З 01.08.2017 позивачу припинено виплату пенсії у зв’язку з відсутністю інформації про реєстрацію в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. В обґрунтування правомірності дій щодо припинення виплати позивачеві пенсії посилається на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», вказуючи, що достовірність інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, яка зазначена в заяві, підлягає перевірці, так як пенсія виплачується у разі фактичного проживання внутрішньо переміщеної особи за місцем реєстрації, вказаним в довідці департаменту соціального захисту населення про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Ухвалою суду від 5 березня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд справи проведено за правилами ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, є пенсіонером за віком, громадянином України, має зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, б. 220.

Відповідач в даних правовідносинах є суб’єктом владних повноважень у відповідності до приписів п.7 ч.1 ст.4 КАС України.

Відповідно до розпоряджень органів Пенсійного фонду України, наявних в матеріалах справи, ОСОБА_2 має право на одержання пенсії за віком.

З 1 серпня 2017 року відповідачем припинено виплату ОСОБА_2 пенсії за віком, у зв’язку з чим позивач звернувся до Управління із відповідною заявою про відновлення виплати пенсії, на яку відповідачем надано відповідь від 04.01.2018 №279/0-01-01-08 про те, що виплату пенсії з 01.08.2017 припинено у зв’язку з ненаданням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

При цьому, суд звертає увагу на те, що як вбачається з відзиву Управління на позовну заяву, на момент звернення позивача із вказаною заявою йому було відомо про реєстрацію його фактичного місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, б. 220, інформація про що міститься в паспорті громадянина України, виданого на ім’я ОСОБА_2

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії, гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.

Згідно статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Стаття 4 Закону № 1058-ІV визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Частиною 1 ст. 5 Закону № 1058-ІV визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці правовідносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 Закону 1058-ІV, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009); у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом. При цьому, виплата пенсії може бути припинена виключно за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Отже, Законом № 1058-ІV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як відсутність інформації про реєстрацію в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб або не надання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

При цьому, відповідач при вчиненні дій щодо припинення виплати пенсії позивачеві в порушення вимог ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-ІV не приймав рішення про припинення її виплати і при наданні роз’яснення про причини припинення виплати пенсії не послався на Закон та його норму, що передбачає таке припинення, тобто не вказав, яка з обставин, визначених наведеною нормою Закону, стала підставою для невиплати позивачу пенсії.

Також відповідачем не вказано будь-якої іншої норми закону, яка б визначала таку підставу невиплати вже призначеної пенсії, як відсутність інформації про реєстрацію в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб або ненадання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Посилання Управління на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» суд не приймає до уваги з огляду на те, що вказані постанови є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу ніж Закон, які значно звужують встановлене Конституцією та законодавством України право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно з Правилами реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207, відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться, зокрема, до паспорта громадянина України.

Як вбачається з копії паспорта ОСОБА_2 серії СВ № 801626, наявної в матеріалах справи, позивач з 5 квітня 2017 року зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, б. 202.

Отже, зазначені відповідачем підстави і вчиненні без прийняття рішення дії щодо припинення виплати пенсії позивачеві не є належними для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону № 1058-ІV.

За таких обставин суд, виходячи з пріоритетності норм, застосовує вимоги ст.49 Закону України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування” та не приймає до уваги доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до встановлених у справі обставин, суд приходить до висновку, що нездійснення відповідачем виплати позивачу раніше призначеної пенсії є безпідставним.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що відповідач, припиняючи виплату пенсії позивачеві, діяв у спосіб, не передбачений законодавством.

Згідно ст. 47 Закону № 1058-ІV, пенсія виплачується щомісяця у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року №1596, визначено, що одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Завданням адміністративного судочинства, у розумінні приписів ч. 1 ст. 3 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-ІV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність дій щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_2 з 01.08.2017, а отже, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача вважає за необхідне позов задовольнити, зобов’язавши відповідача, зокрема, відновити порушені права та інтереси позивача саме з 1 серпня 2017 року.

Крім того, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Частиною 1 ст. 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З урахуванням наведених правових норм, суд вважає за необхідне зобов’язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 2 квітня 2018 року позивачеві відстрочено сплату судового збору до прийняття рішення по справі.

Частиною 2 ст. 133 КАС України визначено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI, розмір ставки судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано, зокрема, фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У відповідності до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 № 2246-VIII, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року складає 1762 грн.

Таким чином, у зв’язку із задоволенням позовних вимог у повному обсязі, судовий збір у сумі 704,80 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 133, 139, 242, 244-250, 255, 262, 295, 297, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (85287, Донецька область, м.Торецьк, смт. Щербинівка, вул. Зарічна, б. 202; РНОКПП НОМЕР_1) до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області (85200, Донецька область, м.Торецьк, вул. Дружби, 26; ЄДРПОУ 21970814) про визнання дій незаконними та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Дзержинську Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 призначеної пенсії за віком.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у м. Дзержинську Донецької області відновити з 1 серпня 2017 року виплату ОСОБА_1 призначеної за віком пенсії.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у м. Дзержинську Донецької області подати до Донецького окружного адміністративного суду протягом місяця з дня набрання рішенням законної сили звіту про виконання судового рішення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у м.Дзержинську Донецької області (місцезнаходження: 85200, Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, 26; код ЄДРПОУ 21970814) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31215256700001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 820019, отримувач - ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Повний текст рішення складено 4 квітня 2018 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ушенко С.В.