Рішення № 73160790, 26.03.2018, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці

26 березня 2018 року Справа № 926/3614/17

Господарський суд Чернівецької області у складі

головуючого судді Марущака І.В.

судді Гончарука О.В.

судді Проскурняка О.Г.

за участю секретаря судового засідання Чепишка Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні загального позовного провадження справу №926/3614/17

за позовом керівника Кіцманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до відповідачів: 1) приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця";

2) Чернівецької обласної ради профспілок;

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

1) підприємства “Пансіонат з лікування матері і дитини “Зелені пагорби” Чернівецької обласної ради профспілок;

2) Федерації професійних спілок України;

про визнання права власності.

представники:

від позивача – ОСОБА_1, довіреність від 27.12.2017 року №399;

від відповідача 1 – ОСОБА_2, довіреність від 29.12.2017 року №29-12/02;

від відповідача 2 – ОСОБА_3, голова;

від третьої особи 1 – не з’явився;

від третьої особи 2 – не з’явився;

за участю прокурора Маріуца Р.А., посвідчення №039104.

СУТЬ СПОРУ: керівник Кіцманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся з позовом до приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Чернівецької обласної ради профспілок, в якому просив (з урахуванням клопотання про уточнення позовних вимог) визнати за державою в особі позивача право власності на будівлю спального корпусу з їдальнею та госпчастиною літ. “ 8” площею 1233,2 кв. м пансіонату з лікування матері і дитини “Зелені пагорби”, що розташований з адресою: Чернівецька обл., Вижницький район, с. Виженка, вул. Велика Виженка, 343.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що рішенням Господарського суду Чернівецької області від 19.07.2011 року у справі №4/5027/643/2011 встановлено, що спірне майно є державною власністю, відтак скасовано видане відповідачу-2 свідоцтво про право власності від 12.02.2008 року №10646587 на майно, що розташоване за адресою: с. Виженка, вул. Велика Виженка, 343. При цьому, суд виходив з того, що третя особа-2 за відсутності згоди позивача, який уповноважений законом здійснювати контроль за використанням державного майна, неправомірно передала відповідачу-1 у власність спірне майно, а відповідач-1 – у власність відповідача-2. Таким чином, прокурор вважає, що інтереси держави через бездіяльність позивача необхідно захисти у обраний ним спосіб, тобто шляхом визнання права власності на спірне майно.

Позивач у своїх поясненнях заявлені прокурором позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, мотивуючи це тим, що відповідно до Закону України «Про Фонд державного майна України» та Закону України «Про управління об’єктами державної власності» він реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчудження державного майна, однак без його дозволу спірне майно було передано без достатніх на те підстав третьою особою-2 відповідачу-1, а потім відповідачем-1 відповідачу-2. При цьому, позивач вважає, що його право на звернення з даним позовом виникло з 2016 року, коли його регіональним відділенням при реєстрації права власності на майно третьої особи-1, яке визнане за державою в особі позивача рішенням Господарського суду Чернівецької області від 28.09.2016 року у справі №5027/929/2011, було виявлено розбіжності у складі майна за вказаним рішенням та документами інвентаризації.

Відповідач-1 з позовними вимогами не погоджується та просить суд відмовити у їх задоволенні, оскільки вважає, що спірне майно є майном профспілок, яке не відносилось і не відноситься до державної власності. Крім того, з 1991 року жоден державний орган не надав документально підтверджуючих фактів наявності державної частки у об’єктах власності третьої особи-2. Тим більше, що профспілкові організації безперервно володіли спірним майном більше десяти років, а тому воно їм належить за набувальною давністю. Більше того, відповідач-1 звернувся до суду із заявою про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Відповідач-2 вважає позов безпідставним та необґрунтованим у зв’язку з тим, що постановою ОСОБА_4 Міністрів УРСР від 23.04.1960 року №606 санаторії і будинки відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР (у тому числі спірне майно) було передано профспілковим органам у відання на безоплатній основі. Відтак, відповідач-2, спираючись на висновок науково-правової експертизи ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького, ототожнює право відання з правом власності, а тому спірне майно є власністю профспілки, відмінним від державної власності. Таким чином, третя особа-2 правомірно передала його у власність відповідачу-1, а останній - відповідачу-2. Крім того, відповідач-2 наголошує, що ні прокурор, ні позивач не надали доказів наявності державної частки у об’єктах власності третьої особи-2. Також відповідач-2 зазначає, що позивачем пропущений строк для звернення до суду за захистом своїх прав, а тому просить застосувати наслідки його спливу та відмовити у задоволенні позову.

Третя особа-1 надала суду пояснення, які аналогічні за змістом відзивам на позов, поданих відповідачами.

Третя особа-2 у своїх письмових пояснення вважає позовні вимоги незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому, третя особа-2 підтримує правову позицію відповідачів та зазначає, що до позовних вимог має бути застосовано строк позовної давності, посилаючись на те, що позивач повинен був у разі належного виконання ним своїх обов’язків довідатись про вибуття з його володіння ще у 1996 році, оскільки спірне майно було включено до Переліку установ, організацій і підприємств, які станом на 24.08.1991 року знаходились у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок. Більше того, ще у 2011 та 2013 роках при розгляді справ №4/5027/643/2011 та №5027/929/2011 прокурору та позивачу стало відомо про наявність спірного майна, однак до суду прокурор звернувся з пропуском строку позовної давності аж у кінці 2017 року.

Провадження у справі порушено ухвалою від 10.11.2017 року, справу до розгляду в судовому засіданні призначено на 28.11.2017 року. Ухвалою суду від 28.11.2017 року залучено до розгляду справи в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів підприємство “Пансіонат з лікування матері і дитини “Зелені пагорби” Чернівецької обласної ради профспілок та Федерацію професійних спілок України, відкладено розгляд справи в судовому засіданні на 12.12.2017 року. При цьому, третя особа-2 звертає увагу суду, що ні прокурор, ні позивач не звернулися до суду із клопотанням про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Ухвалою суду від 12.12.2017 року призначено колегіальний розгляд справи №926/3614/17 у складі трьох суддів. Відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії дану справу передано на розгляд колегії суддів у складі ОСОБА_5 (головуючий), ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Натомість колегія суддів ухвалою від 12.12.2017 року призначила розгляд справи на 11.01.2018 року.

11 січня 2018 року керівник апарату суду письмово повідомив учасників справи та прокурора, що призначене на 11.01.2018 року судове засідання не відбудеться у зв’язку з перебуванням члена колегії – судді Гончарука О.В. у щорічній відпустці.

Ухвалою суду від 15.01.2018 року вирішено справу №926/3614/17 розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження у справі, призначено підготовче засідання на 30.01.2018 року. Ухвалою суду від 30.01.2018 року відкладено розгляд справи у підготовчому засідання на 09.02.2018 року.

Ухвалою суду від 09.02.2018 року відмовлено у задоволенні заяви відповідача-1 про залишення позову без розгляду, прийнято до розгляду клопотання прокурора про уточнення позовних вимог, відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 27.02.2018 року.

У підготовчому засіданні 27.02.2018 року колегія суддів ухвалила закрити підготовче провадження у справі № 926/3614/17 та призначити її до розгляду по суті у судовому засіданні 15.03.2018 року за участю представників учасників судового процесу.

Ухвалою суду від 15.03.2018 відкладено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 26.03.2018 року за участю представників учасників судового процесу.

Треті особи явку своїх представників у судове засідання 26.03.2018 року не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили.

Прокурор та представники сторін проти розгляду справи за відсутності представників третіх осіб не заперечували з огляду на те, що останні письмово виклали свої позиції по суті спору.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що справа може бути розглянута без участі представників третіх осіб.

Відповідач-2 звернувся до суду із клопотанням, в якому зазначив, що 07.02.2018 року ним надано клопотання про витребування від прокурора та позивача документів, які підтверджують, що впродовж функціонування пансіонату з лікування матері і дитини «Зелені пагорби» здійснювалось фінансування або придбавалось майно із державного, обласного районного бюджетів на розвиток, а також чи був зазначений пансіонат у переліку об’єктів, що належать позивачу. Проте, ні прокурор, ні позивач такі докази суду не надали.

Розглянувши подане клопотання, колегія суддів встановила, що 07.02.2018 року канцелярією Господарського суду Чернівецької області було зареєстроване заперечення відповідача-2 від 06.02.2018 року №01-14/30 (том 3 а. с. 50-53). Інших документів, поданих відповідачем-2 до суду 07.02.2018 року, матеріали справи не містять. За змістом даного заперечення відповідач-2, зокрема, констатує, що з 1991 року жодний державний орган не надав документально підтверджуючих фактів наявності державної частки у об’єктах власності ФПУ (третьої особи-2), однак, при цьому, не просить суд витребувати від прокурора або позивача будь-які докази, у тому числі документи, які підтверджують, що впродовж функціонування пансіонату з лікування матері і дитини «Зелені пагорби» здійснювалось фінансування або придбавалось майно із державного, обласного районного бюджетів на розвиток, а також чи був зазначений пансіонат у переліку об’єктів, що належать позивачу. Отже, заперечення відповідача-2 від 06.02.2018 року №01-14/30 не розцінюється судом як клопотання про витребування доказів у порядку статті 81 ГПК України.

При цьому, розглянувши клопотання відповідача-2 від 16.03.2018 року №01-14/63, суд зауважує таке.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України: «Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Відповідач-2 пояснив, що подане ним клопотання він розуміє як клопотання про витребування доказів, проте не обґрунтовує неможливості його подання до закриття підготовчого провадження та не вказує у клопотанні, які конкретні докази необхідно витребувати у прокурора та позивача, заходи, що ним вживались для самостійного отримання таких доказів.

За таких обставин, суд вирішив залишити без задоволення клопотання відповідача-2 про витребування доказів.

У судовому засіданні 26.03.2018 року прокурор та позивач позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити та визнати за державою в особі позивача право власності на спірне майно, зазначаючи, що позивачем не пропущено строк позовної давності.

Натомість представники відповідачів проти позовних вимог заперечували та просили суд відмовити у задоволенні позову у зв’язку із спливом строку позовної давності.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, з’ясувавши обставини, на які учасники посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступне.

На підставі рішення Виженської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від №06.04.2005 року №15 виконавчий комітет Виженської сільської ради видав свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 12.02.2008 року серії САВ №793325 (том 1 а. с. 186), за яким визнав за Чернівецькою обласною радою профспілок право приватної власності на 1/1 частки будівель пансіонату з лікування матері і дитини «Зелені пагорби», які розташовані за адресою: Чернівецька обл., Вижницький район, с. Виженка, вул. Велика Виженка, 343, загальною площею 3227,40 кв. м., у тому числі на спальний корпус , 8, площею 1232,60 кв. м., що є предметом спору у даній справі.

Вказане свідоцтво про право власності на нерухоме майно зареєстроване у Вижницькому районному бюро технічної інвентаризації за №10646587 від 18.02.2008 року. (том 1 а. с. 186 із звороту).

Надалі рішенням Господарського суду Чернівецької області від 19.07.2011 року у справі №4/5027/643/2011 (том 1 а. с. 21-26) за позовом заступника прокурора Чернівецької області в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров’я України до закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”, Чернівецької обласної ради профспілок, Виженської сільської ради Вижницького району, Виконавчого комітету Виженської сільської ради, «Вижнецьке районне бюро технічної інвентаризації», за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів — Федерації професійних спілок України та третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області та Фонду державного майна України про визнання недійсними та скасування рішень про визнання права власності, свідоцтв про право власності та державної реєстрації свідоцтва про право власності, серед іншого – визнано недійсним зазначене свідоцтво від 18.02.2008 року на нерухоме майно пансіонату “Зелені пагорби”, розташоване за адресою: с. Виженка по вул. В. Виженка,343 та визнано недійсним державну реєстрації даного свідоцтва від 18.02.2008 року за №10646587.

Вищевказане рішення місцевого господарського суду від 19.07.2011 року у справі №4/5027/643/2011 залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2011 року (том 1 а. с.73-75) та постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2011 року (том 1 а. с. 76-77).

При цьому суди у даній справі встановили, що правонаступником Української республіканської ОСОБА_4 профспілок стала ОСОБА_4 Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України. Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради м. Києва №1971 від 23.12.91р. було зареєстровано ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”, що створене на майні засновників – Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. В подальшому правонаступником ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” стало Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”. Відповідно до рішення Вищого арбітражного суду України від 17.06.1997 року № 137/7 встановлено законність створення АТ “Укрпрофоздоровниця”, при цьому не підтверджено факт належності ФПУ та ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” спірного майна на праві власності.

Згідно постанови ОСОБА_4 Міністрів УРСР №606 від 23.04.1960 року “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР” усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати, в тому числі пансіонат “Зелені пагорби” (холми), Міністерство охорони здоров’я зобов’язане було передати у строк до 01.05.1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно пункту 2 вказаної постанови майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

Статтею 10 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки (прийнятої позачерговою сьомою сесією Верховної ОСОБА_4 Української РСР дев'ятого скликання 20 квітня 1978 року) встановлено, що основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

За приписами статті 87 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року ), соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.

Статтею 89 ЦК УРСР визначено, що державна власність - основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.

З огляду на зазначене суди у справі №4/5027/643/2011 дійшли висновку, що майно, в тому числі пансіонат “Зелені пагорби” який передано у відання профспілкам згідно ОСОБА_4 Міністрів УРСР №606 від 23.04.60р. є державною (загальнодержавною) власністю.

Водночас згідно акту прийому-передачі майна від 24.01.1992 року Федерація незалежних профспілок України передала у власність Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” пансіонат “Зелені пагорби”.

ОСОБА_4 Верховної ОСОБА_4 Української РСР “Про захист суверенних прав власності Української РСР” від 29 листопада 1990 року № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. (ОСОБА_4 втратила чинність з дня затвердження Верховною ОСОБА_4 України Державної програми приватизації на підставі Постанови ВР N 2164-XIIвід 04.03.92).

Статтею 1 Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України” від 10 вересня 1991 року № 1540- ХІІ встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об’єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

Згідно статті 1 Тимчасового Положення “Про Фонд державного майна України”, затвердженого постановою Верховної ОСОБА_4 України від 7 липня 1992 року, Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Таким чином, судами у справі №4/5027/643/2011 встановлено, що Федерація незалежних профспілок України за відсутності згоди Фонду державного майна України неправомірно передало до ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”, майно пансіонату “Зелені пагорби”, що є державною власністю .

Відповідно до акту приймання передачі від 2 листопада 1995 року ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” передала на баланс Чернівецькій обласній раді профспілок майно будинку відпочинку “Зелені пагорби”. Згідно протоколу № 6, рішення №6/11 загальних зборів ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів “Укрпрофоздоровниця” від 15 січня 2004 року, вирішено передати право власності на майно будинку відпочинку “Зелені пагорби” Чернівецькій обласній раді професійних спілок України, на балансі якої знаходяться зазначені основні фонди.

Отже, з вищевикладених обставин суди констатували, що ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”, не ставши власником майна, не мало права без згоди Фонду державного майна України передавати державне майно пансіонату “Зелені пагорби” у власність Чернівецькій обласній раді професійних спілок України.

Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України: «Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.»

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Оскільки учасники даної справи були учасниками справи №4/5027/643/2011, а також у зазначеній справі надавалась оцінка, щодо належності майна (державне чи профспілкове) пансіонату з лікування матері і дитини “Зелені пагорби” в тому числі й спірного об’єкту, то встановлені судами вищезазначені обставини є преюдиціальними, тобто не потребують доведення, а спірне майно - будівля спального корпусу з їдальнею та госпчастиною літ. “8” площею 1232,60 кв. м пансіонату з лікування матері і дитини “Зелені пагорби”, що розташований з адресою: Чернівецька обл., Вижницький район, с. Виженка, вул. Велика Виженка, 343 – є державною власністю.

Зазначеним також спростовуються доводи відповідача-2 про те, що прокурором та позивачем не надано документально підтверджуючих фактів наявності державної частки у спірному майні.

Суд з системного аналізу приписів ч. 1 ст. 12, ст. 5 Конституції УРСР від 30.01.37 р., ст. 53 Цивільного кодексу УРСР 1922 р. (на момент передачі майна у відання Українській республіканській ОСОБА_4 профспілок), Указу Президії Верховної ОСОБА_4 України від 30.08.91 р. N 1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави", Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного впорядкування, розташовані на території України", ОСОБА_4 Верховної ОСОБА_4 України від 10.04.92 р. N 2268-XII "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України", ОСОБА_4 Верховної ОСОБА_4 України N 3943-XII від 04.02.94 р., положень статуту професійних спілок СРСР затверджений постановою XVIII з'їзду профспілок СРСР від 01.01.87 р., з'ясовано відсутність в постанові ОСОБА_4 Міністрів УРСР N 606 від 23.04.60 р. вказівки про передачу майна у власність, та наміру власника - УРСР в особі уповноваженого органу - ОСОБА_4 Міністрів УРСР відчужувати санаторії, будинки відпочинку та пансіонати та передавати їх у власність Українській республіканській ОСОБА_4 профспілок.

ОСОБА_4 Верховної ОСОБА_4 Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.90 р. N 506 введено мораторій на території Республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна (втратила чинність згідно з ОСОБА_4 Верховної ОСОБА_4 України N 2164-XII від 04.03.92 р.).

Положення цієї постанови розповсюджувались на спірний об’єкт нерухомості, оскільки передача майнових комплексів у відання профспілковим організаціям, здійснене органом державної влади колишнього Союзу РСР, як уповноваженим органом на розпорядження державною власністю, не мала наслідком зміну форми власності переданого майна. При цьому, передача майна у відання не є передачею майна у власність з огляду, як на різне правове значення даних форм управління майном, так і на юридичні наслідки реалізації прав на це майно.

Відповідач-2 у своєму відзиві на позов (том 1 а с. 48-52) посилається на те, що згідно із висновком науково-правової експертизи ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького право відання передбачене постановою ОСОБА_4 Міністрів УРСР від 23.04.1960р. №606 є тотожним праву власності у розумінні ЦК України.

Так, у матеріалах справи (том 2 а. с. 25-30) міститься висновок науково-правової експертизи ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького від 02.08.2011 року, згідно якої: «передання профспілкам, відповідно до постанови ОСОБА_4 Міністрів УРСР від 10 березня 1960 року № 150 та постанови від 23 квітня 1960 р. №606, санаторіїв та будинків відпочинку є відчуженням державного майна, результатом якого є припинення права власності на ці об’єкти у держави та виникнення (набуття) права власності у профспілок.»

Статтею 109 ГПК України передбачено, що : «Висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.»

У постанові Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2011 року по справі №4/5027/643/2011 (том 1 а. с. 75) колегією суддів відхилено за безпідставністю посилання відповідача-2 на те, що зміст визначення поняття «віддання», яке зазначене у постанові ОСОБА_4 Міністрів УРСР від 23.04.1960 року №606, є тотожним поняттю «власність». Правовий зміст визначення «відання» не має законодавчого трактування у чинному законодавстві України. Згідно висновку науково-правової експертизи ради науково-правових експертиз при інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України від 15.06.2006р., основним змістом відання є не окремо виділені відносини власності, а керування (управління) підприємствами, установами, організаціями.

Оскільки висновки науково-правової експертизи ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького від 02.08.2011 року, які мають консультативний характер, суперечать висновкам, зробленими господарськими судами, у справі №4/5027/643/2011, що є обов’язковими до врахування при вирішенні даної справи, то посилання відповідача-2 щодо тотожності понять відання та власності слід відхилити.

Викладене свідчить, що спірне майно, яке перебувало у віданні Української республіканської ОСОБА_4 профспілок та в-подальшому було передано до статутного фонду Акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", є державною власністю і повноваження щодо управління майном державної власності, в тому числі і спірним майном, з урахуванням приписів ст. 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого ОСОБА_4 Верховної ОСОБА_4 України від 07.07.92 р., було покладено саме на Фонд державного майна України.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання; оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Статтею 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено повноваження Фонду у сфері управління об’єктами державної власності та зазначено, зокрема, повноваження Фонду щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна: здійснює контроль за використанням майна, переданого в оренду, виконанням договорів оренди державного майна; приймає рішення про передачу до статутного капіталу господарських організацій об'єктів державної власності; забезпечує в межах повноважень функціонування єдиної державної інформаційної системи обліку, зберігання та оцінки майна, до реалізується за рішенням органів виконавчої влади; за пропозицією уповноважених органів управління приймає рішення про подальше використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських організацій, але перебуває на їх балансі; дає дозвіл погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством; здійснює відповідно до законодавства право розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР, яке має статус державного.

Таким чином, прокурором вірно визначено орган, до компетенції якого віднесені повноваження щодо управління державним майном.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 21.03.2013 року у справі №5027/929/2011 (том 1 а. с. 86-88), яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року (том 1 а. с. 89-92), задоволено позов заступника прокурора Чернівецької області та визнано за державою в особі ФДМ України право власності на об’єкти нерухомого майна, а саме: на будівлі пансіонату з лікування матері та дитини "Зелені пагорби" в с. Виженка по вул. В. Виженка, 329 "А", загальною площею 8,1 кв. м., в тому числі будівлі водозабірної станції 8,1 кв. м.; на будівлі пансіонату з лікуванням матері та дитини "Зелені пагорби" в с. Виженка по вул. В. Виженка, 289 "А" загальною площею 239,6 кв. м., в тому числі будівля котельні літ. "А" площею 95,3 кв.м., водозабірні споруди літ. "Б" площею 144,3 кв. м., резервуар для води літ. "В", трансформатор літ. "Г"; на будівлі пансіонату з лікуванням матері та дитини "Зелені пагорби" в с. Виженка по вул. В. Виженка, 267 "А" загальною площею 568,9 кв. м., в тому числі літ. "А"- адмінкорпус, площею 194,4 кв. м.; літ. "Б" (баня-прачка) площею 211,5 кв. м., літ. "В"(гаражі, склад) площею 163,0 кв. м., літ. "Г" - сарай; літ. "Д"- навіс для інвентаря, літ. "Е"- гараж, літ. "Ж"- споруди, літ. "З"- вбиральня, літ. "І"- котельня; на будівлі пансіонату з лікуванням матері та дитини "Зелені пагорби" в с. Виженка по вул. В. Виженка, 292 "А" загальною площею 114,5 кв. м., в тому числі будівля літ. "А" площею 114, кв .м.; на будівлі пансіонату з лікуванням матері та дитини "Зелені пагорби" в с. Виженка по вул. В. Виженка, 262 "А" загальною площею 37,7 кв. м., в тому числі будівля складу ПММ літ. "А" площею 37,7 кв.м.; - на будівлі пансіонату з лікуванням матері та дитини "Зелені пагорби" в с. Виженка по вул. В. Виженка, 288 "А" загальною площею 30,6 кв. м., в тому числі будівлю електростанції літ. "А" площею 30,6 кв. м.; на будівлі пансіонату з лікуванням матері та дитини “Зелені пагорби”- в с. Виженка по вул. В. Виженка, 288 “А” загальною площею 158,6 кв. м., в тому числі будівля літ. “А” площею 95,6 кв.м., будівля літ. “Б” площею 63,0 кв. м.; на будівлі пансіонату з лікуванням матері та дитини “Зелені пагорби” в с. Виженка по вул. В. Виженка, 294 “А” загальною площею 1985,8 кв. м., в тому числі будівля літ. “9” (клуб) 308,3 кв. м.; спальний корпус № 4 - 62,5 кв. м.; спальний корпус №5 - 62,5 кв. м.; лікувальний корпус №7 - 148,4 кв. м.; спальний корпус №6 - 62,5 кв. м.; будівля літ. №11 площею 89,6 кв. м.; будівля оранжереї -106 кв. м.; спальні корпуса №9 - 89,5 кв. м., №10 - 89,5 кв. м., №11 - 89,5 кв. м., №12 - 89,5 кв. м., №13 - 89,5 кв. м., №14 - 89,5 кв. м., №15 - 89,5 кв. м., №16 - 89,5 кв. м., №17 - 89,5 кв. м., №18 - 89,5 кв. м.; будівля літ. №3 площею 251,0 кв. м.

Із зазначеного вбачається, що визнання права власності на будівлю спального корпусу з їдальнею та госпчастиною літ. “8” площею 1232,60 кв. м пансіонату з лікування матері і дитини “Зелені пагорби”, що розташований з адресою: Чернівецька обл., Вижницький район, с. Виженка, вул. Велика Виженка, 343 не було предметом розгляду справи №5027/929/2011.

При цьому, згідно відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно (том 1 а. с.43) запис про право власності №10646587 від 12.02.2008 року погашено 20.04.2017 року на підставі рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.07.2011 року №4/5027/643/2011.

Відповідач-1 звернувся до місцевого господарського суду із заявою про перегляд рішення від 21.03.2013 року у справі №5027/929/2011 за нововиявленими обставинами. Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 13.08.2015 у справі № 5027/929/2011 (том 1 а. с. 93-94) відмовлено у задоволенні заяви приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» про скасування рішення у даній справі та призначення справи до розгляду.

У свою чергу постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2015 року у справі № 5027/929/2011 (том 1 а. с. 95-98), залишеною без змін постановою Вищого господарського суду від 23.12.2015 року (том 1 а. с. 99-100), апеляційну скаргу відповідача-1 залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 13.08.2015 у справі №5027/929/2011 змінено, викладено її резолютивну частину в такій редакції:

«Відмовити у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.03.2013 року по справі №5027/929/2011.

Рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.03.2013 року по справі №5027/929/2011 залишити без змін».

Водночас у вересні 2016 року позивач (Фонд державного майна України) звернувся до місцевого господарського суду із заявою про роз'яснення рішення суду від 17.12.2013 року у справі №5027/929/2011, яка обґрунтовувалась тим, що у 2016 році Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернівецькій області здійснено заходи щодо інвентаризації та реєстрації права власності за державою в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно Пансіонату лікування матері і дитини «Зелені пагорби», що знаходиться у с. Виженка Вижницького району Чернівецької області. Так, під час технічної інвентаризації виявлені розбіжності із тими даними про майно третьої особи-1, що зазначені в рішенні від 21.03.2013 року по справі №5027/929/2011, та даними технічної інвентаризації.

Однак ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 28.09.2016 року у справі №5027/929/2011 відмовлено у задоволенні заяви позивача про роз’яснення рішення від 17.12.2013 року, оскільки суд дійшов висновку, що вимоги позивача фактично спрямовані на зміну рішення від 21.03.2013 року та внесення до нього нових даних. Зазначена ухвала учасниками справи оскаржена не була.

У той же час розбіжність між площами спірного майна, що вказана у свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 12.02.2008 року серії САВ №793325 та заявлена у позовній заяві, пояснюється наступним.

24.02.2016 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області звернулося до Вижницького бюро технічної інвентаризації із проханням провести поточну технічну інвентаризацію будівель та споруд пансіонату з лікування матері і дитини «Зелені пагорби» (том 3 а.с. 143).

За наслідками інвентаризації інженером Вижницького РБТІ складено акт поточних змін від 11.04.2016 року (том 1 а. с. 36) та внесено зміни в експлікацію внутрішніх площ будівель літ.8 (том 1 а .с. 37-40), з огляду на те, що площа спірного майна збільшилась і фактично становить 1233,20 кв. м., замість 1232,60 кв. м.

Отже, суд констатує, що позивач правомірно визначив площу спірного майна.

Суд не приймає до уваги при вирішенні цього спору посилання відповідачів на рішення Вищого арбітражного суду України від 20.01.97 р. у справі N 137/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації незалежних профспілок України, Фонду соціального страхування та АТ "Укрпрофоздоровниця", в якості доказу правомірності розпорядження ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" переданим йому майном, оскільки предметом вказаної справи були позовні вимоги про визнання недійсними установчих документів АТ "Укрпрофоздоровниця" і питання про визнання права власності на спірне майно судом не досліджувалося і не встановлювалося.

Зі змісту ст. 392 Цивільного кодексу України вбачається, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частиною 1 ст. 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч. 4 ст. 182 ЦК України).

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості регулює Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 1 липня 2004 року N 1952-IV, із змінами і доповненнями.

Отже, станом на дату розгляду справи право власності на спірне майно не зареєстроване, проте з огляду на те, що між сторонами фактично існує спір щодо його власника, а саме відповідачі по даній справі оспорюють та не визнають право державної власності на спірний об’єкт нерухомості, що випливає із відзивів, заперечень відповідачів то колегія суддів констатує, що прокурором вірно визначено склад відповідачів у даній справі.

Отже, інтереси держави є порушеними та підлягають захисту. Відтак, позов є обґрунтованим, проте у його задоволенні слід відмовити у зв’язку з пропуском строку позовної давності з огляду на наступне.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У відповідності до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (рішення у справі відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» за заявою №14902/04, рішення у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства за заявами №№ 22083/93, 22095/93).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому, встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в Цивільному кодексі Української РСР (статті 71, 76), за винятком положення, закріпленого у статті 267 ЦК України, про застосування позовної давності лише за заявою сторони.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб'єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Водночас як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

За змістом положень статті 2 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду) господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з частинами 1, 4 статті 29 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічну правову позицію висловив ОСОБА_8 Суд у постанові від 24.01.2018 у справі №908/799/17, ОСОБА_8 Суд України у постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14).

При цьому, закон не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності відповідного клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду, про що зазначено у постановах Верховного Суду України, зокрема: від 27 травня 2014 року у справі № 3-23гс14, від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15, від 22 березня 2017 року у справі № 3-1486гс16.

Відтак, при дослідженні питання пропуску позовної давності в даному спорі слід з'ясувати, коли про порушення своїх прав мала змогу довідалася та коли довідалася держава в особі уповноваженого органу, а не прокурор (постанова Верховного Суду від 24.01.2018 року по справі №908/799/17).

Як зазначалось вище згідно акту прийому-передачі майна від 24.01.1992 року Федерація незалежних профспілок України передала у власність Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” пансіонат “Зелені пагорби”

Так, відповідно до ОСОБА_4 Верховної ОСОБА_4 України від 01.11.1996 року №461/96-ВР "Про проект ОСОБА_4 Верховної ОСОБА_4 України про тлумачення ОСОБА_4 Верховної ОСОБА_4 України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" позивачу доручено провести інвентаризацію майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР станом на 24 серпня 1991 року і подати ОСОБА_8 України перелік суб'єктів, у володінні яких перебуває це майно. На виконання цієї постанови позивачем було складено Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24 серпня 1991 року перебували у віданні Федерації незалежних профспілок України (колишньої Укрпрофради), до якого було включено пансіонат з лікування матері і дитини «Зелені пагорби».

Також протоколом № 6, рішення №6/11 загальних зборів ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів “Укрпрофоздоровниця” від 15 січня 2004 року, вирішено передати право власності на майно будинку відпочинку “Зелені пагорби” Чернівецькій обласній раді професійних спілок України,

Права позивача, який не надавав згоди на відчуження спірного майна, було порушено під час зміни власника і форми власності 24.01.1992 року. Позивач міг і повинен був дізнатися про порушене право у разі належного виконання своїх обов'язків, передбачених законом 24.01.1992 року, 15 січня 2004 року.

Як вже зазначено вище, відповідачем-2 право власності на зазначений майновий комплекс було зареєстровано згідно зі свідоцтвом про право власності від 12.02.2008 року серії САВ №793325 на підставі рішення Виженської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від №06.04.2005 року №15.

Незважаючи на викладене та всупереч своєму обов'язку з управління державним майном, станом на час подання прокурором позову позивач не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі. Таким чином, позивач у разі належного виконання своїх обов'язків повинен був би дізнатися, що право держави порушене ще 12.02.2008 року, тобто після реєстрації за відповідачем 2 права власності на спірний об’єкт нерухомості.

Аналогічної позиції притримується ОСОБА_8 Суд України у постановах від 07.06.2017 року по справі №910/27025/14, від 22.03.2017 року по справі №5004/2115/11 та від 25.03.2015 року у справі №11/163/2011/5003.

Сплив загального строку позовної давності до пред'явлення позову, відсутність клопотання позивача про поновлення такого строку, а також заява відповідача про застосування позовної давності є підставою для відмови у позові. (ОСОБА_8 Суд України у постанові від 07.06.2017 року по справі №910/27025/14).

Відповідно до ч.5 ст.267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У даній справі ні прокурор, ні позивач не заявляли клопотання про визнання поважними причин пропуску позовної давності. Однак, у позовній заяві та в послідуючих запереченнях, поясненнях прокурор та позивач наводять обгрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності тим, що строк слід обчислювати з 2016 року, коли позивач почав проводити технічну інвентаризацію майна пансіонату з лікування матері і дитини «Зелені пагорби» та дізнався про спірний об’єкт.

Проте, дані обставини відхиляються судом, оскільки ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 06.07.2011 року у справі №4/5027/643/2011 Фонд державного майна України було залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 12.02.2008 року серії САВ №793325 (том 1 а. с. 186), за Чернівецькою обласною радою профспілок зареєстровано право приватної власності на 1/1 частки будівель пансіонату з лікування матері і дитини «Зелені пагорби», які розташовані за адресою: Чернівецька обл., Вижницький район, с. Виженка, вул. Велика Виженка, 343, загальною площею 3227,40 кв. м., у тому числі на спальний корпус , 8, площею 1232,60 кв. м., що є предметом спору у даній справі. Із аналізу даного свідоцтва та рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.07.2011 року у справі №4/5027/643/2011 можна прийти до висновку про існування спального корпусу, 8, площею 1232,60 кв. м., що є предметом спору у даній справі.

Відповідно суд приходить до висновку, що зазначені прокурором та позивачем причини пропущення позовної давності не є поважними.

Тому, колегія суддів вважає, що позивачу достеменно стало відомо про його порушене право 06.07.2011 року, з даним позовом прокурор звернувся 09.11.2017 р.

Суд констатує, що із позовом про визнання за державою в особі ФДМ України права власності на об’єкти нерухомого майна, а саме: на будівлі пансіонату з лікування матері та дитини "Зелені пагорби" (всі об’єкти, крім спірної) у справі №5027/929/2011 прокурор звернувся у вересні 2011 року.

Суд відхиляє посилання прокурора на те, що дане правопорушення триваюче та на нього не розповсюджується позовна давність із посиланням на ст.391 ЦК України, оскільки дана стаття стосується усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, а в даному спорі предметом є визнання права власності.

Суд відхиляє твердження прокурора про необхідність обчислення строку позовної давності з 20.04.2017 року, тобто із моменту погашення в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, запису про право власності №10646587 від 12.02.2008 року за відповідачем 2 на підставі рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.07.2011 року №4/5027/643/2011. Адже прокурор та позивач самі ж у позовній заяві та в наступних запереченнях, відповідях та поясненнях зазначають про необхідність обчислення з 2016 року, коли позивач почав проводити технічну інвентаризацію майна пансіонату з лікування матері і дитини «Зелені пагорби» та дізнався про спірний об’єкт. Також частина 1 статті 261 ЦК України чітко передбачає що, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відтак, суд констатує, що строк позовної давності для захисту інтересів держави сплив, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

При цьому, суд усвідомлює, що реєстрація права власності профспілкових організацій (відповідача 2) на спірний об’єкт нерухомості скасована рішенням суду, однак суд констатуючи державну форму власності на спірний об’єкт нерухомості, відмовляє у визнанні права власності на нього у зв’язку із пропуском строку позовної давності. Відповідно на момент вирішення спору право власності на спірний об’єкт не зареєстроване, однак держава в особі уповноважених органів не позбавлена права звернутися в позасудовому порядку, щодо реєстрації спірного майна.

Судові витрати покласти на прокурора згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись пунктом 9 частини 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, статтями 2, 4, 5, 20, 129, 194, 196, 219, 222, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Повне рішення складено та підписано 04 квітня 2018 року.

Головуючий суддяОСОБА_5 СуддяОСОБА_6 СуддяОСОБА_7