Постанова № 73160462, 02.04.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2018 р. Справа № 907/711/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого – судді Марко Р.І.

суддів Данко Л.С.

ОСОБА_1

секретар судового засідання Мазепа Н.В.,

за участю представників:

від прокуратури: ОСОБА_2 (посвідчення № 036378 від 27.11.2015р.);

від позивача-1: не з’явився;

від позивача-2: ОСОБА_3 – представник (довіреність б/н від 26.09.2017р.);

від відповідача-1: не з’явився;

від відповідача-2: ОСОБА_4 – голова господарства, ОСОБА_5 – представник (договір-доручення про надання правової допомоги б/н від 18.02.2018р.);

розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства “Ростока”, б/н від 14.12.2017 року (вх. № 01-05/11/18 від 02.01.18)

на рішення господарського суду Закарпатської області від 12.12.2017 року (суддя Ушак І.Г., повний текст складено 22.12.2017р.)

у справі № 907/711/17

за позовом: заступника військового прокурора Ужгородського гарнізону, м. Ужгород Закарпатської області, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах Адміністрації Державної прикордонної служби, м. Київ та Мукачівського прикордонного загону, м. Мукачево Закарпатської області

до відповідача-1: Тячівської районної державної адміністрації, м. Тячів Тячівського району Закарпатської області

відповідача-2: Фермерського господарства “Ростока”, с. Нижня Апша Тячівського району Закарпатської області

про: визнання недійсним договору оренди земельної ділянки укладеного відповідачами та зареєстрованого 7.02.2005р.

В С Т А Н О В И В:

25.09.2017р. до Господарського суду Закарпатської області надійшла позовна заява заступника військового прокурора Ужгородського гарнізону, м. Ужгород Закарпатської області, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах Адміністрації Державної прикордонної служби, м. Київ та Мукачівського прикордонного загону, м. Мукачево Закарпатської області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки укладеного відповідачами та зареєстрованого 07.02.2005р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між відповідачами та зареєстрований 07.02.2005р. договір оренди земельної ділянки площею 99,9792 га в урочищі “Чонкаш” між 279-283 прикордонними знаками контрольно – слідової смуги державного кордону укладений з порушенням закону. Вважає, що відповідачем-1 за цим договором неправомірно передано в оренду фермерському господарству земельну ділянку, яка відноситься до земель оборони (прикордонна смуга), які за законом не підлягають передачі в оренду фізичним та юридичним особам. Прокурор та представники позивачів наполягають на задоволенні позовних вимог, посилаючись на відповідні приписи Земельного кодексу України, Законів України “Про використання земель оборони”, “Про державний кордон України”.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 12.12.2017р. у справі №907/711/17 позов задоволено повністю.

Визнано недійсним укладений Тячівською районною державною адміністрацією та Фермерським господарством “Ростока” договору оренди землі зареєстрованого Тячівським районним відділом ЗРФ ДП “Центр ДЗК”, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 07.02.05 за № 0405070900040), щодо земельної ділянки площею 99,9792 га в урочищі “Чонкаш” між 279-283 прикордонними знаками контрольно-слідової смуги державного кордону.

Присуджено до стягнення з Тячівської районної державної адміністрації в доход державного бюджету України судовий збір на суму 1600,00 грн.

Оскаржуваним рішенням встановлено, що Тячівська районна адміністрація з укладенням спірного договору оренди неправомірно розпорядилася землями в межах прикордонної смуги, що віднесені до земель оборони, які за законом надаються у постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України та в яких діє особливий режим використання земель. Крім того, судом встановлено, що зміст спірного договору щодо надання Тячівською РДА в оренду фермерському господарству “Ростока” земель оборони суперечить приписам Земельного кодексу України, Законів України “Про використання земель оборони”, “Про державний кордон України”, відтак – належить визнати недійсним спірний договір, задоволивши позовні вимоги прокурора заявлені в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби та Мукачівського прикордонного загону як органів уповноважених здійснювати функції у спірних відносинах та які набули статусу позивача у справі. Також, місцевим господарським судом встановлено, що позов про визнання недійсним договору оренди, який подано у вересні 2017р., подано у межах строку позовної давності.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Закарпатської області від 12.12.2017р. у справі № 907/711/17, відповідач-2 звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.12.2017р. скасувати та прийняте нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що при винесенні рішення судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено та неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права.

При цьому, скаржник звертає увагу на те, що по справі не було залучено належного відповідача – ГУ Держгеокадастр у Закарпатській області, до якого перейшли функції розпорядження спірними земельними ділянками на підставі ст. 122 ЗК України, а також за тієї обставини, що даний орган є уповноваженим фіксувати порушення земельного законодавства та надавати відповідні висновки для формування доказової бази по справі. Скаржник наголосив на тому, що жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували віднесення спірних земельних ділянок до земель оборони позивачами не надано, не доводиться і накладення меж ділянки відповідача на контрольно-слідової смуги, чи проходження її по орендованій земельній ділянці. Крім того, надана позивачем фото таблиця, роздрукована з публічної карти з нанесеними схематично зображеними спорудами, не дає можливості встановити де саме розміщена інженерна споруда чи споруди прикордонниками. Також, апелянт зазначає, що у зв’язку із відсутності у матеріалах справи відомостей ГУ Держгеокадастру України у Закарпатській області про розташування спірних земельних ділянок за інженерними технічними спорудами Державної прикордонної служби України та відсутності землевпорядної документації і документів на право постійного користування землею, яка входить до складу прикордонь смуги, та затвердженої у встановленому порядку проектно-кошторисної документації, а також відсутність даних щодо фактичного місця розташування спірних земельних ділянок, висновок суду першої інстанції є необґрунтованим. Також, апелянт стверджує, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано строк позовної давності.

На адресу суду надійшов від Військової прокуратури Ужгородського гарнізону відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін. Стосовно доводів скаржника зазначив, зокрема, що: спірна земельна ділянка площею 99, 9792 га знаходиться в межах від лінії державного кордону України до лінії прикордонних інженерних споруджень, що підтверджується спірним договором, проектом відведення, викопіюванням з публічної кадастрової карти та довідкою Нижньоапшанської сільської ради із схемою від 01.12.2017 року № 906.

На адресу суду від Мукачівського прикордонного загону надійшов відзив на апеляційну скаргу № 14/1111 від 26.01.2018 р., в яких останній просить рішення Господарського суду Закарпатської області у даній справі від 12.12.2017р. залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, останній зазначає, що проект землеустрою та лист ГУ Держеокадастру від 15.03.2017 року підтверджує, що територія орендованих земельних ділянок примикають до конрольно-слідової смуги, що свідчить про порушення вимог чинного законодавства при передачі спірної земельної ділянки площею 99, 9792 га в оренду, оскільки відповідно до вимог законодавства безпосередньо уздовж державного кордону встановлюється прикордонна смуга у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.

Від відповідача -2 на адресу суду 01.02.2018 року (вих.№ 01-04/827/18 від 01.02.2018 року) надійшла заява про долучення доказів, в якій останній просить суд долучити до матеріалів справи лист Держгеокадастру в Тячівському районі від 30.01.2018 року, який підтверджує, що земельна ділянка відповідача не належала до земель оборони за часів Радянського союзу.

Також, від відповідача - 2 на адресу суду надійшла заява від 05.02.2018 року (вих.№ 01-04/926/18 від 05.02.2018 року) в якій останній просить долучити до матеріалів справи документи, які підтверджують, що Мукачівський прикордонний загін знав про діяльність позивача в районі прикордонних знаків 283-287.

Від відповідача – 1 на адресу суду надійшло клопотання № 01-23/16 від 08.02.2018 року, в якому останній зазначає, що задля уникнення втрат, з метою повернення території з сусідньої країни, відповідачем за власні кошти вживаються заходи щодо утримання берегів річки Тиса в належному стані, оскільки це призводить до зміни русла річки та відповідно лінії державного кордону, тому враховуючи вищенаведене, просить суд викладену у листі інформацію взяти до відома та приєднати до матеріалів справи.

Від відповідача – 1 на адресу суду надійшов лист № 03-18/47 від 08.02.2018 року (вих.№ 01-04/1152/18 від 12.02.2018 року) в якому останній просить, рішення Господарського суду Закарпатської області скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Згідно із ст.73, ч.1 ст.74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст.ст. 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи вищеподані клопотання позивача про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, а саме: лист Держгеокадастру в Тячівському районі від 30.01.2018 року та документи, які підтверджують, що Мукачівський прикордонний загін знав про діяльність позивача в районі прикордонних знаків 283-287, колегія суддів порадившись на місці, задоволила з урахуванням необхідності встановити усі обставини справи у справі.

В судовому засіданні прокурор, представники позивача - 2 та відповідача - 2 надали пояснення по суті спору, а також пояснення з питань, що виникли в процесі розгляду апеляційної скарги.

Позивач – 1 та відповідач - 1 участі своїх уповноважених представників в судовому засіданні не забезпечили.

Відповідно до ч.12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що ухвалою суду про призначення справи до розгляду явку представників сторін в судове засідання не визначено обов'язковою, сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, відтак, не були позбавлені конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а у справі міститься достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вирішила апеляційну скаргу розглянути за відсутності представників позивача-1 та відповідача-1.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свою позицію, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Тячівською районною державною адміністрацією та Фермерським господарством «Ростока» укладено договір оренди землі від 2004 року (зареєстрований Тячівським районним відділом ЗРФ ДП “Центр ДЗК”, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 07.02.05 за № 0405070900040), за умовами якого Тячівська РДА як орендодавець надала ФГ “Ростока” як орендареві, а останній прийняв у строкове платне користування цільовим призначенням – під розширення фермерського господарства – земельні ділянки із земель запасу Тячівської районної ради в урочищі “Чонкаш” між 279-283 прикордонними стовпами контрольно-слідової смуги державного кордону площею 99,9792 га (в тому числі: сінокоси, пасовища, ліси, чагарники, староріччя, кам’янисті місця). Договір укладено строком на 49 років (п.1, 2,8 Договору).

09.05.2005 року Тячівська районна державна адміністрація та Фермерське господарство «Ростока» підписали акт прийому – передачі земельної ділянки, яким Тячівська районна державна адміністрація в особі голови державної адміністрації ОСОБА_6 передає, а голова фермерського господарства «Ростока» ОСОБА_7 мешк. ОСОБА_8 вул.. Шевченка № 11 приймає земельну ділянку загальною площею 99, 9792 га, надану для розширення фермерського господарства, з земель запасу районної ради згідно план-схеми земельної ділянки.

В матеріалах справи наявний виготовлений у 2004 році ДП “Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” Проект відведення земельних ділянок фермерському господарству “Ростока” у довгострокову оренду терміном до 50-ти років під розширення фермерського господарства із земель запасу Тячівської районної ради Закарпатської області згідно з дозволу Тячівської районної державної адміністрації від 08.07.2004 року за № 02-14/1195 та договором від 28.07.2004 року № 125 (далі – Проект відведення). Відповідно до пояснювальної записки Проекту відведення запроектовані до відведення земельні ділянки розміщені в двох масивах в урочищі Чонкаш за контрольно-слідовою смугою державного кордону.

У Проекті відведення зазначено, що ділянка № 1 площею 46,4319 га межує на заході з адміністративними межами Грушівської сільської ради, на півночі та сході – з контрольно-слідовою смугою держкордону та на півдні – з прибережною захисною смугою річки Тиса, ділянка № 2 площею 53,5473 га межує на заході, півночі та сході з контрольно-слідовою смугою держкордону та на півдні – з прибережною захисною смугою річки Тиса.

У проект відведення не включена площа прибережної захисної смуги ріки Тиса загальною шириною 100 м .

Як вбачається з Проекту відведення, вищенаведені характеристики земельної ділянки загальною площею 99,9792 га зазначені також в ОСОБА_5 вибору та обстеження земельної ділянки, наміченої до відведення, з додатком – викопіровкою з плану землекористування.

Листом від 15.03.2017 року № 7-0.2-2730/2-17 ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області надало інформацію, що у ФГ «Ростока» перебувають в оренді земельні ділянки загальною площею 99, 9792 га на підставі договору оренди землі від 07.02.2005 р. № 42 для ведення селянського (фермерського) господарства на строк до 50 – ти років. Відповідно до проекту відведення земельних ділянок фермерському господарству «Ростока» та договору оренди землі, земельні ділянки розміщені в заплаві річки Тиса в урочищі Чонкаш і межують з територіями адміністративних меж Грушівської та Дібрівської (Нижньоапшанської) сільських рад Тячівського району, між 279-293 прикордонними стовпами контрольно-слідової смуги державного кордону та прибережною захисною смугою р. Тиса і примикають до існуючої території фермерського господарства.

Також, в матеріалах справи наявний лист ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області від 13.06.2016 р. № 97-708-99.3-3-2158/2-16, в якому зазначено що Управління Держгеокадастру у Тячівському районі Закарпатської області повідомляє про те, що надати витяг з Державного земельного кадастру за кадастровим номером 2124482400:06:001:0002 неможливо, так як геометрія в електронному документі частково або повністю знаходиться поза межами України.

В матеріалах справи наявне викопіювання з публічної кадастрової карти земельної ділянки за кадастровим номером 2124482400:06:001:0002 в межах 279-283 прикордонних знаків ВПС «Солотвино».

Крім того, довідкою виданою виконкомом Нижньоапшанської сільської ради зазначено, що територія Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, державний комітет у справах охорони державного кордону користується земельною ділянкою площею 12. 5201 га під конрольно-слідчою смугою (схема додається).

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсним укладеного відповідачами у справі договору оренди землі (далі – спірний договір) з підстав належності переданої в оренду землі до земель оборони як прикордонної смуги.

З огляду на предмет та підстави позову, суб’єктний склад учасників сторін при вирішенні даного спору належить керуватися відповідними приписами Земельного кодексу України (ЗКУ), Законів України “Про використання земель оборони”, “Про державний кордон України”, “Про державну прикордонну службу України” в їх редакції станом на час укладення спірного договору.

Приписами статті 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч.1 ст.20 Земельного кодексу України).

Частиною 5 статті 20 Земельного кодексу України передбачено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Відповідно до приписів частин 1-4 статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України „Про використання земель оборони” військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Статтею 115 Земельного кодексу України визначено, що зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах. Уздовж державного кордону України встановлюється прикордонна смуга, у межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону.

Державна прикордонна служба України, згідно ст.ст. 6, 27 “Про Державну прикордонну службу України”, є правоохоронним органом спеціального призначення, який виконує завдання щодо забезпечення недоторканості державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) зоні та є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону та фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, а прикордонний загін, згідно ст. 10 цього Закону, є основною оперативно-службовою ланкою Державної прикордонної служби України, на яку покладаються охорона певної ділянки державного кордону самостійно чи у взаємодії з іншими органами охорони державного кордону, забезпечення дотримання режиму.

З врахуванням наведеного, Мукачівський прикордонний загін є органом державної влади на місцях в системі Державної прикордонної служби України, який здійснює контроль за додержанням прикордонного режиму у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі.

Частинами 1, 2 статті 22 Закону України “Про державний кордон України” передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України №1147 від 27.07.1998р. “Про прикордонний режим” (з наступними змінами та доповненнями), з урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст.22 ЗУ “Про державний кордон України” та п.1 постанови КМУ № 1147 від 27.07.1998р. “Про прикордонний режим”. Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри прикордонної смуги встановлені законом та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.

У відповідності до приписів статті 3 Закону України „Про використання земель оборони” уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Навколо військових частин та оборонних об'єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об'єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Як уже було вищенаведено, між відповідачами було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого земельна ділянка передавалася в оренду фермерському господарству «Ростока» площею 99, 9792 га з цільовим призначенням – під розширення фермерського господарства – земельні ділянки із земель запасу Тячівської районної ради в урочищі «Чонкаш» між 279-283 прикордонними стовпами контрольно-слідової смуги державного кордону.

Крім того, також в матеріалах справи наявні належні та достовірні докази, які свідчать що земельна ділянка загальною площею 99, 9792 га розташована в межах встановленої уздовж кордонної смуги, а саме: у проекті відведення зазначено, що ділянка № 1 площею 46,4319 га межує на заході з адміністративними межами Грушівської сільської ради, на півночі та сході – з контрольно-слідовою смугою держкордону та на півдні – з прибережною захисною смугою річки Тиса, ділянка № 2 площею 53,5473 га межує на заході, півночі та сході з контрольно-слідовою смугою держкордону та на півдні – з прибережною захисною смугою річки Тиса. У проект відведення не включена площа прибережної захисної смуги ріки Тиса загальною шириною 100 м (відповідно до визначення наданого в ст. 1 Водного кодексу України прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони) та довідкою виданою виконкомом Нижньоапшанської сільської ради за № 906 від 1.12.17 та долученою до неї схемою. Аналогічна характеристика земельної ділянки загальною площею 99,9792 га зазначена також в ОСОБА_5 вибору та обстеження земельної ділянки, наміченої до відведення, з додатком – викопіровкою з плану землекористування, що містяться в Проекті відведення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції, що спірна земельна ділянка загальною площею 99,9792 га розташована в межах встановленої уздовж кордону прикордонної смуги, ширина якої за змістом наведених вище приписів не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону – що проходить по середині річки Тиса - до лінії прикордонних інженерних споруджень – контрольно-слідової смуги.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта, що у зв’язку із відсутності у матеріалах справи відомостей ГУ Держгеокадастру України у Закарпатській області про розташування спірних земельних ділянок за інженерними технічними спорудами Державної прикордонної служби України та відсутності землевпорядної документації і документів на право постійного користування землею, яка входить до складу прикордоної смуги, та затвердженої у встановленому порядку проектно-кошторисної документації, а також відсутність даних щодо фактичного місця розташування спірних земельних ділянок, рішення суду першої інстанції є неправомірним.

Отже, встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих в межах прикордонної смуги. Відсутність встановленої ЗК України документації про оформленню права користування вказаною земельною ділянкою не позбавляє її статусу земель оборони.

Підставою для визнання судом недійсності правочину за змістом ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього ж кодексу.

Приписами ст. 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства

Таким чином, як уже було вищенаведено, судом встановлено, що зміст спірного договору щодо надання Тячівською РДА в оренду фермерському господарству “Ростока” земель оборони суперечить наведеним вище приписам Земельного кодексу України, Законів України “Про використання земель оборони”, “Про державний кордон України”, тому оскаржуваний договір оренди слід визнати недійсним, задоволивши позовні вимоги прокурора заявлені в інтересах держави в особі, Адміністрації Державної прикордонної служби та Мукачівського прикордонного загону як органів уповноважених здійснювати функції у спірних відносинах та які набули статусу позивача у справі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про застосування до спірних правовідносин позовної давності з врахуванням наступного.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту (стаття 267 ЦК України).

За приписами ст. 267 ЦКУ заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення;

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, відповідно до наведених норм позовна давність це строк для захисту особою свого суб'єктивного матеріального права, якщо воно порушено.

Перебіг цього строку починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13 № 10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” з метою забезпечення правильного і однакового застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів роз’яснено (п. 4.1), що якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор; у таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі. У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, у даній справі з позовними вимогами звернувся прокурор в інтересах позивача, що свідчить про те, що у даній справі прокурор, не є позивачем, тому позовну давність належить обчислювати від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач.

Отже, з врахуванням вищезазначеного, не має правового значення обізнаність прокурора про укладення спірного договору з 2011р. з часу пред’явлення заступником прокурора Закарпатської області позову в інтересах держави в особі головного управління Держкомзему у Закарпатській області до Тячівської районної державної адміністрації та до фермерського господарства „Ростока” про визнання недійсними розпорядження Тячівської районної державної адміністрації та договору оренди землі та про вилучення із користування від орендаря земель загальною площею 99,9792 га, який розглядався судом у межах справи № 5008/1178/2011.

Тому, у даній справі необхідно позовну давність обчислювати від дня, коли про порушення свого права довідалися або мали довідатися саме позивачі - Адміністрація Державної прикордонної служби та Мукачівський прикордонний загін.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, листування Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та Басейнового управління водних ресурсів річки Тиса з Мукачівським прикордонним загоном (листи відповідно від 12.07.17 № 1502/02, від 25.07.17 № 01-09/937), останньому про орендне використання спірних земель фермерським господарством стало відомо з червня 2017р., отже даний позов про визнання недійсним договору оренди, який подано у вересні 2017р., подано у межах строку позовної давності.

Інших належних та допустимих доказів, щодо обізнаності позивача про використання спірних земельних ділянок ФГ «Ростока» сторонами не надано. Судова колегія критично оцінює поданий лист відповідачем-2, щодо надання дозволу на проведення робіт згідно робочого проекту «Рекультивація земель фермерського господарства «Ростока» в районні 283-287 п/з датований 26.07.2000 року, який надісланий Начальнику Мукачівського прикордонного загону полковнику Біньковському, оскільки наявність даного листа не свідчить про отримання останнього позивачем. Крім того, в даному листі нічого не зазначеного щодо спірного договору оренди. Тобто даний доказ не доводить обізнаність позивача, щодо орендного використання спірних земель фермерським господарством.

Також, колегія суддів вважає безпідставним твердження апелянта, що по справі не було залучено належного відповідача – ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, до якого перейшли функції розпорядження спірними земельними ділянками на підставі ст. 122 ЗК України, а також за тієї обставини, що даний орган є уповноваженим фіксувати порушення земельного законодавства та надавати відповідні висновки для формування доказової бази по справі та вважає за необхідне зазначити наступне.

Як уже було вищенаведено, договір оренди землі укладався між Тячівською районною адміністрацією та ФГ «Ростока». Перехід повноважень щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Закарпатської області до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області автоматично не змінює сторону (орендодавця) в укладеному договорі оренди землі. Законодавство не передбачено автоматичний перехід прав орендодавця по договору оренди землі від районної державної адміністрації до органів Держземагенства чи Держгеокадастру; відповідні зміни до договору теж не вносилися.

Таким чином, у даних спірних правовідносинах процесуально правильно визначений відповідачем по справі Тячівська районна державна адміністрація.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -

п о с т а н о в и в:

1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.12.2017 року в справі за номером 907/711/17 залишити без змін, апеляційну скаргу Фермерського господарства “Ростока”, б/н від 14.12.2017 року - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Верховного Суду в порядку встановленого ст.ст.287,288 ГПК України.

Повний текст постанови оформлено і підписано відповідно до вимог ст.282 ГПК України 03.04.2018 року.

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Данко Л.С.

Суддя Костів Т.С.