Постанова № 73160460, 02.04.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2018 р. Справа № 914/1986/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Марка Р.І

суддів Костів Т.С.

ОСОБА_1

Секретар судового засідання Мазепа Н.В.

за участю представників:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 241 від 23.01.18)

від третьої особи: ОСОБА_3 - представник (довіреність № 11 від 09.01.18)

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Замок лева”, б/н від 18.12.2017р. (вх. № 01-05/79/18 від 04.01.18) та Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, № 1861 від 20.12.2017р. (вх. № 01-05/78/18 від 04.01.18)

на рішення господарського суду Львівської області від 07.12.2017р. (суддя Запотічняк О.Д., повний текст складено 11.12.2017р.)

у справі № 914/1986/17

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Замок лева”, м. Львів

до відповідача: Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Комунальне підприємство Львівської обласної ради “Нерухомість та майно”, м. Львів

про: зобов’язання укласти договір оренди нерухомого майна

В С Т А Н О В И В:

28.09.2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Замок лева”, звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом про зобов’язання укласти договір оренди нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору оренди нерухомого майна №1/2002 від 01.11.2002 р. зі змінами №1/2005 від 05.01.2005р. відповідачу було передано нежитлові приміщення, а саме: на вул.. Глінки,7 у м. Львові, напівпідвал,1,2 поверхи всі приміщення площею 397,5 кв.м, вул.. Глінки, 9 у м. Львові , підвал, 1,2 поверхи приміщення площею 471,3 кв.м. Загальна площа приміщень, переданих в оренду, складає 868,8 кв.м. Договір оренди було укладено на 13 років 2 місяці, що діяв з 01.11.2002р. до 31.12.2015р. У зв’язку із закінченням строку дії договору Управління майном спільної власності Львівської обласної ради направило відповідачу листи від 27.01.2016р. №104,105 про припинення договірних відносин та звільнення займаних приміщень. У вказаних листах відповідач повідомляв позивача, що строк дії договору закінчився 31.12.2015р. та пролонговуватись не буде, просив позивача звільнити орендовані приміщення. 28.01.2016р. на адресу позивача було направлено лист від Балансоутримувача приміщення Комунального підприємства Львівської обласної ради «Нерухомість та майно» з вимогою повернути орендовані приміщення у зв’язку із закінченням строку дії договору оренди. Між сторонами виникли спірні відносини, тому вони звернулись до суду про виселення, а позивачем було подано зустрічний позов про визнання договору продовженим. Суд прийняв рішення про виселення позивача із спірних приміщень та відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог. Позивач подав позов до суду та просить зобов’язати Управління майном спільної власності Львівської обласної ради укласти з ним договір на 10 років, примірник договору долучає до матеріалів справи.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.12.17р. у справі № 914/1986/17 в позові відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивач згідно ч. ч.3 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», може скористатись своїм переважним правом. Оскільки вища зазначена норма передбачає, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору. Відповідач надав суду заяви інших юридичних осіб , які мають намір взяти в оренду спірні приміщення, а тому після дотримання всіх вимог передбачених законодавством дане майно буде передано в оренду після проведення конкурсу, де за наявності рівних умов позивач буде мати переважне право на укладення договору.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Львівської області від 07.12.2017р. у справі № 914/1986/17, позивач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 07.12.2017р. скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги.

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що при винесенні рішення судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено та неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права.

При цьому, скаржник звертає увагу на те, що ТзОВ «Замок Лева» в межах розумного строку повідомило відповідача про своє переважне право на укладення договору оренди, адже враховуючи дійсність договору № 1/2002 на оренду нерухомого майна від 01.11.2002 р., відповідно до п. 6.3 якого, якщо за місяць до закінчення терміну договору жодна зі сторін не заявить письмово про припинення договірних відносин, договір оренди вважається продовженим та зважаючи на відсутність повідомлення від орендодавця про припинення орендних відносин у вказаний строк, у ТзОВ «Замок Лева», як орендаря, з 01.01.2016р. виникло право на законних підставах сподіватися продовження терміну дії договору, і таке очікування, виходить з позиції Європейського суду з прав людини, висловленій у справі «Стрейч проти Сполученого Королівства», можна вважати - в цілях застосування положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції – складовою частиною його майнових прав наданих за договором оренди. Скаржник стверджує, що відповідач не повідомляв позивача про те, що майно необхідне йому для власних потреб (у тримісячний термін до закінчення договору), що стало підставою для правомірного очікування на продовження строку дії договору відповідно до п. 6.3 Договору. Також, апелянт зазначає, що ТзОВ «Замок Лева» надіслав повідомлення орендодавцю, отже від здійснення свого переважного права не відмовлявся. Також, скаржник стверджує, що норма закону ч. 3 ст.17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» не передбачає проведення конкурсу у разі реалізації орендарем свого переважного права. Крім того, апелянт зазначає, що ТзОВ «Замок Лева» вчиняв належні дії щодо реалізації свого переважного права, а саме: належне виконання умов договору № 1/2002 на оренду нерухомого майна протягом всього строку дії договору; реалізація орендарем переважного права на укладення договору оренди шляхом подання заяви, яка отримана відповідачем 01.09.2016р.; постійне поліпшення позивачем орендованого майна; продовження здійснення орендної плати позивачем після закінчення строку дії договору № 1/2002 на оренду нерухомого майна; подання позивачем 27.09.2017р. відповідачу заяви про укладення нового договору оренди нерухомого майна.

Разом з тим, не погодившись з рішенням Господарського суду Львівської області від 07.12.2017р. у справі № 914/1986/17, відповідач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 07.12.2017р. змінити шляхом виключення з мотивувальної частини наступних висновків: “Враховуючи викладене суд прийшов до висновку, що позивач згідно ч.3 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” може скористатись своїм переважним правом”; Відповідач надав суду заяви інших юридичних осіб, які мають намір взяти в оренду спірні приміщення, а тому після дотримання всіх вимог передбачених законодавством дане майно буде передано в оренду після проведення конкурсу, де за наявності рівних умов позивач буде мати переважне право на укладення договору” та включити в мотивувальну частину висновок про відсутність у відповідача переважного права на укладення договору оренди нерухомого майна за адресою: м. Львів, вул. Глінки 7,9. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом не враховано встановлений преюдиційний факт у рішення Господарського суду Львівської області та Постанові Львівського апеляційного господарського суду у справі № 914/433/16, що у ТзОВ «Замок Лева» відсутнє переважне право на спірне майно, оскільки останній не скористався таким у встановлений законом термін.

В судовому засіданні 02.04.2018р. представники відповідача та третьої особи надали пояснення по суті спору, а також пояснення з питань, що виникли в процесі розгляду апеляційної скарги.

Позивач участі свого уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив.

Відповідно до ч.12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Необхідно також зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

Застосовуючи відповідно до ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "ОСОБА_2 проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свою позицію, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга Управління майном спільної власності Львівської обласної ради підлягає до задоволення, однак апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Замок лева” задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між сторонами у 2002 році був укладений договір №1/2002 оренди нерухомого майна, термін дії якого з 01.11.2002р. до 31.12.2015р. Після закінчення терміну дії договору у сторін виникли розбіжності, тому вони звернулись до суду .

Відповідно до акту приймання-передачі від 01.11.2002р. орендодавець передав орендарю нежитлові приміщення за адресою: а) вул. Глінки,7 напівпідвал, 1, 2 поверхи – всі приміщення площею 397,5 кв.м, внесені в технічний паспорт від 22.09.2000р.; б) вул. Глінки, 9 підвал, 1,2 поверхи – приміщення площею 471,3 кв.м, внесені в технічний паспорт від 22.09.2000р. Загальна площа приміщень, переданих в оренду, складає 868,8кв.м.

Сторонами неодноразово у 2005,2009,2010 роках вносились зміни до договору.

Відповідно до розділу 11 термін дії Договору встановлювався з 01.11.2002р. до 31.12.2015р.

У зв’язку із закінченням строку дії договору листами від 27.01.2016р. №104,105 Управління майном спільної власності Львівської обласної ради звернулося до відповідача про припинення договірних відносин та звільнення займаних приміщень. У вказаних листах позивач повідомляв відповідача, що строк дії договору закінчився 31.12.2015р. та пролонговуватись не буде, просив позивача звільнити орендовані приміщення.

04.08.2017 року рішенням Господарського суду Львівської області Товариство з обмеженою відповідальністю «Замок лева» було виселено із займаних приміщень загальною площею 874,2 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Глінки, 7,9 та зобов’язано повернути їх балансоутримувачу Комунальному підприємству Львівської обласної ради «Нерухомість та майно», в задоволенні зустрічного позову про визнання договору оренди нерухомого майна 1/2002 від 01.11.2002 року продовженим на той самий строк відмовлено. Дане рішення залишено в силі Львівським апеляційним господарським судом 04.10.2017р. Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2018р. у справі № 914/433/16 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Замок Лева" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 04.08.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 у справі № 914/443/16 – без змін.

19.08.2016 року управління майном спільної власності оприлюднило оголошення про намір передати в оренду нежитлове приміщення загальною площею 874,2 кв.м. за адресою: м. Львів, вул.. Глінки 7,9. Кінцевою датою для подання заяв про оренду було визначено 02.09.2016 року. До Управління майном спільної власності надійшло 4 заяви від суб’єктів господарювання щодо оренди вказаного нерухомого майна, в тому числі ТзОВ «Замок Лева».

При цьому, конкурс на право оренди нежитлових приміщень загальною площею 874, 2 кв.м. за адресою: м. Львів, вул.. Глінки 7,9 не відбувся.

Листом від 28.08.2016 року позивач подав до управління заяву про укладення договору в порядку реалізації переважного права, передбаченого ч.3ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Дана заява була подана після оголошення відповідача про намір передати в оренду нерухоме майно.

27.09.2017 року позивач повторно направляє заяву про укладення договору оренди відповідачу.

Відповіді на даний лист позивач не отримав, а тому просить зобов’язати Управління майном спільної власності Львівської обласної ради укласти договір .

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Орендні відносини регулюються Цивільним та Господарським кодексами, а щодо оренди державного майна та майна, що перебуває у комунальній власності, регулюються також Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року N 2269-XII ( далі - Закон N 2269-XII).

Відповідно до ч. 1.ст.759 ЦК України, ч.1 ст. 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч.1 ст. 763 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 17 Закону N 2269-XII термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

В силу приписів ч. 2 ст.291 ГК України, ч.2 ст. 26 Закону N 2269-XII договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Як уже було вищенаведено, договір оренди №1/2002 від 01.11.2002 року припинив свою дію 31.12.2015 року, оскільки Управління майном спільної власності Львівської обласної ради у строк, визначений ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, листом від 27.01.2016 року № 105 довів до відома відповідача за первісним позовом, про небажання продовжувати орендні правовідносини між сторонами на умовах, визначених Договором оренди.

Необхідно зазначити, що твердження апелянта, що відповідач не повідомляв позивача про те, що майно необхідне йому для власних потреб (у тримісячний термін до закінчення договору), що стало підставою для правомірного очікування на продовження строку дії договору відповідно до п. 6.3 Договору є безпідставним з урахуванням наступного.

Частиною 1 ст.285 Господарського кодексу України та ч.1 ст.777 Цивільного кодексу України фраза, що орендар має переважне право перед іншими особами, свідчить, що переважне право може бути лише в разі наявності інших осіб, що мають намір взяти в оренду той самий предмет, і волі та бажання орендодавця передати даний предмет в оренду.

Намір власника використовувати орендоване майно для власних потреб означатиме відсутність інших претендентів на отримання в оренду майна, а отже і повну відсутність, як такого, переважного права у попереднього наймача перед такими претендентами.

Аналогічно переважне право стосовно оренди приватного майна може бути лише за інших рівних умов для всіх претендентів на орендоване майно, оскільки інакше суперечило б праву та інтересу власника здати в оренду майно на більш сприятливих умовах.

Відповідно до ч.1 ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно з ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Вищевикладене та положення ч.1 ст.41 Конституції України, ч.ч.1,2 ст.319 Цивільного кодексу України свідчать, що право вибору власника здавати своє майно в оренду чи використовувати для власних потреб є повним, безумовним та необмеженим.

Враховуючи вищенаведене та як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує наявність наміру передачі в оренду нерухомого майна, яке виступало об’єктом оренди, на рівних умовах для усіх осіб.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що 19.08.2016 року Управління майном спільної власності оприлюднило оголошення про намір передати в оренду нежитлове приміщення загальною площею 874,2 кв.м. за адресою: м. Львів, вул.. Глінки 7,9. Кінцевою датою для подання заяв про оренду було визначено 02.09.2016року. До Управління майном спільної власності надійшло 4 заяви від суб’єктів господарювання щодо оренди вказаного нерухомого майна, в тому числі ТзОВ «Замок Лева».

Необхідно зазначити, що згідно ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком відповідному орендодавцеві. Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.

Орендодавець протягом п'яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника.

Протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна.

Відповідно до частини 4 ст.9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавець протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об'єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. У разі надходження двох і більше заяв орендодавець оголошує конкурс на право оренди.

Як правомірно встановлено судом першої інстанції, даною нормою закону передбачено також перелік суб’єктів яким майно передається без проведення конкурсу, однак позивач не входить до складу тих категорій суб’єктів.

Частина 6 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» регламентує, що порядок проведення конкурсу визначається: Кабінетом Міністрів України - для об'єктів, що перебувають у державній власності; органами місцевого самоврядування - для об'єктів, що перебувають у комунальній власності.

Порядок проведення конкурсу на право оренди майна спільної власності територіальних громад області затверджено рішенням Львівської обласної ради від 28 лютого 2012 №386 (надалі - Порядок проведення конкурсу).

Пунктом 5 Порядку проведення конкурсу визначено обов'язкові відомості, які повинно містити оголошення про конкурс. Такими, зокрема, є умови конкурсу. Головною умовою конкурсу є стартовий розмір орендної плати, який визначається на підставі незалежної оцінки відповідно до ОСОБА_1 розрахунку орендної плати за оренду майна спільної власності територіальних громад області, затвердженої рішенням Львівської обласної ради від 28 лютого 2012 №386.

Отже, до моменту оприлюднення оголошення про конкурс на право оренди обов'язковим є проведення незалежної оцінки об'єкта оренди.

Обов'язковість проведення незалежної оцінки майна у разі оренди майна комунальної власності також встановлена ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та ст. 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

При цьому, оцінка майна була не проведена, проведення якої є обов’язковою умовою до моменту оприлюднення оголошення про конкурс на право оренди.

Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини справи та норми чинного законодавства, оголошення конкурсу не відбулося(наявна тільки заява про намір передачі в оренду нерухомого майна), що свідчить про відсутність проведеного самого конкурсу.

У відповідності до ч. 3 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

При реалізації зазначеного переважного права орендаря укладатиметься новий договір оренди комунального майна, при цьому попередній договір оренди повинен закінчити термін дії, шляхом відмови однієї із сторін у продовженні терміну дії договору у спосіб вчинення заяви. (Аналогічні висновки викладені у постанові Вищого господарського суду України від 02.03.2017 року у справі № 925/718/16).

Спеціальна норма Закону України “Про оренду державного та комунального майна” регламентує, що орендар має переважне право на укладення договору оренди, однак не визначає процедуру реалізації такого переважного права. При цьому, процедура реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди передбачена статтею 777 Цивільного кодексу України, у якому встановлені загальні положення про оренду та який врегульовує відносини оренди комунального майна, у частині, що не врегульована спеціальним законодавством.

Так, згідно із ч. 1 ст. 777 Цивільного кодексу України, наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Виходячи з вищенаведено, судова колегія зазначає, що орендар згідно з ст. 777 ЦК України зобов’язаний заявити про своє бажання реалізувати переважне право на укладення нового договору оренди на нових умовах до припинення дії договору найму.

Однак, в матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про виконання даного обов’язку, щодо реалізації переважного права на укладення договору оренди на новий термін, ТзОВ «Замок Лева» до моменту припинення терміну дії Договору оренди, а саме до 31.12.2015 року.

Аналогічні висновки щодо необхідності завчасного повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк з урахуванням ст. 777 Цивільного кодексу України містяться у постанові Вищого господарського суду України у від 27.09.2011 року у справі № 5005/1216/2011 (10/188) та постанові Вищого господарського суду України від 20.12.2016 року у справі № 916/1711/16.

Таким чином, Закон України “Про оренду державного та комунального майна”, Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України передбачають так званий інститут переважного права, по суті колишнього орендаря перед іншими суб’єктами, на укладення нового договору оренди на нових умовах, об’єктом оренди якого буде попередньо орендоване майно.

При цьому, суттю переважного права є укладення договору найму на новий строк зі встановленням умов за домовленістю сторін, а не його автоматичне поновлення. Наймач повинен повідомити наймодавця про своє переважне право у строк, визначений у договорі, або у розумний строк до закінчення строку договору найму.

У разі якщо наймач не надсилає повідомлення наймодавцю, він відмовляється від здійснення свого переважного права.

Умовами Договору оренди №1/2002 від 01.11.2002 року не передбачено строку на вчинення повідомлення про реалізацію переважного права, у зв’язку з цим, за спірних обставин орендар повинен був повідомити про реалізацію свого переважного права у розумний строк до закінчення дії договору, тобто до 31.12.2015р.

Необхідно зазначити, що 04.08.2017 року рішенням Господарського суду Львівської області Товариство з обмеженою відповідальністю «Замок лева» було виселено із займаних приміщень загальною площею 874,2 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Глінки, 7,9 та зобов’язано повернути їх балансоутримувачу Комунальному підприємству Львівської обласної ради «Нерухомість та майно», в задоволенні зустрічного позову про визнання договору оренди нерухомого майна 1/2002 від 01.11.2002 року продовженим на той самий строк відмовлено. Дане рішення залишено в силі Львівським апеляційним господарським судом 04.10.2017р. Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2018р. у справі № 914/433/16 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Замок лева" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 04.08.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 у справі № 914/443/16 – без змін.

Вищезазначеними рішенням та постановами встановлено, що ТзОВ «Замок Лева», звертаючись із заявою від 28.08.2016 року до Управління майном спільної власності Львівської обласної ради у порядку реалізації переважного права, передбаченого ч. 3 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, скористався своїм переважним правом після 31.12.2015 року, тобто після закінчення терміну дії Договору оренди.

Наведене свідчить про те, що Управління майном спільної власності Львівської обласної ради жодним чином не обмежив, не позбавив відповідача за первісним позовом переважного права на укладення договору оренди, так як останній звернувся з заявою на цей предмет поза межами встановлених законом строків, чим засвідчив своє небажання скористатись своїм переважним правом, тобто відмовився від реалізації останнього.

Відповідно до статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини (справа "Совтрансавто-Холдінг" проти України" від 25.07.2002 та справа "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999) основним елементом верховенства права є принцип правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу приписів статті 35 ГПК України (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваних судових рішень) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, вищенаведені факти, вважаються встановленими і не потребують повторного доказування.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач згідно ч. 3 ст.17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», може скористатися своїм переважним правом, оскільки вище зазначена норма передбачає, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов’язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника та висновку суду першої інстанції, що після дотримання всіх вимог передбачених законодавством дане майно буде передано в оренду після проведення конкурсу, де за наявності рівних умов позивач буде мати переважне право на укладення договору, оскільки як уже було вищенаведено, позивач звернувся з заявою щодо переважного права на спірне майно поза межами встановлених законом строків, чим засвідчив своє небажання скористатись своїм переважним правом, тобто відмовився від реалізації такого.

Відповідно до ч.4 ст. 277 ГПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Водночас, неправильність вищезазначеного висновку місцевого господарського суду не потягнуло за собою прийняття неправильного рішення, а тому висновок суду першої інстанції про виникнення переважного права у позивача на укладення договору оренди підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного судова колегія вважає за необхідне встановити, що рішення Господарського суду Львівської області від 07.12.2017р. року у даній справі слід змінити в мотивувальній частині, шляхом виключення висновку суду першої інстанції, а саме:

- Позивач згідно ч. 3 ст.17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», може скористатися своїм переважним правом. Оскільки вище зазначена норма передбачає, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов’язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. (абз. 34 Рішення Господарського суду Львівської області);

- Відповідач надав суду заяви інших юридичних осіб, які мають намір взяти в оренду спірні приміщення, а тому після дотримання всіх вимог передбачених законодавством дане майно буде передано в оренду після проведення конкурсу, де за наявності рівних умов позивач буде мати переважне право на укладення договору. (абз. 35 Рішення Господарського суду Львівської області)

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення або зміни судового рішення, є , зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального прав.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення.

Керуючись, ст. ст. 86, 129, 269, 270, 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Замок лева”, б/н від 18.12.2017р. залишити без задоволення.

2.Апеляційну скаргу Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, № 1861 від 20.12.2017р. (вх. № 01-05/78/18 від 04.01.18) задоволити.

3. Рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 у справі № 914/1986/17 змінити, шляхом виключення наступних висновків суду першої інстанції встановлених в мотивувальній частині рішення, а саме:

- Позивач згідно ч. 3 ст.17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», може скористатися своїм переважним правом. Оскільки вище зазначена норма передбачає, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов’язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. (абз. 34 Рішення Господарського суду Львівської області);

- Відповідач надав суду заяви інших юридичних осіб, які мають намір взяти в оренду спірні приміщення, а тому після дотримання всіх вимог передбачених законодавством дане майно буде передано в оренду після проведення конкурсу, де за наявності рівних умов позивач буде мати переважне право на укладення договору. (абз. 35 Рішення Господарського суду Львівської області).

4. В решті рішення залишити без змін.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Верховного Суду в порядку встановленого ст.ст.287,288 ГПК України.

Повний текст постанови оформлено і підписано відповідно до вимог ст.282 ГПК України 04.04.2018 року.

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Желік М.Б.

Суддя Костів Т.С.