Рішення № 73159946, 28.03.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" березня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/132/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловська Ю.М.

при секретарі судового засідання: Карагяур В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (свідоцтво №1420 від 27.12.2005р.), ОСОБА_2 (представник за довіреністю);

від відповідача: ОСОБА_3 (представник за довіреністю);

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „АВС-Транс” (04128, м. Київ, Святошинський р-н, вул. Академіка Туполєва, буд.23);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „ЄАТК-Україна” (68094, Одеська обл., м. Чорноморськ, с. Бурлача Балка, вул. Північна, буд. 41);

про стягнення 209856,89 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю „АВС-Транс” (надалі – ТОВ „АВС-Транс”) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „ЄАТК-Україна” (надалі – ТОВ „ЄАТК-Україна”), в якій просив суд стягнути з відповідача безпідставно сплачені кошти у розмірі 206 029,62 грн., проценти за протиправне користування безпідставно сплаченими коштами у розмірі 3 827,27 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 02.06.2017 року між ТОВ „АВС-Транс” та ТОВ „ЄАТК-Україна” був укладений договір транспортного експедирування №59-ЕА. При цьому, позивач зазначає, що відповідачем були надані послуги з чергування пожежного автомобіля без належних на то повноважень та за межами предмету укладеного між сторонами договору, в зв’язку з чим, грошові кошти у розмірі 206 029,62 грн., сплачені позивачем за рахунками №00218/09А від 21.09.2017р. та № 00252/09А від 26.09.2017р. помилково без достатньої правової підстави. Враховуючи, що грошові кошти у розмірі 206 029,62 грн. у добровільному порядку відповідачем не повернуто, позивач звернувся до суду з відповідним позовом з вимогою про стягнення зазначених коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України та нарахованих в порядку ст. 1214 Цивільного кодексу України процентів за збереження (безпідставне одержання) грошей.

Ухвалою господарського суду від 26.01.2018 року, в порядку ст. 12, 247 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, категорію та складність справи, характер доказів у справі, за даним позовом відкрито провадження у справі № 916/132/18 за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання.

16.02.2018 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. ГСОО №3567/18), згідно якого відповідач вважає вимоги щодо стягнення безпідставно сплачених коштів у розмірі 206 029,62 грн. та процентів за протиправне користування безпідставно сплаченими коштами у розмірі 3 827,27 грн. необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на те, що послуги надавались ним за умовами договору транспортного експедирування №59-ЕА від 02.06.2017 року та позивачем прийнято виконані роботи без заперечень, шляхом підписання актів наданих послуг. Крім того, відповідач зазначає, що перевезення вантажу здійснювалось по прямому варіанту, з дотриманням протипожежних норм та виставленням поста чергування пожежного автомобіля на час знаходження вантажу на території порту у відповідності до вимог МОПОГ, оскільки до перевезення підлягав небезпечний вантаж – патрони для мисливської рушниці, капсули, гільзи із зазначенням класу небезпечності АДР 1.4 S номера ООН 0012, 0044, 0055.

У судовому засіданні від 21.02.2018 року судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання із встановленням сторонам строку для надання відповідних документів.

26.02.2018 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вх. ГСОО №4553/18), відповідно до якої позивач стверджує, що вантаж має клас небезпечності 1.4 S, отже, може перевозитися без дотримання більшості вимог Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів та зазначена угода не містить вимог щодо перевезення такого класу небезпечності вантажу із супроводженням пожежної охорони, що на думку позивача є підтвердженням правомірності заявлених позовних вимог.

07.03.2018 року від відповідача до суду надійшли заперечення у відповідності до яких ТОВ „ЄАТК-Україна” наполягає на тому, що спірні правовідносини виникли на підставі укладеного між сторонами договору № 59-ЕА від 02.06.2017 року, а тому застосування до них положень ст. 1212 Цивільного кодексу України є неправомірним.

У судовому засіданні від 12.03.2018р. судом оголошено перерву до 21.03.2018 року.

У судовому засіданні 21.03.2018р. представниками сторін надано до суду клопотання, відповідно до якого останні просили суд розпочати розгляд справи по суті на підставі ч.6 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України у той самий день, з огляду на те, що під час підготовчого засідання були вирішені всі питання, визначені в ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, ухвалою господарського суду від 21.03.2018 року, підготовче провадження у справі № 916/132/18 було закрито та розпочато розгляд справи по суті в той самий день одразу після закінчення підготовчого судового засідання 21.03.2018 року. Крім того, у даному судовому засіданні, відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України судом було оголошено перерву до 28.03.2018 року о 15:30.

У судовому засіданні від 28.03.2018 р. представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у даному судовому засіданні проти задоволення судом позову заперечував, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та відповідних запереченнях та просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні 28.03.2018р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об’єктивно з’ясувавши обставини справи, суд дійшов наступних висновків:

Як встановлено матеріалами справи, 02.06.2017 року між ТОВ „ЄАТК-Україна” (експедитор) та ТОВ „АВС-Транс” (клієнт) був укладений договір транспортного експедирування №59-ЕА, відповідно до умов якого експедитор зобов’язався за плату та за рахунок клієнта надати послуги, пов’язані з перевезенням вантажів, а саме: сплачувати перевізникам належні платежі за морське транспортування вантажів клієнта, прямуючих у поромному відправленні на лініях Чорноморськ/Поті/Батумі, Поті/Батумі/Чорноморськ, Чорноморськ/ОСОБА_1, ОСОБА_1/Чорноморськ, Чорноморськ-порти Туреччини /порти Туреччини –Чорноморськ, а також здійснювати розрахунки з особами за всі види робіт, які можуть виникнути в процесі виконання даного договору в зв’язку з перевезенням вантажу (а.с. 14-16, том 1).

У відповідності до п. 1.2 договору, в межах даного договору експедитор має право укладати договори морського перевезення як від власного імені, так і від імені клієнта.

Пунктом 1.5 договору встановлено, що за даним договором експедитор має право залучити до виконання своїх обов’язків третіх осіб.

За умовами розділу 2 договору клієнт зобов’язаний забезпечити отримання митного дозволу на ввезення (вивезення), транзит вантажу, оформлення перевізних документів у відповідності до діючих правил, а також за необхідності, ліцензування (п. 2.3 договору); забезпечити завантаження автомобіля вантажем згідно правил для завантаження безпечного морського перевезення (п. 2.4 договору); за погодженням сторін видати експедитору довіреність на право надання транспортно-експедиційних послуг та представлення інтересів клієнта на митних пунктах України, в морських портах України, державних органах фітосанітарного, ветеринарного та інших видів контролю, пов’язаних з перевезеннями вантажів (п. 2.7 договору).

Положеннями п. 3.2 договору визначено обов’язок експедитора, за взаємним погодженням сторін та на підставі довіреності, виданої клієнтом, виступати перед третіми особами (перевізниками, органами митного контролю, іншими державними органами контролю) від імені та за рахунок клієнта.

Умовами п. 4.1 договору встановлено, що вартість послуг за договором (плата експедитору, відшкодування понесених ним витрат при виконанні договору, затрати по перевезенню та т.п.) розраховується експедитором за кожним окремим перевезенням в залежності від умов його здійснення (параметрів автомобіля, характеру вантажу, необхідності зберігання, перевантаження і т.д.), узгоджується з клієнтом шляхом обміну листами по факсу, електронній пошті та фіксується в рахунках експедитора, які є невід’ємною частиною договору.

Згідно положень п. 4.7 договору кінцеві взаєморозрахунки між сторонами здійснюються по закінченню перевезення та оформлюються актом наданих послуг.

Внаслідок укладення між сторонами у справі договору транспортного експедирування №59-ЕА від 02.06.2017 року, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Водночас, оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України, як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ч. 1 ст. 316 Господарського кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Як встановлено матеріалами справи, 05.09.2017 року ТОВ „АВС-Транс” на підставі договору №59-ЕА від 02.06.2017 року звернулося до відповідача з заявкою (а.с. 59, том І) на транзитне перевезення за маршрутом Гальдако (Іспанія) - Єреван (Вірменія) на поромі відправлення із Чорноморська на Грузію автомобіля Mercedes з причепом державні номерні знаки АА5294РК та АА2312ХК.

В подальшому ТОВ „ЄАТК-Україна” звернулись з листом № 934 від 05.09.2017р, до ДП „МТП „Чорноморськ”, з проханням надати дозвіл на в'їзд автомобіля з транзитним вантажем „Мисливські патрони” на територію 5-го терміналу ДП „МТП „Чорноморськ” для подальшого навантаження та відправки по "прямому варіанту". Дозвіл на здійснення відповідних дій був отриманий та узгоджений 06.09.2017р., щодо відправки по прямому варіанту, з умовою "дотримання протипожежних норм та залучення і виставлення поста у відповідності до обов’язкових постанов" - згідно застереження начальника служби пожежної та техногенної безпеки ОСОБА_4, яке міститься у листі № 934 від 05.09.2017р. (а.с. 69, том І).

10.09.2017 року автомобіль був завантажений на паром по "прямому варіанту", інформація, щодо завантаження автомобіля відображена у вантажному маніфесті №1 від 10.09.2017 року (а.с. 76-94, том І).

Згідно з вантажним маніфестом №1 від 13.09.2017р. (а.с. 58), автомобіль був прийнятий до перевезення, але було заборонено вивантажувати в порту Поті через відсутність дозволу на ввезення вантажу.

Отже, позивач та відповідач підтверджують, що за відсутності дозволу на ввезення вантажу, автомобіль Mercedes з причепом державні номерні знаки АА5294РК та АА2312ХК з вантажем – патрони для мисливської рушниці, капсули, гільзи, АДР 1.4 S, номери ООН 0012, 0044, 0055 вивантажений у порту Поті не був, повернутий з порту Поті та 15.09.2017р. прибув у порт Чорноморськ.

Згідно наявної в матеріалах справи роздруківки листування між сторонами у справі (а.с. 21-26, том І), яке здійснювалось, зокрема, за допомогою засобів електронної пошти, при поверненні вантажу 15.09.2017р. відповідач повідомив позивача, що відповідно до правил зберігання та навантаження небезпечних вантажів в порту Чорноморськ, в обов’язковому порядку має бути виставлено чергування пожежної машини на весь час знаходження автомобіля з небезпечним вантажем із зазначенням вартості такого чергування 1300,00 грн. за годину; зазначені послуги входять до портових зборів; виставлені портом рахунки за послуги з чергування пожежної машини у повному обсязі будуть перевиставлені ТОВ „АВС-Транс”. Водночас, 18.09.2017р. позивача повідомлено, що вартість стоянки автомобіля в порту Чорноморськ та вартість чергування пожежної машини буде включена до рахунку.

В подальшому, ТОВ „АВС-Транс” у відповідності до листа за вих. № 174 від 22.09.2017 року звернулось з проханням до ТОВ „ЄАТК-Україна” зупинити чергування пожежного автомобіля в порту Чорноморськ за автомобілем НОМЕР_1/АА2312ХК із зазначенням, що пожежна безпека за відповідним автомобілем буде забезпечена власними засобами пожежегасіння (а.с. 110, том І).

Як стверджує відповідач, відповідне чергування було знято 22.09.2017 року з 16:30 год., тобто одразу після отримання листа ТОВ „АВС-Транс” № 174 від 22.09.2017 року за заявкою №100 від 22.09.2017р. (а.с. 109, том І).

У відповідності до ст. 1 Закону України „Про перевезення небезпечних вантажів” визначено, що небезпечний вантаж - речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин.

Пунктом 1 статті 1 Закону України „Про морські порти” визначено, що адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об'єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту).

У відповідності до п. 13 ст. 15 Закону України „Про морські порти”, адміністрація морських портів України утворюється з метою справляння та цільового використання портових зборів.

У відповідності до ст. 17 Закону України „Про морські порти”, обов'язкові постанови по порту приймаються адміністрацією морських портів України за погодженням з капітаном морського порту та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки на морському і річковому транспорті та, зокрема, містять вимоги протипожежного режиму в морському порту.

У відповідності до п. 1.1 Правил надання послуг у морських портах України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 05.06.2013 року №348, ці Правила регулюють відносини, пов'язані з наданням послуг у морських портах та на підходах до них з вантажно-розвантажувальних робіт, обслуговування суден, пасажирів та транспортних засобів, а також з наданням інших послуг, що звичайно надаються в морських портах у частині, що стосується зобов'язань за міжнародними договорами України відповідно до статті 19 Закону України "Про морські порти України", та встановлюють вимоги до виконання технологічних процесів з урахуванням особливостей роботи в морських портах.

При цьому, згідно п.1.2 Правил надання послуг у морських портах України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 05.06.2013 року №348 , ці Правила є обов'язковими для виконання портовими операторами, операторами терміналу, вантажовідправниками, вантажоотримувачами, судновласниками, вантажовласниками, перевізниками, їх представниками та іншими особами, які користуються послугами, передбаченими законодавством, та надають їх у морських портах України.

Водночас, згідно наявного в матеріалах справи договору №43/п від 01.02.2016 р. з відповідними додатковими угодами та протокол розбіжностей (а.с.137-161, том І) укладеного між ДП „МТП „Чорноморськ” (підприємство) та ТОВ „ЄАТК-Україна” (клієнт), вбачається, що предметом даного договору є надання портом платних послуг/робіт із обробки, прийому/відправлення експортних, імпортних і транзитних безпечних і не потребуючих особливих режимів зберігання вантажів клієнта, що прибувають/відправляються в/з підприємством/підприємства у поромних сполученнях, а клінт зобов’язується оплатити надані йому підприємством послуги в погодженому цим договором порядку.

У відповідності до п.п. 2.1.4 договору, яким доповнено договір №43/п від 01.02.2016 р. додатковою угодою від 29.12.2017 року, визначено обов’язок підприємства здійснювати вантажні операції відповідно до Правил надання послуг у морських портах України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 05.06.2013 року №348.

Згідно наказу Міністерства інфраструктури України № 162 від 26.05.2016 року „Про затвердження обов’язкових постанов по морському порту Іллічівськ” дія обов’язкових постанов поширюється на судна всіх прапорів та відомств та форм власності, які знаходяться в акваторії морського порту, а також на підприємства, організації, установи і окремих осіб, котрі здійснюють свою діяльність на території та акваторії порту (п.п. 5.1.1).

У відповідності до глави XVIII Вимоги протипожежного режиму в морському порту Іллічівськ наказу Міністерства інфраструктури України № 162 від 26.05.2016 року контроль за дотриманням визначених законодавством Правил пожежної безпеки на берегових об’єктах, розташованих на території морського порту Іллічівськ, а також пожежно-профілактичну роботу на суднах під Державним Прапором України, що стоять біля причалів порту, здійснює служба пожежної та техногенної безпеки Адміністрації морського порту Іллічівськ (п. 18.1.2); під час завантаження і вивантаження легкозаймистих вантажів адміністрація портового оператора, на вимогу СПТБ Адміністрації морського порту Іллічівськ повинна забезпечувати пожежними постами, місця вантажних робіт на весь період їх проведення (п. 18.2.9); під час виконання бункерувальних або вантажних операцій з вогнебезпечними чи вибухонебезпечними вантажами біля причалів морського порту Іллічівськ, або за наявності вибухонебезпечного вантажу на судні, на борту судна організувати чергування буксира пожежної безпеки (п.п. 18.3.2).

З урахуванням викладено, ДП „МТП „Чорноморськ” здійснено надання дозволу на перевезення небезпечного вантажу з умовою дотримання протипожежних норм та залучення і виставлення поста у відповідності до обов’язкових постанов по морському порту Іллічівськ із сплатою вартості чергування пожежної машини на рахунок філії ДП „Адміністрація морських портів України”.

Разом з тим, ТОВ „ЄАТК-Україна” були виставлені до сплати ТОВ „АВС-Транс” рахунки на загальну суму 207 379,62 грн. (з яких 206 029,62 грн. – вартість спірних послуг), а саме: рахунок №00218/09А від 21.09.2017 року на суму 174 956,89 грн. (у т.ч. ПДВ) та рахунок №00252/09А від 26.09.2017 року на суму 32 422,73 грн. (у т.ч. ПДВ). У відповідності до змісту зазначених рахунків, підставою для їх виставлення зазначено договір 59-ЕА від 02.06.2017 року.

Так, в матеріалах справи наявні рахунки ДП „Адміністрація морських портів України”, а саме: рахунок №Пр/11 410 від 25.09.2017 р. на суму 32422,73 грн. та рахунок №Пр/10 836 від 21.09.2017 р. на суму 173 336,89 грн., які виставлені до сплати ТОВ „ЄАТК-Україна” за надання послуг з чергування пожежного автомобіля. При цьому, зазначені рахунки були сплачені відповідачем на користь філії ДП „Адміністрація морських портів України” за платіжним дорученням №410 від 09.10.2017р. на суму 32422,73 грн. та №411 від 09.10.2017р. на суму 173 336,89 грн., тобто після надходження на рахунок ТОВ „ЄАТК-Україна” спірних грошових коштів від ТОВ „АВС-Транс”.

Однак, листом від 03.10.2017 року за вих. № 33 ТОВ „АВС-Транс” повідомило, що перевезення вибухових речовин та виробів, яким призначено класифікаційний код 1.4 S характеризуються незначною небезпекою і можуть перевозитись автомобільним транспортом без дотримання більшості вимог Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення вантажів та враховуючи зазначені обставини позивач просив скасувати відповідні рахунки щодо сплати вартості послуг з чергування пожежної машини (а.с. 28, том І).

Із матеріалів справи вбачається, та не заперечується сторонами у справі, відповідні рахунки були оплачені позивачем 06.10.2017 року, згідно платіжного доручення № 871 від 06.10.2017р. на суму 174 956,89 грн. та платіжного доручення № 872 від 06.10.2017р. на суму 32 422,73 грн. (а.с. 19-20, том І).

Листом за вих. №23/01 від 23.10.2017 року відповідач зазначив про відсутність підстав для анулювання виставлених до сплати рахунків, оскільки необхідність чергування пожежної машини регламентується Правилами морського перевезення небезпечних вантажів та зазначені рахунки адміністрацією порту були виставлені до сплати ТОВ „ЄАТК-Україна” та оплачені товариством.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

При цьому, суд зазначає, що обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами ст. 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

У відповідності до ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України, представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Водночас суд, зазначає що у розумінні ст. 237 Цивільного кодексу України, не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені.

Частиною 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" визначено, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Як встановлено матеріалами справи 06.10.2017 року за умовами договору №59-ЕА від 02.06.2017 року між сторонами, зокрема, складено акт надання послуг №252/09А від 06.10.2017 р. на загальну суму 32 422,73 грн. із зазначенням найменування послуг – чергування пожежного автомобіля без використання пожежного обладнання з 15:00 год. 21.09.2017р. по 22.09.2017р. при супроводженні вантажної машини Mercedes за маршрутом Чорноморськ –Батумі/Поті (а.с. 73, том І) та акт надання послуг №218/09А від 06.10.2017р. на загальну суму 174 956,89 грн. із зазначенням найменування послуг – робота пожежного автомобіля без використання пожежного обладнання за маршрутом Чорноморськ –Батумі/Поті, оплата за стоянку в п. Чорноморськ на протязі 6 діб вантаж Mercedes АА5294РК та АА2312ХК, вантаж – патрони за маршрутом Чорноморськ –Батумі/Поті (а.с. 75, том І).

Зазначені акти підписані ТОВ „АВС-Транс”, як клієнтом (замовником) із зазначенням відсутності претензій щодо обсягу, якості та строків виконання робіт (надання послуг).

Отже, на підставі викладеного суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами існування обставин, які б свідчили, що відповідач під час надання експедиційних послуг ТОВ „АВС-Транс” діяв поза межами предмету договору №59-ЕА від 02.06.2017 року та за відсутності наданих йому умовами договору повноважень або його витрати є документально не підтвердженими.

Щодо посилань позивача в обґрунтування заявлених вимог на ст. 1212 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що ця норма не регулює спірні правовідносини у даній справі та застосуванню не підлягає, з огляду на таке.

Вiдповiдно до ч.1, п. 1 ч. 2 ст.11, ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 177 Цивільного кодексу України, об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок іншої особи поза підставою, передбаченою законом, іншими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що укладений між сторонами договір №59-ЕА від 02.06.2017р. та прийнятті позивачем послуги, шляхом підписання відповідних актів наданих послуг є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів кожного.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Конструкція ст. 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 цього кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої “абсолютної безпідставності” набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які не врегульовані спеціальними інститутами права, а зобов’язання виникають за наявності трьох умов:

1) набуття або збереження майна;

2) набуття або збереження за рахунок іншої особи;

3) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, акту, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України).

Отже, загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 Цивільного кодексу України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Разом з тим, суд зазначає, що між сторонами існували господарські зобов'язальні правовідносини, на виконання умов якого позивач і перерахував відповідачу грошові кошти. Нормами цивільного та господарського права України в розділі "зобов'язальне право" визначено, що зобов'язання припиняється тільки у випадку їх належного виконання. Тобто, якщо сторона, яка здійснила будь-які дії на виконання своїх договірних зобов'язань, вважає, що інша сторона неналежним чином виконала свої договірні зобов'язання, вона має право звернутися до суду по захист своїх порушених прав та інтересів у порядку, визначеному в главі 51 Цивільного кодексу України та розділу 5 Господарського кодексу України із застосуванням наслідків порушення винною стороною її договірного зобов'язання.

Отже, суд вважає, що спірні грошові кошти отримані відповідачем в межах договірних правовідносин у передбаченій нормами законодавства формі без доведення позивачем факту необхідності застосування положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, тоді як норми ст. 1212 цього кодексу можуть застосовуватись тільки, якщо на підставі положень інших спеціальних норм особа не в змозі захистити якесь із своїх порушених прав (предметом регулювання вказаної норми закону є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права, в даному випадку нормами зобов'язального господарського права). До того ж, оскільки між сторонами був укладений договір, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому їх не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставне збагачення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.01.13р. по справі № 5006/18/13/2012.

Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 24.09.2014 у справі № 6122цс-14.

Приймаючи до уваги вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ „АВС-Транс” до ТОВ „ЄАТК-Україна” про стягнення безпідставно сплачених коштів у розмірі 206 029,62 грн. задоволенню не підлягають.

З огляду на встановлені судом обставини щодо відсутності підстав стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 206 029,62 грн., як безпідставно сплачених, підстави для нарахування ТОВ „АВС-Транс” відповідачу процентів за збереження грошей у разі безпідставного одержання, в порядку ст. 1214 Цивільного кодексу України відсутні, в зв’язку з чим, позовні вимоги ТОВ „АВС-Транс” про стягнення процентів за протиправне користування безпідставно сплаченими коштами у розмірі 3 827,27 грн. також не підлягають задоволенню.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу адвоката покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 77, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволені позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Повне рішення складено 04 квітня 2018 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська