Рішення № 73159852, 26.03.2018, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2018 року Справа №913/950/17

Провадження №14/913/950/17

Господарський суд Луганської області у складі судді Лісовицького Є.А.,

секретар судового засідання Медуниця Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз», м. Сєвєродонецьк Луганської області

про стягнення 4307373 грн. 71 коп.

У засіданні брали участь:

від позивача - представник не прибув;

від відповідача - ОСОБА_1, довіреність №11 від 26.12.2017.

Суть спору: Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заявлена вимога про стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу №13-204-Б від 04.01.2013 в загальному 4307373 грн. 71 коп., з яких:

- 1012886 грн. 78 коп. - 3 % річних;

- 3294486 грн. 93 коп. - інфляційні втрати.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №01-02-43/03 від 02.01.2018, в якому він зазначив, що визнає позовні вимоги частково, зокрема, в частині нарахування 3% річних у сумі 2818 грн.11 коп., інфляційних втрат у сумі 205 грн. 59 коп., та за сплату судового збору у сумі 1600 грн. 00 коп. В решті відповідач проти позову заперечує з огляду на наступне.

Позивач просить стягнути з відповідача по договору купівлі-продажу природного газу №13-204-Б від 04.01.2013 інфляційні втрати - 3294486 грн. 93 коп. за зобов'язаннями листопада та грудня 2015 року за період з 01.02.2016 по 31.08.2017, 3% річних – 1012886 грн. 78 коп. за зобов'язаннями листопада та грудня 2015 року за період прострочки з 11.02.2016 по 14.09.2017.

У відзиві відповідач посилається на те, що 25.05.2016 Господарським судом Луганської області було прийнято рішення у справі №913/397/16 про стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» на користь Публічного акціонерного товариства «Нафтогаз України» по договору купівлі-продажу природного газу №13-204-Б від 04.01.2013 основного боргу - 21206678 грн. 13 коп., інфляційних нарахувань – 3122944 грн. 87 коп. за зобов'язаннями серпня 2014 року - листопада 2015 року за період з жовтня 2014 року по січень 2016 року, 3% річних – 465949 грн. 94 коп. за зобов'язаннями січня 2013 року - грудня 2015 року за період прострочки з 20.02.2013 по 10.02.2016 та суму судового збору 164888 грн. 18 коп., всього 24960461 грн. 12 коп.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 01.12.2016 заяву ПАТ «Луганськгаз» про розстрочку виконання вказаного рішення суду на 10 років задоволено частково. Виконання рішення суду по справі № 913/397/16 розстрочене на 8 років.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.01.2017 ухвала Господарського суду Луганської області від 01.12.2016 по справі №913/397/16 частково скасована.

Викладено абзац другий ухвали Господарського суду Луганської області від 01.12.2016 у справі №913/397/16 у такій редакції:

«Розстрочити виконання рішення господарського суду Луганської області від 25.05.2016 у справі №913/397/16 на 5 років (60 місяців) зі сплатою з січня 2017 року по листопад 2021 року рівними частинами по 416 007,68 грн. щомісячно та 416 008,00 грн. у грудні 2021 року».

04.04.2017 Постановою Вищого господарського суду України Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.01.2017 залишено без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - без задоволення.

Тобто, Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.01.2017 виконання Рішення Господарського суду Луганської області від 25.05.2016 у справі №913/397/16 було розстрочено на 60 місяців з січня 2017 року по грудень 2021 року.

На виконання ухвали суду відповідач здійснив наступні оплати:

- у грудні 2016 року - платіжне доручення №2718 від 29.12.2016 - 210 000,00 грн.;

- у січні 2017 року - платіжне доручення №3029 від 30.01.2017 - 416 007,68 грн.;

- у лютому 2017 року - платіжне доручення №3406 від 24.02.2017 - 416 007,68 грн.;

- у березні 2017 року - платіжне доручення №3750 від 29.03.2017 - 416 007,68 грн.;

- у квітні 2017 року - платіжне доручення №4156 від 28.04. 2017 - 416 007,68 грн.;

- у травні 2017 року - платіжне доручення №4523 від 31.05.2017 - 208 003,84 грн.;

- у червні 2017 року - платіжне доручення №4860 від 30.06.2017 - 208 003,84 грн.;

- у жовтні 2017 року - платіжне доручення №6283 від 17.10.2017 - 208 003,84 грн.;

- у жовтні 2017 року - платіжне доручення №6460 від 31.10.2017 - 208 003,84 грн.;

- у листопаді 2017 року - платіжне доручення №6518 від 06.11.2017 - 416 007,68 грн.;

- у грудні 2017 року - платіжне доручення №7388 від 28.12.2017 - 416 007,68 грн.

Відповідач зазначає, що невиконання грошового зобов’язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов’язання, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за період такого розстрочення або відстрочення.

Нарахування інфляційних втрат та 3% річних, на думку відповідача, можливе з дати утворення заборгованості в результаті невиконання графіку погашення суми боргу, який був визначений в ухвалі Господарського суду Луганської області від 01.12.2016 у справі №913/397/16 з урахуванням внесених до неї змін Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.01.2017.

Таким чином, інфляційні втрати та 3% річних позивач мав право нараховувати:

- не раніше ніж з 01.06.2017 - для заборгованості, яка склалася у результаті несплати визначеної судом суми оплати за травень 2017 року;

- не раніше ніж з 01.07.2017 - для заборгованості, яка склалася у результаті несплати, визначеної судом суми оплати за червень 2017 року;

- не раніше ніж з 01.08.2017 - для заборгованості, яка склалася у результаті несплати, визначеної судом суми оплати за липень 2017 року;

- не раніше ніж з 01.09.2017 - для заборгованості, яка склалася у результаті несплати, визначеної судом суми оплати за серпень 2017 року;

- не раніше ніж з 01.10.2017 - для заборгованості, яка склалася у результаті несплати, визначеної судом суми оплати за вересень 2017 року.

Отже, відповідач визнає розмір боргу у загальній сумі 3023 грн. 69 коп., у тому числі: 3% річних – 2818 грн. 11 коп., інфляційні втрати – 205 грн. 59 коп. Відповідно розмір судових витрат має складати 1600 грн. 00 коп.

Від позивача на адресу суду 29.01.2018 надійшла відповідь на відзив №14/4-549 від 25.01.2018, в якому позивач не погоджується з твердженням відповідача з огляду на наступне.

Так, господарському суду надано право відстрочити або розстрочити виконання рішення. При цьому, згідно з ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України (на момент дії редакції Кодексу) суд може відстрочити або розстрочити виконання рішення при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Отже, підставою для розстрочки або відстрочки виконання рішення є наявність об'єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим застосування загального порядку примусового виконання рішень.

За загальним правилом відсутність вини особи у порушенні зобов'язанні може бути підставою для звільнення цієї особи від відповідальності (ст. 611 ЦК України).

Разом з тим, у ч. 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Отже, ця норма встановлює для грошового зобов'язання виключення із загального правила.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз цієї норми права, на думку позивача, дає підстави для висновку про те, що спеціальні правові наслідки прострочення грошового зобов'язання у вигляді сплати суми заборгованості з врахуванням індексу інфляції та трьох річних від простроченої суми настають, навіть у випадку неможливості виконання боржником грошового зобов'язання, оскільки нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, враховуючи те, що при вирішенні питання про розстрочку або відстрочку виконання рішення суд не змінює (припиняє) договірні правовідносини сторін щодо строків виконання зобов'язання, і відстрочка стосується лише зміни строків примусового виконання рішення, що визначені у Законі України «Про виконавче провадження». Таким чином, позивач вважає, що наявність розстрочки або відстрочки виконання рішення не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання у строки, визначені у договорі, та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації згідно з вимогами ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки під час відстрочки інфляційні процеси тривають, і грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним та негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Враховуючи викладене, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Від відповідача надійшли заперечення на відповідь позивача, в яких зазначено, що позивач, посилаючись на судову практику, а саме на Постанову Вищого господарського суду України №922/4435/14, яку прийнято 18.03.2015, зазначає, що ухвала суду про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення не змінює (припиняє) договірні відносини сторін, щодо строків виконання зобов’язання і відстрочка стосується лише зміни строків примусового виконання рішення, що визначені у Законі України «Про виконавче провадження».

Відповідач не погоджується з такими висновками позивача з огляду на наступне.

Посилаючись на ч. 1 ст. 530, ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, а також проаналізувавши судову практику, відповідач зазначив, що термін виконання зобов‘язання був визначений для Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.01.2017 на 60 місяців з січня 2017 року по грудень 2021 року.

Крім того, відповідач робить висновок, що законодавством не передбачено право кредитора вимагати сплати 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих окремо на встановлену в рішенні суму боргу за період примусового виконання відповідного судового рішення або під час відстрочки виконання судового рішення.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд у задоволені позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, суд

В С Т А Н О В И В:

Між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Продавець) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» (далі - Покупець) 04.01.2013 укладено договір №13-204-Б на купівлю - продаж природного газу (далі - Договір). Відповідно до умов Договору Продавець зобов’язався передати у власність Покупцю природний газ, а Покупець зобов’язався прийняти та оплатити газ на умовах Договору (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20 числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання передачі.

Згідно з п. 7.1. Договору за невиконання або неналежне виконання умов Договору Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та Договором.

В п. 7.2. Договору сторони домовились, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1 Договору Покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу.

На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 420 815 895,11 грн., що підтверджується актами приймання - передачі газу.

У зв’язку з несплатою за спожитий газ 25.05.2016 Господарським судом Луганської області було прийнято рішення у справі №913/397/16 про стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» на користь Публічного акціонерного товариства «Нафтогаз України» по договору купівлі-продажу природного газу №13-204-Б від 04.01.2013 основного боргу - 21206678 грн. 13 коп., інфляційних нарахувань - 3122944 грн. 87 коп. за зобов'язаннями серпня 2014 року - листопада 2015 року за період з жовтня 2014 року по січень 2016 року, 3% річних – 465949 грн. 94 коп. за зобов'язаннями січня 2013 року - грудня 2015 року за період прострочки з 20.02.2013 по 10.02.2016 та суму судового збору 164888 грн. 18 коп., всього 24960461 грн. 12 коп.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 01.12.2016 заяву ПАТ «Луганськгаз» про розстрочку виконання вказаного рішення суду на 10 років задоволено частково. Виконання рішення суду по справі № 913/397/16 розстрочене на 8 років.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.01.2017 ухвала Господарського суду Луганської області від 01.12.2016 у справі №913/397/16 частково скасована.

Викладено абзац другий ухвали Господарського суду Луганської області від 01.12.2016 у справі №913/397/16 у такій редакції:

«Розстрочити виконання рішення Господарського суду Луганської області від 25.05.2016 у справі №913/397/16 на 5 років (60 місяців) зі сплатою з січня 2017 року по листопад 2021 року рівними частинами по 416 007,68 грн. щомісячно та 416 008,00 грн. у грудні 2021 року.».

04.04.2017 Постановою Вищого господарського суду України Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.01.2017 залишено без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - без задоволення.

Оскільки оплата за договором проведена не була, позивач звернувся з позовом та просить стягнути з відповідача по договору купівлі-продажу природного газу №13-204-Б від 04.01.2013 інфляційні втрати - 3294486 грн. 93 коп. за зобов'язаннями листопада та грудня 2015 року - за період з 01.02.2016 по 31.08.2017, 3% річних – 1012886 грн. 78 коп. за зобов'язаннями листопада та грудня 2015 року за період прострочки з 11.02.2016 по 14.09.2017.

Оцінивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач не виконав зобов’язання щодо оплати за отриманий газ. Строк на оплату минув.

Судом критично оцінюється твердження відповідача, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних можливе з дати утворення заборгованості в результаті невиконання графіку погашення суми боргу, який був визначений в ухвалі Господарського суду Луганської області від 01.12.2016 у справі №913/397/16 з урахуванням внесених до неї змін Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.01.2017.

Так, господарському суду надано право відстрочити або розстрочити виконання рішення. При цьому, згідно з ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017), суд може відстрочити або розстрочити виконання рішення при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Отже, підставою для розстрочки або відстрочки виконання рішення є наявність об'єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим застосування загального порядку примусового виконання рішень.

Разом з тим, у ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Отже, ця норма встановлює для грошового зобов'язання виключення із загального правила.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку про те, що спеціальні правові наслідки прострочення грошового зобов'язання у вигляді сплати суми заборгованості з врахуванням індексу інфляції та трьох річних від простроченої суми настають, навіть у випадку неможливості виконання боржником грошового зобов'язання, оскільки нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, при вирішенні питання про розстрочку або відстрочку виконання рішення суд не змінює (не припиняє) договірні правовідносини сторін щодо строків виконання зобов'язання, і відстрочка стосується лише зміни строків примусового виконання рішення, що визначені в Законі України «Про виконавче провадження».

Таким чином, наявність розстрочки або відстрочки виконання рішення не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання у строки, визначені у договорі, та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації згідно з вимогами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки під час розстрочки інфляційні процеси тривають, і грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним та негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Оскільки відповідачем не виконувались умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, тому він зобов‘язаний сплатити на користь позивача інфляційні нарахування за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 1012886 грн. 78 коп.

Сума інфляційних нарахувань складає 3294486 грн. 93 коп.

Позовні вимоги про стягнення цих сум підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 129, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» про стягнення 4307373 грн. 71 коп. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» (код ЄДРПОУ: 05451150, адреса: 93400, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул. Гагаріна, буд. 87) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (код ЄДРПОУ: 20077720, адреса: 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6) 3% річних в сумі 1012886 грн. 78 коп., інфляційні втрати в сумі 3294486 грн. 93 коп., витрати на сплачений судовий збір в сумі 64610 грн. 60 коп. Наказ видати позивачу.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У судовому засіданні 26.03.2018 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04 квітня 2018 року.

Суддя Є.А.Лісовицький