Рішення № 73159848, 03.04.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2018р. справа №914/51/18

Суддя Юркевич М.В., при секретарі Кияк І.В., розглянув матеріали справи

За позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ

до відповідача: Комунального підприємства Сокальської міської ради “Сокальтеплокомуненерго”, м. Сокаль Львівська область

про: стягнення 760 048,71 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представник

від відповідача: ОСОБА_2 - представник

Суть спору. Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Комунального підприємства Сокальської міської ради “Сокальтеплокомуненерго” про стягнення 760 048,71 грн., з яких: 46598,14 грн. -3% річних та 713450,58 грн. втрат від інфляції.

Ухвалою господарського суду від 09.01.2018 р. відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 30.01.2018р.

Розгляд справи відкладався з підстав викладених у відповідних ухвалах суду від 30.01.2018р., 20.02.2018р., 06.03.2018р.

В ході підготовчого засідання судом було перевірено виконання сторонами ухвали про відкриття провадження та виконано завдання, передбачені ст. 182, 183 ГПК України.

Крім того, сторони, у відповідності до ч. 6 ст. 183 ГПК України, подали спільну заяву про вирішення всіх питань, зазначених у ч. 2 ст. 183 ГПК України та закриття підготовчого провадження у справі.

Розглянувши подану заяву, враховуючи виконання сторонами вимог ухвали суду та завдань підготовчого провадження, ухвалою від 06.03.2018р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 27.03.2018р.

27.03.2018р. судове засідання по розгляду справи по суті було відкладено на 03.04.2018р.

В судове засідання 03.04.2018р. з’явилися представники сторін.

В ході розгляду справи по суті представники сторін виступили зі вступними словами, після чого суд перейшов до дослідження доказів та обставин справи, внаслідок чого з’ясовано наступне:

03.09.2012 року між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (продавцем згідно договору) та Комунальним підприємством Сокальської міської ради «Сокальтеплокомуненерго» (покупцем згідно договору) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 12/157-БО-21 (надалі по тексту рішення - договір), згідно з п. 1.1 якого, продавець зобов’язується передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, та/або природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», а покупець зобов’язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору, продавець передає покупцеві в період з 01.09.2012 року по 31.12.2012 року природний газ обсягом до 502,500 тис. м. куб. щомісячно згідно обумовленого графіку.

Відповідно до п. 3.3 договору, приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу оформляється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Як підтверджується підписаними актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2012 року на суму 392 420,27 грн., 30.11.2012 року на суму 713 418,09 грн. та 31.12.2012 року на суму 981 994,69 грн. позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 2 087 833,05 грн.

Договором, а саме п. 6.1, визначено порядок здійснення оплати, яка проводиться покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.07.2014р. у справі №914/2118/14, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” було задоволено та стягнуто з відповідача по даній справі - 965 833,05 грн. основної заборгованості, 35 775,25 грн. – суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 37 696,45 грн. – 3% річних, 77 225,62 грн. пені та 75 927,00 грн. – 7% штрафу.

В ході підготовчого засідання представник відповідача долучив до матеріалів справи договір про реструктуризацію заборгованості за споживчий природний газ від 31.01.2018 року №101/2/1730-РЗ, укладений між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Комунальним підприємством Сокальської міської ради «Сокальтеплокомуненерго», згідно п.1 якого передбачено, що у порядку та на умовах, визначених договором, кредитор та боржник домовилися про реструктуризацію кредиторської заборгованості за спожитий природний газ, використаний боржником для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з опалення та постачання гарячої води, що виникла у боржника перед кредитором станом на 1 липня 2016 року та не погашена до 31.12.2016 року згідно з договором купівлі-продажу (постачання) природного газу від 03 вересня 2012 року №12/157-БО-21, шляхом розстрочення на 60 календарних місяців без відстрочення її погашення.

До складу заборгованості, реструктуризація якої здійснюється з договором, не включаються суми неустойки (штрафів, пені), процентів річних, інфляційних нарахувань в обсязі 226 624,32 грн., нарахованих на заборгованість, в тому числі 226 624,32 грн. підтверджені судовим рішенням (п.2 договору).

Згідно умов, викладених в п. 3 договору №101/2/1730-РЗ, сума заборгованості, що підлягає реструктуризації відповідно до п. 1 і 2 договору становить 965 833,05 грн., що підтверджується актом звіряння взаєморозрахунків, який в обов’язковому порядку додається до договору та є його невід’ємною частиною.

Позиція позивача. Як зазначає позивач, з набранням вищенаведеним рішенням господарського суду у справі №914/2118/14 законної сили і по даний час відповідачем так і не було сплачено присуджений основний борг у розмірі 965 833,05 грн., що стало підставою для звернення позивача до суду вже з позовом, що розглядається у даній справі про стягнення з відповідача 46 598,14 грн. 3% річних та 713 450,58 грн. інфляційних втрат у зв’язку з подальшим невиконанням обов’язку щодо сплати основного боргу, починаючи з 18.04.2014р. (у справі №914/2118/14 нарахування санкцій здійснювалося по 17.04.2014р. включно).

Стосовно списання заборгованості у відповідності до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» №1730-VIII від 03.11.2016 року, позивач зазначає, що для списання нарахованих позивачем у даній справі штрафних санкцій сторонам необхідне судове рішення про нарахування таких штрафних санкцій. Маючи зазначене рішення відповідач зможе звернутися до Мінрегіонрозвитку про включення цих сум до Реєстру після чого, вони будуть списані позивачем в порядку закону.

З огляду на вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 46598,14 грн. -3% річних та 713 450,58 грн. втрат від інфляції за порушення строків виконання грошового зобов’язання.

Позиція відповідача. У своєму відзиві на позов відповідач, заперечуючи позовні вимоги в повному обсязі зазначає, що на сьогоднішній день МКП «Сокальтеплокомуненерго» знаходиться в тяжкому фінансовому становищі тому стягнення нарахованих 3% річних та інфляції у повному обсязі може призвести до банкрутства підприємства внаслідок чого школи, дитсадки, навчальні заклади можуть залишитись без тепла та наголошує, що невчасний розрахунок виник з вини держави, яка не дала вчасно кошти для погашення різниці в тарифі, і саме ці кошти були необхідні для вчасного розрахунку з позивачем відповідно до умов договору.

В обґрунтування заперечення відповідач також покликається на те, що 18.07.2017 року МКП «Сокальтеплокомуненерго» включено до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».

Крім того, відповідач вважає, що оскільки було укладено договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ, який відповідачем виконується належним чином. Здійснення платежів проводиться у відповідності до додатку до цього договору, а оплата проведена по березень 2018 року включно. А відтак відсутні правові підстави для нарахування 3% річних та збитків внаслідок інфляції, оскільки відповідач не порушував договірних зобов’язань, щодо сплати реструктуризованих платежів.

Тому, відповідач у своєму відзиві зазначає, що на реструктуризовану заборгованість не нараховується неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про рестуктуризацію заборогованості, укладеним відповідно до закону.

З огляду на вищенаведене, відповідач просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного:

Відповідно до фактичних обставин справи встановлених судом спір виник через неналежне виконання з боку відповідача договірних зобов’язань в частині повної та своєчасної оплати за договором поставки природнього газу.

Даний спір лежить в площині його регулювання нормами Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України та, зокрема, правового інституту договору поставки і купівлі-продажу.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.

Одним із головних призначень обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. ( п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Серявін проти України»).

В силу приписів ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ухвалюючи рішення суд послуговується наступними законоположеннями та своїми висновками:

Ч. 1, 3 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. (ст. 265 ГК України).

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачем було поставлено відповідачу товар (природній газ) в межах договору купівлі-продажу природного газу № 12/157-БО-21 на загальну суму 2 087 833,05 грн., про що свідчать підписані сторонами акти приймання-передачі природного газу від 31.10.2012 року на суму 392 420,27 грн., 30.11.2012 року на суму 713 418,09 грн. та 31.12.2012 року на суму 981 994,69 грн.

Крім того, основна заборгованість, з якої здійснювалися розрахунки процентів річних та інфляційних нарахувань заявлених до стягнення у даній справі була визнана та стягнута за рішенням господарського суду, що згадувалося вище від 28.07.2014р. у справі №914/2118/14.

Таким чином, суд встановив, що з набранням законної сили таким рішенням суду відповідач основного боргу так і не сплатив, що підтверджується й останнім у письмових поясненнях по суті спору.

З огляду на наведене, нарахування за спірний період прострочення по оплаті такого основного боргу процентів річних та інфляційних втрат, починаючи від 18.04.2014р. (17.04.2014р визначено датою встановленою рішенням суду у справі №914/2118/14 кінцевою для нарахування) є підставним, а суми, що нараховані позивачем та пред’явлені до стягнення з відповідача – обгрунтованими.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, перевіривши арифметичні розрахунки позивача щодо нарахованих сум, суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягають 46 598,14 грн. - 3% річних та 713 450,58 грн. інфляційних втрат.

Щодо заперечень відповідача та правових наслідків укладеного, в ході розгляду даної справи, договору про реструктуризацію заборгованості в розмірі 965 833,05 грн. від 31.01.2018р. суд зазначає наступне.

Як наголошує відповідач, заборгованість, яка пред’явлена позивачем до стягнення у даній справі підлягає списанню в силу ЗУ «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» від 03.11.2016р.

В той же час, суд не погоджується з твердженнями відповідача з огляду на наступне.

Так, згідно ч.1 ст. 7 даного закону, на реструктуризовану заборгованість за спожитий природній газ станом на 1 липня 2016р. неустойка (штраф, пеня). Інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості.

Як вбачається, згаданий договір про реструктуризацію заборгованості від 31.01.2018р. передбачає розстрочення оплати відповідачем суми основного боргу 965 833,05 грн. рівними частинами, згідно графіку погашення, починаючи з січня 2018р. по грудень 2022р.

Таким чином, суд стверджує, що про факт повного виконання спірного договору можна говорити в разі належного виконання відповідачем графіку погашення включно з груднем місяцем 2022р. А станом на час розгляду даного спору, такий договір є ще невиконаним, а відповідно штрафні та додаткові нарахування не підлягають списанню в силу ч.1 ст.7 вищенаведеного закону.

Більше того, суд звертає увагу відповідача на те, що дія наведеної законодавчої норми буде мати правове значення в майбутньому, у випадку належного виконання договору про реструктуризацію заборгованості.

Також, на думку суду, безпідставним є покликання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №914/3131/15 (як на обставину, що підтверджує право відповідача на списання нарахувань) про те, що «…право на ненарахування неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних не ставиться у залежність від будь-яких інших умов, окрім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до цього Закону». Навпаки, такий правовий висновок кореспондується з позицією господарського суду у розглядуваній справі, оскільки вчергове підтверджує, що право на списання заборгованості залежить від повного виконання договору про реструктуризацію останньої, що в даній справі ще не наступило.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ст. 86 ГПК України).

В силу приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241, 327 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” задоволити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства Сокальської міської ради “Сокальтеплокомуненерго” (адреса: 80000, Львівська область, м. Сокаль, вул. Героїв УПА, буд. 21; ідентифікаційний код 22422842) на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (адреса: 01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6; ідентифікаційний код 20077720) 713 450,58 грн. – інфляційних втрат, 46 568,14 грн. – 3% річних та 11 400,73 грн. витрат по сплаті судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст.327 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України.

В судовому засіданні 03.04.2018р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 04.04.2018р.

Суддя Юркевич М. В.