Рішення № 73159392, 22.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.03.2018Справа № 910/19642/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Рижонкова С.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»

до Міністерства оборони України

третя особа ОСОБА_1

про стягнення 130489,99 грн.

за участі представників:

від позивача - Соболь О.О. (представник за довіреністю);

від відповідача - Мельников С.В. (представник за довіреністю);

від третьої особи - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України, третя особа - ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 130489,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.07.2017 на а/д м. Лиман Донецької області - с. Зарічне Лиманського району Донецької області, старший солдат військової частини В2260 Збройних Сил України ОСОБА_1 при виконанні покладених на нього службових обов'язків, керуючи спеціальною технікою БРДМ-2, номерний знак НОМЕР_3, здійснив наїзд на автомобіль НОМЕР_1, який належить позивачу, під керуванням якого перебував працівник ОКП «Донецьктеплокомуненерго» ОСОБА_4, внаслідок чого автомобіль НОМЕР_1 зазнав механічних ушкоджень.

Постановою Краснолиманського міського суду Донецької області від 13.10.2017 у справі №236/2826/17 старшого солдата Збройних Сил України ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні вказаної ДТП.

Таким чином, оскільки вартість відновлювального автомобіля, пошкодженого в результаті зазначеної ДТП, відповідно до звіту авто товарознавчого дослідження проведеного на замовлення позивача, склала 129239,99 грн., позивач просить стягнути вказану суму з Міністерства Оборони України як особи, відповідальної за завдані позивачу збитки.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1250 грн. вартості проведення експертного дослідження.

На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути на свою корить з Міністерства Оборони України збитки в загальному розмірі 130489,99 грн.

Відповідач у поданому до суду відзиві на позов заперечив проти задоволення позовних вимогу у повному обсязі, зокрема зазначив, що викладені у позовній заяві вимоги до відповідача є необґрунтованими,оскільки Міністерство Оборони України є неналежним відповідачем у справі. Зазначивши, що військова частина В2260 не має права юридичної особи та перебуває на забезпеченні у військової частини А1376 та є окремою юридичною особою про яку внесено запис до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій. А відтак належним відповідачем у цій справі є Військова частина А1376, яка має нести відповідальність за завдані позивачу збитки. При цьому відповідач посилався на положення норм Закону України «Про господарську діяльність у Збройних силах», відповідно до яких за неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, задані довкіллю, правам та інтересам юридичних осіб, військова частина, як суб'єкт господарської діяльності не се відповідальність, передбачену законом.

Крім того, в ході розгляд справи, відповідачем, було подано клопотання про заміну відповідача у справі на Військову частину А1376.

Відповідно до ч.1 ст.48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

В судовому засіданні 18.01.2018 протокольно було відмовлено Міністерству оборони України у задоволення вказаного клопотання з огляду на те, що правом на подання заяви про заміну відповідача у справі наділений виключно позивач у справі.

Разом з тим, у поданій до суду відповіді на відзив, позивач в повному обсязі заперечив проти тверджень відповідача, зазначивши, що відповідачем належним чином не доведено, що військова частина А1376 є окремою юридичною особою, зокрема не надано суду Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Крім того, зазначив, що у відповідності до положень Закону України «Про Збройні Сили України» та Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», військове майно, це державне майно, яке закріплене за військовими частинами і належить їм на праві оперативного управління, а Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює управління військовим майном. Відтак обов'язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійснені ними своїх повноважень покладається на Міністерство оборони України, як на орган державного управління.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Також додатково зазначив, що вказана дорожньо-транспортна пригода сталась під час руху спеціальної військової техніки БРДМ-2 у складі військової колони, на підставі наказу командувача Збройних Сил України.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, разом з тим, у попередніх судових засіданнях жодних заперечень проти позову не надав.

Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 02.07.2017 на а/д м. Лиман Донецької області - с. Зарічне Лиманського району Донецької області, старший солдат військової частини В2260 Збройних Сил України ОСОБА_1 при виконанні покладених на нього службових обов'язків, керуючи спеціальною технікою БРДМ-2, номерний знак НОМЕР_3, здійснив наїзд на автомобіль НОМЕР_1, який належить позивачу, під керуванням якого перебував працівник ОКП «Донецьктеплокомуненерго» ОСОБА_4, внаслідок чого автомобіль НОМЕР_1 зазнав механічних ушкоджень.

Зазначені обставини, зокрема, підтверджуються наявною в матеріалах справи постановою Краснолиманського міського суду Донецької області від 13.10.2017 у справі №236/2826/17.

Вказаною постановою Краснолиманського міського суду Донецької області водія спеціальної технікою БРДМ-2, номерний знак НОМЕР_3, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст..124 КУпАП.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Наказу №ВО/К-225 від 29.09.2015 ВО «Дружківкатепломережа» ОКП «Донецьктеплокомуненерго» ОСОБА_5 прийнято на роботу на посаду водія.

Відповідно до наказу директора ВО «Дружківкатепломережа» №185 від 30.06.2017, у зв'язку із необхідністю викликаною з супроводженням директора ВО «Дружківкатепломережа» автомобілем НОМЕР_2 у м. Лиман водію підприємства ОСОБА_5 призначено робочим днем 02.07.2017.

З наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 вбачається, що автомобіль НОМЕР_2 з 02.01.2013 зареєстровано за ОКП «Донецьктеплокомуненерго».

Таким чином наявними в матеріалах справи документів підтверджується, що станом на момент настання вказаної ДТП, належним позивачу автомобілем НОМЕР_1 керував робітник підприємства позивача у визначений підприємством робочий час.

Так, звертаючись із розглядуваним позовом до суду, позивач зазначив, що в результаті вказаної ДТП, останньому завдано збитки в розмірі 129239,99 грн. які полягають у вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У статті 56 Конституції України проголошується право кожного на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. (стаття 1174 Цивільного кодексу України).

Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1174 Цивільного кодексу України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. При цьому неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної виконавчої служби та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача і збитками потерпілої сторони. Тобто слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до положень ч.4, 6 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Так наявною в матеріалах справи копією постанови Краснолиманського міського суду Донецької області від 13.10.2017 у справі №236/2826/17 підтверджується, що саме з вини старшого солдата військової частини В2260 Збройних Сил України ОСОБА_1 при виконанні покладених на нього службових обов'язків, керуючи спеціальною технікою БРДМ-2, номерний знак НОМЕР_3, останнім скоєно адміністративне правопорушення, в результаті якого пошкоджено автомобіль, який належить позивачу.

Суд зазначає, що наявна у матеріалах справи копія постанови Краснолиманського міського суду Донецької області від 13.10.2017 у справі №236/2826/17, що набрала законної сили 24.10.2017, має преюдиційне значення для розгляду даної справи.

Відповідно до Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1080 від 03.08.2016, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Згідно зі ст.3 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Збройні Сили України мають таку загальну структуру, зокрема, Генеральний штаб Збройних Сил України як головний орган військового управління, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України.

Частиною 1 ст.5 вказаного Закону визначено, що особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.

Статтею 10 Закону України «Про Збройні Сили України» визначено, що Міністерство оборони України, зокрема, здійснює військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України.

За приписами ст.14 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.137 Господарського кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

За приписами ст.170 Господарського кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з п.1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №671 від 26.11.2014, Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міноборони є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Частиною 2 статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

На підставі викладеного, враховуючи приписи чинного законодавства, суд приходить до висновку, що обов'язок держави відшкодувати шкоду, яку заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень, покладаються на Міністерство оборони України, як на уповноважений орган державного управління.

Разом з тим, заперечення Міністерства оборони України, щодо неналежності відповідача у даній справі у зв'язку з тим, що вказана ДТП сталася внаслідок виконання військовослужбовцем військової частини В2260 господарської діяльності останньої, судом відхиляються з огляду на їх безпідставність.

Так, статтею 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором. Військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом. Господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Господарська діяльність у Збройних Силах України не повинна негативно позначатися на їх боєготовності та боєздатності. Не допускається залучення військовослужбовців до виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, не передбачених цим Законом.

Проте, як встановлено судом в ході розгляду справи, зокрема з пояснень представника відповідача, вказана ДТП, в результаті якої було пошкоджено автомобіль належний позивачу, сталась під час руху спеціальної військової техніки у складі військової колони, на підставі наказу командувача Збройних Сил України, тобто рух військової техніки не був пов'язаний з господарською діяльністю військової частини під час забезпечення її повсякденної життєдіяльності, зокрема, шляхом ведення підсобного господарства, виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна в межах і порядку, визначених цим Законом.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у даному випадку шкода завдана позивачу внаслідок виконання Збройними Силами України оборонних функцій держави, а не окремою військовою частиною при здійсненні господарської діяльності, внаслідок чого належним відповідачем у даній справі є саме Міністерство оборони України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи в повному обсязі підтверджують доводи позивача, щодо завдання відповідачем шкоди в розмірі 129239,99 грн., а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Разом з тим, стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 1250 грн. вартості проведення автотоварознавчого дослідження пошкодженого транспортного засобу, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем не доведено факту понесення витрат з оплати вказаного дослідження. На підтвердження власних доводів позивачем додано до матеріалів справи додано копію акту прийому-передачі виконаних робіт №78/17 від 03.11.2017, проте на надано жодних доказів на підтвердження факту оплати вказаного дослідження, зокрема платіжного доручення на перерахування вказаної суми на рахунок експерта.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позову у цій частині.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст.13, 73, 74, 75, 76, 77, 86, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-кт Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код 00034022) на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (84307, Донецька обл., м. Краматорськ, пров. Земляний, 2; ідентифікаційний код 03337119) 129239 (сто двадцять дев'ять тисяч двісті тридцять дев'ять) грн. 99 коп. шкоди, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 1938 (одна тисяча дев'ятсот тридцять вісім) грн. 60 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 02.04.2018

Суддя Я.В. Маринченко