Ухвала суду № 73155297, 22.03.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 457/499/17 Головуючий у 1 інстанції: Марчук В.І.

Провадження № 11-кп/783/1089/17 Доповідач: Макойда З. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

Головуючого-судді : - ОСОБА_1

суддів : - ОСОБА_2. ОСОБА_3

при секретарі : - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові матеріали провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Львівської області Пуківського Б.В. на вирок Трускавецького міського суду Львівської області від 20 вересня 2017 року,-

за участю прокурора : - ОСОБА_5

потерпілої : - ОСОБА_6

в с т а н о в и л а :

Цим вироком:

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, гр. України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючого, раніше не судимого, -

визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 125, ч. ч. 1, 2 ст. 185 КК України тапризначено покарання: за ч.1 ст. 125 КК України – у виді штрафу 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (510 грн.); за ч.1 ст. 185 КК України – у виді арешту строком 3 (три) місяці; за ч.2 ст. 185 КК України – у виді арешту строком 4 (чотири) місяці.

Згідно ст. 70 КК України визначено ОСОБА_7 остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді арешту строком 4 (чотири) місяці.

Строк відбуття покарання ОСОБА_7 рахується з часу звернення вироку до виконання.

Згідно ч.3 ст. 72 КК України вирок в частині накладення на обвинуваченого ОСОБА_7 штрафу в розмірі 510 грн. виконувати самостійно.

По кримінальному провадженні вирішено питання речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_7 на початку листопада 2016 року, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою власного збагачення, шляхом вільного доступу, перебуваючи у кв. 46, по вул. Дрогобицькій, 12 у м. Трускавці, де він проживає разом зі своєю мамою ОСОБА_6, скориставшись відсутністю останньої, таємно, викрав матеріальних цінностей, які належать його матері ОСОБА_6 на загальну суму 285 грн., чим заподіяв потерпілій матеріальну шкоду на на вказану суму.

Крім цього ОСОБА_7 в середині листопада 2016 року, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою власного збагачення, шляхом вільного доступу, перебуваючи у АДРЕСА_1, де він проживає разом зі своєю мамою ОСОБА_6 скориставшись відсутністю останньої, повторно, таємно, викрав матеріальних цінностей, які належали ОСОБА_6 на загальну суму 970 грн., чим заподіяв потерпілій матеріальну шкоду на вказану суму.

Крім цього, ОСОБА_7 17.12.2016 року, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою власного збагачення, шляхом вільного доступу, перебуваючи у АДРЕСА_2, де він проживає разом зі своєю мамою ОСОБА_6, скориставшись відсутністю останньої, повторно, таємно, викрав матеріальних цінностей, які належить його матері ОСОБА_6 на загальну суму 535 грн., чим заподіяв потерпілій матеріальну шкоду на вказану суму.

Крім цього, ОСОБА_7 з 26.12.2016 року по 31.12.2016 року, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою власного збагачення, шляхом вільного доступу, перебуваючи у АДРЕСА_2, де він проживає разом зі своєю мамою ОСОБА_6, скориставшись відсутністю останньої, повторно, таємно, викрав матеріальні цінності, які належать його матері ОСОБА_6, на загальну суму 550 грн., чим заподіяв потерпілій матеріальну шкоду на вказану суму.

Крім цього, ОСОБА_7 24.02.2017 року, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою власного збагачення, шляхом вільного доступу, перебуваючи у АДРЕСА_2, де він проживає разом зі своєю мамою ОСОБА_6, скориставшись відсутністю останньої, повторно, таємно, викрав матеріальних цінностей, які належать його матері ОСОБА_6 на загальну суму 200 грн., чим заподіяв потерпілій матеріальну шкоду на вказану суму.

Крім цього ОСОБА_7, 16.12.2016 року о 17 год., знаходячись у приміщенні АДРЕСА_1 під час словесного конфлікту із своєю мамою ОСОБА_6, що виник між ними на ґрунті особистих неприязних відносин, наніс по тілу останній декілька ударів руками та ногами, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді трьох синців на внутрішньо-боковій поверхні лівого стегна у верхній третині, зовнішньо-боковій поверхні цього ж стегна у верхній третині, на зовнішньо-боковій поверхні правої гомілки у верхній третині, садна на тильній поверхні лівої кисті ближче до її центру, які по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Не погоджуючись із вказаним вироком суду заступник прокурора Львівської області Пуківський Б.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Трускавецького міського суду Львівської області від 20 вересня 2017 року змінити в частині призначеного покарання, у зв’язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Виключити із вироку суду посилання на ч.3 ст. 72 КК України та самостійне виконання вироку в частині накладення на обвинуваченого ОСОБА_7 штрафу в розмірі 510 грн., вважати ОСОБА_7 засудженим до остаточного покарання, визначеного на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді арешту строком 4 місяці. Мотивує це тим, що, не оспорюючи доведеності вини обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій, вважає зазначене судове рішення суду першої інстанції незаконним і таким, що підлягає зміні з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині призначеного покарання. Зазначає, що у даному випадку застосування положень ч. 3 ст. 72 КК України про самостійне виконання покарання у виді штрафу є неправильним, оскільки судом для визначення остаточного покарання застосовано принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, відтак покарання у виді штрафу поглинається найбільш суворим покаранням у виді арешту строком 4 місяці. Вказана стаття передбачає обмеження щодо складання штрафу з покараннями іншого виду, саме в такому випадку штраф виконується самостійно. Вказує, що суд першої інстанції прийнявши на підставі ч. 3 ст. 72 КК України рішення про самостійне виконання покарання у виді штрафу, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області Пуківського Б.В., виступ потерпілої ОСОБА_6, яка підтримала апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області Пуківського Б.В., перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга заступника прокурора Львівської області Пуківського Б.В. підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Судом першої інстанції ОСОБА_7 обґрунтовано визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень за ч.1 ст. 185 КК України, оскільки він своїми умисними діями вчинив таємне викрадення чужого майна та за ч.2 ст. 185 КК України, своїми умисними діями повторно вчинив таємне викрадення чужого майна та за ч.1 ст. 125 КК України, оскільки він умисно наніс легкі тілесні ушкодження.

Перевіряючи вирок у визначених в апеляційній скарзі межах, колегією суддів встановлено, що вирок суду першої інстанції підлягає зміні з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України остаточне покарання за сукупністю злочинів може визначатися шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться у п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року, суд вправі визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим при призначенні за окремі злочини, що входять у сукупність, покарання як одного виду, так і різних.

Отже, у разі призначення за один із злочинів навіть такого виду покарання, яке не підлягає складанню (ч. З ст. 72 КК України), закон не виключає можливості його поглинення більш суворим видом покарання, призначеним за інший злочин.

Відповідно до ч. З ст.72 КК України, основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. Таким чином, обмеження щодо застосування положень ст. 70 КК України кримінальний закон встановлює лише у випадках призначення покарань за сукупністю злочинів шляхом складання основного покарання у виді штрафу з іншими видами покарань.

Вироком Трускавецького міського суду Львівської області від 20.09.2017 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст.125 КК України - до штрафу в розмірі ЗО неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за ч. 1 ст. 185 КК України - до арешту строком З місяці, за ч. 2 ст. 185 КК України - до арешту строком 4 місяці, на підставі ст. 70 КК України, для визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів, судом обрано принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим і призначено ОСОБА_7 покарання у виді 4 місяців арешту. Після цього зазначено, що згідно з ч. З ст. 72 КК України вирок в частині накладення на обвинуваченого ОСОБА_7 штрафу в розмірі 510 грн. виконувати самостійно.

Колегія суддів вважає, що у цьому випадку застосування положень ч. З ст.72 КК України про самостійне виконання покарання у виді штрафу є неправильним, оскільки судом першої інстанції для визначення остаточного покарання застосовано принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, відтак покарання у виді штрафу поглинається найбільш суворим покаранням у виді арешту строком 4 місяці. Вказана стаття передбачає обмеження щодо складання штрафу з покараннями іншого виду, саме в такому випадку штраф виконується самостійно.

Суд першої інстанції, прийнявши на підставі ч. З ст. 72 КК України рішення про самостійне

виконання покарання у виді штрафу, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п.п. 1,2 ч. 1 ст.413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, та застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Згідно п.4 ч. 1 ст.408 КПК України, суд апеляційної інстанції змінює вирок в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.

Залишення без реагування явно незаконного судового рішення перечитиме таким засадам кримінального провадження, як верховенство права та законності.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що вирок Трускавецького міського суду Львівської області від 20 вересня 2017 року щодо ОСОБА_8 слід змінити, виключивши із вироку суду посилання на ч.3 ст. 72 КК України та самостійне виконання вироку в частині накладення на обвинуваченого ОСОБА_7 штрафу в розмірі 510 грн.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області Пуківського Б.В. – задоволити, вирок Трускавецького міського суду Львівської області від 20 вересня 2017 року, щодо обвинуваченого ОСОБА_7 – змінити, виключити із вироку суду посилання на ч.3 ст. 72 КК України та самостійне виконання вироку в частині накладення на обвинуваченого ОСОБА_7 штрафу в розмірі 510 грн.

В решті вирок суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили, а обвинуваченим в цей же строк з часу отримання копії ухвали.

Судді:

З.М. ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_2