Постанова № 73154357, 20.03.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.у.№310/242/15

провадження № 22-ц/778/286/18

головуючий у 1-й інстанції: Кучерук І.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року місто Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.суддів:Воробйової І.А. Онищенка Е.А.секретарСеменчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя, ухвалене в м. Запоріжжі 15 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Міністрерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА :

У квітні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Міністерства Оборони України про стягнення моральної шкоди у розмірі 320 000 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що він приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в період 01.09.1986 року по 26.11.1986 рік. При виконанні військового обов'язку, у нього розвинулись захворювання: «Гіпертонічна хвороба II ст., гіпертензивне серце. ІХС: стенокардія напруження II фк., кардіосклероз, пневмосклероз, дисциркуляторна енцефалопатія II ст., цефалічний та антено-невротичний синдром, вестибулопатія, церебральний атеросклероз II ст., цервікалгія, гепатит, хронічний рецидивуючий холецистит, гіпокінезія желчного пузиря, хронічний коліт, двусторонній кокс артроз». Після проходження служби, він отримав значні чисельні захворювання, які турбують його і по сьогоднішній день. Перебування на стаціонарному лікуванні призводило до нетривалого позитивного покращення та в подальшому, стан здоров'я не покращується, а з кожним роком тільки погіршується. Внаслідок захворювань, отриманих під час проходження військової служби, він змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури. Згідно довідки до акта огляду МСЕК йому була встановлена 2 група інвалідності. Беручи до уваги тяжкість захворювання та наслідки, про визначенні розміру відшкодування просив суд повинен врахувати вимоги розумності і справедливості глибини щодо його фізичних та моральних страждань і істотність вимушених змін у життєвих стосунках.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_5 задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав будь-яких доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та отриманою шкодою.

Колегія судді погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

По справі встановлено, що позивач у період з 01.09.1986 року по 26.11.1986 року, в ході виконання службового обов'язку, приймав участь в ліквідації наслідків аварії Чорнобильської АЕС, що підтверджено архівною довідкою(а.с.23), надписом у військовому квитку (а.с.18).

Відповідно до копії посвідчення, позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС(а.с. 20).

Відповідно до довідки МСЕК від 21.09.1992 року, позивачу встановлено 2 групу інвалідності у зв'язку із захворюваннями, які отримані в результаті виконання робіт при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС(а.с.21).

Згідно до копій епікризів з історії хвороби, позивач у 1989-1992, 2008, 2013, 2016 роках проходив лікування з приводу захворювань (а.с. 24-31).

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року із змінами та доповненнями відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Ураховуючи викладене, суд врахував всі вимоги закону, належним чином дослідив, чи доведено позивачем факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, чи наявний причинний зв'язок між шкодою і протиправними діями завдавача шкоди та вини відповідача в її завданні. При цьому Міністерство оборони України доводило відсутність своєї вини, на що суд дав належну оцінку їх доводам.

Позивач посилається на завдання йому моральної шкоди через захворювання які отримані в зв'язку з проходженням військової служби. Зазначає, що від травм у нього розвинулись хвороби та погіршився стан здоров'я, він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, працювати, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, багато коштів витрачає на лікування.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

ОСОБА_5, не надав будь-яких доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та отриманою шкодою, або докази, які б свідчили, що у нього змінився звичний спосіб життя.

Крім того, на час проходження військової служби у період з 01.09.1986 року по 26.11.1986 року не діяв Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», прийнятий 20 грудня 1991 року та ЦК України 2003 року.

Крім того, для військовослужбовців (за наявністю підстав) передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.

Однак позивач не є на час звернення до суду військовослужбовцем.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності із п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно- правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я (1986 рік), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з ушкодженням її здоров'я.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Враховуючи те, що позивач отримав захворювання в 1986 році, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності після 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року.

Вказані висновки відповідають висновкам викладеним у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2018 року у аналогічній справі №332/3368/16-ц, провадження №61-143св17.

З урахуванням вказаних норм колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та вважає, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 22 березня 2018 року.

Головуючий, суддя-доповідач

судді: