Рішення № 73153250, 02.04.2018, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 331/3170/17

Провадження № 2/331/59/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2018 року м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого судді: Жуковій О.Є

за участю секретаря : Качан К.К., Хащук В.Д.

представника позивача-відповідача ОСОБА_1 : ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 : ОСОБА_4

третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_5

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6, третя особа Четверта Запорізька державна нотаріальна контора про встановлення факту належності заповіту та за позовом третьої особи , яка заявляє самостійні вимоги щодо спору ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , третя особа Четверта Запорізька державна нотаріальна контора про встановлення належності заповіту,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району в порядку позовного провадження , в якому просив встановити, що заповіт від імені ОСОБА_7, посвідченого Четвертою запорізькою державною нотаріальною конторою 15.12.2000 року за реєстром №1-1667 складений на ім»я ОСОБА_8 належить ОСОБА_1.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що 22 травня 2016 року помер її чоловік ОСОБА_7. Після його смерті вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини , надавши заповіт складений ОСОБА_7 15 грудня 2000 року, однак в державній нотаріальній конторі їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з тих підстав, що спадкоємець зазначений у заповіті є «Клименко Ірина Миколаївна» .

Ухвалою суду від 19 жовтня 2017 року по справі замінено неналежного відповідача з Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району на належних відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_6.

13.11.2017 року третя особа , яка заявляє самостійні вимоги щодо спору ОСОБА_5 звернулася з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , третя особа Четверта Запорізька державна нотаріальна контора про встановлення належності заповіту, який ухвалою суду від 26 січня 2018 року прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1.

В наданій позовній заяві , третя особа, яка не заявляє самостійні вимого щодо предмету спору ОСОБА_5 просила суд встановити , що заповіт ОСОБА_7 , який посвідчений державним нотаріусом Четвертої запорізької державної нотаріальної контори ОСОБА_9 15 грудня 2000 року, зареєстрований в реєстрі за № 1-1667, складений на її користь . В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_5 зазначила, що наразі їй стало відомо про наявність спірного заповіту, а оскільки на час його складання саме вона перебувала у шлюбі зі спадкодавцем, то вважає, що ОСОБА_7 в заповіті зробив розпорядження стосовно свого майна саме на її ім»я.

У вступному слові представник позивача – відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала з відстав викладених в позовній заяві, надавши пояснення аналогічні в ній викладеним, позов ОСОБА_5 не визнала в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 первісний позов не визнала, в його задоволенні просила відмовити. Позов третьої особи ОСОБА_3 підтримала в повному обсязі, вказавши, що відповідно до заповіту ОСОБА_7 визначив спадкоємцем свою дружину , а станом на час посвідчення заповіту дружиною спадкодавця була саме ОСОБА_5.

Представник відповідача ОСОБА_6 , належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи , до суду не з»явилася, про причини неявки суд не повідомила, відзив на позов не надала , в зв»язку з чим на підставі ч.3 ст. 223 ЦПК України справу розглянуто у її відсутність, на підставі доказів наявних у матеріалах справи.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_5 позовні вимоги підтримала, у вступному слові надала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві.

Суд , вислухавши пояснення учасників справи, показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, дослідивши письмові докази по справі , приходить до наступних висновків .

Судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

22 травня 2016 року помер ОСОБА_7.

Після його смерті із заявою про прийняття спадщини до Четвертої запорізької державної нотаріальної контори звернулися ОСОБА_6 –донька спадкодавця; ОСОБА_3 – донька спадкодавця; а також ОСОБА_1 – дружина спадкодавця.

При цьому , звернувшись до нотаріальної ОСОБА_1 зазначила, що вона є спадкоємцем за заповітом після смерті чоловіка на підставі заповіту від 15 грудня 2000 року , посвідченого Четвертою запорізькою державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-1667.

Як вбачається із заповіту, який посвідчений 15 грудня 2000 року державним нотаріусом Четвертої запорізької державної нотаріальної контори ОСОБА_9, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1667 та є чинним , що підтверджено витягом зі Спадкового реєстру, ОСОБА_7, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: усе майно, яке буде належати йому на день смерті, де б воно не знаходилося і з чого не складалось, в тому числі житло за адресою: АДРЕСА_2 , а також все те, на що він за законом буде мати право заповів дружині ОСОБА_8.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 12 січня 2017 року , яка винесена державним нотаріусом Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори ОСОБА_13, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлого 22 травня 2016 року чоловіка ОСОБА_7, як неналежному спадкоємцю.

Як визначено ст. 534 ЦК УРСР , який був чинний на час посвідчення заповіту спадкодавця ОСОБА_7 , кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Згідно п. 82 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту України від 14.06.1994 № 18/5 від 14.06.1994 № 18/5, в редакції яка була чинна на час посвідчення заповіту, нотаріус посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541, 543 Цивільного кодексу і особисто подані ними нотаріусу. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб не допускається.

Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі та підписаний особисто заповідачем (стаття 541 Цивільного кодексу . У заповіті зазначаються: дата і місце народження заповідача; місце і час укладення заповіту. .

За змістом п. 85 вищенаведеної Інструкції заповіт повинен бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини. Нотаріус при посвідченні заповіту зобов'язаний роз'яснити заповідачу зміст статті 535 Цивільного кодексу. Зміст цієї статті заповідачу не роз'яснюється у випадку, якщо предметом заповіту є тільки вклад у кредитній установі.

Із заповіту ОСОБА_7 вбачається, що нотаріусом було перевірено дієздатність заповідача , роз»яснений зміст ст. 535 ЦК УРСР.

При цьому судом встановлено, що на час посвідчення заповіту спадкодавець ОСОБА_7 з 09 вересня 1983 року перебував у шлюбі з третьою особою ОСОБА_5, був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджено свідоцтвом про шлюб серії Н-ЖС № 267361, довідкою адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України в Запорізькій області від 29.07.2016 року.

Як було визначено ст. 44 Кодексу про шлюб та сім»ю України шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в

органах реєстрації актів громадянського стану.

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії 1-ЖС № 127716 щлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було розірвано 20 лютого 2002 року, а шлюб з ОСОБА_1 ОСОБА_7 уклав 13 вересня 2002 року, що встановлено свідоцтвом про одруження.

За змістом ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків , встановлених цим Кодексом.

Суд зауважує, що при розгляді вказаної справи достеменно встановлено, що на час посвідчення заповіту дружиною ОСОБА_7 була ОСОБА_5, він та ОСОБА_5 були зареєстровані за однією адресою , шлюб з позивачкою ОСОБА_1 ОСОБА_7 уклав лише 13 вересня 2002 року , при цьому позивач ОСОБА_1 при укладанні шлюбу прізвище не змінювала на ОСОБА_7, а після одруження залишила прізвище ОСОБА_1.

Крім того, слід звернути увагу на те, що незважаючи на те, що ОСОБА_7 мав у себе примірник заповіту , був обізнаний про те, що після укладання шлюбу ОСОБА_1 не змінила прізвище на «Клименко» , він не вчинив жодних дій щодо зміни або скасування зробленого ним заповіту, новий заповіт не склав, а відповідно до спірного заповіту заповів майно саме дружині на прізвище «Клименко».

Суд не приймає до уваги показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, оскільки зазначені особи лише заявили про те, що їм було відомо про намір ОСОБА_7 скласти заповіт на користь ОСОБА_1. При цьому жоден з вказаних свідків не був присутній при складанні заповіту . До того ж суд звертає увагу на те, що вказані обставини відомі свідкам зі слів померлого ОСОБА_7, і не є в розумінні ч.2 ст. 90 ЦПК України допустимими доказами , на доведення факту складання заповіту саме на ім»я ОСОБА_1, оскільки не підтверджені іншими будь- якими допустимими доказами.

З урахуванням вищенаведеного , суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1.

Вирішуючи позов третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.2016 року, суди застосовують Європейську Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику Європейського Суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) як джерело права.

Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Судом встановлено, що останнім відомим зареєстрованим місцем проживання спадкодавця ОСОБА_7 була адреса: АДРЕСА_3. Спадкодавець був знятий з реєстрації за вказаною адресою на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2002 року, після цього за будь якою іншою адресою зареєстрований не був.

В свою чергу третя особа ОСОБА_5 також зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до ОСОБА_12 10 п. 1.12. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мін'юсту України від 22.02.2012 № 296/5 місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця відповідно до статті 29 Цивільного кодексу України.

Якщо спадкодавець мав декілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.

Пунктом 1.13. Глави 10 Порядку встановлено , що місце відкриття спадщини підтверджується: довідкою про реєстрацію/останнє місце проживання виконавчого органу сільської, селищної або міської ради, сільського голови (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

За змістом частини 3 ст. 1268 ЦК України Спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Тобто, з урахуванням того, що останнє відоме місце реєстрації спадкодавця та його колишньої дружини ОСОБА_5 співпадають, суд вважає , що в даному випадку є порушеним право ОСОБА_5 на спадкування після смерті ОСОБА_7.

Крім того, оскільки при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 судом встановлено , що ОСОБА_7 заповів належне йому майно «дружині ОСОБА_7» , якою на той час була саме ОСОБА_5, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог третьої особи ОСОБА_5.

Керуючись 3,4,11-13, 19, 259, 263, 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6, третя особа Четверта Запорізька державна нотаріальна контора про встановлення факту належності заповіту - відмовити.

Позов третьої особи , яка заявляє самостійні вимоги щодо спору ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , третя особа Четверта Запорізька державна нотаріальна контора про встановлення належності заповіту – задовольнити.

Встановити, що заповіт ОСОБА_7 , який посвідчений державним нотаріусом Четвертої запорізької державної нотаріальної контори ОСОБА_9 15 грудня 2000 року, зареєстрований в реєстрі за № 1-1667, складений на користь ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3, місце проживання : м. Запоріжжя, пр . СоборнийАДРЕСА_4, РНОКПП НОМЕР_1).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст судового рішення складено 03 квітня 2018 року.

Суддя: О.Є. Жукова

02.04.2018