Рішення № 73152957, 23.03.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/16112/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2018 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Дергачової Н.В., при секретарі судового засідання Секереш О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді позовну заяву Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення, та зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про звільнення від сплати неустойки та процентів і зобов’язання проведення перерахунку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 за якою просить суд:

-в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № MKH7AN 13731283 від 05.02.2008 року в сумі 32 084,35 [Долар США], що за курсом 15,05 відповідно до службового розпорядження НБУ від 01.12.2014 року складає 482 869,41 грн. вилучити у Відповідача ОСОБА_1 (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Єрмака, буд. 13, ІПН НОМЕР_1), та передати в заклад ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»: предмет застави - автомобіль DAEWOO, модель: NEXIA 1.5 GL, рік випуску: 2008, тип ТЗ: легковий сєдан-В, № кузова/шасі: XWB3L31UD8A264457, реєстраційний номер: АО0287АМ, що належить на праві власності ОСОБА_1; комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) автомобіля DAEWOO, модель: NEXIA 1.5 GL, рік випуску: 2008, тип ТЗ: легковий сєдан-В, № кузова/шасі: XWB3L31UD8A264457, реєстраційний номер: АО0287АМ, що належить на праві власності ОСОБА_1;

-звернути стягнення на предмет застави: автомобіль DAEWOO, модель: NEXIA 1.5 GL, рік випуску: 2008, тип ТЗ: легковий сєдан-В, кузова/шасі: XWB3E31UD8A264457, реєстраційний номер: АО0287АМ, що належить на праві власності Відповідачу ОСОБА_1 шляхом продажу вказаного автомобіля позивачем з укладанням від імені Відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з наданням повноважень на отримання дублікату. Свідоцтво про реєстрацію т/з замість втраченого, зі знаттям вказаного автомобіля: з обліку в органах ДАЇ України по Свідоцтву про реєстрацію т/з або його дублікату для його подальшої реалізації, а також наданням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу та зняття вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України.

В обґрунтування первісного позову позивач зазначив наступне.

Відповідно до укладеного договору № МКH7AN13731283 від 05.02.2008 року ОСОБА_1 05.02 2008 року отримав кредит у розмірі 10 560,12 [Долар США] зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,56 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 04.02.2015 року.

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», зобов’язання за вказаним кредитним договором перед відповідачем виконав в повному обсязі, а саме надав кредитні кошти у розмірі 10 560,12 [Долар США].

У порушення зазначених норм закону та умов договору Відповідач зобов'язання за

вказаним договором належним чином не виконав, а саме не і здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановлені договором строки.

У зв’язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором

Відповідач станом на 01.12.2014 року має заборгованість – 32 084,35 [Долар США], яка складається з наступного;

-9673,16 [Долар США] – заборгованість за кредитом;

-2442,56 [Долар США] - заборгованість по процентам за користування кредитом;

-453,80 [Долар США] - заборгованими по комісії за користування кредитом;

-17971,18 [Долар США] - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до умов кредитного договору:

-16,61 [Долар США] - штраф (фіксована частина);

-1527,03 [Долар США] - штраф (процентна складова).

В забезпечення виконання: зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і Відповідач 05.02.2008 р. уклали договір застави рухомого майна (надалі - Договір застави). Згідно з Договором застави Відповідач надав в заставу автомобіль DAEWOO, модель: NEXIA 1.5 GL, рік випуску: 2008, тин ТЗ: легковий сєдан-В, № кузова/шасі: XWB3L31UD8A264457, реєстраційний номер: АО0287АМ, що належить на праві власності ОСОБА_1.

В порушення вимог закону та умов договору, Відповідач зобов’язання за Договором застави не виконує; предмет застави в заклад банку не передав, що й зумовило звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідач та його представник категорично заперечували проти зазначеного позову з підстав зазначених у письмових відзивах і запереченнях, просили суд відмовити у задоволенні первісного позову повністю.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30.12.2014 року за вищевказаною позовною заявою було відкрито провадження та призначено справу до розгляду. В подальшому згідно розпорядження № 622 по справі № 308/16112/14-ц дану справу було повторно перерозподілено у зв’язку тим, що суддя Івашкович І.І. звільнений з посади судді Ужгородського міськрайонного суду наказом Верховної Ради України № 788 від 12.11.2015 року.

Згідно протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 14.12.2015 року справу було розподілено на суддю Дергачову Н.В.

За ухвалою від 15.12.2015 року судом було прийнято до свого провадження цивільну справу № 308/16112/14-ц та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.

29.02.2016 року відповідачем було подане клопотання про призначення судово- почеркознавчої експертизи кредитно - заставного договору № MKH7AN13731283 від 05.02.2008 року задля з’ясування питання чи підписував він цей договір.

За ухвалою від 17.06.2016 року судом було відмовлено у задоволенні зазначеного клопотання відповідача про призначення експертизи, оскільки позовна вимога щодо недійсності правочину - кредитного договору № MKH7AN13731283 від 05.02.2008 року за ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України сторонами у справі заявлена не була, відтак у суду були відсутні підстави для призначення експертизи та з’ясування зазначеного питання в межах цієї справи.

За ухвалою від 17.06.2016 року судом також було відмовлено у прийнятті заяви позивача про зміну предмету позову, оскільки позивачем не було сплачено у повному обсязі судовий збір при зверненні до суду з відповідним позовом. Відтак при зміні предмету позову йому слід було доплатити судовий збір виходячи із суми позову 482 869,41 грн., що не було зроблено.

За ухвалою від 12.09.2016 року судом було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про звільнення від сплати неустойки та процентів і зобов’язання проведення перерахунку.

За зустрічним позовом відповідач – позивач за зустрічним позовом просить суд:

-звільнити ОСОБА_1 від сплати неустойки по кредитно-заставному договору № MKH7AN13731283 від 05.02.2008 року, укладеному між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» за період з 09.04.2010 року по день ухвалення рішення суду, у зв'язку з простроченням з вини кредитора;

-звільнити ОСОБА_1 від сплати процентів по кредитно-заставному договору № MKH7AN13731283 від 05.02.2008 року, укладеному між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» за період з 09.04.2010 року по день ухвалення рішення суду, у зв'язку з простроченням з вини кредитора;

-зобов'язати Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» здійснити перерахунок по кредитно-заставному договору № MKH7AN13731283 від 05.02.2008 року, укладеному між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», відрахувавши штрафні санкції та проценти за період з 09.04.2010 року по день ухвалення рішення суду, у зв'язку з простроченням з вини кредитора.

В обґрунтування зустрічного позову відповідач – позивач за зустрічним зазначив наступне.

05 лютого 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, як позичальником, було укладено кредитно-заставного договору № MKH7AN13731283, згідно умов якого Банк зобов’язався надати позичальнику кредит у розмірі 10 560 доларів США не пізніше 05 лютого 2008 року, а позичальник зобов’язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит до 04 лютого 2015 року і сплати проценти за користування кредитом у розмірі 10,56% річних (пункти 2.1,17.1.1-17.1.6 Договору від 05.02.2008 р.).

Згідно п. 17.8 цього ж Договору, щомісяця в період сплати позичальник зобов’язаний сплатити щомісячний платіж у розмірі 190,82 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, винагородою та процентами за користування ним. При цьому відповідно до п. 17.1.9, період стати визначено з «5» по «9» число кожного місяця. Такі положення договору відображені і у графіку погашення кредиту (копія додаток № 1 до договору міститься у справі).

Вказані умови договору щодо повернення тіла кредиту та процентів за користування кредитом ОСОБА_1 за час дії договору виконувалися належним чином і жодного разу не було допущено затримки погашення відсотків чи основної суми договору. Так, на протязі з 05.02.2008 року по березень 2010 року, ОСОБА_1 щомісяця, згідно п. 17.8 Договору, сплачував місячні платежі у розмірі 190,82 доларів США.

Проте із червня 2009 року ОСОБА_1 в касі ПАТ КБ «Приватбанк» працівники банку почали щоразу відмовляють в проведені щомісячних платежів по погашенню тіла кредиту та процентів за користування кредиту на тій підставі, що нібито у ОСОБА_1 наявна кредитна заборгованість, котра виникла в результаті самовільної проплати банком страхових договорів, котрі ОСОБА_1 насправді не укладав.

ОСОБА_1 у свою чергу, неодноразово звертався із письмовими заявами до ПАТ КБ «Приватбанк» з метою врегулювання даного непорозуміння (копії заяв від 30.01.2009 року, 07.04.2009 року, 09.06.2009 р., 05.11.2009 р. додаються).

Спочатку, на підставі письмових звернень ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» та за усною вказівкою керівника філії Закарпатського РУ ПАТ КБ «Приватбанк», касир банку здійснював проведені щомісячних платежів по погашенню тіла кредиту та процентів. Проте з квітня 2010 року ОСОБА_1 у прийняті платежів на погашення тіла кредиту та процентів було відмовлено взагалі. З цього часу, ПАТ КБ «Приватбанк» створював перешкоди ОСОБА_1 в погашенні тіла кредиту та процентів, а саме: в касі банку позичальнику систематично відмовляли у прийняті чергових платежів по погашенню тіла кредиту та процентів.

Не дивлячись на численні письмові звернення ОСОБА_1 до банку з метою вирішення спірної ситуації, ПАТ КБ «Приватбанк», врегулюванню даному спору не сприяє, а навпаки й надалі створює для ОСОБА_1 перешкоди для здійснення чергових щомісячних платежів, згідно кредитно-заставного договору № MKH7AN13731283 DSL 05/02/2008 р.

Як результат, з вини ПАТ КБ «Приватбанк» у ОСОБА_1 виникла прострочена заборгованість по тілу кредиту та по процентам.

Враховуючи приписи ч. 3 ст. 550, ч. 4 ст. 612, ч. 1, 2 ст. 613 ЦК України, а також відсутність вини ОСОБА_1 у виникненні заборгованості по тілу кредиту та по процентах за кредитно- заставного договору № MKH7AN13731283 від 05.02.2008 р., яка фактично виникла з вини кредитора ПАТ КБ «Приватбанк», що у розумінні ст. 613 ЦК України є простроченням кредитора, то у Банку на сьогоднішній день відсутні законні підстави для нарахування процентів та штрафних санкцій за час прострочення кредитора, тобто у період з квітня 2010 року по теперішній час.

Повноважний та компетентний представник позивача в судове засідання не прибув, не зважаючи на той факт, що про час і місце розгляду справи був судом повідомлений належним чином, проте подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач та його представник у судове засідання також не прибули, незважаючи на той факт, що про час і місце розгляду справи були судом повідомлені належним чином, проте подали до суду заяву за якою просить суд розглянути справу на підставі наявних у справі доказів за їх відсутності.

Судове засідання у справі було призначене на 13.03.2018 року на 14 год. 00 хв., однак через неявку в судове засідання всіх учасників справи судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. У відповідності до ч. 6 ст. 259 ЦПК України складання рішення суду було відкладено на строк не більш як десять днів, тому у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, якою є 23.03.2018 року.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується оригіналом кредитної справи, дослідженої судом, 05.02.2008 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитно – заставний договір № МКH7AN13731283 за умовами якого останньому був наданий кредит у розмірі 10 560,12 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,56 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 04.02.2015 року.

Відповідно додатку № 1 до зазначеного договору «Графік погашення кредиту» зазначений кредит підлягав оплаті у період з 09.03.2008 року по 09.01.2015 року шляхом щомісячної сплати ануїтетного платежу у розмірі 190,82 долари США, що включає в себе частину основного боргу, винагороди за резервування і нарахованого відсотку.

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», зобов’язання за вказаним кредитним договором перед відповідачем виконав в повному обсязі, а саме надав кредитні кошти у розмірі 10 560,12 доларів США, що підтверджується заявою про видачу готівки від 13.02.2008 року № 1283.

Позивач вважає, що у порушення зазначених норм закону та умов договору Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, а саме не і здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановлені договором строки. У зв’язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором Відповідач станом на 01.12.2014 року має заборгованість – 32 084,35 доларів США, яка складається з наступного:

-9673,16 [Долар США] – заборгованість за кредитом;

-2442,56 [Долар США] - заборгованість по процентам за користування кредитом;

-453,80 [Долар США] - заборгованими по комісії за користування кредитом;

-17971,18 [Долар США] - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до умов кредитного договору:

-16,61 [Долар США] - штраф (фіксована частина);

-1527,03 [Долар США] - штраф (процентна складова).

Відповідач заперечує існування зазначеної заборгованості, оскільки ним своєчасно сплачувалися ануїтетні платежі у розмірі 190,82 долари США відповідно до додатку № 1 до договору «Графік погашення кредиту», а заборгованість була неправомірно нарахована позивачем.

За рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29.11.2010 року у справі № 2-2618/2010 було позовні вимоги ПАТ КБ „ПриватБанк” до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави – задоволено; передано в заклад ПАТ КБ „ ПриватБанк” шляхом вилучення у ОСОБА_1 належне йому на праві власності заставлене майно – легковий автомобіль марки DAEWOO модель NEXIA, 2008 р.в., тип ТЗ: легковий, № кузова: XWB3L31UD8A264457, державний номер AO0287AM. В рахунок погашення заборгованості за кредитно - заставним договором № MKH7AN13731283 від 05.02.2008р. в розмірі 10148,55 дол. США, що у гривневому еквіваленті становить 78302,18 грн., звернуто стягнення на предмет застави, а саме: легковий автомобіль марки DAEWOO модель NEXIA, 2008 р.в., тип ТЗ: легковий, № кузова: XWB3L31UD8A264457, державний номер AO0287AM, що належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом надання ПАТ КБ „ПриватБанк” права укладати від імені ОСОБА_1 договір купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою – покупцем, знявши автомобіль з обліку в органах ДАІ України, а також надання ПАТ КБ „ПриватБанк” всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі - 783 грн. 02коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень за рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.04.2011 року у справі № 22ц-3644/11 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, зазначене рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2010 року скасовано, Публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» в задоволенні позову до ОСОБА_1 про звернення стягнення відмовлено.

При цьому апеляційною інстанцією було зазначено, що суд першої інстанції не з’ясував природу виниклої заборгованості за кредитним договором. Поза увагою суду першої інстанції залишились посилання відповідача з приводу виникнення спору у зв’язку з розбіжностями щодо виконання відповідачем вимог п. 6.2.12 договору, а саме в частині зобов’язання по укладенню договорів страхування, та списання позивачем чергового платежу за рахунок кредиту, при наявності договорів страхування ЗАТ «Просто страхування» від 31.01.2008 року, та від 29.01.2009 року.

Відповідно п. 9 Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною 4 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із п. 6.2.11-6.2.14 договору позичальник зобов’язався на день укладення договору застрахувати на користь банку предмет застави на суму, строк та від ризиків, що зазначені у статті 17.3 договору та надати банку договори страхування, укладені відповідно до вимог статті 3.1.3 договору. При цьому, якщо відповідно до пункту б) статті 17.1.3 договору в загальний розмір кредиту включено суму перших страхових платежів за договором страхування, позичальник надає докази сплати перших страхових платежів. Не пізніше дати закінчення дії договорів страхування продовжити строк їхньої дії або укласти нові договори страхування на користь банку у страховій компанії, узгодженій з банком. До повного виконання своїх зобов’язань за договором позичальник зобов’язується не визначати будь – яку іншу особу вигодо набувачем за договором страхування. В період настання строків сплати страхових платежів за договорами страхування надавати банку докази сплати страхових платежів.

Наданою позивачем оборотною відомістю (а.с. 194 – 197, т. 1) підтверджується, що відповідачем вчасно сплачувався ануїтетний платіж до 01.03.2010 року, що також підтверджується копіями відповідних квитанцій, наданих відповідачем.

30 січня 2009 року, 07 квітня 2009 року та 09 червня 2009 року відповідач дійсно звертався до банку із заявами про погодження страхових договорів відповідно до умов основного договору.

Проте банк, відмовив у погодженні зазначеного договору через відсутність акредитації у банку страхової компанії та на підставі п. 3.4.1 кредитного договору списав черговий страховий платіж за рахунок кредиту. У зв’язку із чим збільшилася сума кредиту та утворилася заборгованість відповідача перед банком (лист від 18.09.2009 року № 6521, а.с. 170, т. 1).

Відповідач звертався до банку із заявою від 06.11.2009 року вхідний № 5813 про незаконність таких дій, проте банк не прийняв вимоги відповідача до уваги та продовжував нараховувати заборгованість.

Наданими позивачем суду доказами також підтверджується, що банк уклав від імені ОСОБА_1 договір особистого страхування від 05.02.2008 року № MKH7LK13731283 на період із 05.02.2008 року по 04.02.2009 року із сплатою 516,40 грн. та договір страхування наземного транспорту № MKH7AN- 100СК003 від 01.02.2010 року на період з 01.02.2010 року по 31.01.2011 року із сплатою 1 956,12 грн. із ЗАТ «Страхова компанія «Інгосстрах», які сплачував за платіжними дорученнями: від 30.01.2009 року № РТ020В089Z на суму 295,66 доларів США, від 29.01.2010 року № РТ029В2060 на суму 244,24 доларів США; від 31.01.2011 року № РТ021В2ЕЗТ на суму 236,13 доларів США; від 01.02.2012 року № РТ021В2QGI на суму 224.05 доларів США; від 13.02.2008 року № 80213В0016 на суму 204,92 доларів США; від 13.02.2008 року № 80213В0018 на суму 102,46 доларів США; від 04.02.2009 року № РТ024В078С на суму 62,98 доларів США; від 04.02.2011 року № РТ024В08NL на суму 32,48 доларів США; від 03.02.2012 року № РТ023В08В8 на суму 32,15 доларів США; від 04.02.2012 року № РТ024В0Е0О на суму 32,07 доларів США; від 04.02.2013 року № РТ024В0ІМ7 на суму 31,84 доларів США; від 13.02.2008 року № 80213В001А на суму 516,40 грн.; від 04.02.2009 року № 078F на суму 516,40 грн.; від 04.02.2010 року № РТ024В0Е0S на суму 258,20 грн.; від 04.02.2011 року № РТ024В08NP на суму 258,20 грн.; від 03.02.2012 року № РТ023В08ВС на суму 258,20 грн.; від 04.02.2013 року № РТ024В0ІМВ на суму 258,20 грн.; від 30.01.2009 року № 08А2 на суму 2 380,04 грн.; від 29.01.2010 року № РТ029В2064 на суму 1966,12 грн.; від 31.01.2011 року № РТ021В2Е3Х на суму 1879,61 грн.; від 01.02.2012 року № РТ021В2QGM на суму 1796,91 грн. (а.с. 191 – 211, т. 1).

При цьому відповідачем самостійно було укладено договір № 117316 добровільного страхування транспортних засобів із ЗАТ «Просто – Страхування» на період з 01.02.2008 року по 31.01.2009 року із сплатою платежу у сумі 2 478,35 грн., де вигодонабувачем було зазначено ПАТ КБ «Приват Банк» (а.с. 172, т. 1); № 183263 від 29.01.2009 року із ЗАТ «Просто – Страхування» на період з 01.02.2009 року по 31.01.2010 року із сплатою платежу у сумі 2 476,00 грн., де вигодонабувачем було зазначено ПАТ КБ «Приват Банк» (а.с. 174, т. 1), і сплачено відповідний внесок, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 30.01.2009 року та договір від 29.01.2009 року із ЗАТ «Просто – Страхування» добровільного страхування від нещасних випадків на період з 01.02.2009 року по 31.01.2010 року із розміром внеску 155,22 грн. (а.с. 175 – 177, т. 1) і сплачено відповідний внесок, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 30.01.2009 року.

Таким чином, за період з 09.03.2008 року по 01.03.2010 року заборгованість відповідача утворилася внаслідок самостійної сплати банком вищезазначених страхових платежів за рахунок, сплачених відповідачем ануїтетних платежів на погашення кредиту відповідно до графіку його погашення, що суперечить умовам п. 6.2.12 договору, відповідно до якого відповідач зобов’язався не пізніше дати закінчення дії договорів страхування продовжити строк їхньої дії або укласти нові договори страхування на користь банку у страховій компанії, узгодженій з банком.

Слід зазначити, що наданими суду доказами підтверджується, що відповідач вживав заходів щодо узгодження страхової компанії із банком, проте йому було відмолено без посилання на відповідні норми законодавства та умови договору, які потребують додаткової акредитації страхової компанії у банку.

Відповідно до ч. 3 ст. 550 ЦК України кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Як зазначено у 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно із ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Проаналізувавши вищезазначені норми закону суд дійшов висновку, що доводи зустрічної позовної заяви не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи, оскільки даний випадок не підпадає під визначення статті 617 ЦК України, тобто порушення боржника не сталося внаслідок випадку або непереборної сили, тому відсутні підстави для застосування ч. 3 ст. 550 ЦК України до спірних правовідносин.

Статті 612 та 613 ЦК України також не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки кредитор приймав виконання, запропоноване боржником у вигляді сплати ануїтетного платежу за договором у період з 09.03.2008 року по 01.03.2010 року і будь – яких складнощів із його сплатою у відповідача не виникало. Відповідач також не довів суду належними і допустимими доказами неможливість сплати ануїтетного платежу у цьому або у будь – якому іншому банку у подальшому у строк до 09.01.2015 року – до повного погашення боргу, як це передбачено договором і графіком погашення, відтак суд не може констатувати прострочення кредитора у даному випадку, відтак у задоволенні зустрічного позову слід відмовити у повному обсязі.

Проте, як було зазначено вище, судом з’ясовано, що у відповідача у період з 09.03.2008 року по 01.03.2010 року була відсутня будь – яка заборгованість перед банком, тому наданий суду розрахунок заборгованості не відповідає матеріалам справи та наданим суду доказам.

Слід також зазначити, що нарахування банком заборгованості по комісії за користування кредитом є незаконним, як і нарахування пені у доларах США до суми заборгованості, частина з якої не існує з урахуванням наступних висновків Верховного Суду України.

Як зазначено у правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 (постанова від 16.11.2016 року), положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи,договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Відтак нарахування позивачем 453,80 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом є незаконним, тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Щодо стягнення пені в іноземній валюті, слід зазначити наступне.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 16.08.2017 року у справі 6-2667цс16 відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина третя статті 533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Таким чином, розмір пені пов'язаний з розміром облікової ставки Національного банку України, а оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України - гривні.

Відтак нарахування позивачем 17 971,18 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором є незаконним, тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що за відсутності обґрунтованого нормативно та документально розрахунку суми боргу за кредитно – заставним договором № МКH7AN13731283 від 05.02.2008 року, неможливо достовірно встановити розмір заборгованості відповідача у цій справі, а відтак і звернути стягнення на предмет застави, тому слід відмовити у задоволенні первісного позову за необґрунтованістю.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України витрати із сплати судового збору слід покласти на позивачів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 81, 89, 141, 263-265, 272, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовної заяви Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення.

Відмовити повністю у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про звільнення від сплати неустойки та процентів і зобов’язання проведення перерахунку.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України витрати із сплати судового збору покласти на позивачів.

Оригінал кредитної справи XXUKVB щодо ОСОБА_1 повернути Публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» за приналежністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_2