Рішення № 73152036, 28.03.2018, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

28.03.18

Провадження 2/235/361/18

Справа 235/6761/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2018 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

в складі головуючого - судді Філь О.Є.

за участю секретаря судового засідання Кучерявого М.Ю.

за участю представника відповідача ОСОБА_1

представника Красноармійської місцевої прокуратури Рудь К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Покровську цивільну справу за позовом ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4, до Міністерства оборони України, Держави України в особі Державної казначейської служби України, третя особа Військова частина польова пошта В2970, про відшкодування моральної шкоди в зв'язку зі смертю військовослужбовця, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_7, яка діє від імені малолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, 15.12.2017 року звернулась до суду з позовом до Міністрества оборони України, Державної казначейської служби України, третя особа Військова частина польова пошта В2970, про відшкодування моральної шкоди в зв'язку зі смертю військовослужбовця, в якому просила стягнути на користь її сина ОСОБА_4 за рахунок коштів Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди 800000,00 (вісімсот тисяч) грн. шляхом безпірного списання вказаних коштів зі спеціально визначеного для цього рахунку Державного бюджету Укораїни для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами.

Згідно протоколу повторно автоматичного розподілу судової справи між суддями від 19.12.2017 року позовну заяву було передано судді Філь О.Є.

Ухвалою судді від 20 грудня 2017 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, було призначено підготовче судове засідання на 15 січня 2018 року. 15 січня 2018 року підготовче судове засідання було відкладно на 31.01.2018 року.

31.01.2018 року ухвалою судді позовну заяву ОСОБА_3 було залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, які були усунуті 15.02.2018 року. А саме, 15.02.2018 року до суду надійшла уточнена позовна заява, в якій позивач ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4, просить визнати протиправною бездіяльність Міністрества оборони України як органу державної влади, яка виразилася у порушенні права на охорону здоров'я та медичну допомогу військовослужбовця ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, передбачених ч. 1 ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», внаслідок чого останній 13.12.2016 року помер від захворювання, отриманого у зоні АТО. Також присла стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь її сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, за рахунок коштів Державного бюджету Укроаїни на відшкодування моральної шкоди 800000,00 (вісімсот тисяч) грн. шляхом безспірного списання вказаних коштів зі спеціально визначеного для цього рахунку Державного бюджету України для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами.

В обґрунтування позову позивач посилалась на те, що вона, є матірю ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, батько якого ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, є учасником бойових дій, який ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер від захворювання, отриманого у зоні АТО. Смерть ОСОБА_9 настала внаслідок виконання ним обовязків військової служби. Внаслідок смерті ОСОБА_9 їх спільний син зазнав великої моральної шкоди та психологічної травми, також порушено право сина на батьківське піклування, передбачене ст. 7 Конвенції про права дитини.

Позивач ОСОБА_11 в судове засідання не з'явилась, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача Міністерства оборони України в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду відзив на позов, в якому просив про розгляд справи за його відсутності та про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_9 проходив військову службу у військовій частині польова пошта В2970 на посаді командира відділення управління командира батареї 4 гаубичної самохідно-артилерійської батареї 2 гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону військової частини польова пошта В2970, яка має статус юридичної особи, тому Міноборони не є та не може бути належним відповідачем по даній справі.

Крім того, посилався на те, що відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частною другою цієї статті. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювана шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Жодними доказами та навіть жодними припущеннями позивачкою не наведено будь-яких норм або обставин, які б свідчили про неправомірність рішень, дій або бездіяльності військової частини польова пошта В2970 тим паче Міноборони, які були б причиною настання смерті сержанта ОСОБА_9 та заподіяння позивачці моральної шкоди, через що виключається можливість застосування ст.1167 ЦК України до даних правовідносин, оскільки відсутня обов'язкова умова настання відповідальності - протиправність рішення, дій або бездіяльності особи.

Однією з головних вимог відшкодування моральної шкоди є те, що вказана шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії, а в даному випадку взагалі відсутній причинний зв'язок між протиправними діями/бездіяльністю (які в даному випадку взагалі відсутні) та шкодою. За відсутності хоча б однієї з умов настання відповідальності за заподіяння моральної шкоди, відсутня і сама відповідальність.

Представник відповідача Держави України в особі Державної казначейської служби України в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити в їх задоволенні в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» охорона здоров'я військовослужбовців забезпечується створенням сприятливих санітарно-гігієнічних умов проходження військової служби, побуту та системою заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби, з урахуванням її специфіки та екологічної обстановки, які здійснюються командирами (начальниками) у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Тобто забезпечення створення сприятливих санітарно-гігієнічних умов проходження військової служби, побуту та системою заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби, з урахуванням її специфіки та екологічної обстановки, здійснюються командирами (начальниками) у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а не Міністерством оборони України., в звзяку з чим Міністерство оборони не є належним суб'єктом, до повноважень якого належить безпосереднє забезпечення прав, визначених ч. 1 ст. 11 зазначеного Закону.Крім того, зобов'язанні відшкодувати моральну (немайнову) шкоду виникає лише за умови, зо вказана шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). В даному випадку відсутні будь-які протиправні дії (бездіяльність) як посадових осіб військової частини В2970, так і Міноборони.

Представник третьої особи - Військової частини польова пошта В2970 в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини по справі та

перевіривши їх доказами, суд встановив, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року, у свідоцтві про народження батьками зазначені: мати ОСОБА_12 батько ОСОБА_10 (а.с. 59).

ОСОБА_13 22 квітня 2017 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_14, після державної реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_14 (а.с. 19).

Згідно довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 10 вересня 2015 року, виданої Донецьким обласним військовим комісаріатом, ОСОБА_10 в період з 01 січня 2015 року по 04 вересня 2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції (а.с. 52).

Згідно витягу з наказу від 09 вересня 2016 року № 269 командира військової частини польова пошта В2970, сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_5, який прибув з Покровсько-Селідовського обєднаного міського військового комісаріату м. Красноармійськ Донецької області, призначеного наказом командира військової частини польова пошта В2970 (по особовому складу) від 09 вересня 2016 року №92-РС на посаду командира відділення управління командира батареї 4 гаубичної самохідно-артилерійської батареї 2 гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону військової частини польова пошта В2970, з 09 вересня 2016 року зарахований до списків особового складу, на всі види забезпечення та з 09 вересня 2016 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обовязків за посадою. Зазначена обставина встановлена рішенням Апеляційного суду Донецької області від 22 листопада 2017 року (а.с. 6-7).

ІНФОРМАЦІЯ_4 року сержант ОСОБА_10 помер в Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону. Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть причиною смерті є: легенева недостатність, субтотальна пневмонія, змінливий перикардит (а.с. 50-51).

Відповідно до акта проведення службового розслідування по факту смерті сержанта ОСОБА_9, затвердженого ТВО командира військової частини п/п В2970 від 20 грудня 2016 року, сержант ОСОБА_10 23 листопада 2016 року звернувся до командира з проханням відпустити його у звільнення в місто Бахмут. В.о. командира відпустив його у звільнення в м. Бахмут. Скарг на стан здоровя з боку сержанта не було, хворим не виглядав. Задовільний стан здоровя сержанта ОСОБА_10 підтверджується поясненнями начальника медичної служби, санітарного інструктора, співслужбовців. 24 листопада 2016 року начальник медичної служби вч п/п В2970 повідомив в телефонному режимі, що сержант ОСОБА_10 був терміново госпіталізований з лікарні міста Покровськ в тяжкому стані в Військово-медичний клінічний центр Північного району вч А-3306 з підозрою на пневмонію. Заступник командира реактивного артилерійського дивізіону з морально-психологічного забезпечення пропонує вважати смерть сержанта ОСОБА_9 такою, що сталося під час виконання обовязків військової служби (а.с. 62-63).

Аналогічні дані викладені у наказі № 1885 від 19.12.2016 року «Про підсумки службового розслідування по факту смерті сержанта ОСОБА_9. У медичній характеристиці сержанта ОСОБА_9 зазначено, що він знаходився під динамічним наглядом з 2016 року. Під час проходження військової служби за медичною допомогою, до медичного пункту медичної роти не звертався, скарг на здоровя не виявляв. Діагноз: здоровий.

Зазначені обставини також були встановлені рішенням Апеляційного суду Донецької області від 22 листопада 2017 року по цивільній справі № 235/1434/17 за позовом ОСОБА_15, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4, до Міністерства оборони України, третя особа Військова частина польова пошта В2970, про відшкодування моральної шкоди в зв'язку зі смертю військовослужбовця (а.с. 6-7).

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частина 5 зазначеної статті передбачає, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Крім того, вищезазначеним рішенням Апеляційного суду Донецької області по цивільній справі № 235/1434/17 було встановлено, що згідно контракту, наданого на виконання ухвали апеляційного суду, вбачається, що загиблий ОСОБА_10 уклав його саме з Міністерством оборони України.

На виконання запиту Апеляційного суду Донецької області Військово-лікарською комісією північного регіону було надано Витяг з протоколу засідання Військово-Лікарської комісії Північного регіону по встановленню причинного звязку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців. Було встановлено, що підставою для відшкодування моральної шкоди є встановлений причинний звязок між захворюванням ОСОБА_9, яке спричинило смерть останнього, та проходженням ним військової служби за контрактом у збройних силах України.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом позивач ОСОБА_3 посилалась на вимоги ст. ст. 1168, 1173 ЦК України.

Виходячи з Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №406/2011 (із змінами та доповненнями) 1. Міністерство оборони України (Міноборони України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міністерство оборони України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва, а також у формуванні державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, профілактики травматизму невиробничого характеру, гідрометеорологічної діяльності. (Абзац другий пункту 1 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 468/2013 від 02.09.2013).

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Тобто, відповідальність органу державної влади за завдану моральну шкоду регулюється спеціальною нормою закону і покладається на державу Україна у спосіб, передбачений законами України.

Згідно ч. 4 ст. 58 ЦПК України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Відповідно до ст.. 43 Бюджетного Кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати і представники Державної казначейської служби України. Саме така правова позиція викладена у п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державних виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», що роз'яснює подібні за змістом відносини.

З аналізу вказаних законодавчих положень вбачається, що у будь-якому випадку завдана рішеннями, діями або бездіяльністю органу державної влади шкода відшкодовується лише при незаконності таких рішень, дій або бездіяльності.

У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право військовослужбовців на охорону здоров'я та медичну допомогу передбачено ч. 1 ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно якої охорона здоров'я військовослужбовців забезпечується створенням сприятливих санітарно-гігієнічних умов проходження військової служби, побуту та системою заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби, з урахуванням її специфіки та екологічної обстановки, які здійснюються командирами (начальниками) у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Турбота про збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців - обов'язок командирів (начальників). На них покладається забезпечення вимог безпеки при проведенні навчань, інших заходів бойової підготовки, під час експлуатації озброєння і військової техніки, проведення робіт та виконання інших обов'язків військової служби.

Військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

За відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) і спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров'я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров'я за рахунок Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Військовослужбовці, учасники бойових дій та прирівняні до них особи, особи, звільнені з військової служби, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції чи виконували службово-бойові завдання в екстремальних (бойових) умовах, в обов'язковому порядку повинні пройти безоплатну психологічну, медико-психологічну реабілітацію у відповідних центрах з відшкодуванням вартості проїзду до цих центрів і назад. Порядок проведення реабілітації та відшкодування вартості проїзду встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 22.11.2017 року по справі № 235/1434/17 було встановлено, що згідно контракту, наданого на виконання ухвали апеляційного суду, вбачається, що загиблий ОСОБА_10 уклав його саме з Міністерством оборони України.

Крім цього, на виконання запиту Апеляційного суду Донецької області Військово-лікарською комісією північного регіону було надано Витяг з протоколу засідання Військово-Лікарської комісії Північного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців. Було встановлено, що підставою для відшкодування моральної шкоди є встановлений причинний звязок між захворюванням ОСОБА_9, яке спричинило смерть останнього, та проходженням ним військової служби за контрактом у збройних силах України.

В судовому засіданні за клопотанням представника Красноармійської місцевої прокуратури, який вступив у справу в порядку ст. 56 ЦПК України, були досліджені матеріали цивільної справи № 235/1434/17 за позовом ОСОБА_15, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4, до Міністерства оборони України, третя особа Військова частина польова пошта В2970, про відшкодування моральної шкоди в зв'язку зі смертю військовослужбовця, зокрема, копія контракту, з якого вбачається, що ОСОБА_9 уклав його саме з Міністерством оборони України, витяг з протоколу засідання Військово-Лікарської комісії Північного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військо службовців, згідно якому встановлений причинний зв'язок між захворюванням ОСОБА_9, яке спричинило смерть останнього, та проходженням ним військової служби за контрактом у збройних силах України.

Таким чином, протиправна бездіяльність Міністрества оборони України, з яким ОСОБА_9 уклав контракт, і який є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва, виразилась в незабезпеченні створення сприятливих санітарно-гігієнічних умов проходження військової служби, побуту та системою заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби, з урахуванням її специфіки та екологічної обстановки, внаслідок чого настала смерть ОСОБА_9

Тому суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Міністрества оборони України як органу державної влади, яка виразилася у порушенні права на охорону здоров'я та медичну допомогу військовослужбовця ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, передбачених ч. 1 ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», внаслідок чого останній 13.12.2016 року помер від захворювання, отриманого у зоні АТО, підлягають

підлягають, оскільки вони доведені в судовому засіданні та відповідають способам захисту, які застосовуюять судом, що визначено ст. 5 ЦПК України, згідно вимог якої, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сімєю.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, є сином загиблого ОСОБА_9 (а.с. 59).

Внаслідок смерті ОСОБА_9, малолітньому ОСОБА_4 заподіяно моральну шкоду, а саме: загибель батька викликала у нього моральні страждання, відобразилась на його душевному стані, оскільки дитина позбавлена батьківського піклування, що негативно впливає на її психічний стан, зміну звичайного укладу життя.

При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує глибину душевних страждань малолітньої дитини, те, що ці страждання у неї довічні, оскільки батька неможливо повернути та дитина на все життя буде позбавлена батьківського піклування та турботи, а також виходить з засад розумності, виваженості та справедливості, що узгоджується з роз"ясненнями, що містяться у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 ( зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5), де вказано, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Тому суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню в розмірі 100000,00 грн.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених

цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В зазначеному випадку позивач ОСОБА_3 звільнена від сплати судового збору, рішення по справі ухвалено на її користь, документів про те, що нею понесені судові витрати, не надано, судом задоволені частково позовні вимоги про стягнення суми з Державного бюджету України, тому судовий збір на користь держави з Державного бюджету України стягненню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 16, 1168, 1173 ЦК України, ст.ст. 259, 263-268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України як органу державної влади, яка виразилася у порушенні права на охорону здоров'я та медичну допомогу військовослужбовця ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, передбачених ч. 1 ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», внаслідок чого останній 13.12.2016 року помер від захворювання, отриманого у зоні АТО.

Стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, за рахунок коштів Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди 100000,00 (сто тисяч) грн. шляхом безспірного списання вказаних коштів зі спеціально визначеного для цього рахунку Державного бюджету України для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті та проголошена його вступна та резолютивна частина в судовому засіданні 28 березня 2018 року. Повний текст рішення буде складено 02.04.2018 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області, з врахуванням вимог п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України. Апеляційні скарги можуть бути подані протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце проживання: АДРЕСА_1

Відповідач 1: Міністерство оборони України, код ЄДРПОУ 00034022, місце знаходження: м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6.

Відповідач 2: Держава України в особі Державної казначейської служби України, код ЄДРПОУ 37567646, місце знаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, 6.

Третя особа: Військова частина польова пошта В2970, код ЄДРПОУ 26615169, місце знаходження: Донецька область, м. Бахмут, вул. Чайковського, 8.

Суддя: